Постанова Сумський апеляційний суд № 591/4298/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м.Суми Справа №591/4298/25 Номер провадження 22-ц/816/348/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Щербаченко М. В. , Нестеренка М. В. з участю секретаря судового засідання Овчаренко М.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2025 року у складі судді Клименко А.Я., постановлену в м. Суми, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У квітні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3% річних та інфляційні втрати внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, в сумі 153 011 грн 69 коп. Свої вимоги мотивувало тим, що 13 лютого 2008 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір №SUC4GA0000000002, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 67350 доларів США на термін до 13 лютого 2018 року. У зв`язку з порушенням відповідачкою зобов`язань за цим договором, позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 квітня 2010 року звернуто стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №SUC4GA0000000002 в розмірі 511 295 грн 57 коп., судових витрат в сумі 1730 грн 00 коп., шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якій особі покупцеві, в порядку встановленому ст.38 ЗУ «Про іпотеку». Зазначає, що відповідачка рішення суду не виконала в повному обсязі, та заборгованість за кредитним договором не сплатила. Тому, на думку позивача, є підстави для стягнення з відповідачки трьох процентів річних та інфляційних втрат. Разом з позовною заявою, АТ КБ «ПриватБанк» подано заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно, шляхом заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, державним реєстраторам, реєстраційним службам, нотаріусам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, в тому числі, але не виключено, шляхом продажу, дарування, міни, звернення стягнення, внесення до статутного капіталу юридичної особи, шляхом передачі у спільну власність та вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна: земельну ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,022, кадастровий номер 5910136300:06:028:0049, спільна власність, частка 1/5; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площа 0,1, кадастровий номер 5910136300:06:028:0049; будинок за адресою: АДРЕСА_1 , спальна власність, частка 1/5. Заява мотивована тим, що відповідачкою не було виконано взятих на себе зобов`язання за кредитним договором та не виконано рішення суду, кредитні кошти не повернуті, що свідчить про свідоме, тривале ухилення відповідачки від виконання взятих на себе обов`язків, а тому, на думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми 01 травня 2025 року у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. У доводах апеляційної скарги вказує на те, що позивач навів належні обґрунтування та докази щодо наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а вимоги про забезпечення позову повністю відповідають позовним вимогам. В установлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу відповідачем подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не надав доказів про існування реальної загрози того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду при задоволенні позову. Заявник не надав доказів які б вказували на те, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна, яке вказано у заяві (реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів, не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання). Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, адже вони не відповідають вимогам закону. Так, відповідно до преамбули постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Способи забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії (пункти 1 та 2 частини першої статті 150 ЦПК України). Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21. Відмовляючи у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції не взяв до уваги те, що між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачкою зобов`язання за кредитним договором від 13 лютого 2008 року, та рішення суду від 14 квітня 2010 року. Позивач, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, вказує на те, що відповідач протягом тривалого періоду ухиляється від виконання взятих на себе обов`язків. На переконання колегії суддів позивачем доведено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Разом з тим, позивач, звертаючись до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, просив накласти арешт, шляхом заборони вчиняти дії щодо зазначеного в заяві нерухомого майна, які є двома окремими видами забезпечення позову. Беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на належне відповідачці нерухоме майно є недоцільним. Заборона відповідачці вчиняти дій на відчуження належних їй на праві власності 1/5 частин земельних ділянок та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є співмірним заходом забезпечення позову у відношенні із заявленими позовними вимогами та буде достатнім заходом забезпечення позову АТ КБ «ПриватБанк». Більше того, такий вид забезпечення позову не призведе до істотного порушення прав відповідача, адже вона не позбавлена можливості користуватися цим майном. Таким чином, ухвала суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Заяву Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про забезпечення позову задовольнити частково. Заборонити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження наступного нерухомого майна: 1/5 частина земельної ділянки площею 0,022 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5910136300:06:028:0049, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/5 частина земельної ділянки площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910136300:06:028:0048, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/5 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О. І. Собина Судді: М. В. Щербаченко М. В. Нестеренко