Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22228/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22228/25 пров. № А/857/2691/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І., розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі № 380/22228/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Мартинюк В.Я., час ухвалення рішення 12 грудня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 12 грудня 2025 року, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.08.2025 року №134850015614 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.09.2025 року №134850015614 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (адреса: 46001, Тернопільська область, м.Тернопіль, Майдан Волі, 3; код ЄДРПОУ 14035769) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди його роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: з 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, з 29.04.2012 по 10.11.2014, з 11.11.2014 по 09.08.2015, з 15.10.2015 по 13.09.2016. В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (адреса: 46001, Тернопільська область, м.Тернопіль, Майдан Волі, 3; код ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо призначення і виплати пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 25 серпня 2025 року із урахуванням довідки № 419 від 17.05.2010 про заробітну плату (дохід) з 2005 по 2009, виданої ЗAT «Золотодобувна компанія «Полюс», довідки № б/н про заробітну плату (дохід) з 2009 по 2010 та довідки № б/н від 23.10.2017 про заробітну плату (дохід) з 2015 по 2016, виданих ТОВ «Полюс Буд», з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача, до стажу роботи не зараховано період роботи в російській федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 : - 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, згідно довідок № 613 від 21.07.2010 № 54 від 08.12.2016, № 419 від 16.05.2010, № 4 від 11.01.2011, № 40 від 09.04.2018 та період роботи з 27.04.2012 по 09.08.2015 з 15.10.2015 по 13.09.2016, у зв`язку з тим, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж 32 роки, а відтак у Пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 21.08.1989 року та її вкладиша серії НОМЕР_4 від 10.11.2014 року видно, що позивач, зокрема серед іншого, з 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, з 29.04.2012 по 10.11.2014, з 11.11.2014 по 09.08.2015 та з 15.10.2015 по 13.09.2016 працював на різних підприємствах у місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі. З метою реалізації свого права на призначення пенсії у зв`язку з досягненням пенсійного віку, позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою за призначенням/перерахунком пенсії від 19.08.2025. За принципом екстериторіальності дану заяву позивача передано для розгляду до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатом якої прийнято рішення від 26.08.2025 №134850015614 про відмову у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю страхового стажу останнього. В подальшому позивач повторно звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення/перерахунку пенсії від 29.08.2025. За принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 05.09.2025 №134850015614 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В рішенні зазначено: «…Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зокрема з 01.01.2025 по 31.12.2025 становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 25 років 00 місяців 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи в російській федерації згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, згідно довідок № 613 від 21.07.2010, № 54 від 08.12.2016, № 419 від 16.05.2010, № 4 від 11.01.2011, № 40 від 09.04.2018 період роботи з 27.04.2012 по 09.08.2015, з 15.10.2015 по 13.09.2016, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу…». Не погодившись з такими рішеннями відповідачів 1, 2, представник позивача звернувся до суду з даним позовом. Змістом спірних правовідносин є рішення органів Пенсійного фонду України від 26.08.2025 року та від 05.09.2025 року за №134850015614 про відмову у призначенні пенсії. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV). Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV). За змістом положень ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Відповідно до п.20 цього Порядку, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві. Крім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58). Відповідно до п.1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Враховуючи наведене, суд зазначає, що стаж роботи позивача підтверджується трудовою книжкою та вкладишем до неї, які є основними документами у відповідності до ст.62 Закону №1788-ХІІ та п.1.1. Інструкції №58. Судом встановлено, а також як вже вище зазначено у рішеннях відповідачів, спірні правовідносини виникли у зв`язку із не зарахуванням останніми до страхового стажу періоду роботи позивача у росії (з 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, з 29.04.2012 по 10.11.2014, з 11.11.2014 по 09.08.2015 та з 15.10.2015 по 13.09.2016), оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992 року). Згідно зі ст.1 Угоди від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 року встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав - учасниць угоди. В силу положень ст.6 Угоди від 13.03.1992 року, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Відповідно до ст.11 зазначеної Угоди від 13.03.1992 року, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Поряд з тим, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м.Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року. Згідно з п.2 ст.13 Угоди від 13.03.1992 року, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави - учасниці, на території якої вони проживають. За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 року у справі №555/2250/16-а від 17.06.2020 року у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 року у справі №345/9/17. Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії. Між тим, на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода від 13.03.1992 року була чинною для України, тому підлягає застосуванню до даних правовідносин. Судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_3 від 21.08.1989 року та її вкладиш серії НОМЕР_4 від 10.11.2014 року, які наявні в матеріалах справи, містять відомості щодо роботи позивача в російській федерації. Відтак, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, зазначеного у трудовій книжці та її вкладиші, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами не подано належних доказів правомірності відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи. З огляду на викладене, спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають критерію обгрунтованості. Як наслідок обґрунтованими є і похідні вимоги про спонукання до вчинення дій, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу періоди його роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: з 25.07.2000 по 28.09.2001, з 01.04.2005 по 20.07.2009, з 21.07.2009 по 17.12.2010, з 29.04.2012 по 10.11.2014, з 11.11.2014 по 09.08.2015, з 15.10.2015 по 13.09.2016, також підлягають до задоволення в цій частині. Суд відзначає, що дії зобов`язального характеру щодо зарахування до страхового стажу період роботи позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував таке питання за останньою заявою заявника, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, який приймав спірне рішення від 05.09.2025 за поточною датою. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі № 380/22228/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.