Постанова Львівський апеляційний суд № 464/5084/25

Справа № 464/5084/25 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В. Провадження № 22-ц/811/4369/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 11 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 24 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №493997-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 24 березня 2024 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №493997-КС-001 про надання кредиту. 24 березня 2024 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №493997-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0395 на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), який боржником було введено/відправлено. Таким чином, 24 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №493997-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яка була зазначена позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, лише частково сплатив борг, тому у нього станом на 22 червня 2025 року утворилася заборгованість за договором №493997-КС-001 про надання кредиту в розмірі 22759,72 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 8000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах - 14268,17 грн., суми прострочених платежів за комісією - 491,55 грн. З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором №493997-КС-001 про надання кредиту від 24 березня 2024 року в розмірі 22759,72 грн., а також судові витрати. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №493997-КС-001 від 24.03.2024 про надання кредиту у розмірі 15100(п`ятнадцять тисяч сто) грн. 00 коп. В решті вимог позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1607(одна тисяча шістсот сім) грн. 26 коп. судового збору. Вищезгадане рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика». В апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення неправильно застосував норми матеріального права шляхом неправильного тлумачення закону, а саме помилково ототожнив поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день, яка встановлена в Кредитному договорів. Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про начебто нікчемність встановлених у Кредитному договорі процентних ставок в день в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", а також дійшов хибного висновку про начебто невідповідність встановлених у Кредитному договорі процентних ставок в день максимальному розміру денної процентної ставки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Внаслідок цього, суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами які підлягають стягненню з Відповідача на користь по Позивача за Кредитним договором та неправомірно здійснив перерахунок боргу. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку щодо того, що платіж Відповідача за Кредитним договором від 08.04.2024 у розмірі 2 100,00 грн начебто не був врахований у наданому Позивачем Розрахунку заборгованості, через що суд першої інстанції просто взяв та відняв від суми неправомірно перерахованої ним заборгованості по процентам 2 100,00 грн. Просить рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 грудня 2025 року змінити в частині загальної суми задоволених позовних вимог Позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором з 15 100,00 грн на суму грошових коштів 22 759,72 гривень. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 19 червня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до до часткового задоволення, виходячи з наступного. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом та матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» з однієї сторони та ОСОБА_1 24 березня 2024 року уклали договір №493997-КС-001 про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2.1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 8000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором та правилами надання споживчих кредитів. Пунктами 2.3, 2.4, 2.5, 2.7, 2.8, 2.11 договору встановлено строк, на який надається кредит - 16 тижнів, стандартна процентна ставка за кредитом в день 2,00000000 фіксована, занижена процентна ставка за кредитом в день 1,15957313, фіксована, термін дії договору до 14 липня 2024 року, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 16800 грн., денна процентна ставка 0,97%, комісія за надання кредиту - 1200 грн. Паспортом споживчого кредиту, що підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0395 24 березня 2024 року, встановлено суму кредиту - 8000 грн, строк кредитування - 16 тижні, мета отримання кредиту - для придбання товарів, для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів, тип процентної ставки - фіксована. Так, на підтвердження існування договірних відносин позивачем по справі надано договір №493997-КС-001 від 24 березня 2024 року, пропозицію (оферта) укласти договір №493997-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит. Електронна форма) від 24 березня 2024 року, паспорт споживчого кредиту від 24 березня 2024 року. Документи підписані відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Таким чином, стороною позивача доведено укладення кредитного договору між сторонами. До матеріалів справи долучено правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» затверджені наказом директора ТОВ «Бізнес Позика», а також витяг з анкети клієнта ОСОБА_1 . Відповідно до листа та виписки АТ КБ «Приватбанк» на банківську картку № НОМЕР_2 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) 24 березня 2024 року зараховані грошові кошти у сумі 8000,00 грн. Згідно розрахунку заборгованості та довідки про стан заборгованості за договором №493997-КС-001 від 24 березня 2024 року про надання кредиту, з яких вбачається, що станом на 01 липня 2025 року існує заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 22 759,72 грн, з яких заборгованість за кредитом - 8000 грн, за відсотками - 14268,17 грн., комісія - 491,55 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір №493997-КС-001 від 24 березня 2024 року, про що свідчить факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору. Разом з тим, задовольняючи частково позов, стягуючи заборгованість в розмірі 15 100 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що процентна ставка за кредитом складає 1,15957313 % в день, що суперечить нормі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки з 24 грудня 2023 року не повинен перевищувати 1%. Тому відсотки за користування кредитом відповідачу слід нараховувати з урахуванням встановленого цим законом обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1%. З таким висновком колегія суддів не може погодитися повністю, виходячи з наступного. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України). Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 638, 640, 642 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документа, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину, втілюється в електронному документі. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувань електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Аналізуючи матеріали справи, вбачається, що укладений кредитний договір №493997-КС-001 від 24 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів. Вищезазначений договір укладений в електронній формі у спосіб, визначений законом, оскільки такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт укладення кредитного договору відповідачем, підписання його сторонами, в тому числі відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та отримання відповідачем кредиту на умовах, визначених кредитним договором №493997-КС-001 від 24 березня 2024 року. Також суд правильно констатував, що відповідач частково погасив кредит, сплативши 2 100 грн., однак не виконав свої зобов`язання в повному обсязі. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що правове регулювання спірних правовідносин здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення договору. Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Кредитний договір укладений 24 березня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на нього поширюються загальні приписи частини п`ятої статті 8 цього Закону щодо граничного розміру денної процентної ставки у 1 %. Зі змісту положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Відповідно до ч. 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено поняття «денна процентна ставка» як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Тобто, денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). В п. 2.11 договору про надання кредиту встановлено, що денна процентна ставка становить 0,97 процентів та розраховується у процентах за формулою: (ЗВСК 8800,00 грн / ЗРК 8000,00)/ t 113 днів х 100%. Пунктом 2.9. договору визначено, що загальні витрати за кредитом становлять 8800 грн. Звертаючись з позовом ТОВ «Бізнес Позика» посилалося на те, що загальні витрати за кредитом в сумі 22 759,72 грн складаються з 8000,00 грн. (тіло кредиту) + 14 268,17 грн (сума процентів за кредитним договором) + 491,55 грн (сума комісії за надання кредиту). Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 2.11 договору про надання кредиту, з урахуванням формули, передбаченої частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавцем було визначено та підтверджено розмір денної процентної ставки у 1,15957313 %, що перевищує граничний показник 1 %, встановлений законом. Зазначена обставина підтверджується змістом самого договору та не спростована апелянтом належними і допустимими доказами. Водночас законодавець імперативно встановив, що загальні витрати за споживчим кредитом, у тому числі проценти за користування кредитом, повинні бути розраховані кредитодавцем таким чином, щоб максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1 %. З огляду на приписи частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які обмежують права споживача порівняно з передбаченими законом гарантіями, є нікчемними. Отже, умова договору щодо визначення денної процентної ставки у розмірі 1,15957313 % у частині її застосування після встановлення законом граничного розміру 1 % правомірно визнана судом такою, що не підлягає застосуванню. Оцінюючи наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку про його часткову невідповідність вимогам закону, оскільки за період з 24 березня 2024 по 14 липня 2024 року проценти мали нараховуватись з урахуванням встановленого граничного обмеження 1 % на день, тоді як позивачем застосовано вищу ставку. Вказана обставина призвела до завищення розміру процентів, що підлягали стягненню. Саме з урахуванням наведеного суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що проценти підлягають перерахунку виходячи з максимально допустимого розміру 1 % на день. Матеріалами справи підтверджується, що 08 квітня 2024 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості в розмірі 2 100 грн. Позивач зарахував ці кошти таким чином: 708,45 грн - у рахунок комісії, 1 391,55 грн - у рахунок погашення процентів. Водночас, надаючи правову оцінку черговості та обсягу зарахування цих платежів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку. Колегія суддів вважає за необхідне перерозподілити вказану суму з урахуванням фактично нарахованих відсотків, що відповідають вимогам закону. Так, із 2 100 грн, сплачених 08 квітня 2024 року, виходячи зі ставки 1%, належить зарахувати: ?708,45 грн - на погашення комісії; ?1 280,00 грн - на погашення відсотків (із розрахунку ставки 1% на день за 16 днів користування); ?111,55 грн - на погашення тіла кредиту. Таким чином, станом на 09 квітня 2024 року залишок тіла кредиту становив 7 888,45 грн (8 000 - 111,55). Відповідно, за період з 09 квітня 2024 року по 14 травня 2024 року (97 днів) сума відсотків, нарахованих на залишок тіла кредиту (7 888,45 грн) за ставкою 1% на день, становить 7 651,80 грн (7 888,45 грн ? 1% ? 97 днів). Разом з тим, як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, недопустимим є погіршення становища особи, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка подала апеляційну скаргу, не може опинитися у гіршому становищі порівняно з тим, яке вона мала за результатами розгляду справи судом попередньої інстанції. З огляду на те, що відповідач рішення суду не оскаржував, колегія суддів не має підстав змінювати рішення суду в частині тіла кредиту та залишає рішення суду першої інстанції в розмірі тіла кредиту без змін. Доводи апеляційної скарги про те, що денна процентна ставка за договором фактично становить 0,95 % (з розрахунку (8 800,00/8 000,00)/113днів ? 100%) та відповідає вимогам закону, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на довільному перерахунку, а вказаний позивачем розмір загальних витрат за споживчим кредитом не відповідає умовам договору . Наведені судом першої інстанції у рішенні розрахунки розміру процентів, здійснені з урахуванням максимально допустимої денної процентної ставки у 1%, в апеляційній скарзі не спростовані, а доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про споживче кредитування» не оперує поняттям «процентна ставка в день». Законодавцем визначено виключно поняття денної процентної ставки як розрахункової величини, що обчислюється відповідно до формули, встановленої частиною четвертою статті 8 Закон України «Про споживче кредитування», та для якої встановлено імперативне обмеження максимального розміру. Отже, посилання апелянта на розмежування «процентної ставки в день» та «денної процентної ставки» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Відповідно до вищенаведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає стягненню заборгованість за договором про надання кредиту від 24 березня 2024 року в розмірі 16 143,35 грн., з яких: 8 000 грн. - заборгованість за кредитом, 7 651,80 грн. - заборгованість за процентами та 491,55 заборгованість за комісією. В іншій частині нарахована ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість стягненню не підлягає. Враховуючи наведене, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 11 грудня 2025 року підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та в частині розподілу судових витрат. Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (70 %), з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 695,68 (2422 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 70%). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню (13%), у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 472,36 судових витрат (3633,60 грн сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 13%). Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 11 грудня 2025 року змінити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №493997-КС-001 від 24 березня 2024 про надання кредиту у розмірі 16 143,35 грн., з яких: 8 000 грн. - заборгованість за кредитом, 7 651,80 грн. - заборгованість за процентами та 491,55 заборгованість за комісією. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати в суді першої інстанції в розмірі 1 695,68 грн. В решті вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати в суді апеляційної інстанції розмірі 472,36 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Шандра М.М.