Постанова КЦС ВС № 362/6161/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 362/6161/24 провадження № 61-12047св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року у складі судді Мартинцової І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 рокуу складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Позов мотивований тим, що з 1999 року позивачка почала проживати разом з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 (право власності на нерухоме майно належить позивачці). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Похорон та поминальні обряди здійснила позивач. Відносини між позивачкою і ОСОБА_4 мали характер сімейних, адже у них були взаємні права та обов`язки як подружжя, вони вели спільне господарство, підтримували у належному стані нерухоме майно, мали спільний сімейний бюджет, спільно купували речі, продукти харчування. 30 листопада 2007 року за спільні кошти позивач і ОСОБА_4 , як подружжя придбали квартиру АДРЕСА_2 , а тому вона належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю, де частки дружини та чоловіка є рівними та становлять по 1/2 кожного. ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, бюджету її та ОСОБА_4 в період часу з 01 січня 2004 року до 28 лютого 2024 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 ; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року, з урахуванням ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2025 року про виправлення описки, позов задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 січня 2004 року до дня його смерті. Визнано об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у рівних частках квартиру АДРЕСА_2 . В порядку поділу спільного майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд дійшов висновку, що є доведеним належними і допустимими доказами факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 28 лютого 2024 року. Спірна квартира була придбана ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідач не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, і майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності та в порядку поділу такого майна колишнього подружжя право власності на 1/2 частини цієї квартири слід визнати за позивачем. Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Герею О. Ю., залишено без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги 25 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій не взяли до ваги відсутність будь-яких належних і допустимих доказів внесення позивачем коштів у придбання спірної квартири; відсутність доказів спільних банківських рахунків, кредитних зобов`язань чи інших підтверджень фінансування майна; пропуск позивачем строку позовної давності. Заявник вказує, що сам факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є достатнім для визнання майна спільною сумісною власністю, якщо не доведено внесення коштів або іншої участі у його набутті. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях свят, оплата комунальних послуг тільки з 2019 року самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Позивач, окрім фотокарток та показань свідків, які є заінтересованими особами, за увесь багаторічний період фактичного проживання разом із ОСОБА_4 не надала жодних документальних підтверджень своєї участі у витратах на придбання побутової техніки, меблів чи інших речей, необхідних для спільного господарства. Спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_4 . Вказує, що позивач використала позов як обхідний механізм, оскільки належним способом захисту після встановлення юридичного факту мало бути оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Аргументи інших учасників справи 06 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року - без змін. Відзив мотивований тим, що норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідач не надала суду будь-яких доказів, необхідних для спростування цієї презумпції. Суди врахували висновки Верховного Суду, а тому доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтовані. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області. 28 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 30 листопада 2007 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладеного договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_2 . 05 грудня 2007 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 18 березня 2024 року за заявою ОСОБА_1 . Перша васильківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 43/2024 після смерті ОСОБА_4 10 квітня 2024 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Першої васильківської державної нотаріальної контори звернулась мати ОСОБА_2 30 серпня 2024 року державний нотаріус Першої васильківської державної нотаріальної контори прийняла постанову, якою ОСОБА_1 відмовлено в оформленні спадкового майна за законом у зв`язку із відсутністю встановленого факту проживання однією сім`єю та наявністю спадкоємця першої черги, який усуває її від спадкування. Відповідно до довідки Васильківської міської ради від 04 квітня 2024 року у період часу з 1999 року до 28 лютого 2024 року разом із ОСОБА_1 проживав, але не був зареєстрований та вів спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , її цивільний чоловік ОСОБА_4 . ОСОБА_1 поховала ОСОБА_4 за власний рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до копій платіжних чеків за період 2023-2024 роки ОСОБА_1 оплачувала комунальні послуги за утримання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 . На підтвердження спільного проживання з померлим суду першої інстанції були надані квитанцій про оплату комунальних послуг за спірну квартиру починаючи з 2019 року, де платником значиться ОСОБА_4 . Суд першої інстанції дослідив ряд поданих позивачем копій фотокарток зі спільного відпочинку та спільної присутності позивача разом із спадкодавцем ОСОБА_4 . Суд першої інстанції допитав свідків. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявив з певною правовою метою - визначення правового статусу майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін. Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Ураховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України). При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію про те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наданих сторонами доказів у їх сукупності, підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки впродовж указаного періоду сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. Отже, повно і всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним доказам й доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у вказаний період сторони проживали разом, вели спільне господарство та були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, усі житлово-побутові витрати несли разом, тобто здійснювали свої права як подружжя. Суди дали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. У частині другій статті 372 ЦК України визначено, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України). У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зазначено: «У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.». Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зазначив: «Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.». Верховний Суд погоджується з висновками судів про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та визнання в порядку поділу спільного сумісного майна за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . Заявник не надав до суду достатніх і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності спірної квартири. Аргументи заявника про те, що висновки судів зроблено лише на підставі показів свідків та фотокарток, є безпідставними, оскільки результат аналізу оскаржуваних судових рішень дає підстави зробити висновок, що в їх основу покладено як письмові докази, надані сторонами, так і покази свідків. Тобто суди дали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо. Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун