Ухвала КЦС ВС № 363/3336/24

У х в а л а 16 червня 2026 року м. Київ Справа № 363/3336/24 Провадження № 61-7302ск26 Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Гудими Д. А. ознайомився із касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник) на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у справі за позовом скаржника до російської федерації в особі її уряду про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, і в с т а н о в и в : 1. 29 травня 2026 року скаржник сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 17310/0/220-26 від 29 травня 2026 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.

2. Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно повернути, оскільки скаржник не зазначив у ній передбачені Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) підстави касаційного оскарження.

3. За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Такі підстави скаржник не вказав.

4. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: (1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац другий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України); (2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац третій пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України); (3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); (4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

5. За змістом наведених приписів особа, яка подає касаційну скаргу на рішення чи ухвалу суду першої інстанції після його перегляду апеляційним судом та/або на постанову чи ухвалу апеляційного суду, має у касаційній скарзі достатньо чітко вказати одну чи більше підстав касаційного оскарження (із зазначених вище), а також обґрунтувати таку підставу (такі підстави).

6. Касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).

7. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що подає касаційну скаргу на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Однак така формальна вказівка пунктів не підтверджує належне визначення підстав касаційного оскарження: - по-перше, щодо пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник не зазначив, який саме висновок Верховного Суду і щодо застосування яких норм права у подібних правовідносинах не врахували суди попередніх інстанцій; - по-друге, щодо пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник не вказав, щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не сформулював юридичне питання, яке потребує вирішення судом касаційної інстанції, не обґрунтував необхідність формування відповідного висновку; - по-третє, зазначення пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України не супроводжується наведенням конкретних підстав, передбачених частинами першою чи третьою статті 411 ЦПК України. Інакше кажучи, у касаційній скарзі немає належного обґрунтування того, яке самі передбачені зазначеними приписами порушення норм процесуального права допустили суди попередніх інстанцій, у чому полягали ті порушення, як вони вплинули або могли вплинути на правильність вирішення справи.

8. Отже, лише зазначення скаржником пунктів 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України без наведення передбаченого процесуальним законом обґрунтування відповідних підстав касаційного оскарження не можна вважати виконанням вимоги пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

9. Оскільки скаржник у касаційній скарзі не зазначив передбачені у частині другій статті 389 ЦПК України підстави для оскарження заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року в касаційному порядку та не навів належне обґрунтування саме цих підстав, таку скаргу слід повернути. Вказане не перешкоджає повторному зверненню із касаційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 260, 261, 389, 392, 393 ЦПК України, у х в а л и в : повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі її уряду про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя Д. А. Гудима