Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6649/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 р.Справа № 520/6649/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/6649/25 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю, в якій просив: -зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України (вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08356179) подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення від 21 серпня 2025 року по справі № 520/6649/25, а саме щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, діагностованого у ОСОБА_1 , оформлених довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 року № 3051 з урахуванням висновків суду у даній справі. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення від 21 серпня 2025 року по справі № 520/6649/25, а саме щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, діагностованого у ОСОБА_1 , оформлених довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 року № 3051 з урахуванням дійсних висновків суду у даній справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у встановленні судового контролю, оскільки Центральна військово-лікарська комісія ЗСУ фактично не виконала рішення суду від 21 серпня 2025 року, а лише формально поновила розгляд справи. Скаржник наголошує, що прийнята за результатами такого розгляду нова постанова ЦВЛК від 13 січня 2026 року повністю дублює попереднє скасоване рішення та ухвалена без урахування обов`язкових висновків суду щодо оцінки наявних у матеріалах справи медичних та військово-облікових документів. На думку апелянта, така протиправна поведінка відповідача свідчить про умисне ухилення від належного виконання судового акта, що вимагає активного втручання суду в порядку статті 382 КАС України задля захисту його права на справедливий суд та «легітимних сподівань» на належне пенсійне й соціальне забезпечення. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої правові позиції по справі. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 задоволено частково позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14.11.2024 № 8205 щодо відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо встановлення причинного зв`язку діагностованих у нього захворювань, оформлених довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 № 3051, як «Захворювання, травма ТАК, пов`язаного із захистом Батьківщини». Зобов`язано Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути звернення щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, діагностованого у ОСОБА_1 , оформленого довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 № 3051, з урахуванням висновків суду у даній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили. Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України на виконання рішення суду у даній справі повторно розглянуто звернення щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, діагностованого у ОСОБА_1 , оформленого довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 року № 3051. Так, відповідачем складено протокол засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.01.2026 року № 2026-0113-1211-2689-7. У вказаному протоколі зазначено, що постанова про причинний зв`язок захворювань солдата ОСОБА_1 за довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2024 року № 3051 прийнята обґрунтовано, згідно вимог підпункту "є" пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення, підстави для відміни, скасування чи прийняття іншої постанови - відсутні. Постановляючи спірну ухвалу про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України є фактично виконаним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Частинами 2, 3 ст. 382-1 КАС України визначено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Отже, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено право суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та розгляду поданого звіту на виконання ухвали суду, а в разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України). Одночасно, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами. Так, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 27.02.2020 по справі №640/3719/18, від 04.03.2020 по справі №539/3406/17. Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 по справі №640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. Колегія суддів зазначає, що метою застосування до суб`єкта владних повноважень судового контролю за виконанням рішення суду є дисциплінування боржників з метою своєчасного, якісного та належного виконання рішення суду, що набрало законної сили. Водночас, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy)". Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovakia)", № 2132/02, пп. 24-27 від 13.06.2006, пп. 18 рішення у справі "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011). Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009). Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно- правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів зазначає, що заявник посилався на те, що вказаний протокол складено без урахування висновків суду викладених у рішенні суду від 21.08.2025 року по справі № 520/6649/25. Як свідчать матеріали справи, суд у рішенні від 21.08.2025 року по справі № 520/6649/25 виходив з того, що відповідачем під час винесення оскаржуваного рішення не враховано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Про результати службового розслідування, який має посилання на те, що згідно витягу з журналу бойових дій 1 механізованого батальону військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2023 року № 2075дск, в період з 03.03.2023 по 12.03.2023 року позивача було залучено до виконання бойового (спеціального) завдання, Крім того, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідачем не враховано евакуаційного листа, згідно якого 12.03.2023 року позивача було евакуйовано з бойових позицій в стабілізаційний пункт Карлівка зі скаргами на оніміння нижніх та верхніх кінцівок, загрудинна біль зліва. Діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ стадії, гіпертонічний криз. Окрім іншого, суд дійшов висновку, що відповідачем не враховано довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно якої позивач в період з 03.03.2023 по 08.03.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в районі н.п. Водяне, Очеретинська стг, Покровський р-н„ Донецької області. Судом встановлено, що відповідачем у протоколі засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.01.2026 року № 2026-0113-1211-2689-7, складеному на виконання рішення суду у даній справі, взято до уваги довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 12484 від 14.10.2024 складену щодо ОСОБА_1 . Суд зазначає, що у вказаному протоколі враховано, що ОСОБА_1 у період з 03.03.2023 по 08.03.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів Держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У вказаному протоколі викладено висновок лікаря експерта, в якому враховано, що ОСОБА_1 12.03.2023 звернувся зі скаргами на оніміння верхніх та нижніх кінцівок, загрудинного болю зліва до стабілізаційного пункту Карлівка, де було надано медичну допомогу, та рекомендована консультація кардіолога. Вказано, що ОСОБА_1 у період з 12.03.2023 по 17.03.2023 перебував на лікуванні у медичній роті військової частини НОМЕР_2 з приводу: «Гіпертонічна хвороба ІІ ст.ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз». Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить до висновку, що Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України під час складання протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.01.2026 року № 2026-0113-1211-2689-7 враховано висновки суду зазначені у даній справі та зміст документів зазначених у такому рішенні. Судом встановлено, що згідно вказаного висновку лікаря експерта після дослідження медичних діагнозів ОСОБА_1 зазначено, що підстави для застосування підпункту "д" пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення щодо прийняття постанови у формулюванні «Захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини» відсутні. При цьому, суд першої інстанції у рішенні від 21.08.2025 року по справі № 520/6649/25 прийшов до висновку, що надання оцінки діагнозу позивача, встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з проходженням військової служби, виходить за межі судового розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 року по справі № 520/6649/25. Таким чином, враховуючи відсутність обставин, які б підтверджували, що рішення суду не виконано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 по справі № 520/6649/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 19.06.2026 року