Постанова 4824 № 755/2229/25

справа № 755/2229/25 головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О. провадження № 22-ц/824/2005/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 29 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білінського Богдана Петровича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання батьками обов`язків з виховання та утримання дитини, - в с т а н о в и в : У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому просив суд визнати, що ОСОБА_2 неналежно виконує обов`язки з виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з січня 2022 року; визнати, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з січня 2022 року без участі матері - ОСОБА_2 . Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , під час якого ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син - ОСОБА_3 27 жовтня 2023 року Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) внесено актовий запис про розірвання шлюбу. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з січня 2022 року фактично проживає разом з батьком. Матеріальне забезпечення, виховання та належні умови проживання для дитини здійснюється позивачем самостійно. Здоров`ям дитини батько також займається самостійно. При цьому мати жодної участі у матеріальному забезпеченні, розвитку дитини та її вихованні тривалий час не приймає. Відповідач ніколи не надавала матеріальної допомоги на утримання спільної дитини, яка постійно потребує нормального харчування, придбання одягу, лікування, витрат на навчання, соціальний розвиток тощо. Відповідач також повністю усунулася від спілкування з дитиною та не цікавиться її фізичним чи психічним станом. Оскільки відповідач зовсім не бере участі у фінансовому забезпеченні спільної дитини, всі витрати, пов`язані із утриманням сина, здійснюються виключно позивачем. Крім того, за відомостями, отриманими під час останнього спілкування, відповідач не має постійного стабільного доходу та не виявляє бажання надавати будь-яку фінансову допомогу на утримання дитини. Протягом усього часу позивач неодноразово намагався встановити контакт із відповідачкою, спонукаючи її приділяти увагу дитині, спілкуватися із сином, проводити спільний час, допомагати у навчанні та брати участь у важливих питаннях, таких як медичні огляди чи материнська підтримка. Однак ці спроби залишилися безрезультатними, оскільки відповідачка часто ігнорує звернення позивача або демонструє повну байдужість. Всупереч таким вимогам закону відповідач, який проживає окремо від малолітньої дитини, матеріально їй не допомагає. Як зазначено вище, дитина проживає разом з позивачем та належним чином без жодної участі відповідача забезпечена житловими умовами. Позивач повністю забезпечує дитині належні умови для її проживання, виховання та гармонійного розвитку. Незважаючи на значні витрати, пов`язані із забезпеченням гідного рівня життя для малолітньої дитини, позивач усвідомлює свій обов`язок і має твердий намір і надалі гарантувати дитині належний рівень матеріального забезпечення. Водночас, держава надає певний захист і пільги особам, які самостійно утримують дітей, що може стати додатковою підтримкою позивачу у процесі виховання сина. З огляду на те, що позивач є єдиною особою, яка безперервно опікується дитиною, його присутність поруч із сином є необхідною. Особливо це актуально в умовах воєнного стану в Україні. Позивач, як особа призовного віку, зобов`язаний надати документ, передбачений для військовозобов`язаних, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу. Таким документом є рішення суду, яке підтверджує, що позивач самостійно виховує та утримує дитину, що передбачено статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, ОСОБА_1 фактично самостійно займається утриманням та вихованням свого сина, починаючи з січня 2022 року, через існування (настання) обставин, відповідно до яких мати повністю усунулась від виконання усіх своїх материнських обов`язків, що свідчить про умисне ухилення від виконання цих обов`язків та реалізації прав з даного приводу. Дитині комфортно проживати з батьком. Дитина отримує все необхідне для задоволення своїх потреб та всебічного розвитку. Однак для забезпечення належного виконання батьківських обов`язків позивачу необхідно отримати можливість реалізації повноцінного опікування над дитиною та відповідний захист з боку держави. Це дозволить йому скористатися пільгами, наданими державними органами та установами, забезпечити вільне пересування територією України та за її межами, а також отримати додаткові соціальні гарантії на робочому місці, зокрема право на додаткову відпустку. Позивачу стало відомо, що відповідач покинула територію України, наразі перебуває за кордоном, займається влаштуванням особистого життя і не має наміру повертатись до України. Водночас, під час розгляду справи №755/18850/23 Дніпровським районним судом міста Києва встановлено, що матір`ю ОСОБА_2 подано до соціальної служби письмові пояснення про те, що з моменту їх роздільного проживання з чоловіком вона не має можливості брати участь у вихованні та утриманні сина, перебуває за кордоном. У вказаному рішенні зазначено, що відповідач фактично визнала всі обставини, наведеними позивачем, зокрема щодо самостійного виховання дитини батьком, який забезпечує належні умови проживання та матеріальне утримання дитини. Відповідач визнала відсутність своєї участі у вихованні та утриманні дитини. Також під час розгляду справи не було виявлено жодних фактів, що свідчили б про створення перешкод чи обмежень з боку позивача для спілкування матері з дитиною. З огляду на вищезазначене та надані сторонами у справі докази, Дніпровський районний суд міста Києва у своєму рішенні повністю задовольнив позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із батьком. Прояв такої безвідповідальності та байдужості щодо життя та здоров`я власної дитини зі сторони матері не залишає жодних підстав для твердження щодо участі відповідача у вихованні та утриманні дитини. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Посилання позивача на той факт, що відповідачка проживає окремо, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не звільняє відповідачку, як мати, від обов`язку виховання та утримання її сина, а тому дані докази не можуть бути підставою для задоволення позову. Вимоги позивача не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав позивача, а є лише підставою для вирішення інших позовних вимог, іншої справи. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Білінський В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано правової оцінки доказам, наданим позивачем та не спростовано жодного аргументу наведеного позивачем. Вказує, що суд їх не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_4 з огляду на те, що свідок останній раз особисто бачив позивача лише 27 січня 2022 року, а також перекрутив та спотворив пояснення свідка. Щодо показів свідка ОСОБА_5 , суд першої інстанції віднісся до них критично, оскільки свідок є матір`ю позивача, отже зацікавленою особою. Суд першої інстанції перекрутив та спотворив пояснення свідка, оскільки було чітко вказано, що позивачу проведено операцію на спині, та в подальшому він з сином планує повернутись в Україну. Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні допустив дискримінацію прав позивача, як батька, на власний розсуд трактував поняття «одинока матір» та «одинокий батько». Зазначає, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції повністю залишив поза увагою потреби дитини, його психоемоційне ставлення до кожного з батьків та міцний зв`язок дитини з батьком, повністю відкинув всі доводи та позицію позивача. Щодо неналежного виконання відповідачкою обов`язків з виховання та утримання дитини, зазначає, що позивачем наведено достатньо обставин, які підтверджуються письмовими доказами, квитанціями та чеками про витрати позивача на утримання дитини, показами свідків, які мають безпосереднє уявлення про фактичну поведінку відповідачки. Посилається також на те, що відповідач не надала жодного доказу, який би спростовував викладене або свідчив про її активну участь у житті дитини протягом останніх років. Пасивність, відсутність фінансової участі та емоційного зв`язку між матір`ю і дитиною, як доведено у справі, свідчать про системне неналежне виконання матір`ю її обов`язків. Звертає увагу, що позивач не ставив та не ставить питання про позбавлення матері батьківських прав, оскільки вважає, що дитина має право на спілкування з матір`ю, проте він жодним чином не може вплинути на реалізацію прав та виконання батьківських обов`язків матері. Разом з тим, надання позивачу статусу особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, забезпечить йому можливість скористатися додатковими правами, такими як: отримання додаткової відпустки на роботі, відстрочка від мобілізації, а також створить умови для того, щоб дитина могла скористатися пільгами при вступі до навчальних чи позашкільних закладів. Наголошує, що визнання ОСОБА_1 особою, яка самостійно виховує дитину ОСОБА_3 є необхідним для захисту та реалізації законних прав та інтересів сина, прав позивача, як батька, та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, зокрема при зміні місця проживання, для виїзду за кордон без отримання дозволу з боку матері, отримання державної допомоги для дитини, а також підтвердження виключної участі позивача у забезпеченні потреб дитини. Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник ОСОБА_1 - адвокат Білінський В.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. 14 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1907. Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 січня 2019 року, виданого Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції і місті Києві. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року у цивільній справі № 755/18850/23 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 01 квітня 2024 року. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача, пояснила, що починаючи з моменту одруження відповідачка фактично знаходилась на повному утримання свого чоловіка. У 2019 році народився онук та з цього часу у родини почалися негаразди. Приблизно з кінці 2021 року - початку 2022 року відповідач залишила дитину позивачу. З цього часу дитина знаходиться на утриманні позивача. З кінця 2023 року перебуває у Польщі та має наміри повернутися до України. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який є другом приблизно 10 років, пояснив, що стосунки позивача та відповідача почали псуватися приблизно у 2021-2022 роках. Коли у 2022 році він приїхав на день народження дитини, відповідачку він не бачив. Позивач повідомив йому, що вони розійшлись. Наразі йому невідомо де перебуває відповідачка. Останній раз особисто бачив позивача 27 січня 2022 року. Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з положеннями частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то одноосібне виховання дитини одним із батьків може бути встановлене судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання того, що ОСОБА_2 неналежно виконує обов`язки з виховання та утримання дитини ОСОБА_3 і позивач самостійно виховує та утримує дитину без участі матері не забезпечують ефективний захист прав позивача, а є лише підставою для вирішення інших позовних вимог, іншої справи. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року в справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі №200/606/18. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки показам свідків та залишено поза увагою психоемоційне ставлення дитини до кожного з батьків, оскільки у задоволенні позову відмовлено саме через обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Білінського Богдана Петровича залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 22 червня 2026 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська