Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6102/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 р. Справа № 520/6102/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., повний текст складено 28.04.26 по справі № 520/6102/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - ГУ ДСНС у Харківській області), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Постанова № 159), у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення; зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 27.02.2026 згідно Постанови №

159. В обґрунтування позову покликається на те, що при виплаті грошового забезпечення, яке відбулось на виконання судового рішення, відповідачем не виплачеано компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 27.02.2026, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон України № 2050-ІІІ) є протиправними та такими, що порушують права позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 27.02.2026, відповідно до Закону України № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 27.02.2026, відповідно до Закону України № 2050-III (зі змінами та доповненнями). Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не враховано, що правовою підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Постанови № 159 є саме факт порушення встановлених строків виплати грошових доходів, які мають регулярний характер, за наявності вини відповідного органу у такому порушенні. У даному випадку індексація грошового забезпечення, на яку посилається позивач, була виплачена не як поточна складова грошового забезпечення, що підлягала обов`язковій виплаті у відповідні строки, а виключно на виконання судового рішення, яким вперше було встановлено обов`язок відповідача здійснити відповідні нарахування. Отже, до моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким було визначено право позивача на отримання індексації у відповідному розмірі, у відповідача не існувало юридично визначеного обов`язку щодо її нарахування та виплати, а відтак відсутній і сам факт порушення строків виплати у розумінні Постанови №

159. Суд першої інстанції фактично ототожнив виконання судового рішення із порушенням строків виплати доходів, що є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки механізм компенсації втрати частини доходів застосовується виключно у випадках несвоєчасної виплати вже нарахованих або таких, що підлягали безумовній виплаті доходів, а не у випадках, коли право на такі виплати встановлюється судом. Судом також не враховано, що відсутність нарахування індексації у спірний період була зумовлена правовою невизначеністю та відсутністю єдиного підходу до її застосування, що виключає наявність вини відповідача у розумінні законодавства про компенсацію втрати частини доходів. Також судом не враховано, що позовні вимоги позивача фактично зводяться до отримання додаткової грошової виплати у вигляді компенсації у ситуації, коли основна виплата була здійснена на виконання судового рішення, що саме по собі не створює підстав для застосування механізму компенсації. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без належного дослідження доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Також судом проігноровано відсутність вини відповідача у порушенні строків виплати. Нарахування та виплата індексації здійснювались у межах правового регулювання, яке на момент виникнення спірних правовідносин характеризувалося відсутністю єдності правозастосовної практики, що виключає можливість покладення на відповідача відповідальності у вигляді додаткових фінансових зобов`язань. Посилається на те, що висновок суду про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Також, посилається на наявність у діях позивача ознак зловживання процесуальними правами, що суперечить завданням адміністративного судочинства та принципам добросовісності учасників справи. Зміст заявлених позовних вимог та обраний спосіб захисту свідчать про те, що позивач фактично намагається отримати додаткову грошову вигоду за відсутності передбачених законом підстав, використовуючи механізм судового захисту не для відновлення порушеного права, а для створення нових, не передбачених законодавством фінансових зобов`язань державного органу. Позивачу було достеменно відомо, що виплата індексації грошового забезпечення здійснена відповідачем на виконання судового рішення, тобто в межах реалізації обов`язку, який виник саме внаслідок такого рішення, а не внаслідок протиправної бездіяльності. Незважаючи на це, позивач ініціює новий спір, спрямований виключно на отримання додаткової компенсації, яка не має самостійної правової природи без наявності факту протиправного порушення строків виплати доходу. Отже, поведінка позивача свідчить про свідоме використання процесуальних механізмів з метою отримання неправомірної вигоди, що не відповідає принципу добросовісності та забороні зловживання процесуальними правами, закріпленими у процесуальному законодавстві. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 позивач проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС у Харківській області. 02.09.2020 позивач виключений із кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення, що підтверджено витягом з наказу головного управління ДСНС України у Харківській області від 02.09.2020 № 263 о/с. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 520/2246/25 задоволено позовні вимоги. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 у належному обсязі. Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 та з 01.03.2018 по 31.12.2019 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4 040.45 грн, в загальній сумі 88 889.90 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. На виконання рішення суду у справі № 520/2246/25 відповідач здійснив нарахування позивачу сум індексації грошового забезпечення позивача, які виплачено 27.02.2026, що підтверджено платіжною інструкцією № 14099 від 26.02.2026 , яка міститься у матеріалах справи. Відповідач листом № 65040-2503/65190 від 09.03.2026 на звернення представника позивача повідомив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/2246/25 прийнято до виконання. Вказує, що всі належні виплати були здійсненні в межах встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, в зв`язку з чим підстав здійснення додаткових платежів не вбачається. Не погодившись із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, з вини відповідача не було вчасно нараховано та вплачено індексацію грошового забезпечення, а відтак відповідач повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації. Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України № 2011-XIІ. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон України № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Відповідно до статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ). Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону України 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України 2050-ІІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З огляду на вказане, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Так, у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць. Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З аналізу норм Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. При цьому, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Отже, за наявності визначених Законом України № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Враховуючи, що невиплачені позивачу суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 у розмірі 161 988.21 грн, які були нараховані на підставі судового рішення 27.02.2026, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 01.01.2016 по 27.02.2026. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20. Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Щодо посилань відповідача на наявність у діях позивача ознак зловживання процесуальними правами, що суперечить завданням адміністративного судочинства та принципам добросовісності учасників справи, оскільки зміст заявлених позовних вимог та обраний спосіб захисту свідчать про те, що позивач фактично намагається отримати додаткову грошову вигоду за відсутності передбачених законом підстав, використовуючи механізм судового захисту не для відновлення порушеного права, а для створення нових, не передбачених законодавством фінансових зобов`язань державного органу, колегія суддів зазначає наступне. Як вже було зазначено вище виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу. Отже, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді відповідач набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту. Закон України № 2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку. Верховний Суд у постановах від 14.05.2025 у справі № 160/672/24, від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23 та від 03.12.2025 у справі № 520/25464/23 наголосив на передчасності вимог позивача про нараховування і виплату компенсації до дня повної виплати сум недоплаченої пенсії відповідно до Закону України № 2050-III. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 08.12.2025 по справі № 420/13975/24. Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами є необґрунтованими. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/6102/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко