Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/24670/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24670/25 Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А., повний текст судового рішення складено 02.03.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Голуб В.А., суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 420/24670/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 23 липня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивачка просила суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням середнього показника заробітної плати за останні три роки, які передують року звернення за призначенням пенсії за віком, саме 2022, 2023 та 2024 роки та у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 пенсій; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням середнього показника заробітної плати ОСОБА_1 за останні три роки, які передують року звернення за призначенням пенсії за віком, саме 2022, 2023 та 2024 роки, призначити та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незастосування при призначенні ОСОБА_1 з 11.06.2025 пенсії за віком за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, за 2022, 2023, 2024 роки. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 11.06.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком, призначеної згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 484, 48 грн. Не погоджуючись із рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу. Апелянт наголосив, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. З огляду на це, розраховуючи пенсію позивачки за віком, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області правомірно застосувало показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки з урахуванням подальшої індексації. Крім того, апелянт наголосив на безпідставності стягнення з пенсійного органу судового збору, оскільки непередбачене або надмірне витрачання коштів Пенсійного фонду України призводить до дефіциту його бюджету, що, у свою чергу, створює соціальну напругу в суспільстві та може перешкоджати належному виконанню державою своїх функцій щодо соціального забезпечення громадян. Враховуючи вищевикладене, апелянт просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказала, що в разі звернення особи, якій було призначено пенсію за вислугу років, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, має місце саме первинне призначення цього виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший. З огляду на це, на переконання позивачки, при обчисленні пенсії за віком має застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням нової пенсії. На підставі викладеного позивачка просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. ОСОБА_1 з 31.12.2014 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». В подальшому, як свідчать матеріали справи, за заявою від 11.06.2025 позивачку переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, при страховому стажі 42 роки 6 місяців (враховано по 31.05.2025), середньомісячній заробітній платі 10799,02 грн (коефіцієнт заробітку - 1,21149 х 8913,83 грн - середня заробітна плата за 2014 - 2016 роки, проіндексована), обчисленій за період з 01.07.2000 по 31.05.2025 за даними персоніфікованого обліку, та її розмір з 11.06.2025 становить 4718,46 грн, де: розмір пенсії за віком - 4589,58 грн; доплата за 12 років понад нормативного стажу - 128,88 грн. Позивачка звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням середнього показника заробітної плати за останні три роки, які передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме 2022, 2023 та 2024 роки, призначити та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У відповідь на звернення позивачки, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало відповідь від 10.07.2025 № 19196-18231/М-02/8-1500/25, в якій, зокрема зазначено, що оскільки позивачка з 31.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років, то для врахування середньомісячної заробітної плати за 2022 - 2024 роки підстав немає. З цих же підстав відповідач відмовив позивачці у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десятимісячних пенсій станом на день призначення пенсії. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачці раніше було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», тоді як пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» їй призначено вперше лише 11.06.2025. Відтак, у цьому випадку мало місце первинне призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на обчислення та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, тобто за 2022 2024 роки. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно зі ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Тобто, Законом № 1058-IV передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії. Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом № 1058-IV. Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня. Частиною 3 ст. 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника. В тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого законодавства, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 (справа N 211/1898/17) та 10.07.2018 (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV. Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачці була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж відповідно до Закону № 1058-IV, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV позивачка звернулась у червні 2025 року вперше. Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058-IV, такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом. Відтак, при призначенні позивачці у 2025 році пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022 - 2024 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно з частиною 2 статті 40 цього Закону. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18), що відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує до спірних правовідносин. Посилання апелянта на те, що стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судових витрат призведе до нецільового використання бюджетних коштів, колегія суддів вважає помилковим, адже виконання судового рішення про відшкодування судових витрат, понесених іншою стороною процесу, є процесуальним обов`язком суб`єкта владних повноважень і не може розцінюватися як порушення бюджетного законодавства. Отже, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 420/24670/25 - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 420/24670/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В.А. Голуб Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко