Постанова Харківський апеляційний суд № 624/989/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 624/989/25 Головуючий суддя І інстанції Богачова Т. В. Провадження № 22-ц/818/3426/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: договірна П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кегичівського районного суду Харківської області від 13 березня 2026 року у цивільній справі № 624/989/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Заочним рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2025 року задоволено позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №3887465 від 09.09.2021 в розмірі 74500 гривень, судовий збір у розмірі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення. в якій просить: 1) поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення; 2) скасувати заочне рішення від 18.12.2025 ухвалене у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заява мотивована тим, що заявник дізнався про існування судового рішення лише після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № 80202957 від 10.02.2026 року, винесеної приватним виконавцем. Жодних судових повісток, копії позову чи повідомлень про розгляд справи не отримував та не був належним чином повідомлений про судове засідання. Як стало відомо, судову повістку отримала стороння особа, яка розписалася замість заявника, що є порушенням вимог належного повідомлення сторони відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Фактично заявник проживає у місті Києві та не мав можливості отримати кореспонденцію за адресою реєстрації. Крім того, на території України діє правовий режим воєнного стану, що істотно вплинув на його матеріальне становище. Зауважує, що позивачем нараховано надмірні штрафні санкції, пеню та проценти, що значно перевищують тіло кредиту, що суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Заявник стверджує, що не відмовляється від виконання зобов`язань та готовий сплатити фактично отриману суму кредиту (тіло кредиту), однак вважає неправомірними нараховані штрафи, пеню та інші платежі. Також вважає, що передача його персональних даних третім особам без належної правової підстави порушує Закон України «Про захист персональних даних». На підставі викладеного заявник просив поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та скасувати заочне рішення у справі № 624/989/25. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 13 березня 2026 року відмовлено у поновленні процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2025 року. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 19 березня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу через систему «Електронний суд». Вказав, що фактично судові повістки ним не отримувалися. За місцем реєстрації не проживає у зв`язку з воєнним станом та фактичним проживанням у місті Києві. Сам факт розміщення рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень не є належним повідомленням у розумінні ст. 128 ЦПК України. Зазначив, що має зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно- комунікаційній системі (ЄСуд), через який надходять судові документи та повістки. Проте під час розгляду справи сповіщення в електронному кабінеті були вимкнені, а доступ до електронної пошти обмежений через постійну роботу та сімейні обов`язки, тому заявник не отримав автоматичних повідомлень про судові засідання та не мав змоги своєчасно подати відзив на позов та заяву про перегляд заочного рішення у встановлені законом строки. Фактично дізнався про існування заочного рішення лише після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № 80202957 від 10.02.2026, хоча рішення суду було прийнято 18.12.2025. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. просить ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказала, що заочне судове рішення було оприлюднено на сайті ЄДРСР було оприлюднено 19.12.2025, з яким відповідач мав змогу ознайомитись. При перевірці наявності у Відповідача Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, вбачається, що ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС з 25.11.2023 року, тобто ще до подачі позову по даній справі (24.10.2025 року). Оскільки Електронний кабінет був створений Відповідачем добровільно та завчасно (до моменту подання позову), він мав безперешкодний доступ до всіх матеріалів справи в режимі реального часу. Статус «доставлено» в системі «Електронний суд» прирівнюється до вручення документа під розписку (ч. 6 ст. 272 ЦПК України). Оскільки, копія заочного рішення була доставлена до кабінету 18.12.2025 року, то строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (20 днів з дня вручення згідно зі ст. 284 ЦПК України) розпочався саме з цієї дати. Апелянт стверджує, що дізнався про рішення пізніше, однак чинне законодавство покладає на учасників справи обов`язок самостійно стежити за повідомленнями в Електронному суді. Пропуск строку через «невчасну перевірку кабінету» не є поважною причиною. Оскільки Відповідач не навів жодних об`єктивних перешкод, які б заважали йому звернутися до суду вчасно після отримання документа в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, то суд законно застосував наслідки пропуску строків за ст. 126 ЦПК України. У своїй апеляційній скарзі Відповідач посилається на "неспівмірне нарахування неустойки" (штрафів та пені), намагаючись обґрунтувати незаконність судового рішення. Позивач вважає такі доводи Апелянта завідомо надуманими та такими, що вводять суд в оману. Предметом позову у даній справі є виключно стягнення заборгованості за кредитними договорами, яка включає в себе заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за відсотками. Позивач не пред`являв жодних вимог щодо стягнення неустойки (пені чи штрафу).Враховуючи, що розрахунок неустойки в матеріалах справи відсутній, а суд першої інстанції не приймав рішення про її стягнення, доводи Апелянта про її надмірний розмір не мають жодного відношення до даного судового процесу. ОСОБА_1 подав заперечення на відзив позивача. Вказав, що фактично судові повістки ним не отримувалися. На момент розгляду справи в Україні діє правовий режим воєнного стану, що суттєво вплинув на можливість своєчасного отримання кореспонденції та участі у судовому засіданні. Фактичне проживання за іншою адресою пов`язане з безпековими обставинами та працевлаштуванням. Ці обставини є поважними причинами неявки та мають істотне значення для правильного вирішення справи. У електронному кабінеті він не отримав вчасно копію рішення, оскільки за місце реєстрації фактично не проживає, а в електронному суді були вимкнені автоматичні сповіщення про доставку документів до електронного кабінету. Самостійно не заходив до електронного кабінету, оскільки мав сімейні проблеми хвороба дочки та перенесення нею операційного втручання. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду повністю відповідає. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстави для поновлення відповідачу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду відсутні, тому заяву необхідно залишити без розгляду як таку, що подана після закінчення визначеного процесуального строку. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до пунктів 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Статтею 284 ЦПК України передбачено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Стаття 126 ЦПК України передбачає наслідки пропущення процесуальних строків. Зокрема, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції»). Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (§ 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02). Європейський суд з прав людини у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, §§ 22,23). Частинами п`ятою, шостою статті 272 ЦПК України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом,- у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). 17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі Положення про ЄСІТС). У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вища рада правосуддя опублікувала оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв`язку. Пункт 110 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначає, що підсистеми (модулі) ЄСІТС, зазначені в розділі III цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля). 05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку. Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про ЄСІТС Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу в судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС. Згідно із підпунктом 5.8 пункту 5 розділу І Положення про ЄСІТС офіційна електронна адреса це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України. Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) це підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС). Аналогічні приписи містяться у частині шостій статті 14 ЦПК України. Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС). Абзацами другим та п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що до «Електронних кабінетів» користувачів надсилаються в передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи в справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи в вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства). Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та в електронній формі через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа до електронного кабінету засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, провадження № 14-117цс23). Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що у провадженні суду перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 20 листопада 2025 року о 09-30 годині. Копію зазначеної ухвали суду, позовну заяву з додатками було направлено на адресу відповідача та отримано 30.10.2025 (а.с.87 т.1). Ухвала та судова повістка також були направлені до електронного кабінету та ним отримано (а.с.80,84) та протилежного відповідачем не доведено. Заочним рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2025 року задоволено позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №3887465 від 09.09.2021 в розмірі 74500 гривень, судовий збір у розмірі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень (а.с.104-112 т.1). ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення 21.02.2026. В судовому засіданні відповідач присутнім не був. У резолютивній частині судового рішення, детально роз`яснено порядок та строки подання відповідачем заяви про його перегляд. Статтею 283 ЦПК України передбачено, що відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Відповідно до ч.5 ст. 272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Відповідно до ч.11 ст. 272 ЦПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Частинами 1,4 ст. 14 ЦПК України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Згідно з ч.5 ст. 14 ЦПК України, суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Відповідно до ч. 7 ст. 14 ЦПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі. Відповідно частини сьомої статті 19 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. На виконання зазначених вимог ЦПК України, у зв`язку з наявністю зареєстрованого у ОСОБА_1 електронного кабінету, копія рішення була направлена в електронній формі саме до електронного кабінету відповідача. Відповідач ОСОБА_1 копію рішення отримав в електронному кабінеті 18.12.2025 о 20:44:47, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.113 т.1). Довідка про доставку до електронного кабінету представника позивача в підсистемі «Електронний суд» копії рішення суду є достовірним доказом вручення відповідачу судового рішення. Така правова позиція викладена у постанові ВС від 23 листопада 2023 року у справі№ 280/3793/21 (провадження№ K/990/24972/23), яку колегія суддів враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Заяву про перегляд заочного рішення відповідач подав до суду 21.02.2026, яка була зареєстрована судом 23.02.2026. ОСОБА_1 як у апеляційній скарзі так і у заяві про перегляд заочного рішення, як на підставу поважності причин пропуску строку посилався на те, що він не отримав вчасно копію рішення, оскільки за місцем реєстрації фактично не проживає, а в електронному суді були вимкнені автоматичні сповіщення про доставку документів до електронного кабінету. Самостійно не заходив до електронного кабінету, оскільки мав сімейні проблеми хвороба дочки та перенесення нею операційного втручання. Досліджуючи надані відповідачем докази на підтвердження поважності пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, судом встановлено, що відповідач має повнолітню дочку ОСОБА_2 , 2002 року народження, дочка дійсно мала проблеми зі здоров`ям та перенесла 11.09.2024 хірургічне втручання. Перебувала на стаціонарному лікуванні у період з 21.10.2024 по 08.11.2024. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Таким чином на підставі досліджених доказів встановлено, що на час розгляду справи та ухвалення заочного рішення 18.12.2025 та протягом строку для подання заяви про перегляд цього рішення, відповідач не мав поважних причин пропуску процесуального строку. Зазначення про хворобу дочки та сімейні труднощі, що були пов`язані саме з цією подією мали місце в 2024 році, з огляду на надані документи відповідача. Про те, що ці обставини існували і на час перебігу відповідного процесуального строку відповідач суду доказів не надав. Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що відповідач не знав про отримання в електронному кабінеті судового рішення, оскільки апелянтом відповідних доказів не надано. Твердження ОСОБА_1 про те, що він не знав про надіслання йому процесуальних документів по справі до електронного кабінету, оскільки вимкнув автоматичні повідомлення про отримання документів, колегія суддів не приймає, з огляду на наступне. Зареєструвавши електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» відповідач повинен був з певною періодичністю вживати заходи для перевірки повідомлень, направлених до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», а отже не міг розраховувати на отримання будь-яких документів від суду виключно у паперовому вигляді засобами поштового зв`язку. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №916/3625/24. Аргументи скарги ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення не підтверджені, а навпаки спростовані наданими відповідачем доказами. На підставі викладеного, підстави для задоволення заяви відповідача про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення з підстав, визначених ч. 3 ст. 284 ЦПК України відсутні. Інші причини поважності пропущення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідач суду не повідомив. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року (справа №756/11081/20, пункти 69, 70) сформульовано правовий висновок, що суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення. Згідно з ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення та залишив заяву без розгляду, оскільки заява про перегляд заочного рішення подана з пропуском процесуального строку, визначеного законом. Аргументи ОСОБА_1 щодо того, що він проживає за іншою адресою, ніж вказана у позові, а саме: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим його належним чином не було повідомлено про розгляд справи та він не отримував ніяких процесуальних документів, колегія суддів не приймає, з огляду на отримання ним відповідних процесуальних документів та повідомлень від суду першої інстанції в електронному кабінеті, що підтверджується матеріалами справи та самим апелянтом. А тому усі негативні наслідки від того, що він у електронному суду вимкнув сповіщення покладаються на нього. Реєстрація апелянтом електронного кабінету викликає у суду та учасників справи легітимні очікування, що він добросовісно користується своїми правами та виконує процесуальні обов`язки, як це передбачено Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділі «Мої справи», а не з моменту надходження інформаційних повідомлень. Така правова позиція викладена у постанові ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 750/3275/21 (провадження № 61-21072св21), від 05 квітня 2023 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-11084св22), від 07 листопада 2023 року у справі№ 920/308/23. Крім того, надання до заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги заяви про зміну адреси проживання з 2022, то відповідно був повідомити про це суд, відповідно до ст.131 ЦПК України, а також відповідно до п.3.3.1, п.9.3, договору про споживчий кредит від 09.09.2021 відповідач повинен був повідомити ТОВ «Мілоан» про цю обставину (а.с.159, 235,т.1). Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц; провадження № 61-18013сво18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. ЄСПЛ неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (рішення у справах «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», заява № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Установивши відсутність у ОСОБА_1 об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, з дня отримання тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України. ЄСПЛ неодноразово зауважував у своїх правових висновках, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, тому сторони мають право очікувати, що ці норми буде застосовано. Принцип правової визначеності застосовують не лише стосовно сторін, але й щодо національних судів (див. наприклад справу «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року). Легітимні очікування щодо добросовісної процесуальної поведінки учасників справи, що за змістом ст.ст. 43, 44 ЦПК України є їх процесуальним обов`язком, це фундаментальний принцип судочинства. Він зобов`язує сторони діяти чесно, не зловживати правами та вчасно виконувати обов`язки. Суд розраховує на таку поведінку, балансуючи інтереси всіх залучених, що передбачено за змістом ст.ст. 2, 12 ЦПК України. Отже, у даному випадку апелянт не довів, що у нього бути особливі і непереборні обставини, що йому зашкодили вчасно подати заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, ч. 3 ст. 44 ЦПК України. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, то відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Кегичівського районного суду Харківської області від 13 березня 2026 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 23 червня 2026 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді колегії Ю.М.Мальований. О.В.Маміна.