Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/9034/26

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9034/26 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., при секретарі Литвин С.В. за участю: представника позивача: Мамаєва Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» до Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (за текстом апеляційної скарги). Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також не наведено переконливих пояснень, які б свідчили про існування обставин об`єктивного та непереборного характеру, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. 27.02.2026 Комунальне підприємство Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» звернулося з даним позовом до суду першої інстанції, в якому просило визнати дії Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України протиправними та скасувати постанову від 09 грудня 2025 року «Про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження». Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позовну заву залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права. На виконання вимог ухвали суду від 04.03.2026 року позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Так, в обґрунтування пропуску строку звернення до суду, позивач зазначив, що саме 23.02.2026 року останньому стало відомо про порушення його прав з відповіді на адвокатський запит, тобто раніше позивачу не було відомо про відмову відповідача в закінченні виконавчого провадження про стягненню виконавчого збору. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Дослідивши матеріали справи та доводи учасників справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. За приписами частини 1 статті 122 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача з даним позовом) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним ст. 122 цього Кодексу. Так, правовими положеннями ч. 1-2 ст. 287 КАС України, яка має певні особливості, регламентовано, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності). Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, зазначив, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви в цій частині пропуску строку звернення з даним позовом до суду першої інстанції. Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи та доводи апелянта зазначає наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не наведено жодних причин пропуску процесуального строку звернення до суду з даним позовом, після отримання копії оскаржуваної постанови. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду, представник позивача зазначає, що про порушення прав стало відомо лише 23.02.2026 року з відповіді на адвокатський запит, тобто раніше позивачу не було відомо про відмову відповідача у закінченні виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору. Разом з тим, у позовній заяві представник позивача прямо зазначає, що 09.12.2025 року підприємству стало відомо про винесення оскаржуваної постанови. Тобто, вказані доводи позивача містять розбіжності. У заяві про поновлення строку на звернення до суду представник позивача підтверджує, що саме 09.12.2025 підприємство дізналося про винесення оскаржуваної постанови, проте вказує, що фактично не мало можливості з нею ознайомитися, у зв`язку з відсутністю ідентифікатора доступу до виконавчого провадження, що, за твердженням позивача, було зумовлено тим, що постанову про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не надіслано позивачу. Надаючи правову оцінку обставинам на які посилається позивач, як на причину пропуску звернення з даним позовом до суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказаною нормою п.1 ч. 2 ст. 287 КАС України, встановлено присічний строк звернення до суду у справах щодо оскарження рішення державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, якщо порушено її права, свободи чи інтереси. У свою чергу, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти - як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19). Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, представником Комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» зазначено в позовній заяві та підтверджено у заяві про поновлення строку на звернення до суду підтверджено, що саме 09.12.2025 підприємство дізналося про винесення оскаржуваної постанови, проте вказує, що фактично не мало можливості з нею ознайомитися, у зв`язку з відсутністю ідентифікатора доступу до виконавчого провадження. Проте позовна заява подана до суду лише 27.02.2026, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, під поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про те, що останньому фактично стало відомо про наявність оскаржуваної постанови від 09.12.2025 саме 18.12.2025 року, на підставі чого 19.12.2025 було направлено заяву про закриття виконавчого провадження, і отримано відповідь 23.02.2026 на електронну пошту, не заслуговують на увагу суду, оскільки зазначений запит стосувався закриття виконавчого провадження ВП №79784820, тоді як, предметом спору в даній справі є постанова про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження у межах виконавчого провадження ВП № 79543700. Отже, наведені обставини не є тотожними та не можуть обґрунтовувати відкладення початку перебігу строку звернення до суду. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом. У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави». У свою чергу, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. У розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що наведені неї обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта, що строк необхідно обраховувати не з моменту коли було прийнято оскаржувану постанову саме від 09.12.2025, а саме від 23.02.2026, коли було отримано належну відповідь про відмову в задоволенні заяви позивача, оскільки останній не був позбавлений можливості звернутися до державного виконавця та отримати оскаржувану постанову від 09.12.2025, саме з моменту, як позивачу стало відомо про її існування. Враховуючи вищезазначені правові положення та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у суду першої інстанції були законні підстави для повернення позовної заяви позивача. На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист. Отже, позивач мав можливість звернутися до суду з даним позовом в межах строку, передбаченого нормами адміністративного судочинства, проте зазначеного не здійснив, належних доказів неможливості звернення з даним позовом не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Таким чином, позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, а тому позов у цій справі підлягає поверненню. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 30 липня 2020 року у справі №815/4791/17, від 16 травня 2018 року у справі №815/3814/17. Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки підстави, на які посилається апелянт, для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33). Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції. Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Керуючись ст.ст. 169, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року про повернення позовної заяви - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 19.06.2026 року