Постанова Чернівецький апеляційний суд № 720/3239/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 720/3239/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Павлінчука С.С., дата складання повного тексту рішення 06 квітня 2026 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 із позовом, за яким у квітні 2025 року збільшила позовні вимоги та просила: здійснити поділ та виділити в натурі належну ОСОБА_1 частку у розмірі нежитлового приміщення в будівлі корівника літ.А, загальною площею 488,8 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1 у відповідності до варіанту поділу №2 висновку експерта №3/24 за результатами комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 21.05.2024 року та провести наступні будівельні роботи: влаштувати перегородку, розділивши нею приміщення 2-1 на дві частини (частину 2-1* площею 244,4 кв.м та частину 2-1** площею 224,3 кв.м); перенести дверний проріз для сполучення між належними ОСОБА_2 приміщенням загальною площею 647 кв.м в нежитловій будівлі корівника літ.А, що має окремий вхід ззовні та новоутвореним приміщенням 2-1*; розділити енергоносії; виконання робіт провести за рахунок позивача та відповідача у рівних частках. Внаслідок проведеного поділу виділити ОСОБА_1 у власність приміщення цеху 2-1** площею 224,3 кв.м та комору 2-2 площею 20,1 кв.м, а ОСОБА_2 приміщення цеху 2-1* площею 244,4 кв.м; або у відповідності до варіанту поділу №1 висновку експерта №3/24 за результатами комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи Провадження №22-ц/822/1051/26 від 21.05.2024 року та провести наступні будівельні роботи: влаштувати перегородку, розділивши нею приміщення 2-1 на дві частини: частину 2-1* площею 244,4 кв.м та частину 2-1** площею 224,3 кв.м. Влаштувати ворота та пандус для входу/в`їзду в новоутворене приміщення 2-1*, розділити енергоносії. Виконання робіт провести за рахунок позивача та відповідача у рівних частках. здійснити поділ та виділити в натурі належну ОСОБА_1 частку в силосній ямі №2 відповідно до варіанту поділу №2 висновку експерта №3/24 за результатами комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 21.05.2024 року та виділити ОСОБА_1 67/100 частини силосної ями, а ОСОБА_2 виділити 33/100 частини силосної ями, яка розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 7323086300:02:006:0036 та виплатити останній компенсацію відповідно до відступу від ідеальної частки при розподілі силосної ями №2 в розмірі 64 490 грн; припинити право спільної часткової власності на нежитлове приміщення в нежитловій будівлі корівника літ.А, загальною площею 488,8 кв.м, силосної ями №2, що розташовані по АДРЕСА_1 ; здійснити розподіл судових витрат. В обґрунтування позову вказувала, що сторонам на праві спільної часткової власності належать спірні приміщення, а тому 17 червня 2024 року звернулася до приватного нотаріуса Чернівецького міського округу з проханням направити ОСОБА_2 повідомлення про намір поділити в натурі належну їй частку зазначеного вище приміщення, яке було направлено останній. У свою чергу, ОСОБА_2 запропонувала поділ силосної ями по іншому варіанту, який не влаштував позивача, а тому у зв`язку із тим, що сторони не змогли дійти згоди щодо поділу такого в позасудовий спосіб, позивач вимушена звернутися з вказаним позовом. Враховуючи викладене та те, що запропоновані експертом та визначені нею варіанти поділу є найбільш доцільними з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити. ОСОБА_2 , у свою чергу подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій зазначала, що у її спільній частковій власності разом із ОСОБА_1 перебуває об`єкт нерухомого майнам, нежитлове приміщення корівника у частках по . Вказувала, що між сторонами постійно виникають конфлікті ситуації, а тому обидві згодні поділити спірне майно в натурі, однак не можуть дійти згоди щодо варіанту поділу. На підставі наведеного, посилаючись на норми права, які регулюють спірні правовідносини та з урахуванням висновку експерта ОСОБА_4 №03-01/2025-ОБ від 30.01.2025 року просила поділити спірне майно: нежитлову будівлю корівника літ.А, загальною площею 488.80 кв.м, в тому числі: приміщення цеху 2-1 загальною площею 468,70 кв.м, приміщення комори 2-2 площею 20,10 кв.м відповідно до варіанту №1 висновку експерта ОСОБА_4 №03-01/2025-ОБ від 30.01.2025 року шляхом влаштування вертикальної розподільчої стіни посередині приміщення, перпендикулярно до зовнішніх (довших) стін; силосну яму №2 поділити відповідно до варіанту №2 висновку експерта ОСОБА_4 №03-01/2025-ОБ від 30.01.2025 року, а саме впоперек споруди, шляхом влаштування залізобетонної розподільчої стіни висотою 2м по її середині з утворенням двох нових споруд: силосної ями №2-1 та силосної ями №2-2. Виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право приватної власності на наступне утворене внаслідок поділу майно: частину нежитлової будівлі корівника літ.А, що межує з приміщенням №22/3 (верхню на зображенні №3 висновку експерта), в тому числі: частину приміщення цеху 2-1 та приміщення комори 2-2 площею 20,10 кв.м; силосну яму №2-1, більша частина якої розташована на земельній ділянці комунальної власності. Виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право приватної власності на наступне утворене внаслідок поділу майно: частину нежитлової будівлі корівника літ. «А» (нижню на зображенні №3 висновку експерта); силосну яму №2-2, що розташована на земельній ділянці, яка успадкована ОСОБА_1 . Виконання будівельних робіт щодо поділу нежитлового приміщення покласти на сторін: ОСОБА_5 виконує роботи з улаштування в нежитловому приміщенні стіни, в тому числі роботи з розробки ґрунту, улаштування фундаменту та мурування стіни; ОСОБА_1 виконує роботи з влаштування в`їзду в нежитлове приміщення, в тому числі демонтажні роботи, влаштування воріт, даху та пандусу для заїзду. Припинити право спільної часткової власності на спірні нежитлові приміщення. Здійснити розподіл судових витрат.? Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 частину приміщення 2-1* площею 244,4 кв.м, згідно варіанту поділу №1 висновку експерта №3/24 від 21.05.2024 року у корівнику літ.А та частину силосної ями №2, що поділена в поперек споруди посередині, та розташована повністю на земельній ділянці із кадастровим номером 7323086300:02:006:0126 по АДРЕСА_1 . В задоволенні інших вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 частину приміщення 2-1**, площею 224,3 кв.м, комору 2-2, площею 20,1 кв.м, згідно варіанту поділу №1 висновку експерта №3/24 від 21.05.2024 року у корівнику літ.А та частину силосної ями №2, що поділена в поперек споруди посередині, та розташована частково на земельній ділянці із кадастровим номером 7323086300:02:006:0126 та частково на землях комунальної власності по АДРЕСА_1 . В задоволенні інших вимог відмовлено. Витрати по переобладнанню приміщення 2-1 у корівнику літ.А та у силосній ямі №2 покладено у рівних частинах на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Повернуто ОСОБА_1 внесені нею на депозитний рахунок суду ТУ ДСА в Чернівецькій області грошові кошти в розмірі 64 490 грн. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати в частині розподілу силосної ями та ухвалити нове, який здійснити розподіл такої у відповідності до варіанту поділу, передбаченого висновком експерта ОСОБА_6 №3/24 від 21.05.2024 року. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, судом не з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Вказує, що судом безпідставно взято до уваги висновок експерта ОСОБА_4 , оскільки останній не є судовим експертом, відсутній в Державному реєстрі атестованих експертів МЮУ, сам висновок не містить підпису експерта про його обізнаність з кримінальною відповідальністю за надання завідомо неправдивого висновку, як і інформації про застосовані методи дослідження, використаних методики й матеріалів. Наголошує, що суд першої інстанції не враховано, що спірна силосна яма розташована частково на земельній ділянці первісного позивача, а інша її частина на земельній ділянці комунальної власності, а тому враховуючи принцип «збудоване на поверхні слідує за нею» єдиним можливим варіантом поділу силосної ями №2 в натурі є варіант розподілу по межі земельної ділянки з кадастровим номером 7323086300:02:006:0036 з відступом від ідеальної частки й визначенням компенсації іншому співвласнику, а саме виділити ОСОБА_1 67/100 частини силосної ями, а ОСОБА_2 виділити 33/100 частини силосної ями, яка розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 7323086300:02:006:0036 та виплатити останній компенсацію відповідно до відступу від ідеальної частки при розподілі силосної ями №2 в розмірі 64 490 грн. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині залишенню без змін, виходячи з наступного. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції щодо поділу силосної ями №2 обґрунтовував свої висновки тим, що згідно висновку експерта ОСОБА_4 №03-01/2025-ОБ від 30.01.2025 року встановлено два варіанти поділу силосної ями №2, зокрема, згідно зображення № НОМЕР_1 шляхом влаштування залізобетонної розподільчої стіни впоперек споруди посередині та згідно зображення № НОМЕР_2 шляхом влаштування залізобетонної розподільчої стіни вздовж споруди посередині. Оскільки варіант поділу поперек споруди є більш технічно надійним та дешевшим у зв`язку із меншими витратами на облаштування стіни, відповідає рівності часток, то суд вважав за необхідне здійснити поділ силосної ями саме таким шляхом. Суд також відкинув варіант поділу згідно висновку експерта Лещишин А.В. №3/24 від 21.05.2024 року з вищевказаних підстав. Колегія суддів погоджується із висновком суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. Обставини справи щодо належності сторонам у справі спірних приміщень та силосної ями №2, які розташовані по АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності в частках по , належність ОСОБА_2 сусідніх нежитлових приміщень, намагання в позасудовий спосіб вирішити наявний спір, - сторонами визнається, а встановлені судом обставини в цій частині не заперечуються (т.1 а.с.9-10, 50-52, 54-55, 56-58, 71, а.с.74/зворот, 75-76/зворот). В матеріалах справи містяться два висновки експертів №3/24 від 21.05.2024 року судового експерта Лещишин А.В. та №03-01/2025-ОБ від 30 січня 2025 року, атестованого будівельного експерта ОСОБА_4 (т.1 а.с.11-73, 140-163). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №519/2-5034/11). В силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України). Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. У відповідності до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки. Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частина третя статті 364 ЦК України). Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі №501/2148/17 зроблено висновок, що «відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі №357/3145/20 вказала, що у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 ЖК України. Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток. Вказаний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі №462/7743/18. Так, у кожної зі сторін у справі вже існують частки по на кожного права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, вказане жодною зі сторін не оспорюється, а тому первісним та зустрічним позивачами обрано правильний спосіб захисту при зверненні до суду з позовом про поділ майна, що є у спільній частковій власності та припинення спільної часткової власності. Оскільки рішення суду першої інстанції переглядається в частині, яка стосується поділу силосної ями №2, суд апеляційної інстанції вказує наступне. Так, приписами частини 1 та 2 ст.76 ЦПК України обумовлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Крім того, приписами частин 1-3 статті 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Частинами 1-3 статті 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Апеляційний суд також звертає увагу не те, що в силу частини 1 статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу відсутності у висновку експерта №03-01/2025-ОБ підпису експерта ОСОБА_4 про обізнаність його з кримінальною відповідальністю за надання завідомо неправдивого висновку експерта, передбаченого ст.384 КК України, що експерт Лобов А.І. не є судовим експертом, а також у висновку відсутня інформація про застосовані методи дослідження, використані методики і матеріали, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно з частиною 6 статті 106 ЦПК України експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (частина 5 статті 106 ЦПК України). Згідно з пунктом 4.14 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 у вступній частині висновку експерта зазначається, зокрема і попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України. Отже, законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. З огляду на наведене, якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку про попередження його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України, то такий висновок є недопустимим доказом. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року. Крім того, у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. Як вбачається зі вступної частини висновку експерта №03-01/2025-ОБ, атестованим будівельним експертом ОСОБА_4 зазначено, що такий висновок надається до суду та експерт обізнаний з кримінальною відповідальністю за надання завідомо неправдивого висновку, передбаченою ст.384 КК України. Також, Лобовим А.І. зазначено, що він є атестованим будівельним експертом, кваліфікаційний сертифікат серії АЕ №007292 від 22.06.2023 року, категорія провідний експерт будівельний за напрямком «технічне обстеження будівель і споруд об`єктів будівництва класу наслідків (відповідальності) СС3, номер у реєстрі атестованих осіб

769. В абз.6 аркушу 1 висновку експерта обумовлено перелік отриманих документів з метою проведення дослідження, а при прийнятті відповідей на питання останнім були проаналізовані, дослідженні та враховані 1) конструктивні схеми приміщення у будівлі корівника літ.А і споруди силосної №2; 2) конструктивні рішення, що були застосовані при зведенні будівлі корівника літ.А і споруди силосної №2; 3) технічний стан і умови експлуатації будівельних конструкцій будівлі корівника літ.А і споруди силосної №2, а також те, що вони відповідають вимогам безпеки і експлуатаційної придатності і стану категорії «2»- задовільний; 4) вимоги нормативної законодавчо-технічної документації. А також, були проаналізовані і досліджені конструктивна схема і метричні характеристики силосної ями, конструктивні рішення, що були застосовані при її зведенні, ситуація забудови і інфраструктури в районі її розташування та вимоги державних будівельних норм (ДБН) щодо забезпечення у подальшому конструктивної безпеки споруди і можливості обслуговування конструкцій споруди ззовні. За наведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги із вказаного вище з підстав їх не спроможності та безпідставності. Що ж стосується надання одному висновку переваги (пріоритету) над іншим, колегія суддів вказує наступне. Задовольняючи позов в оскаржуваній частині суд першої інстанції прийшов до висновку, що поділ силосної ями №2 впоперек споруди буде більш технічно надійним та дешевшим, спростування чому аргументи апеляційної скарги не містять. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити й на тому, що співвласники мають право власності на зазначене майно пропорційно своїй частці в ньому, відповідно здійснюючи поділ майна в натурі суд повинен виділити співвласнику таку частину нерухомого майна, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Отже, відступлення від рівності часток при поділі допускається лише при відсутності технічної можливості на такий. Так, запропонований єдиний варіант розподілу силосної ями №2 у висновку експерта №3/24 від 21.05.2024 року не відповідає принципу пропорційності часток щодо поділу спірного майна, при цьому відступ від ідеальної частки є досить значним, а саме 67/33, що в свою чергу, врахував суд першої інстанції, та дійшов вірного висновку, що варіант поділу визначений судом є прийнятним з точки зору доцільності та оптимальним для обох сторін. Виходячи з наведеного відсутні підстави для проведення поділу майна шляхом зміни його варіанту, а саме запропоновану первісним позивачем. Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин. Суд першої інстанції врахував, що вказаний варіант єдиний з технічно можливих, що може бути здійснений з дотриманням чинних норм законодавства. З урахуванням предмету спору, висновок експерта є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк