Ухвала КАС ВС № 160/437/26

УХВАЛА 19 червня 2026 року м. Київ справа №160/437/26 адміністративне провадження № К/990/28254/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, скаржник, В/ч НОМЕР_1 ) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; - зобов`язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації-різниці у розмірі 4098,99 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.11.2025 у сумі 331 334,60 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різниці у розмірі 4098,99 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.11.2025 у сумі 331 334,60 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.11.2025 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.11.2025 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704), з врахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до Постанови № 704 з врахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована Постановою № 889; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.11.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати цієї індексації; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.11.2025, за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); - визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку КМУ №1078; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078; - визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.11.2025 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 25.11.2025 (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, В/ч частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до Постанови № 704 від 30.08.2017 з врахуванням раніше виплачених сум; - у решті позовних вимог - відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №160/437/26 змінено, виклавши абзац 4 та 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 по 25.11.2025 включно в сумі 331334,60грн, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю у розмірі 4098,99грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.11.2025 в сумі 331 334,60грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб» в решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 160/437/26 залишено без змін. Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практик; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми. Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. У Рішенні від 22.11.2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Тому, колегія суддів не може взяти до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Суд вважає не обґрунтованими твердження касатора, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що заявником процитовано пункти 1,2 ,3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак жодним чином не обґрунтовано підстави касаційного оскарження за вказаними пунктами. Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою у взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько О.Р. Радишевська В.М. Соколов