Постанова КАС ВС № 560/18933/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 560/18933/24 адміністративне провадження № К/990/9378/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді: Желтобрюх І.Л., суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року (судді: Ватаманюк Р.В., Курко О. П., Боровицький О. А.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Хмельницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби України у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - в с т а н о в и в : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.08.2024 №0219730705 та №0219740705. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про задоволення позову повністю. Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати означену вище постанову, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Як підставу касаційного оскарження податковий орган вказав застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 16.10.2025 у справі №560/11395/24. Податковий орган стверджує, що апеляційний суд помилково визнав фактичну перевірку незаконною, ігноруючи той факт, що лист ДПС України від 12.02.2024 №3638/7/99-00-07-04-03-07 разом із даними системи СОД РРО та зверненнями громадян є самостійним належним джерелом інформації для її призначення. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції також мав врахувати позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.03.2024 року у справі №420/9909/23, від 09.09.2024 року у справі №280/6832/23 та від 25.09.2024 року у справі №280/6829/23, згідно з якими посилання у наказі на конкретний підпункт закону без деталізації обставин порушень є достатнім обсягом інформації. Також скаржник наполягає на неврахуванні судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 27.08.2024 року у справі №300/2879/22, від 11.01.2024 року у справі №420/12275/22, від 15.05.2025 року у справі №380/9233/24 та від 27.12.2023 року у справі №280/1998/23, за якою обов`язок надати документи на підтвердження обліку та походження товарів, що знаходяться у місці продажу, має бути виконаний платником податку саме на момент початку проведення фактичної перевірки. Процесуальним підґрунтям касаційної скарги є твердження про неправомірний розгляд справи Сьомим апеляційним адміністративним судом у порядку письмового провадження, оскільки ціна позову (1 390 074 грн) значно перевищувала встановлений законом ліміт у сто розмірів прожиткового мінімуму для ФОП. Скаржник вважає, що розгляд справи без виклику сторін та без дослідження технічних доказів унеможливив встановлення істини у справі, що згідно з п. 4 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у взаємозв`язку з п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування рішення. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, наполягаючи на тому, що фактична перевірка була призначена та проведена за відсутності належних правових підстав, що, згідно з позицією Верховного Суду, є самостійною підставою для скасування прийнятих за її результатами рішень. Позивач вказує, що скарга споживача, яка стала підґрунтям для перевірки, датована 29.01.2024, тоді як ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП лише 14.02.2024, а господарську діяльність розпочав ще пізніше - 24.04.2024. Отже, інформація про можливі порушення не могла стосуватися діяльності суб`єкта господарювання, який на той момент ще не існував, що виключає правомірність застосування пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 14.02.2024 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування на 2-ій групі єдиного податку. Посадовими особами ГУ ДПС у Івано-Франківській області на виконання наказу №1999-П від 28.06.2024 "Про проведення фактичної перевірки" та направлень на перевірку від 01.07.2024 №795, №796 проведена фактична перевірка магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить суб`єкту господарювання ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Правовою підставою такої фактичної перевірки контролюючим органом було вказано п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а саме: наявність та/або отримання інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Як фактичне підґрунтя для видання наказу №1999-П від 28.06.2024 податковий орган посилався на лист ДПС України від 12.02.2024 №3638/7/99-00-07-04-03-07 та скаргу споживача, що датована 29.01.2024 року. За наслідками перевірки складено Акт від 10.07.2024 №13157/09/17/РРО/ НОМЕР_1 , яким зафіксовані порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР), внаслідок проведення розрахункової операції з продажу товарів без застосування РРО та/або без створення у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків); п. 12 ст. 3 р. ІІ Закону №265/95-ВР, внаслідок порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, під час перевірки не надані документи, які підтверджують облік та походження товарів, що знаходяться у місці продажу, на загальну суму 1389101 грн. За результатами такої перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області було прийнято податкові повідомлення - рішення форми «С» від 28.08.2024 року: №0219730705, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 973,50 грн; №0219740705, яким застосовані штрафні санкції у розмірі 1389101 грн. Вважаючи означені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактична перевірка була призначена та проведена за наявності передбачених законом підстав, а саме: на виконання підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Щодо суті виявлених порушень, суд встановив факт проведення розрахункової операції на суму 649,00 грн без застосування РРО та видачі фіскального чека безпосередньо в момент розрахунку. Суд першої інстанції відхилив аргументи позивача про наявність чека, оскільки його було сформовано лише через 20 хвилин після оголошення про початок перевірки. Таким чином, суд визнав правомірним застосування штрафу на підставі статті 17 Закону №265/95-ВР. Аналізуючи питання обліку товарних запасів суд дійшов висновку, що позивач не надав контролюючому органу на початок перевірки необхідних документів, які підтверджують облік та походження товарів, що знаходилися в місці продажу. Суд підкреслив, що обов`язок надати такі документи виникає саме на початок перевірки. Відтак, за висновком суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджується порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, що є законною підставою для застосування штрафних санкцій за статтею 20 цього ж Закону. Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився, вказавши на те, що фактична перевірка позивача була призначена та проведена за відсутності належних правових підстав, оскільки скарга споживача (від 29.01.2024 року) та лист ДПС щодо планування перевірок (від 23.02.2024 року) з`явилися хронологічно раніше, аніж ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт господарювання (14.02.2024 року) та розпочав свою господарську діяльність (24.04.2024 року). Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що висновки податкового органу про порушення позивачем порядку обліку товарних запасів на суму 1 389 101 грн повністю спростовуються матеріалами цієї справи, адже з таких вбачається, що позивач надав під час перевірки усі необхідні документи, які містять належні реквізити для ідентифікації товару та підтвердження його походження. Щодо штрафу у сумі 973,50 грн апеляційний суд вказав, що відповідач не довів вчинення розрахункової операції без РРО, оскільки дані Х-звіту підтверджують фіскалізацію чека на 649,00 грн до моменту завершення зміни. З огляду на ці обставини, апеляційний суд визнав оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС протиправними та скасував їх. Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу контролюючі органи мають право проводити, зокрема, фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 75.1.3 п. 75.1 статті 75 цього Кодексу). Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. За змістом наведених норм фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Надаючи оцінку правомірності призначення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а також обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій у відповідній частині, Верховний Суд виходить із наступного. Згідно з правовим висновком Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення. Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником. У підсумку, Верховний Суд у складі Судової палати дійшов висновку, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме: - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Разом з тим, зазначив, що у випадку оскарження до суду наказу про призначення фактичної перевірки та/або рішення, прийнятого податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав незазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, суд, здійснюючи розгляд справи, оцінюючи обставини та підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, фактичною підставою для видання наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 28.06.2024 № 1999-п стала інформація, викладена у листі ДПС України від 12.02.2024 № 3638/7/99-00-07-04-03-07, та скарга споживача від 29.01.2024 року щодо можливих порушень у мережі магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1». При цьому, як з`ясовано судом апеляційної інстанції лист ДПС України від 12.02.2024 №3638/7/99-00-07-04-03-07, на який посилається податковий орган, не містить інформації про можливе порушення платником податкового законодавства, а є фактично внутрішнім документом, скерованим директором Департаменту податкового аудиту ДПС України територіальним органам ДПС. Тобто такий лист не є «наявною та/або отриманою в установленому законодавством порядку інформацією від державних органів або органів місцевого самоврядування». Крім того, у вказаному листі ДПС України зазначено про надсилання листа Beijing Roborock Tehnology Co., LTD, в особі Коваленко Аліни, від 29.01.2024 б/н (вх. ДПС №3455/6 від 05.02.2024) про можливі факти порушення вимог законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів, здійснення розрахунків в іноземній валюті та використанні праці неоформлених найманих працівників інтернет-магазином ІНФОРМАЦІЯ_2 та мережею магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для вжиття відповідних заходів податкового контролю та організації і проведення фактичних перевірок. Водночас, ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт господарювання лише 14.02.2024 року, а господарську діяльність у магазині за адресою проведення перевірки розпочав ще пізніше, - лише 24.04.2024 року. Таким чином, на дату складення скарги споживача (29.01.2024) та на період планування відповідних перевірок (до 23.02.2024) ФОП ОСОБА_1 як господарська одиниця не існував та не здійснював діяльності за вказаною адресою. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявна у контролюючого органу інформація об`єктивно не могла свідчити про порушення законодавства саме ФОП ОСОБА_1 . Відтак, враховуючи наведене вище, ГУ ДПС у Івано-Франківській області призначено проведення фактичної перевірки магазина " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить суб`єкту господарювання ФОП ОСОБА_1 , без належних правових підстав. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення таких обставин: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття і чи порушено права платника такою мірою, що їх можна вважати нереалізованими. На переконання колегії суддів, встановлений факт призначення перевірки щодо діяльності суб`єкта, який на момент виникнення підстави не існував, є фундаментальним порушенням, яке нівелює правомірність будь-яких подальших дій та рішень податкового органу як наслідків такої перевірки та порушує права платника на законні підстави призначення і проведення перевірки та належну процедуру. Відповідно, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що прийняті за результатами такої перевірки податкові повідомлення-рішення від 28.08.2024 №0219730705 та №0219740705, якими до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції, - підлягають визнанню протиправними та скасуванню. При виборі й застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 щодо права платника податків на оскарження процедурних порушень контролюючого органу при призначенні перевірки незалежно від факту допуску до неї, а також щодо того, що відсутність законних підстав для перевірки нівелює правомірність прийнятих за її результатами рішень. Крім того, апеляційним судом було застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, стосовно обов`язку суду встановлювати та перевіряти фактичну наявність або відсутність інформації про ймовірні порушення як передумови для призначення перевірки за підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Підстав для відступу від означених вище правових позицій Верховний Суд не вбачає, а касаційна скарга таких не містить. Поряд із цим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за встановлення протиправності дій податкового органу щодо проведення перевіри без законних підстав у суду відсутня необхідність аналізу протиправності висновків контролюючого органу по суті виявлених перевіркою порушень. Наведений підхід був продемонстрований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 826/17123/18, у якій було сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства». У ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання». Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не мав переходити до аналізу інших обставин, що стали підставою до задоволення позову, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося. Однак всупереч приписам частини 5 статті 242 КАС України суд апеляційної інстанції наведених вище висновків Верховного Суду не врахував, та, встановивши таке порушення процедури проведення перевірки, яке, за висновками суду, нівелює наслідки її проведення, в тому числі прийняті за її результатами акти індивідуального характеру, вдався до оцінки поставлених у провину позивачу податкових правопорушень по суті. За правилами статті 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Здійснюючи касаційний перегляд таких судових рішень Верховний Суд не може оминути висловленого Верховним Судом правозастосування зі спірного питання, з огляду на що дійшов висновку, що Сьомим апеляційним адміністративним судом було прийнято правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог, проте з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення судів в частині мотивів його прийняття. Окремо аналізуючи доводи касаційної скарги відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права внаслідок розгляду справи в порядку письмового провадження, Верховний Суд виходить із наступного юридичного обґрунтування. Відповідно до частини першої статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. Водночас стаття 311 КАС України надає суду апеляційної інстанції право розглянути справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на їх підставі, зокрема у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені Як вбачається з матеріалів справи, Сьомим апеляційним адміністративним судом було вжито достатніх і необхідних заходів для забезпечення принципу відкритості судового розгляду. Справа неодноразово призначалася до розгляду у відкритому судовому засіданні (25.11.2025 року, 09.12.2025 року, 20.01.2026 року), проте розгляд відкладався за клопотаннями учасників справи, зокрема, через перебування представників у відпустці та об`єктивні перешкоди у вигляді відсутності електропостачання. У судовому засіданні 20.01.2026 року підключення сторін у режимі відеоконференції не відбулося з технічних причин. Відповідно до частини п`ятої статті 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Верховний Суд наголошує, що перехід суду апеляційної інстанції до розгляду справи в порядку письмового провадження за таких обставин є належною реалізацією процесуальних повноважень суду, передбачених статтями 306 та 311 КАС України. Такий порядок не свідчить про порушення принципів змагальності чи повноти дослідження обставин справи, оскільки сторони мали можливість викласти свої аргументи у попередніх судових засіданнях, а також у заявах по суті справи, а суд визнав можливим вирішення спору на підставі наявних у матеріалах доказів. У решті касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надавав правову оцінку встановленим у справі обставинам. Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, однак враховуючи, що Сьомим апеляційним адміністративним судом було прийнято правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог, проте з неправильним застосуванням норм матеріального права, - суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення судів в частині мотивів його прийняття. Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року змінити в частині мотивів задоволення позову. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: Н.Є. Блажівська М.М. Яковенко