Постанова 4801 № 127/1799/26

Справа № 127/1799/26 Провадження № 22-ц/801/1271/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 рокуСправа № 127/1799/26м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Антонюка В. В. від 13 квітня 2026 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення), встановив: У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 15 937 грн 50 к. заборгованості за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року, а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування судового збору за подання позовної заяви та 7 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 28 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 767962132 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 2 100 грн 00 к. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 щодо відступлення прав майбутньої грошової вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» 28 грудня 2020 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 31 серпня 2023 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року. 11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е. Відповідно до реєстру боржників від 14 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 15 937 грн 50 к., з яких: 7 998 грн 80 к. заборгованість за тілом кредиту, 7 938 грн 70 к. заборгованість за процентами за користування кредитом. ОСОБА_1 не виконала умови взятого на себе зобов`язання, не погасила кредит та не сплатила проценти за користування кредитом. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зобов`язання за кредитним договором між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 ще не виникло, тому що сам кредитний договір № 767962132 був укладений лише 28 серпня 2020 року. Суд зазначив, що додаткові угоди до договору факторингу лише продовжували строк його дії, не змінюючи обсягу прав, і не є новими договорами факторингу. А тому на час укладення договору факторингу у первісного кредитора було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 , яке він міг би передати новому кредитору. Враховуючи, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не доведено факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФК «ЕЙС». Крім того позивач не надав належних доказів оплати (фінансування) за договорами факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги, що є обов`язковою умовою для підтвердження факту набуття прав вимоги. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні у матеріалах справи копії договорів факторингу та витягів з реєстрів права вимоги є належними доказами, які підтверджують послідовний перехід права вимоги за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і в підсумку до позивача ТОВ «ФК «ЕЙС». Договір факторингу від 28 листопада 2018 року передбачав відступлення майбутніх вимог, тому право вимоги до відповідачки перейшло в момент підписання конкретного реєстру № 114 від 28 грудня 2020 року, тобто після укладення кредитного договору. Окремо зазначало, що надання суду повних реєстрів прав вимоги є об`єктивно неможливим, тому що вони містять конфіденційну інформацію, банківську таємницю та персональні дані інших позичальників, захист яких гарантується Законом України «Про захист персональних даних». Водночас надані належним чином завірені витяги містять повну, вичерпну та достатню інформацію саме за боргом ОСОБА_1 , що є достатнім для ідентифікації права вимоги в судовому порядку. Також вказувало, що перехід права вимоги не пов`язаний виключно з моментом оплати, а факт реального фінансування підтверджується долученими до справи актами взаєморозрахунків та платіжними інструкціями. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке. Судом встановлено, що 28 серпня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 767962132 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_1 кредит в початковій сумі 2 100 грн 00 к. (в подальшому суму кредиту було збільшено позичальницею, у зв`язку з чим загальний розмір отриманого кредиту (тіло кредиту) становить 8 000 грн 00 к.) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Зі змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 28 серпня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 при її оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 5168-74ХХ-ХХХХ-5292. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у загальній сумі 8 000 грн 00 к. на банківську картку № НОМЕР_1 , вказану у заявці при укладенні кредитного договору, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями від 28 серпня 2020 року на суму 2 100 грн 00 к., 25 вересня 2020 року на суму 550 грн 00 к., 29 вересня 2020 року на суму 650 грн 00 к., 05 жовтня 2020 року на суму 1 500 грн 00 к., 06 жовтня 2020 року на суму 1 500 грн 00 к. та 1 700 грн 00 к. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між товариствами укладено додаткову угоду № 26, відповідно до якої договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду від 31 грудня 2021 року № 27, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року. Додатковою угодою № 31 від 31 грудня 2022 року, укладеною між товариствами, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року, а додатковою угодою від 31 грудня 2023 року № 32 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 28 грудня 2020 року № 114 до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 серпня 2023 року № 11 до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року. 11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е. Відповідно до реєстру боржників від 14 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 15 937 грн 50 к. Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 767962132 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за цим договором складає 15 937 грн 50 к., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 998 грн 80 к.; заборгованості за процентами за користування кредитом 7 938 грн 70 к. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Щодо відступлення права вимоги Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Отже виходячи із положень статті 1078 ЦК України за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги. Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Пунктом 2.1. договору установлено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. За змістом пункту 2.2. договору фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній. Згідно з пунктом 3.1.2. договору фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1. договору). Пунктом 1.3. цього договору факторингу установлено, що під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Отже цим договором факторингу встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу. Відповідно до пункту 8.2. договору строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року. Згідно з пунктом 8.4. договору даний договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін. У подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, зокрема: - від 28 листопада 2019 року № 19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року; при цьому всі інші умови договору залишилися без змін; - від 31 грудня 2020 року № 26, відповідно до якої договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року; - від 31 грудня 2021 року № 27, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року; - від 31 грудня 2022 року № 31, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року; - від 31 грудня 2023 року № 32, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 28 грудня 2020 року № 114 до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року. Отже ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право майбутньої вимоги за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у межах строку дії договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Крім того 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. У подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору факторингу, зокрема: № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу № 05/0820-01 до 30 грудня 2024 року включно, при цьому всі інші умови договору залишились без змін. У розділі 2 договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року визначено, що ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 1.3 договору під правом вимоги розуміється всі права ТОВ «Таліон Плюс» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом. 1.5 договору факторингу встановлено, що «реєстр прав вимоги» означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору. Згідно з пунктом 5.3.3 договору факторингу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та наступних кредиторів за ланцюгом договорів факторингу. Крім того апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання. Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу попереднім кредиторам, як і доказів про сплату їм цього боргу, чи принаймні вжиття заходів для такої сплати ОСОБА_1 не навів, відповідно решта правовідносин, які виникли з договорів відступлення права вимоги (факторингу), зокрема й їх оплата, стосуються лише їх сторін (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС») і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідачки. Щодо доведеності укладання кредитного договору та розміру заборгованості. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Закон України «Про електронну комерцію» (далі Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону). Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено. Як видно з матеріалів справи кредитний договір № 767962132 від 28 серпня 2020 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 5168-74ХХ-ХХХХ-5292. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав останній за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявниця використала для підтвердження підписання договору позики. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Укладаючи кредитний договір № 767962132 від 28 серпня 2020 року між сторонами було узгоджено наступні умови: Відповідно до пункту 1.1. договору товариство зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 2 100 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Пунктом 1.2. договору установлено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. На період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,90 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом (пункт 1.3. договору). У пункті 1.4. договору визначено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в пункті 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до пункту 1.4. цього договору (пункт 1.5. договору). Пунктом 1.6. договору позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно з пунктом 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного в пункті 1.2. цього договору. Згідно з пунктом 4.1. невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua. Відповідно до пункту 4.3. договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в пункті 1.2. цього договору, є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Отже істотні умови кредитного договору № 767962132, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» містяться безпосередньо у цьому договорі, підписаному ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Таким чином нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості. Розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом заборгованості за тілом кредиту та процентами. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. З урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів не має. Натомість, якщо відповідачка заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на неї покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подала, як і жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання нею кредитних коштів. Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги позивача підлягають задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» необхідно стягнути 2 662 грн 40 к. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а також 3 993 грн 60 к. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, що разом становить 6 656 грн 00 к. Окрім того ТОВ «ФК «ЕЙС» просило стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 к. у суді першої інстанції та 6 000 грн 00 к. в суді апеляційної інстанції. Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження №61-44217св18). У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції до позовної заяви долучено: - укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Соломко та Партнери» договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, відповідно до якого гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами в протоколі погодження вартості до договору (додаток № 1 до договору). - додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року; - додаткову угоду № 25770917778 від 01 вересня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року; - акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року, який є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, відповідно до якого сторони погодили надання таких послуг та їх вартість: складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором 5 000 грн 00 к.; вивчення матеріалів справи 1 000 грн 00 к.; підготовка адвокатського запиту 500 грн 00 к.; підготовка та подача клопотання 500 грн 00 к. З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 7 000 грн 00 к. Крім того в суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «ЕЙС» понесло 6 000 грн 00 к. витрат на правничу допомогу. Разом з апеляційною скаргою позивач надав: - акт прийому-передачі наданих послуг від 14 квітня 2026 року, який є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, відповідно до якого сторони погодили надання таких послуг та їх вартість: складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 13 квітня 2026 року 6 000 грн 00 к. Таким чином апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7 000 грн 00 к. та у суді апеляційної інстанції 6 000 грн 00 к., що разом становить 13 000 грн 00 к. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року скасувати і ухвалити нове. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 767962132 від 28 серпня 2020 року у сумі 15 937 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн 50 к., з яких: 7 998 грн 80 к. заборгованість за тілом кредиту, 7 938 грн 70 к. заборгованість за процентами за користування кредитом. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 00 к. та 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб.

13. Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 . Головуючий О. С. Панасюк Судді: Т. Б. Сало Т. М. Шемета