Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/52083/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/52083/25 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року, суддя Дудін С.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування позивачу до стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби позивача в податковій міліції з 16.05.2008 по 20.01.2009; - зобов`язати відповідача зарахувати до стажу служби (роботи) позивачу в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в податковій міліції з 16.05.2008 по 20.01.2009. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду Державне бюро розслідувань подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 03.05.2017. Відповідно до записів трудової книжки позивача вбачається, що він у період з 16.05.2008 по 20.01.2009 проходив службу в податковій міліції органів ДПА України. Наказом Державного бюро розслідувань від 14.07.2021 №344-ос/дск ОСОБА_1 прийнято на службу з 15.07.2021 на посаду оперуповноваженого Управління забезпечення особистої безпеки Державного бюро розслідувань з присвоєнням спеціального звання старшого начальницького складу «полковник Державного бюро розслідувань», як такому, що має спеціальне звання «полковник міліції». 02.10.2025 до ДБР надійшов рапорт позивача, відповідно до якого останній просив зарахувати його стаж служби в податковій міліції (з 16.05.2008 по 20.01.2009 включно) до стажу служби (роботи) в ДБР, який дає право на доплату за вислугу років. При цьому позивач посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18 якою, на його думку, прирівняно статус позивача, що проходив службу в органах податкової міліції, до статусу осіб, що перебували на службі в органах внутрішніх справ України. Відповідно до витягу з протоколу №37 дск засідання комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань від 02.10.2025 позивачу відмовлено у зарахуванні до стажу служби періоду проходження ним служби в органах податкової міліції з 16.05.2008 по 20.01.2009, оскільки служба в органах податкової міліції не зазначена у статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Листом ДБР від 06.10.2025 №23/10-10-1/77 позивача проінформовано про відсутність підстав для зарахування йому до стажу служби періоду проходження служби в податковій міліції з 16.05.2008 по 20.01.2009. Відповідно до довідки від 09.10.2025 №137-13-25, виданої ДБР, позивач з 08.10.2021 до теперішнього часу проходить службу на посаді начальницького складу в Територіальному управлінні ДБР, розташованому в м. Києві Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України від 12.11.2015 №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі по тексту також - Закон № 794-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. За приписами частин першої та другої статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. За змістом частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі по тексту також - Закон №580-VIII). Статтями 1-2 Закону №580-VIII визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-VIII). Відповідно до частини першої статті 78 Закону №580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частиною другою статті 78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 №5083-VI, який набрав чинності з 12.08.2012, серед іншого, доповнено Податковий кодекс України розділом XVIII-2 (Податкова міліція). Пунктом 348.1 статті 348 Податкового кодексу України (далі по тексту також - ПК України) визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. У відповідності до пункту 348.2 статті 348 ПК України завданнями податкової міліції є: запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у сфері оподаткування та бюджетній сфері, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування та бюджетній сфері; забезпечення безпеки діяльності працівників контролюючих органів, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків . Згідно з пунктом 353.1 статті 353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. За приписами пункту 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-XII (чинного на час проходження позивачем служби в податковій міліції, далі по тексту також - Закон №509-XII) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків. У статті 21 Закону №509-XII, яка визначала повноваження податкової міліції, зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням ними службових обов`язків; запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов`язаних з оподаткуванням. Частина перша статті 24 Закону №509-XII передбачала, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Згідно статті 26 Закону №509-XII держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України «Про міліцію». Аналіз викладених норма дає підстави для висновку, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснювали оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Судом першої інстанції в ході розгляду справи встановлено, що позивач проходив служби в органах податкової міліції у період з 16.05.2008 по 20.01.2009. Відмовляючи позивачу у зарахуванні стажу роботи в податковій міліції до стажу роботи в ДБР, відповідач зазначив, що приписами частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено вичерпний перелік видів служб та часу роботи, які зараховуються до стажу служби, і служба в підрозділах податкової міліції в цьому переліку відсутня. Разом з цим, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18, суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що, визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби, необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались, та визначення чинним на момент проходження служби законодавством статусу такої служби. Чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені і у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №440/1564/20. У контексті спірних правовідносин у справі №380/7750/20 Верховний Суд дійшов висновку, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах податкової служби України прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ України. Така правова позиція надалі підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 11.11.2021 у справі №280/1546/21, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20, від 22.12.2022 у справі №380/8659/20, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20, від 22.12.2022 у справі №380/8659/20, від 02.06.2022 у справі № 280/8419/20. Частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаж служби позивача у податковій міліції з 16.05.2008 по 20.01.2009 підлягає зарахуванню до стажу проходження служби в поліції, відповідно, як наслідок, і до стажу служби в ДБР, який дає право на встановлення доплати за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року - без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Файдюк В.В.