Постанова ККС ВС № 761/39684/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Київ справа № 761/39684/24 провадження № 51-4226км25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , у режимі відеоконференції: засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100000000813, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Перевальне Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК, та призначено покарання із застосуванням приписів ч. 1 ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; запобіжного заходу; процесуальних витрат; скасування арешту майна; речових доказів. За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та спричинило смерть потерпілої (ч. 3 ст. 286-1 КК). Так, ОСОБА_7 10 липня 2024 року приблизно о 00:00:55, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху, керуючи в стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем «Maserati Ghibli S Q4», р. н. НОМЕР_1 , рухався у першій (крайній правій) смузі проїзної частини вул. Борщагівської у м. Києві, зі сторони вул. Жилянської в напрямку вул. В. Гетьмана, зі швидкістю 75,9-81,2 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену на цій ділянці дороги (50 км/год), маючи об`єктивну змогу спостерігати за показниками спідометру та обрати швидкість руху в межах дозволеної, наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху, будучи зобов`язаним залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки і стану транспортного засобу дотримуватися безпечної дистанції, не зміг правильно оцінити дорожню обстановку та обрати безпечні прийоми керування, наражаючи на небезпеку інших учасників руху, загрожуючи їх життю та здоров`ю, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, внаслідок чого неподалік будинку № 2 по вул. Борщагівській у м. Києві здійснив зіткнення керованим ним транспортним засобом з електромопедом «Zelectra_ST 1», WIN № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який перевозив пасажирку ОСОБА_9 , та рухався попереду в попутному напрямку в межах своєї смуги. Внаслідок ДТП пасажирці електромопеду ОСОБА_9 спричинено тяжкі тілесні ушкодження (множинні переломи кісток скелету, з ушкодженням внутрішніх органів та шоком), які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням її смерті, а водію ОСОБА_8 - тяжкі тілесні ушкодження. Порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 12.4 та 13.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69 КК, що, на її переконання, призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати рішення апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування вимог зазначає, що апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін в частині призначеного покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК, в обґрунтування ухваленого рішення поклав лише обставини, що пом`якшують покарання та позитивні характеризуючі дані щодо засудженого, проте, як і суд першої інстанції, не врахував та не надав належної оцінки обставинам за яких було вчинено кримінальне правопорушення, що у сукупності свідчать про підвищений рівень суспільної небезпечності вчиненого діяння (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння без нагальних потреб, порушення режиму швидкості, що призвело до ДТП та наслідків у виді смерті однієї особи й заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій). На переконання касатора, пом`якшуючі обставини, викладені у рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій, дають лише підстави призначити засудженому покарання, наближене до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК, та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. З урахуванням викладеного, прокурор стверджує, що застосування до засудженого приписів ст. 69 КК не буде сприяти забезпеченню інтересів суспільства в сфері безпеки дорожнього руху та запобіганню вчинення аналогічних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Засуджений подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни. Позиції учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення. Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення та просили судове рішення апеляційного суду залишити без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зі змісту положень статей 418 ч. 2, 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 3 ст. 286-1 ККВерховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує. Доводи прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Положеннями ч. 1 ст. 69 КК (у редакції норми на момент вчинення діяння) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, передбачених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 , врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке належить до необережного тяжкого злочину, його ставлення до скоєного, дані про його особу, який раніше не судимий, не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, працевлаштований, активно займався волонтерською діяльністю, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, його вік та стан здоров`я, який має ряд хронічних захворювань, має на утриманні тяжкохвору матір, а також обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку) та відсутність обставин, що його обтяжують. Крім того, суд урахував позицію потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 щодо призначення покарання ОСОБА_7 , зазначену в угоді про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушення, які просили суд про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, а також повідомили про відсутність претензій матеріального й морального характеру до засудженого. З урахуванням наведеного, беручи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу засудженого, його вік, стан здоров`я, наявність соціальних зв`язків, критичне ставлення до вчиненого, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, а також те, що потерпілі жодних претензій до ОСОБА_7 не мають, що в своїй сукупності, на переконання суду, свідчить про формування у засудженого позитивних установок, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 3 ст. 286-1 КК з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, просив вирок скасувати у зв`язку з незаконним застосуванням ст. 69 КК та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на той же строк. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор, крім іншого, зазначав, що встановлені судом обставини жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого діяння та, відповідно, не знижують істотно ступінь тяжкості інкримінованого засудженому злочину, а тому не дають підстав для застосування приписів ст. 69 КК. Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , погодився з висновками місцевого суду щодо можливості призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК. Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке. Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК. Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи ст. 69 КК про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК. Санкція ч. 3 ст. 286-1 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років. Колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, без нагальної потреби, керував транспортним засобом зі значним перевищенням швидкості, чим поставив у небезпеку життя й здоров`я учасників дорожнього руху, та грубо порушивши правила дорожнього руху, скоїв ДТП, в результаті чого спричинено водію електромопеду ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, а також непоправні наслідки у виді заподіяння пасажирці електромопеду ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до її смерті. Той факт, що засуджений судимості не має, не перебуває на диспансерних обліках, не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, працевлаштований, активно займався волонтерською діяльністю, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, його вік та стан здоров`я, який має ряд хронічних захворювань, має на утриманні тяжкохвору матір, а також у повному обсязі відшкодував шкоду потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які просили суд про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК, з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння у сфері безпеки дорожнього руху. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, погоджуючись з місцевим судом про можливість застосування до засудженого положень ст. 69 КК, усупереч приписам статей 370, 418, 419 КПК, не навів переконливих мотивів свого рішення, не надав конкретних належних відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора і не навів детального обґрунтування їх відхилення, як і не зазначив належного обґрунтування того, що за встановлених місцевим судом обставин, зокрема, й тих, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , а також даних про його особу, призначене йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК, буде сприяти досягненню мети покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення. В контексті наведених положень, переконливого обґрунтування щодо законності застосування місцевим судом норми ст. 69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК, оскаржене судове рішення не містить. За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у разі встановлення тих самих даних про особу засудженого та обставин, встановлених судом, необхідно врахувати, що призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання. Згідно з приписами ч. 3 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції. Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема ризику його переховування від суду з огляду на вид і розмір покарання, що може бути призначене, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 13 серпня 2026 року включно. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3