Постанова Львівський апеляційний суд № 463/10220/25

Справа № 463/10220/25 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/124/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Савуляка Р.В. суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 24 травня 2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладений договір № TDB.2021.0902.14299 про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці можливість користуватись кредитними коштами у межах доступного ліміту кредитної лінії, визначеного кредитним договором. Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 03 вересня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 26 362,49 грн, з яких: заборгованість за кредитом 9999,03 грн, заборгованість за відсотками 16 363,46 грн. 03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» укладений договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» набуло право вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року. 27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» укладений договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. На підставі вказаного договору до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором № № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року. З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року в розмірі 26 362,49 грн, з яких: заборгованість за кредитом 9999,03 грн, заборгованість за відсотками 16 363,46 грн., судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 11200 грн. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за Договором TDB.2021.0902.14299 від 24.05.2021 в розмірі 26362 (двадцять шість тисяч триста шістдесят дві) грн 49 коп., що складається із: простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9999,03 грн; простроченої заборгованості по відсотках в розмірі 16363,46 грн; судові витрати в розмірі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Апеляційну скаргу на рішення суду через систему «Електронний суд» подала ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів: безперервного та законного переходу права вимоги саме за договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року, законності набуття права вимоги після ліквідації банку та виконання умов договору відступлення (факторингу). Крім цього, наголошує, що позивач не довів, що відповідачка була належним чином повідомлена про: зміну кредитора;реквізити для погашення кредиту; порядок виконання зобов`язання після ліквідації банку. Вважає ,що розмір заявлених до стягнення відсотків: істотно перевищує суму основного боргу; не підтверджений деталізованим та зрозумілим розрахунком; фактично має характер штрафних санкцій. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив: період нарахування відсотків; відповідність нарахувань вимогам Закону України «Про споживче кредитування»; принцип співмірності відповідальності. Не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн., які суд першої інстанції стягнув з неї в користь позивача. Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 грудня 2025 року, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. 05 червня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла пропозиція укладення мирової угоди, в якій відповідачка частково погоджується з позовними вимогами, а саме визнає наявність заборгованості лише в частині основної суми кредиту в розмірі 9 999,03 грн. До пропозиції долучено докази направлення копії такої пропозиції ТОВ «ФК Єврокредит». Відповідно до положень статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Суд не має права примусово зобов`язати позивача укласти мирову угоду, оскільки це є виключно добровільним волевиявленням сторін на основі взаємних поступок. Укладення мирової угоди базується на принципі свободи договору, і ніхто не може бути примушений до її підписання. Водночас, станом на дату розгляду справи, жодної укладеної сторонами мирової угоди, відповідно до статті 207 ЦПК України до Львівського апеляційного суду не надходило. Оскільки матеріали справи не містять укладеної між сторонами мирової угоди, суд вирішує даний спір по суті, а умови мирової угоди відкидає, як необгрунтовані. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 19 червня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом та матеріалами справи встановлено, що 24 травня 2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладений договір № TDB.2021.0902.14299 про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Відповідно до п. 1 заяви-договору підписанням цього договору клієнт беззастережно підтверджує: прийняття в повному обсязі публічної пропозиції АТ «МЕГАБАНК» на приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank (надалі Договір), що розміщений у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет ww.todobank.com; згоду з умовами договору, а також положеннями усіх додатків до нього; укладання з банком шляхом приєднання до договору, який складається з публічної частини договору, що розміщена у місці інформування клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК» www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com та індивідуальної частини договору, а саме цієї заяви-договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому; укладання з банком шляхом приєднання до публічного договору (оферти) АТ «МЕГАБАНК» про умови надання послуги «Р2Р-перекази з картки на картку» (розміщеного на сайті банку, за інтернет-посиланням https://erc.megabank.ua/ru/p2poffer та у місці інформування клієнта), з урахуванням особливостей, передбачених розділом 2.17. публічної частини договору. Пунктом 2 заяви-договору передбачено, що банк відкриває клієнту: поточний рахунок (у гривні), що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, поточні рахунки (у доларах США), (у Євро), що обслуговуються за дебетовою схемою, а також видає платіжну картку міжнародної платіжної системи Visa International Gold Rewards миттєвого випуску (неперсоніфіковану). Картка є власністю банку. Згідно з пунктом 3 заяви-договору картка використовується клієнтом для отримання/внесення готівкових коштів, оплати товарів і послуг, а також з метою здійснення інших операцій, передбачених умовами договору та/або чинним законодавством України і не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності. Пунктом 4 заяви-договору закріплено, що банк може надавати клієнту кредит шляхом сплати з карткового рахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії, а саме: сума максимального ліміту кредитної лінії становить 200 000,00 грн; строк кредиту 12 місяців; пільговий період - 62 дні; процентна ставка (фіксована): базова складає 56 % річних, у пільговий період 0,0001 % річних; обов`язковий мінімальний платіж (ОМП), % від використаного доступного ліміту становить 5,0; строк оплати ОМП є передостанній робочий день місяця, в який здійснюється розрахунок/нарахування обов`язкових платежів Клієнта за відповідний звітний період. Відповідно до пункту 5 заяви-договору сторонами погоджені в договорі такі умови: права та обов`язки сторін; відповідальність сторін; порядок обчислення, зміни та сплати процентів; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок повернення (в т.ч. дострокового) кредиту; порядок зміни і припинення дії договору. У п. 8 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання цієї заяви-договору та діє протягом 3 років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, цей договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій договору є необмеженою. Як убачається з виписок з особового рахунку за період з 24 травня 2021 року по 03 вересня 2024 року, відкритого відповідачу в АТ «Мегабанк», позивач відкрив відповідачу поточні рахунки, видав платіжну картку та здійснив перерахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача в межах ліміту кредитної лінії. Відповідач, в свою чергу, користувався кредитними коштами. З`ясовано, що 09 липня 2024 року відповідно до протоколу електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами, укладеними АТ «Мегабанк» стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс». 03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» укладено договір №GL1N426240, відповідно до умов якого АТ «Мегабанк» (банк) відступає ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» (новий кредитор) належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (офердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. Оплата за договором № GL1N426240 підтверджується копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів №66895 від 31 липня 2024 року. З довідки-розрахунку, складеної АТ «Мегабанк», вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року станом на 03 вересня 2024 року становить 26 362,49 грн, з яких: 9 999,03 грн - заборгованість за кредитом, 16 363,46 грн - заборгованість по сплаті відсотків. Відповідно до витягу з Додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03 вересня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 у загальній сумі 26362,49 грн. 27 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, у п. 1 якого зазначено, що за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку №1 до цього договору (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до боржників/дебіторів за такими договорами), надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (офердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом права вимоги. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. Права вимоги, що відступаються за цим договором належать первісному кредитору на підставі договору від 03 вересня 2024 року №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, що укладений ним з попереднім кредитором боржників АТ «Мегабанк», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, переможцем яких став первісний кредитор. Пункт 2 договору № 1/12 визначає, що за цим договором новий кредитор набуває усі права кредитора за основними договорами. Права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору та додатку №1 (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до боржників/дебіторів за такими договорами). Відповідно до витягу з додатку №1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги від 27 грудня 2024 року, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 було належним чином укладено кредитний договір № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року, за умовами якого Банк виконав свої зобов`язання, надавши ОСОБА_1 кредитний ліміт у розмірі 200 000 та на погоджених умовах, а відповідачка порушила обов`язок щодо своєчасного повернення коштів і сплати відсотків у зв`язку із чим у неї утворилася заборгованість в розмірі 26 362,49 грн, з яких: 9 999,03 грн - заборгованість за кредитом, 16 363,46 грн - заборгованість по сплаті відсотків, на стягнення якої має право позивач -ТОВ «ФК «Єврокредит», що набув права вимоги за договором про відступлення права вимоги. Оскільки заборгованість підтверджена належними доказами та не була спростована ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення її з відповідачки в повному обсязі. З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав. Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу. За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Матеріалами справи підтверджено укладення та підписання ОСОБА_1 заяви-договору № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо розміру кредиту, строку кредитування та відсотків за користування кредитом. Підписання цієї заяви договору не заперечується відповідачкою. Як вбачається з доводів апеляційної скарги, стороною відповідачки не заперечується сам факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, натомість наголошує, що розмір заявлених до стягнення відсотків перевищує суму основного боргу, не підтверджений деталізованим та зрозумілим розрахунком, фактично, на думку відповідачки, має характер штрафних санкцій. Окрім цього, вважає, що суд першої інстанції не перевірив період нарахування відсотків, відповідність нарахувань вимогам Закону України «Про споживче кредитування», принцип співмірності відповідальності. Проте, колегія суддів, вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, з огляду на наступне. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що змісту кредитного договору, укладеного між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Щодо стягнення заборгованості за нарахованими процентами, колегія суддів зазначає, що ці проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору за фактичний час користування кредитними коштами в межах встановленого строку кредитування та не є штрафними санкціями. З матеріалів справи вбачається, що п. 8 кредитного договору № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року передбачено строк дії договору, який набирає чинності з моменту підписання цієї заяви-договору та діє протягом 3 років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, цей договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій договору є необмеженою (а.с.55-57). Водночас, умовами договору передбачено, що у разі якщо жодна зі сторін не заявить про його розірвання не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії, договір автоматично пролонгується на той самий строк і на тих самих умовах, причому кількість таких пролонгацій не обмежується. Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про розірвання договору, слід дійти висновку, що договір правомірно продовжував свою дію, а банк мав підстави для його неодноразової пролонгації. Крім того, підписуючи фізичним підписом кредитний договір № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року, ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилася з публічною частиною договору та додатками до нього веб-сайті АТ «Мегабанк» www.megabank.ua та сторінці в мережі Інтернет, доступ до яких отримала в день підписання цього договору, своїм підписом засвідчила вірність інформації в договорі, та виразила свою волю на приєднання до договору. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Позивач, обґрунтовуючи розмір заборгованості відповідача за договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року, надав до суду виписки з особового рахунка та довідку-розрахунок, з якої вбачається наведена вище заборгованість відповідача перед первісним кредитором. Згідно з ч. 1 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Отже, для таких договорів сторони не встановлюють конкретної суми кредиту, а лише визначають максимальний ліміт, в рамках якого банк погодився надавати клієнту кредитні кошти, а клієнт має право і можливість скористатись цими коштами. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , вона користувалася кредитними коштами, здійснювала погашення кредиту. Здійснюючи часткове погашення заборгованості, відповідачка вчинила дії щодо визнання умов Кредитного договору, у тому числі розміру та порядку нарахування відсотків. З довідки-розрахунку, складеної АТ «Мегабанк», вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року станом на 03 вересня 2024 року становить 26 362,49 грн, з яких: 9 999,03 грн - заборгованість за кредитом, 16 363,46 грн - заборгованість по сплаті відсотків. Отже, надані позивачем платіжна інструкція, виписки з особового рахунка та довідку-розрахунок підтверджують обставини видачі кредиту та його розмір, а також розмір заборгованості за кредитом. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить висновку, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують погодження сторонами всіх істотних умов договору, факт надання первісним кредитором відповідачці ОСОБА_1 кредитних коштів, користування нею та не повернення відповідачкою наданих позивачем коштів. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на спростування наданих позивачем розрахунків та на підтвердження виконання нею своїх зобов`язань у повному обсязі. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. Доводи апеляційної скарги стосовно не врахування судом першої інстанції відповідності нарахувань вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та принципу співмірності, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Оскаржуючи рішення, ОСОБА_1 не довела того, що заявлені до стягнення проценти були нараховані з порушенням умов укладеного нею договору. Навпаки, матеріали справи містять підписаний відповідачкою Паспорт споживчого кредиту від 24 травня 2021 року (а.с. 37), що свідчить про її добровільне ознайомлення з усіма умовами та відсутність зауважень щодо змісту правочину. Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а згідно зі ст. 629 ЦК України укладений договір є обов`язковим до виконання. Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 756/6038/20, незгода позичальника з окремими умовами кредитування за відсутності застережень під час укладення договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, які були закріплені в письмовій формі та підписані відповідачкою особисто. Таким чином, умови договору не порушують принципу добросовісності, не створюють істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, а посилання апелянта Закон України «Про захист прав споживачів» є лише способом уникнення відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, що належним чином було оцінено судом першої інстанції. Враховуючи, що між сторонами досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, відповідно до вимог статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання за ним, за приписами статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду та вважає, що судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачкиа на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 26 362,49 грн. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про не підтвердження переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 . За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) Як встановлено матеріалами справи, до ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» від АТ «Мегабанк» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року на підставі договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03 вересня 2024 року. 27 грудня 2024 року до ТОВ «ФК Єврокредит» від ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року в розмірі 26362,49 гривень на підставі Договору №1/12 про відступлення прав вимоги. Оскільки, АТ «Мегабанк» відступило право вимоги до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0902.14299 від 24 травня 2021 року ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», а у подальшому ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» - ТОВ «ФК «Єврокредит», тому відповідач несе відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором перед новим кредитором - позивачем, у тому обсязі, що і перед первісним кредитором. Позивач для підтвердження переходу прав вимоги до боржника ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надав належні та допустимі докази, зокрема протокол аукціону, договори про відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, платіжні інструкції. При цьому неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору, за умови невиконання боржником грошового зобов`язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Додо доводів апеляційної скарги стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції ,колегія суддів зазначає наступне. Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). У позовній заяві ТОВ «ФК «Єврокредит» зазначало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в тому числі на професійну правничу допомогу у сумі 11200 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Єврокредит» та Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС»; ордер на представництво інтересів ТОВ «ФК Єврокредит» адвокатом Журавльовим С.Г. в суді першої інстанції; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 12131742 від 14 серпня 2025 року, відповідно до яких вартість наданих послуг правничої допомоги складає 11200 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений розмір є завищеним та підлягає зменшенню, з врахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, пояснень та значимості таких дій у справі, пропорційності витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а беручи до уваги, що ні адвокат, ні позивач не з`являлися в судові засідання, Враховуючи критерії обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд першої інстанції стягнув з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. З огляду на конкретні обставини цієї справи, колегія суддів погоджується з таким розміром присуджених до стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він відповідає складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, часу, витраченому адвокатом на надання відповідних послуг, ціні позову, а також критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 грудня 2025 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Шандра М.М.