Постанова 4824 № 754/5506/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року місто Київ Справа № 754/5506/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8426/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Багінським Андрієм Михайловичем, на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року про залишення позову без розгляду (у складі судді Саламон О.Б., повна ухвала складена 03 лютого 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в спадковому реєстрі ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просила визнати заповіт від 21 липня 2015 року таким, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину, шляхом виключення із спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту від 21 липня 2015 року, який був засвідчений нотаріусом п`ятнадцятої державної нотаріальної контори у м. Києві Демчик В. В. У процесі розгляду справи представник ОСОБА_2 - адвокат Гудзера Т.С. подав клопотання про забезпечення судових витрат у справі в порядку статті 135 ЦПК України, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду міста Києва 41 200 грн, тобто суму, яку відповідач має сплатити згідно з договором про надання правничої допомоги № 27 від 12 травня 2025 року (з метою забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу). Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т. С. про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду міста Києва 41 200 грн. для забезпечення можливого відшкодування витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу. Визначено ОСОБА_1 строк для внесення суми, визначеної в цій ухвалі, на депозитний рахунок суду - п`ять днів від отримання цієї ухвали. Попереджено ОСОБА_1 , що в разі невнесення у строк повної суми коштів у забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, що визначені в цій ухвалі, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Повідомлено позивачу реквізити депозитного рахунку для внесення суми коштів забезпечення витрат. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 03 лютого 2026 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т.С. про залишення позову без розгляду задовольнив, позов ОСОБА_1 залишив без розгляду. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41 200 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з такою ухвалою в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А.М. 20 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу в оскаржуваній частині скасувати, в іншій частині залишити без змін. На обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, отримує лише пенсії за віком у розмірі 3 528,51 грн, а тому сума, яка стягнена судом на правничу допомогу є дуже великою, значно перевищує установлений законодавством граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу, а також така сума є неспівмірною зі складністю справи та непропорційною щодо витраченого часу, є недоведеною в частині неминучості. Вказує, що окремі позиції в акті наданих послуг є незрозумілими або штучно завищеними, зокрема, щодо усної консультації, ознайомлення з документами, вивчення законодавства та підготовки процесуальних документів, то справа не була настільки складною, обсяг документів був невеликим, а правове регулювання не зазнавало змін, тому заявлений час і вартість послуг є необґрунтованими. Посилається на те, що в акті відсутні належні відомості про фактично витрачений час, а самі подані документи значною мірою повторювали вже відомі тези та не вимагали значного обсягу додаткової роботи з огляду на представництво інтересів відповідача в інших справах. Заперечує правомірність включення до складу судових витрат гонорару успіху, оскільки механізм його обчислення має бути чітко визначений у договорі про надання правничої допомоги, однак у наданих відповідачем документах такого визначення немає. Стверджує, що ордер та інші документи, які підтверджують повноваження адвоката і розмір понесених витрат, не були належно надіслані позивачу, що позбавило її можливості своєчасно подати клопотання про зменшення цих витрат, а тому суд першої інстанції не мав достатніх підстав для задоволення заяви про їх стягнення. Зазначає, що справа по суті не була розглянута, оскільки позов залишено без розгляду ще на стадії підготовчого засідання, а отже це також має враховуватись при оцінці розумності та співмірності заявлених витрат на правничу допомогу. Звертає увагу на практику Верховного Суду та ЄСПЛ у частині того, що відшкодовуються лише витрати розумного розміру, які належно підтверджені та документально обґрунтовані. Вважає, що суд не врахував подані нею документи про пенсійне забезпечення та проігнорував клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням позивача за межами України. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Гудзера Т.С. проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін як законну та обґрунтовану. На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачка ще в суді першої інстанції мала достатньо часу для подання клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки відповідна заява про залишення позову без розгляду та компенсацію витрат була надіслана їй через ЄСІТС 02 грудня 2025 року, однак таким правом вона не скористалася. Ця обставина є самостійною підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги з огляду на неможливість суду зменшити розмір судових витрат без клопотання іншої сторони. Наголошує, що сума 41 200 грн є фіксованим гонораром, прямо передбаченим договором про надання правничої допомоги, і не залежить від кількості витраченого адвокатом часу чи обсягу наданих послуг. Реальність цих витрат підтверджується самим договором і квитанціями до прибуткових касових ордерів, а також пояснює структуру оплати. При цьому навіть за відсутності частини квитанцій суд правомірно виходив із того, що розмір витрат є погодженим сторонами договору як фіксований. Звертає увагу, що розгляд справи неодноразово відкладався саме через поведінку позивача та її представника, зокрема через подання клопотань про відкладення, неявку в судові засідання, несвоєчасне подання клопотання про відеоконференцію, а також повторну неявку в засідання 28 січня та 03 лютого 2026 року. Така поведінка свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами та спробу створити юридичну невизначеність щодо спадкових правовідносин, хоча чинність заповіту вже була підтверджена рішенням в іншій справі. Заперечуючи проти доводів скарги про те, що з пенсії позивачки вже здійснюється стягнення у межах виконавчого провадження за іншою справою, зазначає, що за даними автоматизованої системи виконавчого провадження постанова про звернення стягнення на пенсію не виносилася і фактично з позивачки на користь відповідача ще нічого не стягнуто. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Багінський А.М. апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній. Відповідач заперечував проти апеляційної скарги, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд першої інстанції установив, що до суду звернулася позивач ОСОБА_1 з вимогами до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в спадковому реєстрі. Предметом позову у цій справі є: -визнання заповіту від 21 липня 2015 року таким, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, нікчемним; - застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту від 21 липня 2015 року, який був засвідчений нотаріусом п`ятнадцятої державної нотаріальної контори у м. Києві Демчик В.В. Підстави позову обґрунтовано тим, що після смерті матері ОСОБА_3 їй, позивачу, стало відомо про наявність заповіту на ім`я відповідача. Раніше зверталася до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним, 04.05.2023 було відмовлено у задоволенні позову. Апеляційним судом рішення залишено без змін. Звертає увагу на те, що ставилося питання щодо хронічних, емоційних реакцій та стану ОСОБА_4 , які об`єктивно могли перешкоджати розумінню нею та належному сприйманню нею своїх дій, а тому волевиявлення як заповідача могло не бути вільним і не відповідати її волі. Просила призначити судово-психіатричну експертизу, однак було відмовлено. У процесі розгляду справи їй стало відомо, що мати не лише не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також мала захворювання «катаракта», що перешкоджало їй бачити та вільно читати. Окремо зазначає, що ОСОБА_3 була інвалідом 2 групи та отримувала пенсію у зв`язку з інвалідністю. Наполягає, що ОСОБА_3 не могла прочитати заповіт і підписати, що приводить до висновку, що спірний заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства. До суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т.С. про забезпечення судових витрат у справі (з посиланням на ст. 135 ЦПК України), а саме зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Клопотання обґрунтоване тим, що підставою позовних вимог є те, що під час складання заповіту не було дотримано, зокрема, вимоги щодо його посвідчення у зв`язку із вадами зору спадкодавця. Проте, позивач вже зверталася з аналогічною підставою позову до відповідача про визнання заповіту недійсним, за результатом розгляду якого було прийнято відповідне рішення. (справа №754/16919/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним). У первісній редакції позовної заяви у цій справі позивач посилалася на недодержання під час складання заповіту його форми та посвідчення, оскільки спадкодавець через вади зору не могла самостійно його прочитати та підписати. У подальшому позивачем була подана заява про зміну підстав позову, в якій додано, що ОСОБА_3 під час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Водночас підстава позову щодо порушення вимог посвідчення заповіту пов`язані з вадами зору змінена не була. Отже підстава позову у справі № 754/16919/17 є аналогічною підставі позову у цій справі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.05.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Судами вищих інстанцій встановлено як те, що спадкодавець під час складання заповіту не мала порушення таких вад зору, які б не давали їй змогу самостійно прочитати текст заповіту та підписати його, так і те, що посвідчення заповіту відбулося з додержанням вимог законодавства. Повторне звернення з аналогічною підставою, що була вже досліджена судом та за результатом розгляду якої було встановлено відсутність порушення вимог щодо посвідчення заповіту, свідчить про зловживання позивачем правом на позов. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.05.2023 (залишеним без змін судами вищих інстанцій) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті понесені останнім витрати на правову допомогу у розмірі 79 960,00 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердаром М.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного вище додаткового рішення. Проте, станом на даний час, понесені витрати у вказаній вище справи з аналогічною підставою позову з ОСОБА_1 так і не стягнуті. Отже, не забезпечення судових витрат у цій справі у випадку відмови у позові через неправомірні дії позивача так само може призвести до ускладнення виконання рішення суду про їх відшкодування. Враховуючи викладене вище, просили зобов`язати ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду м.Києва 41 200 грн, тобто суму яку відповідач має сплатити згідно договору про надання правничої допомоги № 27 від 12.05.2025 (з метою забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу). У судовому засіданні сторона відповідача підтримала вимоги клопотання, при цьому представник відповідача зазначив, що довгі роки розглядали аналогічні підстави такого характеру: «не усвідомлювала значення своїх дій…не могла бачити і прочитати заповіт…» Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог. Судами вищих інстанцій перевірялась законність рішення, яке залишено без змін і набрало чинності. Зокрема було постановлено стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу, однак рішення не виконано. Наразі аналогічні підстави, але інший предмет. Відповідач, підтримавши клопотання, зазначив, що має сім`ю і бажає витрачати кошти на її утримання, а не за послуги адвоката. Протягом 8 - ми років сестра намагається оскаржити заповіт, вчинений матір`ю. Справа слухається в судах різних інстанцій протягом тривалого часу (8 років). Його сестра, яка є позивачем, зловживає своїми процесуальними правами, при цьому вводить суд в оману, що заявляла клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, однак їй було відмовлено. Насправді все було інакше. Судом була призначена експертиза, двічі направлялася до експертної установи справа, при цьому двічі справа поверталася без виконання у зв`язку з неоплатою ОСОБА_1 експертизи. Суд визнав заповіт дійсним і знову отримує позов про нікчемність заповіту. Якщо бажає судитись безкінечно і вважає, що її дії правомірні, то нехай внесе на депозит кошти і в разі задоволення позову кошти будуть повернуті. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Багінський А.М. заперечував щодо задоволення клопотання, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою і не має можливості внести кошти на депозитний рахунок. Суд, вивчивши матеріали справи та клопотання, дійшов висновку, що клопотання підлягало задоволенню з наступних підстав. Підставою позовних вимог є те, що під час складання заповіту не було дотримано, зокрема, вимоги щодо його посвідчення у зв`язку із вадами зору спадкодавця. Проте, позивач вже зверталася з аналогічною підставою позову до відповідача про визнання заповіту недійсним, за результатом розгляду якого було прийнято відповідне рішення. У провадженні Деснянського районного суду м.Києва перебувала справа № 754/16919/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Демчик В.В. про визнання заповіту недійсним. У первісній редакції позовної заяви у цій справі (подана 20.12.2017), позивач посилалася на недодержання під час складання заповіту його форми та посвідчення, оскільки спадкодавець через вади зору не могла самостійно його прочитати та підписати. У подальшому, 04.12.2020 позивачем була подана заява про зміну підстав позову (копія додана до відзиву на позовну заяву), в якій додано те, що ОСОБА_3 під час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Водночас підстава позову щодо порушення вимог посвідчення заповіту, пов`язана з вадами зору, змінена не була. Так у заяві про зміну підстав позову зазначено: «..Відповідач знав про стійкий розлад здоров`я спадкодавця та користуючись хворобою зору спадкодавця та неспроможністю нею самостійно задовольнити свої потреби у побуті, міг спонукати спадкодавця скласти заповіт на користь Відповідача….» (вказаний абзац є аналогічним абзацу, що був відображений у первісній редакції позовної заяви, копія заяви про зміну підстави позову додана до відзиву на позовну заяву). Отже підстава позову у справі № 754/16919/17 є аналогічною підставі позову у цій справі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.05.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Крім того, за результатом розгляду апеляційної скарги у цій справі, Київський апеляційний суд у постанові від 31.04.2024р. зазначив: «Доводи Багінського А.М. про те, що судом першої інстанції належним чином не було проаналізовано показання свідків, поза увагою суду залишилась і медична документація померлої, спростовуються наступним. Із наявної в матеріалах справи довідки Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.01.2018 вбачається, що ОСОБА_3 до лютого 2017 року самостійно отримувала пенсію на пошті, про що свідчить її особистий підпис у платіжних документах про отримання пенсії, за період з 01.01.2015 рік по 01.01.2016. Як убачається із повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про призначення житлової субсидії ОСОБА_4 , остання, у грудні 2015 року особисто зверталася до вказаного управління із заявою про призначення житлової субсидії та заповнювала декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії…». Тобто, судами вказаних вище інстанцій встановлено, як те, що спадкодавець під час складання заповіту не мала порушення таких вад зору, які б не давали їй змогу самостійно прочитати текст заповіту та підписати його, так і те, що посвідчення заповіту відбулося з додержанням вимог законодавства. Повторне звернення з аналогічною підставою, що була вже досліджена судом та за результатом розгляду якої було встановлено відсутність порушення вимог щодо посвідчення заповіту, свідчить про зловживання позивачем правом на позов. Слід зазначити також і те, що додатковим рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 12.05.2023р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.01.2024р. та постановою Верховного Суду від 13.11.2024р., з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті понесені останнім витрати на правову допомогу у розмірі 79 960,00 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Бердаром М.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного вище додаткового рішення (копія постанови додається). Проте, станом на даний час, понесені витрати у вказаній вище справи з аналогічною підставою позову з ОСОБА_1 так і не стягнуті. Отже, не забезпечення судових витрат у цій справі у випадку відмови у позові, через неправомірні дії позивача так само може призвести до ускладнення виконання рішення суду про їх відшкодування. Враховуючи вищевикладене, 15 жовтня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, керуючись ст. ст. 135, 137, 141, 260- 261,197, 353 ЦПК України, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т.С. про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в спадковому реєстрі - задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду міста Києва 41 200 грн. для забезпечення можливого відшкодування витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу. Визначено ОСОБА_1 строк для внесення суми, визначеної в цій ухвалі, на депозитний рахунок суду - п`ять днів від отримання даної ухвали. Попереджено ОСОБА_1 , що в разі невнесення у строк повної суми коштів у забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, що визначені в цій ухвалі, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Повідомлено позивачу реквізити депозитного рахунку для внесення суми коштів забезпечення витрат. Суд зазаначає про той факт, що стороні позивача факт наявності зазначеної ухвали відомий, оскільки представник позивача був присутнім у судовому засіданні через відео-конференцзв`язок надавав пояснення з приводу заявленого клопотання щодо внесення коштів на депозитний рахунок. У подальшому, сторона позивача оскаржувала зазначену ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2025 року в апеляційному та касаційному порядку, відповідно 31 жовтня 2025 року Київським апеляційним судом апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського А.М. повернуто з підстав передбачених п.4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України. 08 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження. Виходячи з вищенаведеного, стороні позивача достеменно відомо про наявність ухвали суду щодо внесення на депозитний рахунок коштів і про наслідки невнесення коштів. Проте ОСОБА_1 не внесла у строк, встановлений судом, кошти на депозитний рахунок суду. 12.05.2025 між адвокатом Гудзерою Т.С. та Відповідачем укладено договір про надання правничої допомоги № 27 щодо представництва інтересів останнього у цій справі Відповідно до п.5.2. договору, за підготовку до розгляду справи у суді (що включає вибір правової позиції, збір доказів, підготовка клопотань, відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив тощо) клієнт зобов`язується сплатити передоплату у сумі 20 600 грн, що еквівалентно 500 дол.в США. На підставі викладеного, 12.05.2025 ОСОБА_2 сплатив Гудзері Т.С. кошти у сумі 20 600 грн. за підготовку до розгляду справи у суді, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру. Відповідно до п.5.3. договору, за представництво інтересів клієнт сплачує 1500 грн. за кожний факт прибуття адвоката (його помічника) у суд (для участі у засіданні, подання заяв, клопотань, скарг, інших процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи тощо) або відвідування адвокатом (його помічником) державної виконавчої служби, органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Така винагорода сплачується у день надання відповідних послуг. У цій справі були призначені до розгляду низка судових засідань, оскільки позов надійшов до суду у квітні 2025 року, однак позивач, зловживаючи своїм процесуальним правом, не з`являлась у судові засідання, відповідно, відповідач та його представник з`являлися щоразу на кожне судове засідання. Зокрема, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 з метою своєчасного сповіщення про перебіг розгляду справи та запобігання затягування судового розгляду, брав на себе зобов`язання надсилати рекомендовані повідомлення позивачу ОСОБА_1 . За кожний факт прибуття у ці судові засідання, відповідач у цей же день сплачував адвокату кошти за представництво його інтересів у розмірі 1 500 грн (копії квитанцій до прибуткових касових ордерів додано). Загальна сума коштів сплачених відповідачем за представництво інтересів у судових засіданнях станом на 02.12.2025 становить 7500 грн. Відповідно до п.п.5.1., 5.4, 5.5 договору про надання правничої допомоги, вартість послуг (винагорода) адвоката становить 41 200 грн, що еквівалентно 1 000 дол. США. Залишок винагороди у сумі, еквівалентній 500 дол. США, клієнт зобов`язується сплатити адвокату протягом трьох днів після набрання чинності рішенням суду про відмову у задоволенні позову. У разі досягнення домовленості між позивачем та клієнтом про позасудове врегулювання спору або затвердження мирової угоди, а так само залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі клієнт зобов`язується негайно сплатити адвокату гонорар, визначений п.5.4. даного договору, у повному обсязі. Отже, залишок винагороди за договором про надання правничої допомоги, який відповідач зобов`язаний сплатити адвокату після залишення позовної заяви без розгляду за вирахуванням коштів сплачених за представництво інтересів у судових засіданнях, становить 13 633,00 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення сторін та представника позивача, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає з огляду на таке. Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду та стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, виходив із того, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було зобов`язано внести на депозитний рахунок суду 41 200 грн для забезпечення можливого відшкодування витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, визначено строк для внесення цієї суми та роз`яснено наслідки невиконання ухвали, зокрема право суду за клопотанням відповідача залишити позов без розгляду. Підставою застосування такого заходу суд першої інстанції визнав наявність ознак зловживання позивачем правом на позов, оскільки позивач повторно звернулася до суду з вимогами, фактичні підстави яких уже були предметом судового розгляду у справі № 754/16919/17, у якій суди перевірили доводи позивача про порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту, пов`язані, зокрема, з вадами зору спадкодавця, та встановили відсутність таких порушень, у зв`язку з чим у задоволенні позову було відмовлено. Також суд першої інстанції врахував, що додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2023 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 уже були стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 79 960 грн, однак такі витрати фактично не були відшкодовані. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що невнесення забезпечення судових витрат у цій справі може призвести до ускладнення або неможливості виконання майбутнього судового рішення про їх відшкодування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з п.п. 4, 5, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За змістом ч. 2 цієї статті суд, залежно від конкретних обставин справи, може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (п. 3). Згідно з ч. 4 ст. 135 ЦПК України Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв`язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу). Таке забезпечення судових витрат застосовується, зокрема, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов. Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. За змістом ч. 6 ст. 135 ЦПК України у разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Частиною 7 ст. 135 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду суд вирішує питання про відшкодування за рахунок позивача витрат відповідача повністю або частково в порядку, передбаченому статтями 141, 142 цього Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Отже, для компенсації відповідачу судових витрат у разі залишення позову без розгляду суд має встановити те, що витрати відповідача були спричинені необґрунтованими діями позивача. У цій справі такі обставини судом першої інстанції встановлені належним чином. Матеріали справи свідчать, що новий позов ОСОБА_1 формально має інший предмет, зокрема встановлення нікчемності заповіту та застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення відомостей зі спадкового реєстру. Водночас фактичне обґрунтування позову знову ґрунтується на доводах про недодержання вимог щодо форми та посвідчення заповіту, зокрема через нібито неможливість спадкодавця самостійно прочитати та підписати заповіт у зв`язку з вадами зору. Саме ці фактичні обставини вже перевірялися судами у справі № 754/16919/17, за результатами розгляду якої у задоволенні позову було відмовлено. Зміна юридичної кваліфікації заявленої вимоги або формулювання іншого способу захисту не спростовує того, що позивач повторно ініціювала судовий процес щодо тих самих фактичних обставин, які вже були предметом судової оцінки, і наслідком такого звернення стало покладення на відповідача обов`язку знову захищати свої права у суді та нести витрати на професійну правничу допомогу. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що поведінка позивача виходить за межі добросовісної реалізації права на судовий захист та має ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки спрямована на повторне створення правової невизначеності щодо заповіту, чинність і належність посвідчення якого вже були предметом судового розгляду. При цьому колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оскаржує ухвалу суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду та просить залишити її в цій частині без змін, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається. Водночас обставини, які стали підставою для залишення позову без розгляду, мають істотне значення для вирішення питання про судові витрати, оскільки саме вони свідчать про причинний зв`язок між необґрунтованими процесуальними діями позивача та витратами, понесеними відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував похилий вік позивача, розмір її пенсії та інші особисті обставини, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Похилий вік, розмір пенсійного забезпечення, перебування за межами України або інші суб`єктивні обставини на стороні позивача самі по собі не звільняють її від обов`язку добросовісно користуватися процесуальними правами та не усувають процесуальних наслідків вчинення необґрунтованих дій, зокрема повторного подання позову, фактичні підстави якого вже були перевірені судом. Кожна особа має право на судовий захист, однак таке право не може реалізовуватися у спосіб, який безпідставно покладає на іншу сторону обов`язок повторно нести витрати на захист від вимог, фактичне підґрунтя яких уже було предметом судового розгляду. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). Наявність у позивача невисокого доходу може враховуватися судом під час оцінки розумності та пропорційності витрат, однак не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні або для їх зменшення, особливо за наявності встановленого судом факту зловживання правом на позов. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, згідно з п. 1 ч. 3 цієї статті належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 6 цієї статті передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Аналогічний підхід викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, у якій вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони; на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зроблено висновок, що гонорар є формою винагороди адвоката, порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги, а розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, тому суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим процесуальний закон визначає критерії, які застосовуються судом під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу. З матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2025 року між адвокатом Гудзерою Т.С. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги № 27 щодо представництва інтересів відповідача у цій справі. За умовами договору вартість послуг адвоката у цій справі становить 41 200 грн, частина цієї суми була сплачена відповідачем, а інша частина підлягає сплаті після настання визначених договором умов, зокрема залишення позову без розгляду. Отже, заявлена до стягнення сума погоджена сторонами договору як гонорар адвоката, що пов`язаний із наданням відповідачу правничої допомоги у цій справі. При цьому розподілу підлягають не лише фактично сплачені витрати, а й ті, що підлягають сплаті відповідною стороною на підставі договору про надання правничої допомоги. Доводи апеляційної скарги про те, що окремі позиції в акті наданих послуг є незрозумілими, штучно завищеними, а справа не була складною, є загальними та не підтверджені належними доказами неспівмірності витрат. Апелянт фактично висловлює незгоду з розміром гонорару, однак не доводить, у чому саме полягає неспівмірність витрат у розумінні ч. 4 ст. 137 ЦПК України, зокрема які саме послуги не були пов`язані з розглядом справи, які витрати не були необхідними або чому їх розмір є очевидно непропорційним з урахуванням значення справи для відповідача. Саме по собі посилання апелянта на те, що відповідач та його представник брали участь в інших справах між тими самими сторонами і тому правова позиція нібито була їм уже відома, не свідчить про відсутність необхідності у наданні правничої допомоги у цій справі. Кожне нове судове провадження потребує оцінки конкретного позову, підготовки процесуальної позиції, подання відповідних заяв і клопотань, участі у судових засіданнях та реагування на поведінку іншої сторони. Крім того, обсяг і співмірність витрат у цій справі не можуть оцінюватися ізольовано лише через призму того, що справа не була розглянута по суті. Вирішальним у цьому випадку є те, що витрати відповідача були спричинені самим фактом повторного звернення позивача до суду з вимогами, фактичні підстави яких уже були предметом судового розгляду. Якби провадження тривало далі та справа розглядалася по суті, обсяг витрат відповідача на правничу допомогу міг би бути ще більшим. Тому залишення позову без розгляду на підготовчій стадії не є самостійною підставою для зменшення витрат, які відповідач уже поніс або зобов`язаний сплатити у зв`язку із захистом своїх прав. Колегія суддів також враховує, що стягнення витрат на правничу допомогу має не лише компенсаторне значення для сторони, яка була змушена їх понести, а й виконує превентивну функцію, зокрема спонукає учасників процесу утримуватися від необґрунтованих дій, які надалі спричиняють необхідність судового захисту прав та інтересів іншої сторони. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 та інших. Доводи апеляційної скарги про неправомірність включення до складу судових витрат так званого «гонорару успіху» також не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині. З умов договору про надання правничої допомоги вбачається, що сторони погодили загальний розмір винагороди адвоката та порядок її сплати, у тому числі після залишення позову без розгляду. Така домовленість є елементом погодженого сторонами договору гонорару, а не самостійною санкцією чи необґрунтованим платежем, не пов`язаним із розглядом справи. Враховуючи принцип свободи договору та положення ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», суд не вправі підміняти волю сторін договору власним баченням оптимальної структури гонорару за відсутності належних доказів його неспівмірності або нерозумності. Посилання на те, що в акті відсутні належні відомості про фактично витрачений час, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки за умовами договору між відповідачем та адвокатом винагорода визначена у фіксованому розмірі та не поставлена у повну залежність від погодинного обліку роботи адвоката. За такого способу визначення гонорару відсутність деталізації кожної дії адвоката у хвилинах чи годинах сама по собі не свідчить про недоведеність витрат, якщо надані докази підтверджують укладення договору, обсяг зобов`язання клієнта щодо оплати правничої допомоги та зв`язок таких витрат із розглядом конкретної справи. Доводи апеляційної скарги про ненадіслання позивачу ордера, договору та інших документів, які підтверджують повноваження адвоката і розмір витрат, колегія суддів відхиляє як неспроможні. По-перше, ордер підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів сторони, однак сам по собі не визначає розмір витрат на правничу допомогу. Повноваження адвоката Гудзери Т.С. на представництво інтересів відповідача були прийняті судом першої інстанції, а апелянт не довів, що представник відповідача діяв без належних повноважень або що ця обставина вплинула на правильність вирішення питання про судові витрати. По-друге, стороні позивача було відомо про ухвалу суду від 15 жовтня 2025 року, якою визначено розмір забезпечення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 41 200 грн, встановлено строк для внесення коштів та роз`яснено наслідки невиконання цієї ухвали. Представник позивача брав участь у розгляді відповідного клопотання, а сама ухвала оскаржувалася стороною позивача в апеляційному та касаційному порядку. По-третє, заява відповідача про залишення позову без розгляду та компенсацію витрат була подана до суду до ухвалення оскаржуваної ухвали, а тому сторона позивача мала реальну процесуальну можливість подати заперечення, заявити клопотання про зменшення витрат, просити суд витребувати або надати для ознайомлення документи, які, на її думку, були необхідні для обґрунтування таких заперечень. Проте належних і конкретних заперечень щодо співмірності витрат у суді першої інстанції подано не було. Саме по собі твердження представника позивача про те, що без отримання копій ордера, договору та інших документів було неможливо заперечити проти розміру витрат відповідача, не може бути прийняте судом, оскільки позивач знала заявлений розмір витрат, знала підстави їх забезпечення, знала про наслідки невнесення коштів і могла реалізувати свої процесуальні права шляхом подання відповідних заяв та клопотань. Невчинення стороною таких процесуальних дій не може бути підставою для покладення негативних наслідків на відповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував подані позивачем документи про пенсійне забезпечення, також не спростовують правильності висновків суду, оскільки суд першої інстанції був обізнаний із позицією позивача щодо її майнового стану, при цьому обґрунтовано виходив із того, що ці обставини не усувають факту невиконання ухвали про забезпечення судових витрат, не спростовують ознак зловживання правом на позов і не доводять неспівмірності витрат відповідача. Посилання на перебування позивача за межами України та незадоволення клопотання про відкладення розгляду справи також не є підставою для скасування ухвали в оскаржуваній частині, оскільки позивач мала професійного представника, який здійснював захист її інтересів у справі. Крім того, апеляційна скарга не містить переконливого обґрунтування, які саме докази або заперечення позивач не могла подати через невідкладення розгляду справи, та як це вплинуло на правильність вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу. Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги про те, що заявлена сума витрат «значно перевищує установлений законодавством граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу», оскільки апелянт не послався на норму закону, яка встановлює відповідний граничний розмір саме для таких правовідносин та для компенсації витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною у цивільній справі за договором із адвокатом. Водночас суд першої інстанції перевірив наявність договору про надання правничої допомоги, розмір погодженого сторонами гонорару, зв`язок витрат із розглядом цієї справи, обставини, які зумовили необхідність відповідача нести такі витрати, а також поведінку позивача, яка призвела до виникнення відповідних витрат. З огляду на це висновок суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача 41 200 грн витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та відповідає вимогам статей 133, 135, 137, 141, 142 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з розміром витрат на професійну правничу допомогу та з процесуальними наслідками невиконання ухвали про забезпечення судових витрат, однак не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, не доводять неспівмірності витрат відповідача та не свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні питання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, понесених останнім унаслідок необґрунтованих дій позивача, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив зміст та характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали. Керуючись статтями 137, 141, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Багінським Андрієм Михайловичем, - залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 18 червня 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова