Постанова 4857 № 300/1597/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1597/25 пров. № А/857/41049/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення в справі № 300/1597/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,- суддя в 1-й інстанції Матуляк Я.П., час ухвалення рішення 25 вересня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 12.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2023 по 12.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Надалі, позивачем подано до суду заяву про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення заяви. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що впродовж тривалого часу відповідач ухиляється від виконання судового рішення, і загальний порядок виконання такого не дав очікуваних результатів. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно до норм статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Норми Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення знайшли своє відображення також у нормах КАС України та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Так, згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, або за принципом взаємності, - за її межами. Частини друга - четверта статті 13 Закону № 1402-VIII визначають, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). У Рішенні від 15 травня 2019року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них. Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019). Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішенні від 21 грудня 2004 року у справі «Деркач та Палек проти України» ЄСПЛ наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті

6. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового розгляду та важливою стадією процесу правосуддя (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», від 11 січня 2005 року у справі «Дубенко проти України»). Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд. На переконання колегії суддів, безумовним є те, що кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість. Тому після ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації особою тих прав та інтересів, заради захисту яких вона зверталася з позовом до суду. Відповідно до змісту статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу. Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення. Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі). За нормою частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (абзац перший). В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац 2). Таким чином, абзац перший частини першої статті 382 КАС України визначає, що суд першої інстанції може (має право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Така можливість пов`язується з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду. Водночас абзац другий частини першої статті 382 КАС України визначає певний перелік справ, до якого не належить ця справа, у яких суд за письмовою заявою заявника зобов`язує (має обов`язок) суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Частина перша статті 382-1 КАС України визначає, що суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга вказаної статті). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 квітня 2026 року в справі № 9901/459/21 підкреслила, що зазначені процесуальні дії в контексті вказаних норм, є диспозитивним правом суду, яке суд може використовувати залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. Так, підставою для зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є обставини, які ставлять під сумнів виконання цим суб`єктом судового рішення. У такому разі йдеться не про будь-якого суб`єкта владних повноважень і не про будь-який обов`язок, який може виникнути у зв`язку з набранням судовим рішенням законної сили, а саме про виконання відповідачем в адміністративній справі обов`язку (обов`язків), який (які) покладено на нього судовим рішенням. Норма частини першої статті 382-2 КАС України визначає, що суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини другої вказаної статті звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому. Отже, відповідно до змісту вказаних норм логічним є висновок, що задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення має на меті встановлення, зокрема, таких обставин: чи виконано рішення суду, якщо так, то у який строк, порядок та спосіб. Як встановлено судом, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 12.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2023 по 12.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Вищезгадане рішення відповідач отримав 23.05.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак в апеляційному порядку не оскаржував, відтак таке набрало законної сили 17.06.2025 року. Судова колегія зауважує, що недоцільно вимагати від особи, яка в результаті судового провадження отримала рішення проти держави, також ініціювати виконавче провадження для отримання присуджених коштів [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece); від 03 листопада 2005 року у справі «Кукало проти росії» (Kukalo v. Russia)]. Особі достатньо належним чином повідомити відповідний орган державної влади (див. рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі «Акашев проти росії» (Akashev v. Russia) або виконати певні процесуальні дії формального характеру [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2007 року у справі «Космідіс і Косміду проти Греції» (Kosmidis and Kosmidou v. Greece)]. Якщо судове рішення винесено проти держави, вона зобов`язана проявити ініціативу для його повного і своєчасного виконання [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07 травня 2002 року у справі «Бурдов проти росії» (Burdov v. Russia); від 09 жовтня 2014 року у справі «Лісейцева та Маслов проти росії» (Liseytseva and Maslov v. Russia)]. Зазначені правові висновки знайшли своє відображення в ч.4 ст.382 КАС України, відповідно до якої відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Попри це, матеріалами справи стверджується, що 27.06.2025 позивачем отримано 4 виконавчі листи на примусове виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року в його резолютивній частині. Так, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барановою Яною 04.07.2025 року відкрито виконавчі провадження №№ 78531391, 78531501, 78531597, 78531677. 04.07.2025 на адресу в/ч НОМЕР_1 направлено копії постанов про відкриття виконавчих проваджень та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (негайно у межах суми стягнення за один місяць), про що письмово повідомити державного виконавця, надавши засвідчені копії документів, які підтверджують виконання зазначеного виконавчого документа (копію розпорядження з розрахунком, докази здійснення виплати, тощо). Також 04.07.2025 керуючись ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору. Однак боржником не виконано рішення суду (письмово не повідомлено державного виконавця, не надано засвідчені копії документів, які підтверджують виконання зазначеного виконавчого документа), що встановлено з постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23.09.2025 року про накладення штрафу в межах виконавчих проваджень ВП №№ 78531391, 78531501, 78531597, 78531677. Як вбачається з відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 23.09.2025 інформації щодо стану виконання рішення суду боржником не надано та причин його невиконання не повідомлено, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанови про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, якими також зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. 23.09.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено вимогу виконавця про надання інформації щодо стану виконання зазначеного рішення суду. Однак відомостей про виконання, або причин невиконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року, матеріали справи не містять. Відтак висновок місцевого суду про те, що «доводів та доказів, які б давали підстави вважати, що встановлений спосіб звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання у випадку позивача не є ефективним і потребує додаткового встановлення судового контролю в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, заявником не наведено… позивачем не вичерпано всіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення, отже, звернення із заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України до суду є передчасним», не ґрунтується на правильному правозастосуванні та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що на сьогодні Україна посідає одне з провідних місць за кількістю звернень до ЄСПЛ, зумовлених незадовільним станом виконанням рішень національних судів. Нині ситуація щодо низької ефективності виконання судових рішень набула в державі критичних масштабів, що становить системну проблему порушення статті 6 Конвенції. Уперше на системний характер цієї проблеми ЄСПЛ звернув увагу у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», в якому зазначив, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Згодом у рішенні від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» ЄСПЛ встановив відсутність необхідних заходів загального характеру та ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з невиконанням рішень національних судів. Водночас ЄСПЛ зауважив, що правові питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні вже були зазначені ЄСПЛ у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Масштабність проблеми невиконання (тривалого виконання) судових рішень та ухвалення ЄСПЛ рішення у наведеній справі, а також у справах, які їй передували, слугували підґрунтям для схвалення Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 30 вересня 2020 року № 1218-р Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, дія якої на сьогодні розпорядженням від 21 січня 2025 року № 47-р продовжена на період до 2027 року. Комітет міністрів Ради Європи як один із ключових органів Ради Європи, здійснюючи нагляд за виконанням Україною рішень ЄСПЛ, не раз наголошував на необхідності якнайшвидшого ухвалення плану заходів, спрямованих на повне та своєчасне виконання судових рішень. Згідно зі щорічним звітом Комітету міністрів Ради Європи за 2019 рік Україна посідала третє місце серед країн з найбільшою кількістю заяв до ЄСПЛ та справ, що перебувають під наглядом Комітету міністрів Ради Європи. Зокрема, група справ «Іванов / Бурмич» перебуває під посиленим наглядом і стосується довготривалої структурної проблеми невиконання або несвоєчасного виконанн я судових рішень національних судів, що є порушенням статей 6, 13 Конвенції, а також статі 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до даних щорічного звіту Комітету міністрів Ради Європи за 2025 рік група справ «Юрій Миколайович Іванов / Бурмич та інші проти України» залишається під посиленим наглядом через системну проблему невиконання судових рішень національних судів. Водночас у звіті наголошено на необхідності посилення спроможності держави виконувати рішення суду. У Меморандумі Департаменту з виконання рішень ЄСПЛ H/Exec(2025)4 (підготовленому для Комітету міністрів Ради Європи) - «Справи, розглянуті Комітетом міністрів, щодо невиконання або затримки виконання національних судових рішень в Україні: група справ Жовнер (заява № 56848/00), справи Юрій Миколайович Іванов (заява № 40450/04) та Бурмич та інші (заява № 46852/13) проти України» зазначалось, що українська судова практика свідчить про те, що суди та сторони все частіше почали використовувати інструменти судового контролю (нагляду) за виконанням рішень. Тому важливо, щоб ця практика розвивалася однаково та відповідно до принципів ЄСПЛ, його прецедентного права, практики Комітету міністрів та стандартів Ради Європи. Участь судів у виконанні їхніх рішень повинна формуватися послідовною судовою практикою, а обмеження ролі судової влади та судів у виконанні рішень мають бути чітко визначені. Водночас у наведеному Меморандумі акцентувалось на тому, що кінцевою метою судового контролю має бути сприяння виконанню, уникнення перегляду попередніх судових рішень, що мають силу res judicata, та посилення, за необхідності, процесуальними засобами та без надмірного формалізму, виконавчих дій, що сприятиме повному та своєчасному виконанню рішення. Судове звернення за переглядом або тлумаченням рішення чи його резолютивної частини мають бути суворо обмежені, щоб уникнути зловживання процесуальними нормами під час виконання рішення, забезпечити правову визначеність та запобігти сумніву в остаточності та обов`язковому характері рішення, що виключає або обмежує будь-які можливості перегляду. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення [див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); від 28 травня 2003 року у справі «Киртатос проти Греції» (Kyrtatos v. Greece)]. У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим [див. рішення від 02 березня 2004 року у справі «Сабін Попеску проти Румунії» (Sabin Popescu v. Romania); від 31 березня 2005 року у справі «Матеус проти Франції» (Matheus v. France)], і рішення не може не виконуватись, бути позбавленим юридичної сили, або незаконно відкладатися [див. рішення від 28 липня 1999 року у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy)]. Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (див. рішення ЄСПЛ від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України»). У рішенні від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Тож інститут судового контролю не є факультативним, а є ключовою гарантією реальності судового захисту. Відмова від активного застосування процесуальних засобів, зокрема обов`язку подати звіт про виконання рішення, фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення. З огляду на викладене, суду першої інстанції належало врахувати наведені конституційні принципи й міжнародні стандарти щодо обов`язковості судових рішень (їх виконуваності) та, вирішуючи питання щодо здійснення судового контролю (зокрема, за заявою про зобов`язання подати звіт), виходити з активної ролі суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення, без якого право на судовий захист втрачає сенс. Зважаючи на те, що, за частиною першою статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, та те, що колегія суддів окреслила коло обставин, які вимагали уваги та правничої оцінки, заява про встановлення судового контролю, яку подав позивач, підлягає розгляду у встановленому законом порядку, а належим судом для цього є той, який розглянув справу як суд першої інстанції, тобто Івано-Франківський окружний адміністративний суд, якому апеляційний суд і повертає справу (в частині розгляду заяви про встановлення судового контролю) для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення в справі № 300/1597/25 скасувати та направити справу в цій частині до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.