Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/331/26

Справа № 149/331/26 Провадження № 33/801/580/2026 Категорія: 307 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач: Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі судді Міхасішина І.В., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Зарічнюка О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2026 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - встановив 24.01.2026 о 23:30 год. по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 вчинив відносно своєї свахи ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного характеру, яке полягало в нанесенні останній стусанів, а також він душив потерпілу, чим завдав їй фізичного болю та психологічних страждань, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. 25.01.2026 о 02:51 год. по вул. Центральна, 31 в с. Березна Хмільницького району Вінницької області ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 лютого 2026 року справу № 149/335/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП об`єднано в одне провадження із справою № 149/331/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, присвоївши об`єднаній справі єдиний унікальний номер 149/331/26. Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і в порядку ч. 2 ст. 36 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 (сорок) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.. При постановленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень. Апеляційна скарга мотивована тим, що немає жодного доказу щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом, все що зазначено в протоколі та в постанові суду першої інстанції не відповідає обставинам справи. Також в апеляційній скарзі зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки окрім показів потерпілої у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 здійснив дане правопорушення. Суд у порушення вимог статей 245, 280 КУпАП не з`ясував всіх обставин справи, які мають значення для її вирішення та дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих адміністративних правопорушень. Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд приходить до таких висновків. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, вирішення справи в точній відповідності з законом. За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Європейський суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення права управління транспортним засобом також розглядається Європейським судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному життя і здійснення діяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «+4 посилання» та інших. Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв`язку із цим при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, законності та обґрунтованості судового рішення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням. Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. У п. 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст.130 КУпАП. Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Судом першої інстанції в порушення вищезазначених вимог не вжито належних заходів, спрямованих на встановлення всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Як убачається з матеріалів справи встановлено, що 25.01.2026 о 02:51 год. по вул. Центральна, 31 в с. Березна Хмільницького району Вінницької області ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Однак оглянувши відеозапис боді-камери поліцейського судом апеляційної інстанції встановлено, що на ньому відсутній факт керування транспортним засобом, на відео не зафіксовано ні факту зупинки ОСОБА_1 поліцейськими, ні факту самого керування ОСОБА_1 автомобілем. Лише припаркований на узбіччі автомобіль. Поліцейський в процесі складання протоколу продовжує бесіду з водієм, під час якої намагається почути визнання ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом, а отже, визнання вини, однак жодних пояснень, про те, що він керував будучи випившим, на відео не відображено. При цьому поліцейський (як вбачається з відео) навіть не роз`яснив диспозицію норми ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка стверджує про керування водієм, який перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Ця помилка поліцейського є досить вагомою, адже, оголосивши диспозицію статті, поліцейський фактично висунув би звинувачення, яке ОСОБА_1 не було оголошено. Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності факту керування ОСОБА_1 автомобілем є обґрунтованими, адже знайшли своє підтвердження. Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що в його діях відсутня об`єктивна сторона правопорушення - керування транспортним засобом, що є необхідним для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Судом першої інстанції у повній мірі не було досліджено наявні в матеріалах справи докази, що мало наслідком помилковий висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За правилами частин 1 і 2 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП. В силу ч. 2 статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Отже, докази, на які посилався суд першої інстанції, не містять достатніх даних про те, що ОСОБА_1 за обставин, зазначених у протоколі та постанові, керував транспортним засобом перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАПапеляційний суд виходить з наступного. Суд першої інстанції неповно та однобічно з`ясував обставини справи і прийшов до помилкового висновку про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 ознак вчинення домашнього насильства. Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд приходить до таких висновків. Як слідує з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді цієї справи суддя місцевого суду не в достатній мірі дослідив всі обставини вчиненого правопорушення. Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів. З аналізу наведеної вище норми слідує, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи. Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, то такий та його невід`ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані необхідні для своєчасного та об`єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення. З огляду на це, на суддю при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення статтею 278 КУпАП покладено обов`язок вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи. Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції належним чином не дотримався вказаних вимог закону, оскільки прийняв рішення на підставі обвинувачення, яке є неконкретним. Посилання заявника на те, що судовий розгляд був необ`єктивним, на обвинуваченні, що ґрунтувалось виключно на показах потерпілої, заслуговують на увагу. Так, суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, належним чином не перевірив зміст правопорушення, що ставиться органом поліції за вину ОСОБА_1 та дійшов передчасного висновку про доведеність вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Диспозицією ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення насильства в сім`ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї. Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї (матеріальний склад). Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. З урахуванням наведеного та встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність обставин, передбачених диспозицією зазначеної норми закону, зокрема доказів, що ОСОБА_1 застосовував до ОСОБА_2 домашнє насильство з метою нанести їй шкоду здоров`ю. Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Частиною 2 статті 284 КУпАП передбачено, що постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу. Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. За змістом протоколу про адміністративне правопорушення 24.01.2026 о 23:30 год. по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 вчинив відносно своєї свахи ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного характеру, яке полягало в нанесенні останній стусанів, а також він душив потерпілу, чим завдав їй фізичного болю та психологічних страждань, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі має бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа для вчинення адміністративного правопорушення, виходячи з диспозиції відповідної статті, інакше це суперечить принципу правової визначеності закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» тощо). Європейський суд з прав людини, серед іншого, (справа «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04; «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року), зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів. Разом з тим, зміст правопорушення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення. З огляду на зазначене, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Виходячи з наведеного, а також зі змісту ч. 3 ст. 62 Конституції України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. З огляду на зазначений конституційний припис, а також з огляду на те, що ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2, ч.1 ст.130 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами у поза розумний сумнів, що залишено судом першої інстанції поза увагою, то оскаржувана постанова Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2, ч.1 ст.130 КУпАП ? закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю події адміністративного правопорушення, передбаченого статтями ч.1 ст. 130 та ст. 173 КУпАП. Керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст. 294 КУпАП, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати. Провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І.В. Міхасішин