Постанова КЦС ВС № 757/23711/25-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 757/23711/25-ц провадження № 61-2193св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марія Олександрівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котової Юлії Ігорівни, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Бусик О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаченко М. О. (далі - приватний нотаріус Ісаченко М. О.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання нотаріальної дії протиправною та її скасування, визнання афідевіту недійсним. Позов обґрунтовано тим, що 08 травня 2024 року приватним нотаріусом Ісаченко М. О. вчинено нотаріальну дію - посвідчення справжності підпису громадянки України ОСОБА_2 , виконаного на нотаріальному бланку НТВ 706274 з назвою документа «АФІДЕВІТ», яким встановлено обставини, що стосуються позивача та порушують його права. Проте, зазначена в афідевіті інформація, а саме: передача йому за договором дарування у 2014 році картини «Жіночий торс № 1» авторства ОСОБА_3 не відповідає дійсності та необґрунтовано покладає на нього (позивача) перед третіми особами певні обов`язки, зокрема, тягар утримання цього майна. Крім того, оскаржувана нотаріальна дія була вчинена з порушенням вимог, які висуваються до оформлення такого офіційного документу, як афідевіт. Так, до нього не долучено жодного документа на підтвердження зазначених у ньому обставин, у тому числі і договору дарування картини позивачу. Це призвело до незаконного надання позивачу статусу власника картини, зокрема, на території Франції. Посилаючись на судову практику, сформовану Верховним Судом, зазначав, що законодавством України, яке регулює діяльність нотаріату, передбачена можливість виправлення нотаріусом лише орфографічних або технічних помилок, допущених при складанні нотаріального документа, які не змінюють його зміст та не впливають на права осіб, відносно яких вчинено нотаріальну дію. Нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою. Якщо ж нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, то виправлення цієї помилки є можливим виключно в судовому порядку. На підставі викладеного, реалізуючи своє право на оскарження нотаріальної дії до суду та керуючись положеннями частини третьої статті 51 Закону України «Про нотаріат», пунктом 1 глави 14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (надалі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), ОСОБА_1 просив суд: - визнати протиправним вчинення приватним нотаріусом Ісаченко М. О. нотаріальної дії від 08 травня 2024 року з посвідчення справжності підпису ОСОБА_2 , зареєстрованої в реєстрі за № 256; - скасувати нотаріальну дію, вчинену приватним нотаріусом Ісаченко М. О. з посвідчення справжності підпису Фірташ М. М. від 08 травня 2024 року, зареєстрованої в реєстрі за №

256. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Суд дійшов висновку, що афідевіт не є правочином в розумінні вимог цивільного законодавства України, тому підстави для задоволення позову відсутні. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови. У решті рішення суду залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії з посвідчення підпису фізичної особи на афідевіті із вчиненням посвідчувального напису відповідає положенням статей 34, 48, 78 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У розумінні Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 (надалі - Правила ведення нотаріального діловодства), сама по собі відсутність додатків не вказує на порушення приватним нотаріусом порядку засвідчення підпису фізичної особи на афідевіті, тому відсутні підстави для задоволення пред`явлених позовних вимог до нотаріуса. Посилання позивача на те, що оспорюваним афідевітом порушуються його права, оскільки наведена в афідевіті інформація щодо передання йому в дар картини, не відповідає дійсності, а також необґрунтовано покладає на нього перед третіми особами певні обов`язки, зокрема, тягар утримання цього майна, не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки фактично позивачем заперечуються обставини укладення договору дарування з ОСОБА_2 , що вказує на існування спору про цивільне право, який не може бути вирішений шляхом оскарження нотаріальної дії. Водночас позовних вимог до ОСОБА_2 в межах розгляду цієї справи позивачем не пред`явлено. Вказане не було враховано судом першої інстанції, у зв`язку з чим судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для зміни мотивувальної частини рішення місцевого суду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 23 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Котова Ю. І., подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/23711/25-ц. 25 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 757/23711/25-ц надійшли до Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Котова Ю. І., просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 рокускасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо регулювання правовідносин, які виникають у процесі вчинення нотаріусами посвідчувальних написів на афідевіті, та ефективного способу захисту порушеного права особою, чиї інтереси або права порушують відомості, які містяться в афідевіті, але не посягають на честь, гідність, ділову репутацію, зокрема містять відомості про дарування або укладення іншої угоди, або іншого оспорюваного факту (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивовано тим, що приватним нотаріусом не дотримано вимог, які висуваються до оформлення такого офіційного документу, як афідевіт, а саме: пункту 6.4. глави 7 «Засвідчення вірності копій документів і витягів з них, засвідчення справжності підписів на документах» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якими нотаріус не може засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, у якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Поза увагою судів залишено Правила ведення нотаріального діловодства, в додатку 25 яких передбачені форми посвідчувальних написів № № 64-68 про засвідчення справжності підпису на документах та засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками відповідно. Наявність додатків повинна бути застережена в посвідчувальному написі. Натомість до афідевіту не долучено доказів наявності у дарувальника картини, договору дарування тощо. Апеляційний суд виснував, що фактично позивачем заперечуються обставини укладення договору дарування з ОСОБА_2 , що вказує на існування спору про цивільне право. Такі порушення призвели до посвідчення та подальшої легалізації афідевіту, в якому засвідчено факт дарування третьою особою позивачу оригіналу картини, з приводу чого позивач заперечує і не визнає факт такого дарування. Апеляційний суд не врахував, що ефективним способом порушеного права (інтересу) заявника саме за даних фактичних обставин справи є вимога про скасування нотаріальної дії. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 03 квітня 2026 року, приватний нотаріус Ісаченко М. О. заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвокат Котова Ю. І., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами 08 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко М. О. за зверненням ОСОБА_2 було засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 на Афідевіті, який був викладений на нотаріальному бланку НТВ 706274 та адресований «всім, кого це стосується за межами території України». В афідевіті ОСОБА_2 вказала: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , підтверджую, що дію вільно, цілеспрямовано, свідомо та добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, викладених в цій заяві, без впливу обману, за відсутності тяжкої обставини, розуміючи значення, умови та правові наслідки, цією заявою урочисто заявляю про таке: У 2014 році я ( ОСОБА_2 ) передала своєму сину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернігівській області від 03 березня 2000року, який зареєстрований за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній - офіційна відмова), Картину - «Жіночий торс №1» ОСОБА_3 в якості дару, відповідно до Договору дарування, укладеному між мною та моїм сином. До того часу я була єдиною законною власницею Картини. Я отримала ОСОБА_4 від мого колишнього чоловіка, пана ОСОБА_5 , у 2000 році внаслідок нашого розлучення. За три місяці до смерті матері ОСОБА_6 , у 1983 році вона подарувала йому цю ОСОБА_4 . Картину було придбано пані ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) у 1965 році у відомого українського колекціонера творів мистецтв, пана ОСОБА_9 , що прожив більшість життя у місті Києві. Картина перебувала у неперервній власності сім`ї ОСОБА_10 (потім ОСОБА_11 ) з моменту її придбання у 1965 році. Я, ОСОБА_2 , цією заявою стверджую, що наскільки мені відомо, пан ОСОБА_9 придбав ОСОБА_4 у пані ОСОБА_12 у 1943 році, а пані ОСОБА_13 отримала Картину від самого ОСОБА_3 у 1930-х роках як подарунок у знак дружби. Цією заявою я підтверджую, що на ці мої офіційні свідчення можна посилатися надалі й всюди, де виникне потреба, про що і ставлю свій підпис». Приватним нотаріусом Ісаченко М. О. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , зробленого у її присутності. Особу ОСОБА_2 , яка підписала документ, встановлено, її дієздатність перевірено (а. с. 7). 08 травня 2024 року на вказаний афідевіт Міністерством юстиції України проставлено апостиль (а. с. 8). У поясненнях від 06 червня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Трофімов Б. В., вказав, що ОСОБА_2 , будучи особою похилого віку, на прохання знайомого експерта мистецтвознавця ОСОБА_14 у 2024 році урочисто заявила щодо обставин походження та права власності картини «Жіночий торс № 1» Казимира Малевича, про що приватний нотаріус Ісаченко М. О. дійсно склала афідевіт та посвідчила справжність підпису ОСОБА_2 на ньому. З метою його легального використання за межами України ОСОБА_2 передала афідевіт для перекладу та апостилювання у Міністерстві юстиції. Надалі ОСОБА_15 стало відомо, що афідевіт був використаний на території Франції без її згоди перед третіми особами (не інвесторами) всупереч меті, для якої він був складений. У зв`язку з цим ОСОБА_2 , перебуваючи на території України, складено заяву від 12 травня 2025 року, адресовану всім, кого це стосується за межами території України, справжність підпису на якій посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., у якій заявила вважати недійсним афідевіт (а. с. 49-50). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» до предметної компетенції нотаріусів віднесено вчинення такої нотаріальні дії, як засвідчення справжності підпису на документах. Відповідно до частин першої та третьої статті 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню. Нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою. Згідно зі статтею 48 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 глави 10 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні, зокрема, справжності підпису на документах, на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. Відповідно до підпунктів 6.1, 6.2 пункту 6 глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону і які не мають характеру правочинів та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою. Пунктом 6.4 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що нотаріус не може засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, у якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). За змістом статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). Відповідно до визначення терміну «афідевіт», наданого в роз`ясненнях Міністерства юстиції України від 01 лютого 1998 року та від 18 квітня 2025 року, афідевіт є письмовою урочистою заявою про наявність або відсутність певних фактів (подій), які мають юридичне значення. Оформлення афідевіту належить до компетенції державних та приватних нотаріусів. Порядок ведення нотаріального діловодства в конторах, нотаріальних архівах, приватними нотаріусами встановлено Правилами ведення нотаріального діловодства. У додатку № 25 до вказаних Правил визначено типові форми документів, які вчиняються нотаріусами під час здійснення нотаріальної діяльності. У примітках форми № 64 «Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи на документах» вказано, що за цією формою також вчиняється посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи на афідевіті та інших, подібних йому документах. Під № 68 в додатку № 25 до вказаних Правил міститься форма «Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками», в якому передбачена графа «На підтвердження фактів, викладених у документі, …(прізвище, ім`я, по батькові) долучив(ла) до нього… (перераховуються додатки)». Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлено, що приватним нотаріусом Ісаченко М. О. була вчинена нотаріальна дія - засвідчення справжності підпису фізичної особи ( ОСОБА_2 ) на афідевіті - заяві останньої про певні факти (події). Афідевіт містить посвідчувальний напис нотаріуса Ісаченко М. О. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилався на порушення нотаріусом правил вчинення нотаріальної дії з тих підстав, що інформація, викладена в афідевіті щодо передачі йому за договором дарування у 2014 році картини «Жіночий торс № 1» авторства ОСОБА_3 , не відповідає дійсності та не підтверджується відповідним договром дарування. Колегія суддів вважає, що виходячи з того, що: - у розумінні наведених вище положень законодавства України, які регулюють компетенцію нотаріуса та засвідчення як нотаріальну процедуру, при засвідченні справжності підпису особи нотаріус не наділений повноваженнями перевіряти справжність інформації, яка міститься в заяві, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою; - фактично позивач заперечує обставини укладення договору дарування з ОСОБА_2 , однак не порушує питання про захист його права шляхом оскарження такого договору чи визнання його неукладеним; - у межах пред`явленого позову позивач обмежився вимогами до приватного нотаріуса щодо оскарження нотаріальної дії відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат»; - за змістом позову у позивача відсутній спір про право з іншою особою, крім нотаріуса; - згідно з Правилами ведення нотаріального діловодства відсутність додатків не вказує на порушення нотаріусом порядку засвідчення підпису фізичної особи на афідевіті; - позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами порушення його прав вчиненням нотаріусом посвідчувального напису про засвідчення справжності підпису фізичної особи на афідевіті, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення пред`явлених до нотаріуса позовних вимог про визнання вчиненої нотаріальної дії протиправною та її скасування, визнанняафідевіту недійсним. Такий висновок судів ґрунтується на повному та всебічному встановленні обставин справи, наданні судами правової оцінки всім доказам у справі за своїм внутрішнім переконанням, а також узгоджується з практикою вирішення подібних спорів, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 522/13417/19. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені судами обставини та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суди правильно застосували норми матеріального права та зробили обґрунтовані висновки по суті вирішення пред`явлених позовних вимог з урахуванням доказів, наданих сторонами, а також не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень судом касаційної інстанції. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки колегія суддів встановила, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року у незміненій апеляційним судом частині та постанова Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 рокуухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котової Юлії Ігорівни, залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник