Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9242/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 р. Справа № 480/9242/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 18.02.26 по справі № 480/9242/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заробітної плати, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області пов`язаної з невиплатою заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_1 за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь начальника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_1 заробітну плату у відносинах публічної служби за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно в сумі 78144 грн 00 коп - допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - встановити строк для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення. В обґрунтування позову зазначив, що за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 заробітну плату не зважаючи на те, що у вказаний період позивач регулярно приходив на роботу до Охтирського відділу обслуговування громадян № 6 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області і перебував на робочому місці з 08:00 год до 17 год 15 хв, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу відносно позивача. Посилаючись на приписи постанов Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році (далі Постанова № 1409) та від 25.04.2023 № 391 Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану (далі Постанова № 391), переконував, що відповідач повинен був виплатити ОСОБА_1 неотриману ним вчасно заробітну плату за спірний період у розмірі 78144 грн 00 коп, однак не вчинив таких дій, чим порушив право позивача на працю та оплати за працю. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 по справі №480/9242/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заробітної плати задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно, у розмірі 78144 гривень. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах стягнення за один місяць у розмірі 78144 гривень. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 по справі № 480/9242/25 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що основними передумовами для реалізації працівником права на оплату праці є його належність до конкретного підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка має бути документально підтверджена та встановлений факт виконаної роботи. З огляду на те, що штатний розпис ГУ ПФУ в Сумській області не містить штатної посади начальник Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, заперечував належність позивача до Головного управління в контексті здійснення трудової діяльності, що залишено поза увагою судом першої інстанції та призвело до помилкового визнання факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем. Стверджував, що у зв`язку з припиненням Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області 29.08.2018 штатний розпис та кошторис видатків на утримання цього управління у грудні 2018 року вже не діяли, а на 2019-2025 роки не затверджувались; класифікація посади державної служби начальник Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області станом на день прийняття оскаржуваного рішення не проведена, що свідчить про не перебування позивача у трудових відносинах з ГУ ПФУ в Сумській області. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач підтримав доводи, викладені у позовній заяві, та додатково звернув увагу, що за період з 05.07.2018 по 01.04.2025 позивачем було подано більше 80 позовних заяв про визнання бездіяльності відповідача протиправною та стягнення з ГУ ПФУ в Сумській області заробітної плати, які були задоволені судами першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі, однак, не зважаючи на це, ГУ ПФУ в Сумській області продовжує систематично порушувати права позивача шляхом невиплати заробітної плати, зокрема за спірний період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно з тих самих підстав, які неодноразово визнані судами протиправними. В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу є аналогічним змісту позовної заяви. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно з наказом № 57 від 01 серпня 1994 року був призначений на посаду начальника Охтирського міськвідділу Пенсійного фонду. Наказом № 31-о від 17.05.2002 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка в порядку переведення, а наказом № 1-о від 27.10.2011 призначений на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі (з 27.01.2016 управління перейменоване на Охтирське об`єднане УПФУ Сумської області). 04.07.2018 позивач був звільнений з посади начальника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у зв`язку з реорганізацією відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII). На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 у справі № 1840/2917/18 наказом Пенсійного фонду України від 22.12.2018 № 491-о ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з 05.07.2018. Наказом Пенсійного фонду України від 05.04.2019 № 135-о "Про звільнення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 був звільнений з посади у зв`язку з реорганізацією відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII. Не погодившись з вказаним наказом, ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку та рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 480/1693/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, ГУ ПФУ в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.04.2019 № 135-о, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського об`єднаного УПФУ Сумської області з 18.04.2019, стягнуто з ГУ ПФУ в Сумській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 34653 грн. 44 коп. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 480/1693/19, наказом Пенсійного фонду України від 25.07.2019 № 332-о ОСОБА_1 був поновлений на посаді начальника Охтирського об`єднаного УПФУ Сумської області з 18.04.2019. ОСОБА_1 , як начальником Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, проводився облік перебування його на роботі в табелі обліку використання робочого часу за листопад 2025 року, що був направлений позивачем до ГУ ПФУ в Сумській області. Проте, нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати за листопад 2025 року відповідачем не була проведена. Заперечень з цього приводу відповідачем надано не було. Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не проведення нарахування та виплати заробітної плати позивачу за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем, як правонаступником Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, не доведено правомірності невчинення дій щодо виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно, у розмірі 78144 гривень. Врахувавши приписи пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, суд першої інстанції вважав за необхідне рішення суду допустити до негайного виконання. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Згідно з частинами 1 та 3 статті 94 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. У відповідності до частини 5 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Згідно з частиною 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі Закон № 108/95-ВР) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до частини 2 статті 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 затверджені типові форми первинної облікової документації, серед яких є форма табелю обліку використання робочого часу та табелю обліку робочого часу. Отже, підставою для нарахування заробітної плати є дані табелю обліку використання робочого часу. Колегією суддів встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи табелю обліку використання робочого часу Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області за листопад 2025 року (а. с. 31), ОСОБА_1 у період з 01.11.2025 по 30.11.2025 фактично відпрацював 20 робочих днів у кількості 155 годин. Табель обліку використання робочого часу за листопад 2025 року був направлений до ГУ ПФУ Сумської області 21.11.2025 разом із заявою позивача про нарахування заробітної плати, однак, відповідачем нарахування та виплата заробітної плати позивачу за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно не була проведена, що ним не заперечується. Слід зауважити, що жодних належних та допустимих доказів відсутності позивача на роботі за період з 01.11.2025 по 30.11.2025, відповідачем до суду не надано. Статтею 50 Закону № 889-VIII передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Відповідно до частини 2 статті 51 Закону № 889-VIII схема посадових окладів на посадах державної служби та умови оплати праці державних службовців, з якими укладаються контракти про проходження державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Частинами 1, 2 статті 52 Закону № 889-VIII встановлено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Розмір надбавки за ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби. Питання оплати праці державних службовців регулюються Постановою № 15 (зі змінами та доповненнями), якою з метою упорядкування умов оплати праці працівників державних органів затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів. 02 лютого 2022 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 89 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 і від 24.05.2017 року № 358", яка набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 01.01.2022. 25 квітня 2023 року прийнята Постанова № 391, яка набрала чинності з дня її опублікування в Урядовому кур`єрі, тобто з 28.04.2023. Відповідно до абзацу першого, третього підпункту 1 пункту 1 Постанови № 391 установлено, що на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Охтирська міська територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій з 24.02.2022 по теперішній час. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2023 року № 1109 Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році (далі Постанова № 1109) установлено, що у 2023 році з метою підготовки до впровадження у 2024 році єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад державної служби після набрання чинності законом щодо зміни моделі оплати праці державних службовців класифікація посад державної служби державними органами проводиться у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою згідно з Алгоритмом проведення класифікації посад державної служби в умовах воєнного стану, затвердженим цією постановою. Державним органам провести класифікацію посад державної служби із штатною чисельністю: до 100 посад - протягом 10 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою; до 500 посад - протягом 15 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою; до 1000 посад - протягом 20 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою; понад 1000 посад - не пізніше ніж через місяць з дня набрання чинності цією постановою. Абзацом першим пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за Додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат передбачених законом України. Питання оплати праці державних службовців регулюються Постановою № 1409. Цією Постановою з метою упорядкування умов оплати праці працівників державних органів затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році. Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з Пенсійним фондом України, як на підставу не нарахування та не виплати заробітної плати, є необґрунтованим, оскільки Пенсійним фондом України на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 480/1693/19 був виданий наказ від 25.07.2019 № 332-о, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Охтирського об`єднаного УПФ України Сумської області. Крім того, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 5, а також те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" до Головного управління були приєднані територіальні управління Пенсійного фонду України Сумської області, в тому числі і Південне об`єднане управління Пенсійного фонду України в Сумській області, а 18.06.2019 юридичну особу Південне об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області припинено, саме ГУ ПФУ в Сумській області є правонаступником, як Південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, так і Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області. За встановлених обставин у справі, саме на ГУ ПФУ в Сумській області, як правонаступника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області покладено обов`язок з виплати позивачу заробітної плати, який відповідачем у спірних правовідносинах не виконано. А відтак, колегія суддів вважає, що не виплативши позивачу заробітну плату за спірний період, відповідач припустився протиправної бездіяльності, що є підставою для задоволення позовних вимог. З огляду на те, що з 01.11.2025, працюючи на посаді начальника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, позивач мав отримувати заробітну плату, із розрахунку: посадовий оклад у розмірі 39766 грн, розмір надбавки за вислугу років 11930 грн (39766 грн x 30%), розмір надбавки до посадового окладу за 5 ранг державного службовця 600 грн, разом 52296 грн, з прийняттям Постанови № 391, якою встановлені підвищені коефіцієнти до посадових окладів працівників, що працюють на території, зокрема, можливих бойових дій, з 01.01.2025, позивач набув права на обрахування розміру його посадового окладу 39766 грн із застосуванням коефіцієнту 1,5, що відповідно дорівнює 59649 грн (39766 грн x коефіцієнт 1,5). Отже, з урахуванням такого підвищення, надбавки за вислугу років 17895 грн (59649 грн x 30%) та надбавки до посадового окладу за 5 ранг державного службовця 600 грн, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повинно було здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно в сумі 78144,00 грн відповідно до Постанови № 15, Постанови № 1409 та Постанови № 391 з відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів, що підтверджено також судовими рішеннями, які набрали законної сили, між тими самими сторонами, з тих самих підстав, однак за інші періоди 2025 року, зокрема у справі № 480/1736/25, в якій судами зроблено висновок, що заробітна плата позивача за місяць 78144,00 грн. Однак, відповідачем у спірних правовідносинах взагалі не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату за період з 01.11.2025 по 30.11.2025. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії. Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на те, що позивач має право на отримання заробітної плати за період з 01.11.2025 по 30.11.2025, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ в Сумській області виплатити позивачу заробітну плату. Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 включно в сумі 78144,00 грн. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до податкового законодавства України, особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. За наведених обставин, колегія суддів зазначає що сума заробітної плати ОСОБА_1 підлягає виплаті позивачу з відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів. Щодо звернення рішення до негайного виконання, колегія судів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність допущення до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з ГУ ПФУ в Сумській області на користь позивача заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 78144 грн з відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 по справі № 480/9242/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій