Постанова Київський апеляційний суд № 756/4234/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/4234/25 Головуючий у суді І інстанції Діденко Є.В. Провадження № 22-ц/824/8769/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Оболонське відділення № 8142, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадим Валерійович, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу Оболонського районного суду міста Києвавід 19 травня 2009 року таким, що не підлягає виконанню. Заяву обґрунтував тим, що 10 квітня 2025 року Оболонським районним судом міста Києва видано дублікат судового наказу № 2-Н-434 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Оболонське відділення № 8142 80 170,00 грн основного боргу, 400,85 грн витрат зі сплати судового збору та 43,75 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу. Вказаний судовий наказ № 2-Н-434 був виданий Оболонським районним судом міста Києва 19 травня 2009 року. 12 серпня 2009 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено. Підтвердженням того, що виконавче провадження № НОМЕР_1 стосується примусового виконання судового наказу № 2-Н-434 від 19 травня 2009 року є постанова державного виконавця ВДВС Оболонського управління юстиції у місті Києві Чорного В.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Інших документів виконавчого провадження № НОМЕР_1 у боржника не збереглося. В період з 2009 року по теперішній час у боржника відкритий картковий рахунок у АТ КБ «ПриватБанк», з якого і проводились відрахування у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. У період з 2009 року по теперішній час єдиним доходом боржника була пенсія. Положення законодавства та фактичні обставини свідчать про те, що виконавче провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Оболонське відділення № 8142 вищевказаної заборгованості за кредитом та судовими витратами закрите у зв`язку з його виконанням. Таким чином, на думку заявника, судовий наказ № 2-Н-434 від 19 травня 2009 року не підлягає подальшому виконанню. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 рокув задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено наявності передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Зокрема, не доведено, що судовий наказ було видано помилково або що обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведені ОСОБА_1 обставини, а саме погашення заборгованості, не доведені. Постановою приватного виконавця відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового наказу на частину суми заборгованості у розмірі 4 920,00 доларів США та 444,60 грн судового збору. Вказана постанова боржником не оскаржувалась. Суд звернув увагу, що заборгованість за судовим наказом стягувалась із боржника у доларах США із зазначенням у виконавчому документі еквіваленту суми боргу у національній валюті України і саме боржник у відповідному виконавчому провадженні має право подати докази належного виконання ним своїх обов`язків у повному обсязі, або оскаржувати розрахунок заборгованості виконавця. Не погоджуючись із цим судовим рішенням, заявник в особі представника - адвоката Самсонюк Я.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що відповідно до відповіді Пенсійного фонду України від 07 липня 2025 року із пенсії ОСОБА_1 проводились відрахування в період з 01 травня 2019 року по 31 серпня 2021 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, заборгованість стягнута у повному обсязі та перерахована на рахунок органу ДВС, який зазначений у постанові. Суд послався на повідомлення стягувача про те, що станом на 09 листопада 2021 року залишок заборгованості за виконавчим документом складає 4 920,42 доларів США та 444,60 грн судових витрат, проте не взяв до уваги, що ця заборгованість існувала до повернення виконавчого документа стягувачу 30 грудня 2021 року за його заявою. Отже, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В. неправомірно 02 червня 2025 року відкрив виконавче провадження № 78238557, а суд першої інстанції не перевірив докази існування будь-якої заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Державний ощадний банк України» та постановив оскаржувану ухвалу без належних та допустимих доказів. Вважає, що відсутні правові підстави для порушення виконавчого провадження знову з огляду на відсутність боргу та факт повного виконання попереднього виконавчого провадження, а також процесуальних перешкод відповідно до положень статей 12, 37, 40, 41 Закону України «Про виконавче провадження», що унеможливлює порушення виконавчого провадження знову та позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Філія - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Державний ощадний банк України» в особі представника - Березюк Є.А. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до встановлених обставин справи. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - адвокат Самсонюк Я.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник стягувача - Адаменко О.М. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги,просив залишити її без задоволення. Приватний виконавець Хоменко В.В. надіслав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 19 травня 2009 року Оболонський районний суд міста Києва видав у справі № 2-Н-434 судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Оболонське відділення № 8142 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 10 472,21 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становило 80 170,00 грн, а також судові витрати в сумах 400,85 грн та 43,75 грн. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2013 року видано дублікат вказаного судового наказу. Судовий наказ знаходився на примусовому виконанні в Оболонському ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07 липня 2025 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 від 25 березня 2019 року з пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2019 року здійснювалось стягнення боргу у розмірі 48 116,42 грн з урахуванням виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Заборгованість за період з 01 травня 2019 року до 31 серпня 2021 року стягнута в повному обсязі і перерахована до Оболонського ВДВС у місті Києві. Заборгованість по вказаному виконавчому провадженню відсутня. На запит державного виконавця від 04 жовтня 2021 року щодо надання інформації про залишок заборгованості АТ «Державний ощадний банк України» 09 листопада 2021 року повідомило, що станом на 09 листопада 2021 року залишок заборгованості за виконавчим документом складає 4 920,42 доларів США та 444,60 грн судових витрат. 12 листопада 2021 року банк звернувся до Оболонського ВДВС у місті Києві із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою державного виконавця Оболонського ВДВС у місті Києві від 30 грудня 2021 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі його заяви, а стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року за заявою Оболонського ВДВС у місті Києві видано дублікат судового наказу від 19 травня 2009 року у справі № 2-Н-434. Постановою приватного виконавця Хоменка В.В. від 02 червня 2025 року на підставі заяви АТ «Державний ощадний банк України» відкрите виконавче провадження № 78238557 з примусового виконання судового наказу № 2-Н-434 на суму заборгованості 4 920 доларів США та 444,60 грн судового збору. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у статті 14 ЦПК України у редакції, яка діяла на час видачі судового наказу. Згідно зі статтею 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Статтею 173 ЦПК України установлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Відповідно до вимог частини першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Найпоширенішою підставою припинення зобов`язання є його припинення внаслідок виконання, проведеного належним чином. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц. Суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Матеріально-правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Відповідно до оспорюваного судового наказу з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» було стягнуто 10 472,21 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становило 80 170,00 грн, а також судові витрати в сумах 400,85 грн та 43,75 грн. ОСОБА_1 наразі доводить у своїй заяві те, що ним погашена вказана заборгованість, посилаючись на відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07 липня 2025 року на адвокатський запит, відповідно до якої по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 від 25 березня 2019 року з пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2019 року здійснювалось стягнення боргу у розмірі 48 116,42 грн з урахуванням виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Заборгованість за період з 01 травня 2019 року до 31 серпня 2021 року стягнута в повному обсязі і перерахована до Оболонського ВДВС у місті Києві. Заборгованість по вказаному виконавчому провадженню відсутня. Проте цей доказ доводить лише те, що примусове виконання судового наказу проводилось шляхом відрахування з пенсії боржника в період з 01 травня 2019 року до 31 серпня 2021 року на суму 48 116,43 грн. Водночас ця сума не відповідає стягнутому боргу за судовим наказом. Крім того, зазначення пенсійним фондом про те, що заборгованість по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 відсутня не може бути сприйнято судом, оскільки обставини повного виконання судового наказу може підтвердити лише державний (приватний) виконавець або стягувач. Отже, ОСОБА_1 не довів належними і достатніми засобами доказування, що його заборгованість за судовим наказом № 2-Н-434 від 19 травня 2009 року погашена, а відтак підстави для визнання цього виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з припиненням зобов`язання боржника та його повним виконанням у межах здійснюваного виконавчого провадження, відсутні. Доводи апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції є такими, що фактично оспорюють правомірність відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження № 78238557 і розмір зазначеної у постанові від 02 червня 2025 року суми заборгованості, однак апеляційний суд не може давати оцінку обґрунтованості відкриття вказаного виконавчого провадження в межах даного судового провадження. Інших доводів на спростовування зроблених судом першої інстанції висновків апеляційна скарга не містить. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог статті 375 ЦПК України апеляційна скарга заявника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого заявником судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній