Постанова 4818 № 641/3787/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 16 червня 2026 року м.Харків справа №641/3787/25 провадження № 22-ц/818/1582/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Шнайдер Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Харківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Офіс Генерального прокурора, Національна поліція України, Державне бюро розслідувань про захист честі, гідності, ділової репутації та про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року, постановлене під головуванням судді Ященко С.О., - в с т а н о в и в: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Харківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Офіс Генерального прокурора, Державне бюро розслідувань про захист честі, гідності, ділової репутації та про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Офіс Генерального прокурора, Національна поліція України, Державне бюро розслідувань про захист честі, гідності, ділової репутації та про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що судом першої інстанції повністю проігноровано наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи. До суду апеляційної інстанції надійшли відзиви від: Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, Головного управління Національної поліції України в Харківській області та Національної поліції України, в яких останні просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу (кредитору) слід було довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тому вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню. З огляду на вказані приписи ЦК України, суд зазначає, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки, як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що запропонований позивачем спосіб захисту його прав шляхом визнання незаконним притягнення відповідачем Харківською обласною прокуратурою ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України і таким, що суттєво обмежило його права громадянина, та визнання незаконним пред`явлення йому відповідачем Харківською обласною прокуратурою позову про відшкодування Державі шкоди, заподіяної іншими особами; визнання незаконними та протиправними дії відповідачів щодо протидії законній господарській діяльності ОСОБА_1 та афілійованим з ним підприємствам, не є ефективним. При цьому, суд зазначив, що негативні наслідки відносно існування щодо особи кримінального провадження, пред`явлення особі обвинувачення, перешкоджання провадженню господарської діяльності особи мають бути оцінені судом у мотивувальній частині рішення про стягнення шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і не потребують додаткового визнання їх незаконними в резолютивній частині судового рішення. Застосування судом способу захисту, обраного позивачем ОСОБА_1 , не є виправданим і обґрунтованим, оскільки не призведе до належного правового захисту і не забезпечить відновлення порушених прав позивача. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що запропонований позивачем спосіб захисту його прав шляхом визнання незаконним притягнення відповідачем Харківською обласною прокуратурою ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України і таким, що суттєво обмежило його права громадянина, та визнання незаконним пред`явлення йому відповідачем Харківською обласною прокуратурою позову про відшкодування Державі шкоди, заподіяної іншими особами; визнання незаконними та протиправними дії відповідачів щодо протидії законній господарській діяльності ОСОБА_1 та афілійованим з ним підприємствам, не є ефективним. Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок державного бюджету з відповідача Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди в розмірі 6 000 000 грн. суд зазначив наступне. Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності. З огляду на викладене та той факт, що при розгляді справи №641/6086/16-ц на підставі статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» судом вже стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за час його перебування під слідством в зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, що підтверджено ВП ВС при розгляді справи № 641/8857/17. Оскільки Законом не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди відсутні. Такі висновки суду першої інстанції, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що 26.04.2002 року між ТОВ СУАП "Веда-Холдинг" в особі генерального директора Клименка Е.Є. та Радою, в особі співголів Ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір № 53-02 на реалізацію інвестиційного проекту. Згідно умов договору підприємство бере на себе зобов`язання на власний ризик та на інвестиційні кошти відповідно до затвердженого інвестиційного проекту та умов цього договору забезпечити реалізацію проекту, а Рада - забезпечити необхідні умови для його реалізації. Згідно договору № 53-02 від 26.04.2002 року імпорт продукції, що здійснюється під час реалізації інвестиційної проекту, обладнання та устаткування складає загальну суму 5257178 дол. США, яка в подальшому була збільшена на підставі додаткових угод № 2 від 27.06.2002, № 3 від 30.08.2002 року, № 4 від 02.01.2004 року. Згідно резюме проекту, інвестиційний проект полягав у створенні підприємства для виробництва високоякісного борошна. Згідно з висновком Харківської товарної біржи вартість цілісного майнового комплекту ТОВ УАСП "Веда-Холдинг" станом на 31.05.2005 року складає 40 600 000 грн. 27.09.2005 року між Акціонерним Східно-Українським Банком "ГРАНТ" (кредитор) та ТОВ СУАП "Веда-Холдінг" в особі директора ОСОБА_4 (боржник) укладено договір, згідно умов якого боржник в зв`язку з невиконанням забезпеченого заставою зобов`язання, передає кредитору, для задоволення його вимог у відповідності з п. 11 Договору № 40/43/29-"3" право власності на майно, яке було передано у забезпечення виконання зобов`язань. Вартість майна, за якою відбувається звернення сторонами встановлена у сумі 3 322 334,47 грн ПДВ 20% - 664 466,89 грн, загальна сума 3 986 801,36 грн. 27.09.2005 року Акціонерним Східно-Українським Банком "ГРАНТ" (Іпотекодержателем" та ТОВ СУАП "Веда-Холдінг" в особі директора Гордієнко Г.Ф. (іпотекодавцем) складено акт, згідно якого ТОВ СУАП "Веда-Холдинг" передав АСУБ "ГРАНТ" майно, на суму 5 563 420,57 грн, ПДВ - 1 112 684,11 грн, всього - 6 676 104,68 грн. 27.09.2005 року Акціонерним Східно-Українським Банком "ГРАНТ" (Іпотекодержателем та ТОВ СУАП "Веда-Холдінг" в особі директора Гордієнко Г.Ф. (іпотекодавцем) складено акт приймання-передачі майна, згідно якого ТОВ СУАП "Веда-Холдинг" передав АСУБ "ГРАНТ" майно, на суму 3 595 259,28 грн, ПДВ - 719 051,86 грн, всього - 4 314 311,14 грн. 30.09.2005 року між ТОВ СП "Веда-Холдинг" (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір про надання послуг. Згідно з п. 1.1. Договору за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги з організації цілісного майнового комплексу ТОВ СП "Веда-Холдинг" в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Згідно з п. 1.2.1 Договору від 30.09.2005 року виконавець надає в оренду необоротні активи та свою інтелектуальну власність (бази даних, систему постачання - збуту - виробництва, системи найму та навчання працівників, комп`ютерні програми, і інші необоротні активи необхідні для роботи цілісного майнового комплексу ТОВ СП "Веда-Холдинг". Згідно з п. 4.1 Договору від 30.09.2005 року вартість послуг розраховується з суми екв. 7% в валюті від вартості необоротних активів та інтелектуальної власності, переданої замовнику виконавцем і не менше екв. 350000$ за рік. Згідно з п. 4.2 Договору від 30.09.2005 року вартість необоротних активів та інтелектуальної власності дорівнює вартості цілісного майнового комплексу ТОВ СП "Веда-Холдинг" за виключенням вартості устаткування та нерухомості. Згідно з п. 4.4 Договору від 30.09.2005 року всі необоротні активи цілісного майнового комплексу ТОВ СП "Веда-Холдинг", надані замовнику в оренду виконавцем належить виключно замовнику на праві власності. Згідно з п. 4.5 Договору від 30.09.2005 року інвестовані в замовника виконавцем власні грошові кошти для погашення заборгованостей по заробітній платі, закупівлі сировини та іншої господарської діяльності, а також не отриманий прибуток та вчасно не виплачена винагорода за користування підлягають оплаті в розмірі екв. 7% річних в валюті. Відповідно до протоколу огляду місця події від 01.03.2006 року встановлено, що слідчим слідчої групи прокуратури Комінтернівського району м. Харкова Шиндель В.А. в період часу з 17:50 год. до 19:20 год. здійснено огляд адміністративного корпусу борошномельного комплексу, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Матросова, 9. 02.03.2006 року слідчим слідчої групи прокуратури Комінтернівського району м. Харкова Шиндель В.А. здійснено виїмку бухгалтерської документації ТОВ СУАП "Веда-Холдинг". 02.06.2006 року старшим оперуповноваженим ВПМ ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова Ляшенком О.М. здійснено виїмку бухгалтерської документації ТОВ СУАП "Веда-Холдинг". Рішенням 14 сесії ХМР № 140/07 від 04.07.2007 року припинено ТОВ СУАП "Веда-Холдинг" право користування земельною ділянкою площею 0,9348 га по АДРЕСА_1 . Договір оренди земельної ділянки реєстраційний № 6904/04 від 22.01.2004 року вважати таким, що припиняє дію з дня державної реєстрації договору оренди землі з новим землекористувачем АСУБ "ГРАНТ". Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.03.2008 року залишено без змін постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.11.2007 року, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направлено прокурору Комінтернівського району м. Харкова на додаткове розслідування. 12.08.2008 року прокурор Комінтернівського району м. Харкова в інтересах Держави в особі Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м. Харкова звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з цивільним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м. Харкова 1 777 151 грн, та розглянути цивільний позов одночасно з кримінальною справою за обвинуваченням ОСОБА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24.03.2011 року залишено без змін постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року про направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 на додаткове розслідування. 24.08.2011 року постановою старшого слідчого прокуратури Комінтернівського району м. Харкова кримінальну справу № 22060055 в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212 КК України припинено. Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.10.2011 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 175 КК України направлено прокурору Комінтернівського району м. Харкова на додаткове розслідування для проведення судово-бухгалтерської експертизи, та виконання інших слідчих дій. 19.11.2012 року постановою прокурора Комінтернівського району м. Харкова скасовано постанову старшого слідчого прокуратури Комінтернівського району м. Харкова про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_1 по кримінальній справі № 22060055. Кримінальну справу направлено начальнику СВ Комінтернівського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області для організації подальшого досудового слідства. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10.10.2013 року скаргу ОСОБА_1 частково задоволено, та зобов`язано прокуратуру Комінтернівського району м. Харкова припинити перешкоджання досудовому слідству по кримінальному провадженню № 12012220540000584. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2014 року скасовано постанову старшого слідчого СВ ХМУ ГУМВСУ України в Харківській області Сорського О.І. від 27.07.14 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 1201222050000584 від 19.12.2012 року за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України. 04.12.2014 року старшим слідчим першого СВ прокуратури Харківської області винесено постанову про кримінального провадження № 42013220030000066 від 06.08.2013 року в зв`язку з відсутністю в діях колишніх працівників прокуратури Комінтернівського району м. Харкова ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .. ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також колишнього о/у ВПМ ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова ОСОБА_10 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. 09.09.2015 року ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова скаргу ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 частково задоволено та скасовано постанову слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області капітана міліції Сморшко О.І. від 20.08.2015 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.10.2015 року скасовано постанову слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Церковного В.Ю. від 29.09.2015 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584, та зобов`язано СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області виконати ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13.03.2008 року щодо надання правової оцінки обставинам, що в період з травня по вересень 2005 року ОСОБА_1 не був директором ТОВ СП "Веда-Холдинг", в цей період часу була заборгованість по виплаті заробітної плати і в цей період часу на розрахункові рахунки підприємства надійшло 3853575,66 грн. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року постанову слідчого СВ Комінтернівського ВПГУНП в Харківській області від 19.01.2016 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 скасовано, а матеріали кримінального провадження направлено до Комінтернівського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 для організації досудового розслідування. 20.04.2017 року заступником керівника Харківської місцевої прокуратури Казак Д.І. винесено постанову, якою відмовлено у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12012220540000584 від 19.12.2012 року за ч. 1 ст. 175 КК України. 24.11.2017 року старшим слідчим другого ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області лейтенантом податкової міліції Сироткіною Т.О. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220540002368 від 10.10.2016 року в зв`язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ СУАП "Веда-Холдинг" складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ст. 219 КК України. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.06.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури № 5 про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року за ознаками кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України в зв`язку з закінчення строків давності. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20.01.2022 року скасовано постанову дізнавача СД ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Сапаєвої Г.Ж. від 11.06.2021 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12012220540000584 від 19.12.2012 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України. 02.11.2023 року начальником СД ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області надано відповідь ОСОБА_1 на його скаргу, в якій зазначено, що в матеріалах кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року перебуває протокол виїмки від 02.03.2006 року, відповідно до якого з ТОВ СП "Веда-Холдинг" було вилучено: Накази з кадрової роботи 2004-2006 року - 3 папки: (1 папка) 2004 р. наказ № 1, наказ № 287/2 згідно опису в період з 16.01.04 року до 27.10.2004 року, (2 папка) 2005 року 1 частина з 03.01.05 року до 26.07.2005 року на 492 арк. 2 частина - з 26.07.2005 року до 29.12.2005 року; з 06.01.2006 року до 31.01.2006 року; Накази з кадрової роботи 2002 року - 1 папка на 9 арк.; Накази з кадрової роботи 2003 року - 1 папка на 9 арк.; Особиста картка ОСОБА_15 - 15 арк.; Колективний договір. Протокол від 23.07.2004 року № 2 - 1 папка.; Книга обліку трудових книжок - НОМЕР_1 (на 95 арк.) прошитий.; Договірні відносини ТОВ «Веда-Холдинг» книжки підпр. в тому числі з СПДФЛ «Макуха» - 3 папки.; Трудові книжки - 16 шт.; Договори «комунальний банк» (зберігання, переробка, фасування, оренда) - 1 папка.; Банківські документи за період з 04.2005 року - 06.2005 року (1 п); 07.2005 року -12.2005 року (2 п) банківські відносини з Банком «Грант» - 2 папки.; Каса -2005 р. - 1 папка.; Розрахунково-платіжна відомість; Квітень - травень 2005 року - 1 папка.; Червень - липень 2005 р. - 1 папка.; Серпень 2005 року - 1 папка.; Вересень - грудень 2005 року; Січень 2006 року - 1 папка.; Журнали ордери по рахунку № 631 - травень 2005 року; червень 2005 року; Кредитні договори (8 шт.) - 1 папка.; Баланс В № 1 станом на 30.09.2005 року - 1 арк.; Видаткові накладні (квітень - червень 2005 року) - 2 папки.; Договірні відносини ТОВ «Веда-Холдинг» - 1 папка.; Уставні документи (без уставу) - 1 папка.; Договір займу - 1 папка.; Касова книга за 2005 року ТОВ «Веда-Холдинг» - 1 папка.; Книга обліку продажу товарів № 771; Книга обліку придбання товарів №10216/2; Авансові чеки 2005 року - 1 папка.; Взаємовідносини з банком «Аваль» - 1 папка.; Накази 2004 року - 1 папка (117 арк.); Видаткова накладна за 2005 року - 3 папки.; Податкова накладна липень - вересень 2005 року - 1 папка.; Картка рахунку № 502 (березень 2005 року). Вказані ОСОБА_1 нібито складені протоколи виїмки від 23.05.2006 року та 02.06.2006 року, в матеріалах кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року за ч. 1 ст. 175 КК України відсутні, відповідно до чого, підтвердити або спростувати факт вилучення вказано ОСОБА_1 майна не надається можливим. 07.06.2023 року старшим дізнавачем СД ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції Масалітіною М.О. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21.07.2023 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.09.2023 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого дізнавача від 07.06.2023 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.10.2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_11 про забезпечення позову до подання відповідного позову до суду відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 07.03.2024 року змінено мотивувальну частину ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.10.2023 року. Як на підставу позовних вимог 07.06.2023 року постановою дізнавача закрито кримінальне провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Кримінальне провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року - це колишня кримінальна справа № 22060055, розпочата 28.02.2006 року щодо невиплати заробітної плати працівникам ТОВ СП «Веда-Холдинг», незаконного відчуження млинового комплексу ТОВ СП «Веда-Холдинг», пов`язаного з перешкоджанням законній господарській діяльності, зокрема ТОВ СП «Веда-Холдинг», ТОВ «Діскавері +» та іншим, та ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. У кримінальній справі № 22060055 (кримінальному провадженні № 12012220540000584 від 19.12.2012 року) ОСОБА_1 був обвинуваченим та тричі підсудним за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України з підпискою про невиїзд з м. Харкова в період з лютого 2007 року до грудня 2012 року. А з грудня 2012 року до моменту закриття кримінального провадження 12012220540000584 від 19.12.2012 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України він перебував у невизначеному стані потерпілий/непотерпілий/обвинувачений, без повернення вилученого у нього майна, яке не визнавалося речовими доказами і не було потрібне для досудового розслідування. При цьому, ОСОБА_1 зазнавав незаконного кримінального переслідування за злочини, які були скоєні в ТОВ СП «Веда-Холдинг» в період, коли він не був посадовою особою цього підприємства, про що органам дізнання, досудового слідства, прокуратури було відомо з самого початку розслідування і неодноразово зазначалося судами. Органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування і процесуальне керівництво кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року (кримінальної справи № 22060055), а саме: ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області та Слобідська окружна прокуратура відмовлено: 1) в наданні постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури; 2) в поверненні вилученого майна на суму 5 073 818,38 доларів США в зв`язку з його відсутністю; 3) у визнанні порушення прав ОСОБА_1 та незаконного кримінального переслідування за злочини, скоєні іншою особою; 4) у визнанні заподіяння ОСОБА_1 шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; 5) у визнанні замовного характеру його кримінального переслідування в інтересах АТ «Банк «Грант» та колишнього його партнера по ТОВ СП «Веда-Холдинг» і директора ТОВ Гордієнка Г.Ф. за вказівками голови Наглядової ради АТ «Банк «Грант» ОСОБА_16 . Досудове розслідування кримінального провадження № 42015220000000538 від 27.05.2015 року, розпочатого за рішенням суду, зокрема, за заявою ОСОБА_1 щодо протиправних та незаконних дій прокуратури та поліції по відношенню до громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інших і щодо протиправних дій у кримінальній справі № 22060055 та у кримінальних провадженнях № 12012220540000592 i № 12012220540000584 від 19.12.2012 року після проведення необхідних слідчих (розшукових) дій залишено без остаточних правових рішень і подальшого руху на кінець 2024 року у ТУ ДБР м. Краматорськ під процесуальним керівництвом Донецької обласної прокуратури. Слідчі та процесуальні керівники кримінального провадження № 42015220000000538 від 27.05.2015 року ховаються від потерпілих, зокрема і ОСОБА_1 , та не повідомляють про стан досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Таким чином, Держава в особі поліції, прокуратури та Державного бюро розслідувань зробила та робить все можливе для того, щоб безпосередні особи, винні в заподіянні шкоди ОСОБА_1 (замовники ОСОБА_17 та ОСОБА_4 , колишні прокурори ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та інші) не були притягнуті до кримінальної відповідальності та, відповідно, шкода, заподіяна ними, не була відшкодована ОСОБА_1 в цивільних позовах в рамках кримінальних проваджень відповідно до ст. 128 КПК України. У 2016 року - 2019 року ОСОБА_1 разом з іншими особами подавався ряд позовних заяв про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у кримінальних провадженнях № 12012220540000584 та № 12012220540000592 від 19.12.2012 року, № 42015220000000538 від 27.05.2015 року, проте йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог в зв`язку з відсутністю остаточного рішення про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року (кримінальної справи № 22060055). Також позивач зазначає, що 23.05.2006 року та 02.06.2006 року старший о/у ОДСБЕЗ в рамках розпочатої кримінальної справи вилучив всі інші необоротні активи, що залишилися у ТОВ СП "Веда-Холдинг"; магнітний носій (жорсткий диск), який містив всю інформацію ТОВ СП "Веда-Холдинг", ТОВ СУТП «Агросинтез», ТОВ "Діскавері+", ТОВ СП "Едіс" та інших, зокрема бази даних, систему постачання - збуту - виробництва, системи найму та навчання працівників, колективні договори, взаємини з банками та між підприємствами. При цьому, більшість вилученого належала ОСОБА_1 на правах власності, здобутої на протязі 12 років (з 1994) та служила основою бізнесу ряду підприємств, афілійованих з ОСОБА_1 , зокрема ТОВ СУТП «Агросинтез», ТОВ "Діскавері+", ТОВ СП "Едіс", ТОВ ТД «Агра», ФОП ОСОБА_20 та інших. Таким чином, відповідач Харківська обласна прокуратура, вилучивши всі необоротні активи ТОВ СП "Веда-Холдинг" , що належали ОСОБА_1 на правах власності, забезпечивши банку «Грант» вигнання його та афілійованих зі мною підприємств з земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , і неможливість роботи за місцем законного розташування, фактично «обнулив» підприємство ТОВ СП "Веда-Холдинг" вартістю 40 600 000грн без ПДВ на 31.05.2005 року за оцінкою Харківської товарної біржі та створив жорсткі умови для неможливості роботи як ТОВ СП "Веда-Холдинг" та ряду інших підприємств, так і особисто ОСОБА_1 . Враховуючи те, що устаткування та нерухомість Цілісного (єдиного) майнового комплексу по переробці зерна ТОВ СП «Веда-Холдинг» на суму 14 977 217.18 грн були без згоди з засновниками ТОВ СП «Веда-Холдинг» передані банку «Грант» 27.09.2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_21 , загальна вартість вилученого відповідачем Харківською обласною прокуратурою всього іншого майна ТОВ СП «Веда-Холдинг» становить 40 600 000 - 14 977 217.18 = 25 622 782.82 грн. Згідно з договором про надання послуг від 30.09.2005 року та довідкою ТОВ СП «Веда-Холдинг» від 03.02.2007 року все вилучене відповідачем Харківською обласною прокуратурою згідно протоколів виїмки від 02.03.2006 року, 23.05.2006 року та 02.06.2006 року на правах власності належить ОСОБА_1 . Кримінальним провадженням № 42013220030000066 від 06.08.2013 року, розпочатим відповідачем Харківською обласною прокуратурою за рішенням суду за його заявою, встановлено зникнення з матеріалів кримінальної справи № 22060055 ряду вилучених згідно протоколів виїмки від 02.03.2006 року, 23.05.2006 року та 02.06.2006 року документів, приєднаних до кримінальної справи № 22060055. Розшуки вилученого та втраченого відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області майна ОСОБА_1 по всій Україні на протязі 2013-2023 роки, не призвели до повернення позивачу вилученої власності, згідно з постановою дізнавача від 07.06.2023 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року. Необоротні активи ТОВ СП «Веда-Холдинг», що належали ОСОБА_1 на правах власності, вилучені відповідачем Харківською обласною прокуратурою та привласнені відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області на суму 25 622 782.82 грн. по курсу Національного банку 2006 року становлять 5 073 818.38 доларів США. Єдиним методом визначення упущеної та недоотриманої вигоди може застосовуватися метод порівняння отриманих винагород керівниками аналогічних державних та приватних підприємств, заробітні платні яких основні та додаткові засвітилися офіційно (наприклад Укрпошта, Нафтогаз, та інше). Крім цього отримані збитки за вищевказаних підстав підтверджує договір про надання послуг від 30.09.2005 року між ТОВ СП «Веда-Холдинг» та ОСОБА_1 та довіреності від 14.09.2005 року ОСОБА_1 . Вартість цілісного майнового комплексу ТОВ СП «Веда-Холдинг» за виключенням вартості устаткування та нерухомості становить 40 600 000 - 14 977 217.18 = 25 622 782.82 грн., що складає 5 073 818.38 доларів США по курсу Національного банку 2006 року. Ця сума дорівнює вартості вилученого відповідачем Харківською обласною прокуратурою та привласнення та привласненого відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області відповідно до протоколів виїмки від 02.03.2006 року, 23.05.2006 року та 02.06.2006 року, і що належало на правах власності ОСОБА_1 . Розмір винагороди ОСОБА_1 по договору від 30.09.2005 року складає 7 %, що від 5 073 818.38 лодарів США становить 355 167.29 доларів США. З 02.03.2006 року (початку вилучення і перешкоджання законній господарській діяльності та кримінального переслідування) до 07.06.2023 року ( момент остаточного закриття кримінального провадження № 12012220540000584 від 19.12.2012 року і залишення розшуків вилученого та втраченого майна) пройшло 17 років та 3 місяці. За цей час з-за дій та бездіяльності відповідачів Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області позивачеві не повернуто майна на суму 5 073 818.38 доларів США та ним не отримано доходів згідно договору про надання послуг від 30.09.2005 року ТОВ СП «Веда-Холдинг». Таким чином, позивач зазначає, що розмір матеріальної шкоди для відшкодування на 09.05.2025 року становить 667 580 669.93 грн, з яких: майно, вилучене та привласнене відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, яке підлягає поверненню але не повернене , на суму 5 073 818.38 доларів США; не отримана винагорода за користування цим майном 17 років та 3 місяця та організацію роботи ТОВ СП «Веда-Холдинг» 5 950 000доларів США; проценти за перешкоджання користуванню 5 096 436. 32 доларів США. Також у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням та незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності і пред`явленням обвинувачення у злочинах за ст.ст. 175 ч. 2, 364 ч. 2, 212 ч. 3 КК України, триманням його під підпискою про невиїзд з м. Харкова на протязі п`яти років і десяти місяців були повністю паралізовані всі можливі життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не міг і не мав можливості нормально працювати, його було повністю усунуто від активного громадського життя, він не зміг реалізувати моє конституційне право бути обраним. Під час перебування під слідством і судом на протязі п`яти років і десяти місяців та в підвішеному стані на протязі 11 років його стан здоров`я став близьким до критичного, незаконні дії відповідачів Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції України в Харківській області призвели до того, що він став інвалідом другої групи з переходом на першу. З огляду на викладене, позивач зазначає, що вказаними діями йому було завдано моральну шкоду, яка оцінена ним у 6 000 000грн. Позовні вимоги в частині захисту честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Харківською обласною прокуратурою на протязі 5 років та 10 місяців розповсюджувалася і відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області на протязі 11 років поширювалася та не спростовувалася завідомо неправдива інформація про те, що він злочинець, не сплачував заробітну плату, ухилявся від сплати податків, зловживав службовим становищем і взагалі дуже погана людина і моє місце в тюрмі та таке інше. Більшість працівників ТОВ СП «Веда-Холдинг», з яким він довгий час працював, а з деякими був друзями, залучалися відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області до кримінальної справи № 22060055 в якості свідків, визнавалися потерпілими, деякі підприємства - ділові партнери ТОВ СП «Веда-Холдинг» та особисто позивача, зокрема, представники Харківської міської ради також залучалися відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області в якості свідків. Вважає, що такими діями відповідачі Харківська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції в Харківській області порушили його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію. Просив: 1) визнати незаконним притягнення відповідачем Харківською обласною прокуратурою ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України і таким, що суттєво обмежило його права громадянина, та незаконним пред`явлення йому відповідачем Харківською обласною прокуратурою позову про відшкодування Державі шкоди, заподіяної іншими особами; 2) визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену та не спростовану відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, що ОСОБА_1 не сплачував заробітну плату, ухилявся від сплати податків, зловживав службовим становищем; 3) зобов`язати відповідачів Харківську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Харківській області спростувати відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України поширену та не спростовану ними недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 у той же спосіб, яким вона була поширена, а саме повідомити особисто кожному зі свідків та потерпілих кримінальної справи № 22060055 (кримінальних проваджень № 12012220540000584 та № 12012220540000592 від 19.12.2012 року і № 120016220540002368 від 10.10.2016 року), докази особистих повідомлень надати до суду; 4) в разі знищення відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області матеріалів кримінальної справи № 22060055 (кримінальні провадження № 12012220540000584 та № 12012220540000592 від 19.12.2012 року і № 120016220540002368 від 10.10.2016 року) і відповідно неможливості надання особистих повідомлень свідкам та потерпілим, зобов`язати відповідачів Харківську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Харківській області спростувати поширену ним недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 в засобах масової інформації та соціальних мережах (Facebook, X, Telegram, TikTok, тощо); 5) визнати незаконними та протиправними дії відповідачів Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області на протязі 17 років з 02.03.2006 року по 07.06.2023 року щодо протидії законній господарській діяльності ОСОБА_1 та афілійованим з ним підприємствам шляхом забезпечення не допуску на законно орендовану територію за адресою АДРЕСА_1 , з одночасним вилученням і привласненням всіх необоротних активів ТОВ СП «Веда-Холдинг», що належали ОСОБА_1 на праві власності, і не поверненням вилученого, незважаючи на відсутність необхідності вилучення і непотрібність вилученого для досудового розслідування кримінальних правопорушень (висновки відповідача Харківської обласної прокуратури у кримінальному провадженні № 42013220030000066 від 06.08.2013 року); 6) стягнути за рахунок державного бюджету з відповідача Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 вартість вилученого та втраченого відповідачем Харківською обласною прокуратурою майна, а також суму недоотриманих доходів (упущеної вигоди) в загальному розмірі 667 580 669,93 грн; 7) стягнути за рахунок державного бюджету з відповідача Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 6 000 000 грн. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У частині другій статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів. Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода. Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не зберіглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди. Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк). У разі коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку. Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду. Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція). Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді. Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131). Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки. В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження. Відповідно до частини четвертої статті 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката. Приписами ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. З огляду на вказані приписи ЦК України, суд зазначає, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 30 жовтня 2024 року у справі № 757/27686/22 ). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18). Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)). Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18). Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20). Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 року по справі № 461/6351/23 зазначив, що "у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію". Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23). Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) визначено, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23). Стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»). Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач повинен був довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу невинуватості до суб`єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41). Проте, ніщо не може завадити відповідним органам надавити інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38). Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Щодо позовних вимог про визнання незаконним притягнення відповідачем Харківською обласною прокуратурою ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України і таким, що суттєво обмежило його права громадянина, та незаконним пред`явлення йому відповідачем Харківською обласною прокуратурою позову про відшкодування Державі шкоди, заподіяної іншими особами; визнання незаконними та протиправними дії відповідачів щодо протидії законній господарській діяльності ОСОБА_1 та афілійованим з ним підприємствам суд зазначає, що способи захисту порушеного права, які застосовуються судом, мають бути ефективними, тобто забезпечити відновлення порушеного права позивача та відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, судова колегія зазначає наступне. Негативні наслідки відносно існування щодо особи кримінального провадження, пред`явлення особі обвинувачення, перешкоджання провадженню господарської діяльності особи мають бути оцінені судом у мотивувальній частині рішення про стягнення шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і не потребують додаткового визнання їх незаконними в резолютивній частині судового рішення. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування обраного позивачем ОСОБА_1 способу захисту, не є виправданим і обґрунтованим, оскільки не призведе до належного правового захисту і не забезпечить відновлення порушених прав позивача. Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту його прав шляхом визнання незаконним притягнення відповідачем Харківською обласною прокуратурою ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 175, ч. 2 ст. 364 та ч. 3 ст. 212 КК України і таким, що суттєво обмежило його права громадянина, та визнання незаконним пред`явлення йому відповідачем Харківською обласною прокуратурою позову про відшкодування Державі шкоди, заподіяної іншими особами; визнання незаконними та протиправними дії відповідачів щодо протидії законній господарській діяльності ОСОБА_1 та афілійованим з ним підприємствам, не є ефективним. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог в частині захисту прав ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації судова колегія зазначає, що в цій частині позивач обґрунтовує позовні вимоги наявністю факту розкриття відповідачами певної інформації про нього особам, які були залучені при досудовому розслідуванні кримінальних проваджень, зокрема, потерпілим, свідкам. При цьому, суд зазначає, що діяльність органів досудового розслідування в межах реалізації ними своїх повноважень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема, проведення слідчих дій, не може вважатися розповсюдженням інформації, яка посягає на честь і гідність особи. Доказів розповсюдження органами досудового розслідування інформації про позивача в інший спосіб, зокрема, за допомогою медіа, соціальних мереж, прес-конференції тощо до матеріалів справи не додано. З огляду на викладене, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену та не спростовану відповідачами Харківською обласною прокуратурою та Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, що ОСОБА_1 не сплачував заробітну плату, ухилявся від сплати податків, зловживав службовим становищем, а також зобов`язання відповідачів спростувати таку інформацію. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення за рахунок державного бюджету на його користь вартості вилученого та втраченого відповідачем Харківською обласною прокуратурою майна, а також суми недоотриманих доходів (упущеної вигоди) в загальному розмірі 667 580 669,93 грн, судова колегія зазначає наступне. Обґрунтовуючи наявність заподіяння йому матеріальної шкоди, ОСОБА_22 посилається на те, що в зв`язку з протиправними діями відповідачів він позбавлений був права власності на необоротні активи, які були вилучені під час обшуку, а також не отримав дохід по договору про надання послуг від 30.09.2005 року. Не заперечуючи право особи на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок втрати речових доказів, суд зазначає, що в межах цієї справи позивачем ОСОБА_1 не доведено конкретно визначеного складу майна - необоротних активів, які були передані ним ТОВ СП "Веда-Холдинг", та втрачені під час розслідування кримінального провадження, не надано належних та допустимих доказів права на таке майно, його вартості. Надані під час розгляду справи копії господарських договорів про реалізацію інвестиційного проекту та висновку Харківської товарної біржі про вартість майна цілісного майнового комплексу ТОВ СП "Веда-Холдинг" станом на 31.05.2005 року не можуть бути прийняті судом у якості належних доказів на підтвердження розміру майнової шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок втрати речових доказів, оскільки не містять відомостей щодо майна, яке належало саме позивачеві. Обґрунтовуючи наявність упущеної вигоди, ОСОБА_22 зазначав, що він був позбавлений можливості отримувати дохід по договору про надання послуг від 30.09.2005 року та процентів. Проте на підтвердження реальності такої можливості позивачем не надано належних та допустимих доказів, наведені ним розрахунки не доводять, що у разі забезпечення належної діяльності ТОВ СП "Веда-Холдинг", продовження дії договору про надання послуг ним був би реально отриманий такий дохід. Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок державного бюджету з відповідача Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди в розмірі 6 000 000 грн, судова колегія зазначає наступне. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням та незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності і пред`явленням обвинувачення у злочинах за ст.ст. 175 ч. 2, 364 ч. 2, 212 ч. 3 КК України, триманням його під підпискою про невиїзд з м. Харкова на протязі п`яти років і десяти місяців були повністю паралізовані всі можливі життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не міг і не мав можливості нормально працювати, його було повністю усунуто від активного громадського життя, він не зміг реалізувати моє конституційне право бути обраним. Під час перебування під слідством і судом протягом п`яти років і десяти місяців та в підвішеному стані на протязі 11 років його стан здоров`я став близьким до критичного, незаконні дії відповідачів Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції України в Харківській області призвели до того, що він став інвалідом другої групи з переходом на першу. З огляду на це просив стягнути на свою користь відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, на підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовами про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред`явлення обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України. Так, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10.10.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.12.2017 року, по справі № 641/6086/16-ц частково задоволено позов ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди та стягнуто на його користь 10 000,00 грн. моральної шкоди. Позов ОСОБА_1 по справі № 641/6086/16-ц був обґрунтований тим, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, триманням його під підпискою про невиїзд з міста Харкова упродовж п`яти років і десяти місяців були повністю паралізовані всі можливі життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми, він не мав можливості нормально працювати, не зміг реалізувати своє конституційне право бути обраним. Крім того, у зв`язку з перебуванням під слідством і судом його стан здоров`я став близьким до критичного. Крім того, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.02.2019 року, зміненим постановою Харківського апеляційного суду від 21.05.2019 року, по справі № 641/8857/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської місцевої прокуратури №5, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В межах справи №641/8857/17 обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, ОСОБА_1 зазначив, що з 26 січня 2007 року по 19 листопада 2012 року (п`ять років і десять місяців) перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд з міста Харкова (кримінальна справа № 22060055). Зокрема, з 30 липня 2008 року по 24 серпня 2011 року (37 місяців) за обвинуваченням у злочині, передбаченому частиною третьою статті 212 КК України. При розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 по справі № 641/8857/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ОСОБА_1 в межах справи №641/6086/16-ц реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, суд зазначає, що при розгляді справи №641/6086/16-ц на підставі статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» судом вже стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за час його перебування під слідством в зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у злочинах, передбачених частиною другою статті 175, частиною другою статті 364 та частиною третьою статті 212 КК України, що підтверджено ВП ВС при розгляді справи № 641/8857/17. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки Законом не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди відсутні. Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова