Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/27541/25

Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 р. Справа № 520/27541/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Мінаєвої К.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/27541/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ НП в Харківській області), в якому просить суд: - визнати протиправним і скасувати затверджений Головним управлінням Національної поліції в Харківській області 26.09.2025 Висновок про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена статтями 97, 99 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 № 646 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського»; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області скласти і затвердити висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена статтями 97, 99 Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 № 646 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» з урахуванням висновків суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано затверджений Головним управлінням Національної поліції в Харківській області 26.09.2025 Висновок про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена статтями 97, 99 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 № 646 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського». Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 40108599) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена статтями 97, 99 Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 № 646 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 40108599). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 по справі № 520/27541/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених вимог, в іншій частині залишити рішення суду без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначив, що в ході опрацювання матеріалів щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги виявлено, що ОСОБА_1 отримав групу інвалідності за 10 днів до дати звільнення, що суперечить вимогам п. 4 ч.1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Також зазначив, що посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду (ВС) у справах, які стосуються пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» (де інвалідність настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби), є недоречним для тлумачення пункту 3 (де інвалідність настала внаслідок поранення/травми, отриманих під час виконання обов`язків, пов`язаних, зокрема, із збройною агресією). Пункт 3 та пункт 4 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» є різними підставами для призначення ОГД і мають різні правові умови, хоча обидві включають умову про строк. Апелянт послався на те, що суд першої інстанції помилково тлумачить словосполучення «протягом шести місяців після його звільнення» як встановлення граничного строку, який не обмежує можливості встановлення інвалідності під час служби. На думку апелянта, граматичне тлумачення норми чітко вказує на часовий проміжок, який починається з моменту звільнення («після його звільнення»). Якщо інвалідність встановлена до звільнення (як у випадку Позивача - 21.08.2025, тоді як звільнення відбулося 01.09.2025 ), вона не підпадає під визначений Законом часовий проміжок. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого, позивач вважає апеляційну скаргу ГУ НП в Харківській області такою, що не підлягає задоволенню, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 по справі № 520/27541/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 29.08.2025 проходив службу в ГУНП в Харківській області. З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2025 Медична (військово-лікарська) комісія Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» склало Свідоцтво про хворобу №490, та в пункті 13 постановила, що на підставі ст. 14а, 41в, 71б, 39в, 56в, 11в, 46в в графі ІІ Переліку захворювань, що перешкоджають проходженню служби в поліції, пункту-Таблиці вимог до індивідуальних психофізіологічних особливостей «Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії» затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 №285, визнано ОСОБА_1 непридатним до служби в поліції. Рішенням від 21.08.2025р. №37/25/1341/Р експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності з 21.08.2025, причина інвалідності «захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції». Наказом ГУНП в Харківській області від 29.08.2025 № 491 о/с позивача звільнено зі служби в поліції 01.09.2025 за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров`я (через хворобу). 09.09.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності від захворювання пов`язаного з проходженням служби в поліції інспектора сектора реагування патрульної поліції відділення поліції №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області. Листом від 01.10.2025 № 238417-2025 відповідач відмовив позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у відповідному розмірі з вказівкою на те, що ОСОБА_1 отримав групу інвалідності за 10 днів до дати звільнення, що суперечить вимогам п. 4 ч.1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Листом від 13.10.2025 № 256735-2025 відповідач направив на адресу позивача копію Висновку від 26.09.2025р. про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, із зазначенням причини - «група інвалідності встановлена до дати звільнення». Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зазначена відповідачем підстава для відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (встановлення інвалідності під час проходження служби (21.08.2025) до моменту звільнення (01.09.2025), а не протягом шести місяців після звільнення), не може бути визнана обґрунтованою. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Питання призначення та виплати одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського врегульовано статтею 97 Закону №580-VIII. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Відповідно до частини третьої статті 97 Закону № 580-VIII Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. За приписами частини восьмої статті 100 Закону №580-VIII особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено вичерпний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. За приписами частини другої статті 101 Закону № 580-VIIІ одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення стосовно загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили (частина друга. У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя. За наявності спору між особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на її призначення та отримання та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору в судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 №646, який набрав чинності з 11.06.2024 (далі - Порядок № 646). Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 646 від 04.06.2024, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 29.03.2024. З матеріалів справи встановлено, що 11.07.2025 Медична (військово-лікарська) комісія Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» склало Свідоцтво про хворобу №490, відповідно до змісту якої, ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції. Як зазначено вище, 21.08.2025 р. ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності з 21.08.2025. 01.09.2025 позивача звільнено зі служби в поліції за станом здоров`я. Таким чином, спірні правовідносини виникли після 29.03.2024, отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме Порядок №

646. Згідно з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 646 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, а в разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби (пункт 10 Порядку № 646). Пунктом 12 Порядку № 646 визначено, що для призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі визначення інвалідності чи часткової втрати працездатності поліцейського без визначення інвалідності поліцейський подає в паперовій або електронній формі на адресу електронної пошти з дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи: 1) заяву (рапорт) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності чи інвалідності, до якої додаються: копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр" та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус; копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); 2) довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 3) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 4) постанову відповідної медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 5) акт (акти) розслідування нещасного випадку, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, за формою, визначеною МВС, зокрема про те, що цей випадок не пов`язаний з учиненням поліцейським кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; 6) довідку органу, установи, організації, підрозділу, якими попередньо було здійснено виплату одноразової грошової допомоги, із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати). Достовірність зазначеної інформації в заяві (рапорті) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності чи інвалідності або копій документів, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту, засвідчує своїм підписом особа, яка подає документи, та перевіряє особа, яка їх приймає. Засвідчення копій документів, зазначених у підпунктах 2-5 цього пункту, здійснює керівник установи, організації, підрозділу, що видав документ. Відповідно до пункту 15 Порядку № 646 у місячний строк з дня реєстрації заяви та визначення повного кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), бухгалтерська служба готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги. У разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів. Оскарження відсутності підстав для призначення одноразової грошової допомоги здійснюється в установленому законодавством порядку. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права (пункт 27 Порядку № 646). За правилами пункту 7 частини другої статті 61 Закону №580-VІІІ наявність у особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 цього Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу, - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. У постановах від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №822/3788/17, 22 січня 2019 року у справі №2340/2663/18, від 15 квітня 2019 року у справі №823/1798/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №822/1083/18, від 05 лютого 2020 року у справі №810/836/18, від 23 квітня 2020 року у справі №822/999/18 та від 23 вересня 2021 року у справі №2240/3024/18 Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; 2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; 3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції. Аналіз положень частини першої статті 97 Закону № 580-VIII дає підстави для висновку, що держава гарантує одноразову грошову допомогу поліцейському, який набув інвалідності або частково втратив працездатність без встановлення інвалідності внаслідок поранення чи захворювання, пов`язаних із проходженням служби, та звільнився з поліції у зв`язку з неможливістю її подальшого проходження з причин, що виникли під час служби і не залежали від його волі. Така соціальна виплата має компенсаційний характер і спрямована на забезпечення належного соціального захисту осіб, які були змушені припинити службу через стан здоров`я, зумовлений виконанням службових обов`язків. Відповідно до частини першої статті 100 Закону № 580-VIII визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів. Рішенням від 21.08.2025р. №37/25/1341/Р експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності з 21.08.2025, причина інвалідності «захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції». Наказом ГУНП в Харківській області від 29.08.2025 № 491 о/с позивача звільнено зі служби в поліції 01.09.2025 за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров`я (через хворобу). Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII встановлено граничний 6-ти місячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Конституційний Суд України своїм рішенням від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020 визнав таким, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII зі змінами. У пункті 2.8 рішення Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у пункті 4 частини першої статті 97 Закону № 580-УШ порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причиново-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травм або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції. Визначений оспорюваними положеннями Закону № 580-VIII шестимісячний строк, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травм або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення контузії, травм або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непрацездатність до служби в поліції). Конституційний Суд України також вважав, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголошує, що визначених Законом № 580-VIII вимог є обов`язком суб`єктів, які претендують на її отримання. Отже, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № № 580-VIII не суперечать приписам статті 21, частин першої, другої статті 24 Конституції України. Встановлений приписами п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580-VIII строк за характером визначеності є абсолютним, оскільки вказує на конкретний період часу (шість місяців з дня звільнення зі служби для встановлення інвалідності), з яким пов`язано виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги і після спливу такого строку право на отримання зазначеної соціальної виплати особа втрачає. Разом з тим, право на отримання одноразової допомоги у разі визначення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності законодавець пов`язує зокрема з датою визначення поліцейському інвалідності, яка повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції. Крім того, колегія суддів також враховує, що норми Закону № 580-VIII не містять заборони щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції. Таким чином, суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо того, що отримання позивачем групи інвалідності за 10 днів до дати звільнення суперечить вимогам п. 4 ч.1 ст. 97 Закону України. Дослідивши оскаржуваний висновок ГУ НП в Харківській області від 26.09.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає, що підставою зазначено п. 4 ч. 1 статті 97 Закону «Про Національну поліцію» (група інвалідності встановлена до дати звільнення). Інших причин не нарахування такої допомоги відповідачем не зазначено. Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон № 580-VIII містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, однак встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції до таких випадків не відноситься. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII не врахував всіх обставин, що мають значення для прийняття спірного рішення, отже висновок відповідача є необґрунтованим, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, є підставою для його скасування. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування затвердженого Головним управлінням Національної поліції в Харківській області 26.09.2025 Висновку про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена статтями 97, 99 Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2024 № 646 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», з урахуванням висновків суду. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 по справі № 520/27541/25 в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді К.В. Мінаєва І.М. Ральченко