Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/20909/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 р. Справа № 520/20909/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) у справі №520/20909/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_2 через відділення поштового зв`язку та протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, не виплати пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу на визначений пенсіонером банківський рахунок; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати розмір пенсії відповідно ст.27, 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплатити пенсію ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу в розмірі, поновити виплату пенсії за віком з дати припинення (з липня 2022 року) та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області виплатити компенсацію втрати частини доходу з липня 2022 року по дату фактичної виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з липня 2022 року. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області поновити, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з липня 2022 року із нарахуванням компенсації втрати частини доходу за невиплату пенсії з липня 2022 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III.". Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила змінити рішення суду, визнавши протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії з 07.10.2009 року по 18.02.2017 року з компенсацією втрати частини доходу, протиправною бездіяльність щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок; зобов`язавши ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати розмір пенсії відповідно ст. ст. 27, 42, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплати пенсію ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 18.02.2017 року з компенсацією втрати частини доходу в розмірі, поновити виплату пенсії за віком з дати припинення (з липня 2022 року) та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам; зобов`язавши ГУ ПФУ в Харківській області виплатити компенсацію втрати частини доходу з липня 2022 року по дату фактичної виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог в частині виплати пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017, з огляду на те, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі № 820/2223/18 її позов в частині вимог про зобов`язання Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова здійснити поновлення виплати і перерахунок пенсії за період з 07.10.2009 по 18.02.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючим пенсіонерам, дітям війни, на визначений пенсіонерами банківський рахунок залишено без розгляду. Звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Вважає, що в порушення норм процесуального права суд першої інстанції проігнорував доводи позивача, норми ч.4 ст.240 КАС України, правові висновки Верховного Суду. Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу. Також, ГУ ПФУ в Харківській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати таке рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в позові. В обґрунтування вимог скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася через поштове відділення №61082 АТ "Укрпошта" за адресою, зазначеною в електронній пенсійній справі, у зв`язку з відсутністю оновлених банківських реквізитів. Зазначає, що станом на теперішній час, відповідно до підсистеми ІКІС ПФУ "Звернення", заяви від ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії до ГУ ПФУ в Харківській області не надходило. Вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків в частині задоволення позовних вимог. Позивач не подала відзив на апеляційну скаргу. На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 до грудня 2024 проживала в Україні, в м. Харкові, а з грудня 2004 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку із чим виплату їй пенсій припинено. 01.03.2017 позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсій за віком. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова №130 від 07.03.2017 в поновленні виплати пенсій за віком відмовлено. За наслідками судового оскарження, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі №820/2223/18, зокрема зобов`язано Індустріальне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 18.02.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, на визначений пенсіонером банківський рахунок. 18.02.2025 представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою щодо стану виконання судового рішення, надання відповідних документів та виплати компенсації втрати частини доходу за вісь період невиплати пенсії, а також виплати пенсії в АТ "Ощадбанк" відповідно до зазначених в заяві банківських реквізитів. Листом від 25.02.2025 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило, що на виконання рішення суду від 23.05.2018 у справі № 820/2223/18 позивачу здійснено з 18.07.2017 поновлення виплати пенсії у зазначеному порядку, внаслідок чого виплату пенсії фактично розпочато з 01.10.2018 та доплату за період з 18.02.2017 по 30.09.2018 у сумі 27089,76 грн. нараховано до виплати додатковою відомістю у жовтні 2018 року через поточний рахунок банківської установи АТ КБ Приватбанк. З липня 2022 у зв`язку із відсутністю оновлених банківських реквізитів виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась через поштове відділення №61082 АТ Укрпошта за адресою, зазначеною в електронній пенсійній справі. Неотримані кошти за липень 2022 року були нараховані до виплати у серпні 2022 року. Згідно зі звітністю АТ Укрпошта пенсія за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року ОСОБА_1 не отримана. З 01.03.2023 виплату пенсії позивачу припинено відповідно до п.п.4 п.1 ст.49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Також відповідач повідомив, що питання виплати нарахованої компенсації втрати частини доходів за період з 01.08.2018 по 30.09.2018 у сумі 514,17 грн. буде вирішуватися після поновлення виплати пенсії. 10.03.2025 представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходів, а також виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк, відповідно до зазначених в заяві реквізитів. Листом від 07.04.2025 року відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення суду у справі №820/2223/18 їй поновлено виплату пенсії з 18.02.2017. Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася через банківську установу АТ КБ Приватбанк. У липні 2022 зарахування коштів скасовано банківською установою з причини - рахунок закритий за заявою власника. В зв`язку з відсутністю оновлених банківських реквізитів виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2022 здійснювалась через поштове відділення № 61082 АТ Укрпошта за адресою, зазначеною в електронній пенсійній справі як місце проживання. З березня 2023 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Згідно зі звітністю АТ Укрпошта пенсія за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року ОСОБА_1 не отримана. Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо переведення виплати її пенсії через відділення поштового зв`язку; протиправну бездіяльність щодо невиплати їй пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу; протиправну бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, звернулась з позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати пенсії позивачу з липня 2022 року, а тому для належного захисту прав позивача необхідно зобов`язав відповідача поновити, нарахувати та виплатити пенсію позивачу з липня 2022 року. З огляду на те, що позивачем дотримано вимоги щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, а рішення відповідача в частині відмови у виплаті пенсії позивача на визначений банківський рахунок з наведених відповідачем підстав є протиправним, суд першої інстанції з метою належного захисту прав позивача також зобов`язав відповідача поновити виплату пенсію позивача на визначений позивачем банківський рахунок відповідно до зазначених в заяві реквізитів. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу за невиплату пенсії з липня 2022 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III. Відмовляючи в задоволені позову щодо визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Харківській області щодо невиплати пенсії за період з 07.10.2009 по 18.02.2017, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості таких вимог. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-ІV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. З огляду на викладене особа, незалежно від його проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод пенсійний орган зобов`язаний відновити йому виплату пенсії. Наведені вище правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема в постанові від 18.05.2022 у справі №160/5259/20. В п.3.3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п.52 рішення у справі № 10441/06 "Пічкур проти України" від 07.02.2014. Також у п.3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14.02.2019 у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки: 1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; 3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; 4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; 5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-ІV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені в ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); 8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками. В подальшому Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13.06.2019 у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30.09.2019 у справі № 475/164/17, від 01.10.2019 у справі № 804/3646/18 та від 30.09.2021 у справі № 540/4060/20. Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю в 2004 р. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі №820/2223/18 пенсійним органом поновлено ОСОБА_1 виплату пенсії з 18.02.2017. Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася через банківську установу АТ КБ Приватбанк. З липня 2022 у зв`язку з відсутністю оновлених банківських реквізитів виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась через поштове відділення № 61082 АТ Укрпошта за адресою, зазначеною в електронній пенсійній справі, як місце проживання. Згідно зі звітністю АТ Укрпошта пенсія за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року ОСОБА_1 не отримана. З 01.03.2023 виплату пенсії припинено відповідно до п.п.4 п.1 ст.49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протиправної бездіяльності щодо невиплати пенсії позивачу з липня 2022 року. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно правомірної виплати пенсії через відділення поштового зв`язку, в зв`язку з відсутністю заявою позивача про оновлені банківські рахунки, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках (далі по тексту- Порядок №1596), яким визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках. Відповідно до пункту 4 Порядку №1596 виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). Згідно з абзацом 1 пункту 6 Порядку №1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Абзацом 3 пункту 4 Порядку №1596 визначено, що допомога на поховання, сума пенсії, грошової допомоги, недоотримана у зв`язку із смертю одержувача, пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон та у випадках, що потребують термінових виплат, виплачуються органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача (особи, яка має право на отримання виплат у зв`язку із його смертю) в уповноваженому банку. У разі відсутності в одержувача поточного рахунка такі виплати можуть проводитися органами Пенсійного фонду України шляхом переказу коштів одержувачу без відкриття рахунка через банк, який є уповноваженим на провадження розрахунково-касових операцій з коштами Пенсійного фонду України, визначений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 січня 2004 р. № 25 Про визначення уповноваженого банку, який провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду України (Офіційний вісник України, 2004 р., № 3, ст. 127), а також органами соціального захисту населення - через уповноважений банк, з яким передбачено такий спосіб виплати договором, зазначеним у пункті 3 цього Порядку. Відповідно до п.п.8, 9 Порядку №1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті. Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін. Згідно з п.10 Порядку №1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. За змістом п.п.12,13 Порядку №1596, органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: - списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; - опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках. Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів. Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту. Отже, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п.10 Порядку №1596 двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку. Аналогічні положення закріплені у пункті 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 (зі змінами). Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що органи Пенсійного фонду України уповноважені здійснювати виплату пенсії через поточні рахунки в банках у разі наявності заяви про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596). Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2022 (справа № 280/4551/21), дійшов висновку, що жоден з пунктів Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1) не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін "заявник", на переконання колегії суддів, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю. Наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі "загальні" норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Верховний Суд у зазначеній вище постанові сформулював наступний правовий висновок: "подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 №25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1". Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів щодо втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 №4-5 затверджено Інструкцію про порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, яка визначає порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, до якої постановою Правління Пенсійного фонду України від 20.05.2015 №10-1 внесено зміни (далі по тексту - Інструкція №10-1). Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції №10-1 у разі виїзду з України пенсіонера на постійне місце проживання за кордон головні управління Фонду на запит структурного підрозділу з питань міжнародного співробітництва надсилають пенсійну справу з розпорядженнями про перерахунки пенсії станом на дату надсилання пенсійної справи, довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії та документи, які підтверджують зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання в Україні у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. У разі призначення частини пенсії відповідно до міжнародного договору головне управління Фонду надсилає пенсійну справу та відповідні формуляри структурному підрозділу з питань міжнародного співробітництва. Після надходження пенсійної справи з усіма необхідними документами структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва готує розпорядження про переказування пенсії за кордон і подає його керівництву Фонду для затвердження. Відповідно до п.2.2. Інструкції №10-1 на підставі розпорядження, прийнятого відповідно до пункту 2.1 цього розділу, структурний підрозділ з питань міжнародного співробітництва відкриває особовий рахунок одержувача пенсії (додаток 1), про що робиться позначка в розпорядженні. Отже, положеннями чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, передбачено право особи на отримання пенсії у випадку виїзду його закордон на постійне місце проживання. Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1279 затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку (далі - Порядок №1279) який визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам у готівковій формі за зазначеним у заяві місцем їх фактичного проживання в межах України організаціями, що згідно із законодавством мають право здійснювати виплату і доставку пенсій та грошової допомоги, є помилковим, що оскільки місцем фактичного проживання позивача є країна Ізраїль, а тому Порядок №1279 не розповсюджується на спірні правовідносини. Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, є протиправними та такими, що порушують права позивача. З метою належного захисту прав позивача суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача поновити виплату пенсію позивача на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно до зазначених в заяві реквізитів. Щодо компенсації втрати частини доходу з липня 2022 року по дату фактичної виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Приписами ст.4 цього Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі по тексту - Порядок № 159). Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно з п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16, від 18 липня 2023 року у справі №200/10663/21. Враховуючи те, що невиплата позивачу сум пенсії на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року у справі №820/2223/18 з липня 2022 року відбулась у зв`язку з протиправною бездіяльністю ГУ ПФУ в Харківській області, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з липня 2022 року. Колегія суддів враховує, що в постанові від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, в межах якої розглядався аналогічний спір, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасністю пенсійних виплат за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем до дати її фактичної виплати. Вищевказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20 та від 21.08.2023 у справі №460/6767/20. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують. Щодо доводів апеляційної скарги позивача, стосовно позовних вимог за період 07.10.2009 по 18.02.2017, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної встановлено, що ОСОБА_1 зверталася раніше до суду із вимогами про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, в частині зобов`язання Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова здійснити поновлення виплати і перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 18.02.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючим пенсіонерам, дітям війни, на визначений пенсіонерами банківський рахунок. Зазначений позов ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі №820/2223/18 залишено без розгляду. Повторно з такими ж вимогами позивач звернулася до суду в 2026 році. Відмовляючи у задоволенні таких вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості таких вимог. Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови в позові, оскільки судом не враховано строки звернення до суду. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Разом з тим, ОСОБА_1 не подавалося до суду першої інстанції клопотання про поновлення строків звернення з вимогами щодо періоду з 07.10.2009 по 18.02.2017. На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем подано клопотання (заяву), в якій вона просила поновити строк звернення до суду посилаючись на правові позиції Верховного Суду, вважаючи, що положення ст.ст.122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають її межами. Колегія суддів зазначає, що оскільки останнє не містить обґрунтувань та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з вимогами щодо періоду з 07.10.2009 по 18.02.2017 та неможливості вчасного звернення до суду з такими вимогами, воно є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Таким чином, оскільки позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із вищенаведеними вимогами, колегія суддів дійшла висновку, що наявні правові підстави для залишення їх без розгляду. При цьому, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги позивача за період з 07.10.2009 по 18.02.2017 заявлені поза межами строків звернення до суду, останній дійшов необґрунтованого висновку про те, що у їх задоволенні слід відмовити. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Таким чином, враховуючи наведене вище, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір пенсії відповідно ст. ст. 27, 42, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та зобов`язання виплатити пенсію з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні таких вимог підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про залишення позову без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №520/20909/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати розмір пенсії відповідно ст. ст. 27, 42, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та зобов`язання виплатити пенсію з 07.10.2009 по 18.02.2017 з компенсацією втрати частини доходу - скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №520/20909/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова