Ухвала КЦС ВС № 552/6515/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 552/6515/25 провадження № 61-7761ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 , вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, яке потребує примусового виконання, в якому просила суд визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення районного суду м. Мєхув Республіки Польща від 19 квітня 2024 року №І RC 1/21 в частині стягнення з батька - ОСОБА_5 аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1000 злотих на місяць, починаючи з 31 березня 2018 року, які потрібно сплачувати щомісяця до 10-го числа кожного місяця з відсотками, що передбачені законом у разі прострочення оплати будь-якого з аліментаційних внесків. Кошти передаються особисто матері малолітньої позивача - ОСОБА_7 . Рішення щодо внесків, які мають сплачуватися починаючи з 29 лютого 2019 року, встановлює порядок набуття чинності. Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2025 року клопотання ОСОБА_3 про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, яке потребує примусового виконання задоволено. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення районного суду м. Мєхув Республіки Польща від 19 квітня 2024, №справи 1RC/21, в частині стягнення з батька - ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1000 злотих на місяць, що станом на час постановлення ухвали суду складає 11 649,60 грн, починаючи з 31 березня 2018 року, які потрібно сплачувати щомісяця до 10-го числа кожного місяця з відсотками, що передбачені законом у разі прострочення оплати будь-якого з аліментних внесків. Кошти передаються особисто матері малолітньої позивача - ОСОБА_7 . Рішення щодо внесків, які мають стягуватися починаючи з 29 лютого 2019 року, встановлює порядок негайного набуття чинності. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_8 , оскаржив її в апеляційному порядку. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2025 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2026 року закінчено підготовчі дії у справі. У травні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_8 , подав до Полтавського апеляційного суду клопотання про зупинення розгляду справи, в якому просив суд зупинити апеляційне провадження у справі № 552/6515/25 за заявою ОСОБА_3 про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, яке потребує примусового виконання, до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні, або до припинення воєнного стану в Україні. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року зупинено провадження у цивільній справі №552/6515/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2025 року до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стану. У червні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та не враховано характер провадження, не враховано, що боржник не позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права через представника. Крім того, зазначає, що зупинення розгляду справи порушує права малолітньої дитини на належне утримання. За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ухвала суду апеляційної інстанції про зупинення провадження не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Тобто, це є обов`язок суду, а не право зупинити провадження у справі. Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991року № 1932-XII «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22. За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22. Тобто суд зобов`язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження у справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для застосування, апеляційний суд правильно застосував цю правову позицію. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 18 грудня 2024 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 мобілізований до лав Збройних Сил України, що підтверджується копією військового квитка, серія НОМЕР_1 . Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 23 квітня 2026 року № 1373, солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині № НОМЕР_3 . ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 25 листопада 2025 року серія НОМЕР_4 . Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 02 травня 2026 року № 7414, солдат ОСОБА_2 дійсно у період з 07 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року, з 05 жовтня 2025 року по 27 жовтня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Білопільській міській територіальній громаді Сумського району Сумської області; Василівській міській територіальній громаді Василівського району Запорізької області. Отже, встановивши, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, ОСОБА_2 не заперечує проти зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення апеляційного провадження у даній справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Доводи касаційної зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та до незгоди з судовим рішенням, висновків суду не спростовують, на його законність та обґрунтованість не впливають. Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга в цій частині є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_3 про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, яке потребує примусового виконання, боржник - ОСОБА_2 . Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник