Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/819/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/819/26 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати мені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2024 року по 23.04.2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби цивільного захисту відповідно у сумі 156736,58 грн.; - зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити мені середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2024 року по 23.04.2025 року у сумі 156736,58 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. На виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справах 420/6079/25 та 420/6077/25 відповідачем сплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 239850,55 грн. Позивач звернувся до АРЗ СП ГУ ДСНС України в Одеській області із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, листом позивачу було відмовлено. Вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання виплат, позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 . Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2024 року (з дня наступного за датою звільнення) по 23.04.2025 року (6 місяців) включно в сумі 156 736,58 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В своїй скарзі апелянт зазначає, що враховуючи застосовані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, періоду затримки виплати такої заборгованості, співмірність ймовірних втрат відповідача та інші обставини справи, вважаємо, виплата середнього грошового забезпечення за період з 24.10.2024 року (з дня наступного за датою звільнення) по 23.04.2025 року (6 місяців) включно в сумі 156 736,58 грн Позивачу є несправедливою та неспівмірною сумою. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 23.10.2024 року № 279 ОСОБА_1 звільнений із ДСНС України за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я) та 23.10.2024 року виключений з кадрів ДСНС України та знятий з усіх видів забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 року у справі № 420/6079/25 зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 року у справі № 420/6077/25 зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, виходячи з фіксованої величини 3925,24 грн. в загальній сумі 227 663,92 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 23.10.2024 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішень суду відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на загальну суму 239 850,55 гривень. Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Листом від 06.01.2026 року відповідач повідомив, що відсутні законні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не своєчасного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати, але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ. При цьому вказав, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить:156 736,58 грн. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України. Відповідно до приписів абзацу 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інші, де викладено висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї апеляційної скарги. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було знято з усіх видів забезпечення з 23.10.2024 року, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 30.11.2025 року, виплативши індексацію грошового забезпечення на загальну суму 239 850,55 грн. Так, у день виключення позивача зі списків особового складу, йому не була виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений на виконання рішень суду, які набрали законної сили. За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що вірно встановлено судом першої інстанції. Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню. Отже, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 24.10.2024 року (з дня наступного за датою звільнення) по 23.04.2025 року (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), що вірно зазначено судом першої інстанції. Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 24.10.2024 по 23.04.2025 року (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 23.10.2024 року, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень 2024 року (31 календарний день) та вересень 2024 року (30 календарних днів). Суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до довідки від 02.01.2026 року № 4 про середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням (з урахуванням зміни середньоденної заробітної плати (зміни нарахованої і виплаченої індексації ОСОБА_1 за серпень і вересень 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 420/6077/25): -у серпні 2024 року 26266,25 грн., - у вересні 2024 року 26266,25 грн. Кількість календарних днів за серпень 2024 року та вересень 2024 року становить 61 днів. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 861,19 грн (52532,50 грн (розмір грошового забезпечення за серпень 2024 року та вересень 2024 року) / 61 (кількість календарних днів). Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: (861,19 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 182 (робочих днів затримки розрахунку з 24.10.2024 року (з дня наступного за датою звільнення) по 23.04.2025 року (6 місяців)) = 156 736,58 грн. середній заробіток. Апелянт в апеляційній скарзі вказує на завищену суму стягнення та не застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо принципу співмірності. Так, колегія суддів зазначає, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період 6 місяців, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Велика Пала Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі No 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі N 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «

97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом N 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Колегія враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019 року). Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: частка компенсації /середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = х (%). Так, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 239850,55 грн. (частка компенсації, виплаченої індексації) / 156736,58 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 65,35% Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 65,35 % становить: 861,19 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 65,35 % х 182 (дні затримки розрахунку) = 102427,36 грн. Враховуючи вищевикладені обставини, доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку саме у розмірі 102427,36 гривень. Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Отже, з урахуванням того, що судом першої інстанції помилково проведено обрахунок грошового забезпечення за час затримки розрахунку без урахування висновків Верховного суду щодо застосування істотності частки порівняно із середнім заробітком працівника хоча суд першої інстанції і посилався на неї в тексті рішення, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду в частині визначення суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті, а саме середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку вказавши суму 102427,36 грн. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: Зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2024 року (з дня наступного за датою звільнення) по 23.04.2025 року (6 місяців) включно в сумі 102427,36 грн. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 23 червня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова