Постанова 4824 № 756/15949/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 року м. Київ Справа № 756/15949/24 Провадження: № 22-ц/824/10495/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Семенюк Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Майбоженко А. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 19 вересня 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний йому автомобіль. Вказував, що винуватцем дорожньо-транспортної пригоди є ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на момент настання страхового випадку була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг». Зазначав, що після настання страхового випадку він звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. Разом з тим, виплачена страховиком сума, на його переконання, не покриває фактичного розміру завданої майнової шкоди. Посилався на висновок суб`єкта оціночної діяльності, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та розмір завданих збитків є значно більшими, ніж сума виплаченого страхового відшкодування. Вважав, що страховою компанією безпідставно занижено розмір належної йому страхової виплати, у зв`язку із чим невідшкодована частина шкоди підлягає стягненню з ТДВ «Страхова група «Оберіг». Крім того, зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, пов`язаних із пошкодженням належного йому транспортного засобу, необхідністю витрачати додатковий час та зусилля на врегулювання наслідків дорожньо-транспортної пригоди, звернення до страхової компанії, проведення оцінки збитків та захист своїх прав у судовому порядку. Також, вказував, що для визначення розміру завданої шкоди ним були понесені витрати на проведення незалежної оцінки пошкодженого транспортного засобу, які підлягають відшкодуванню як витрати, спричинені дорожньо-транспортною пригодою. У зв`язку із наведеним, просив суд стягнути з ТДВ «Страхова група «Оберіг» невиплачену частину страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 , різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, моральну шкоду, витрати на проведення оцінки транспортного засобу та судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 914,50 грн завданої майнової шкоди, 5 000 грн завданої моральної шкоди, 5 650 грн витрат, пов`язаних з оцінкою завданого збитку, 181,68 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києвавід 24 квітня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 22 214 грн судових витрат. Не погодившись із таким судовимрішенням, адвокат Семенюк І. М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 94 188 грн, з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 20 049 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.Крім того, просила скасувати й додаткове рішення та зменшити визначений судом розмір витрат на правничу допомогу. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог до ТДВ «Страхова група «Оберіг» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування. Вказувала, що розмір фактично завданої позивачу шкоди підтверджується висновком суб`єкта оціночної діяльності, який суд належним чином не оцінив та безпідставно відхилив. Зазначила, що підписана позивачем заява про виплату страхового відшкодування не може свідчити про остаточне погодження розміру завданої шкоди та відмову від права на її повне відшкодування, оскільки така заява не змінює обов`язку страховика здійснити виплату в розмірі фактичних збитків, визначених відповідно до вимог законодавства. Також вважала помилковим висновок суду про відсутність підстав для стягнення зі страхової компанії додаткового страхового відшкодування, оскільки виплачена сума не покриває реального розміру шкоди, завданої його транспортному засобу позивача. Крім того, суд безпідставно визначив розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , лише в сумі 914 грн 50 коп, а також без належного обґрунтування зменшив заявлений розмір моральної шкоди до 5 000 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення зазначила, що суд першої інстанції не перевірив співмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом фактично виконаних адвокатом робіт та часом, необхідним для їх виконання. Вказувала, що справа не відзначалася особливою складністю, а розмір витрат у сумі 26 000 грн є явно завищеним та не відповідає критеріям розумності й справедливості. Також зазначила про те, що суд безпідставно поклав в основу додаткового рішення лише акт приймання-передачі наданих послуг та не надав належної оцінки реальності й необхідності кожної із заявлених адвокатом послуг. Крім того, вважала помилковим здійснений судом розрахунок розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, а тому просила скасувати додаткове рішення в повному обсязі. Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Алєксєєв В. В. в інтересах ТДВ «Страхова група «Оберіг» просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначав, що після настання страхового випадку між страховиком та позивачем було досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування та порядку врегулювання страхового випадку. Вказував, що ОСОБА_1 власноруч підписав заяву про виплату страхового відшкодування, в якій погодив визначений страховиком розмір збитків та підтвердив відсутність будь-яких претензій після здійснення виплати. Наголошував на тому, що позивач добровільно обрав порядок врегулювання страхового випадку без проведення додаткових експертних досліджень, а тому його подальші вимоги про перегляд погодженого розміру страхового відшкодування суперечать принципу добросовісності та забороні суперечливої поведінки. Також зазначав, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі подані сторонами докази та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення зі страховика будь-яких додаткових сум страхового відшкодування. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Білобловський С. В. в інтересах ОСОБА_2 просив залишити додаткове рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначав, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема, договором про надання правничої допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг та детальним описом виконаних адвокатом робіт. Вказував, що адвокатом було здійснено підготовку відзиву на позовну заяву, підготовлено та подано процесуальні документи, направлено адвокатські запити, забезпечено участь у судових засіданнях та здійснено інші дії, необхідні для належного захисту інтересів відповідача. Також наголошував, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не подавав заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, не заявляв клопотань про їх зменшення та не надав жодних доказів неспівмірності таких витрат. На думку представника відповідача, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 137 та 141 ЦПК України, а тому підстави для скасування або зміни додаткового рішення відсутні. В судовому засіданні адвокат Семенюк І. М. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити. Адвокат Білобловський С. В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційних скарг та вважав їх необґрунтованими. Представник ТДВ «Страхова група «Оберіг» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині колегією суддів не переглядається. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 вересня 2024 року о 23 годині 00 хвилин на перехресті вулиці Степана Бандери та Оболонського проспекту у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля SKODA SUPERB, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Учасниками дорожньо-транспортної пригоди було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у формі електронного європротоколу, відповідно до якого ОСОБА_2 визнав свою вину у скоєнні ДТП та заподіянні шкоди транспортному засобу позивача. На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-221479325 від 12 червня 2024 року. Крім того, між страховиком та страхувальником було укладено договір добровільного страхування «Додатковий ліміт виплат по майну за Автоцивілкою», відповідно до якого додатковий ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи, становив 100 000 грн, у зв`язку з чим загальний ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, складав 260 000 грн. З метою визначення розміру завданої шкоди ОСОБА_1 звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , яким було складено звіт № 121/24 про оцінку матеріального збитку транспортного засобу. Згідно з висновками звіту вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля SKODA SUPERB внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 260 914 грн 50 коп., а ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу на момент ДТП 80 865 грн 50 коп. 16 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова група «Оберіг» було підписано заяву про виплату страхового відшкодування, відповідно до якої сторонами погоджено розмір страхового відшкодування у сумі 65 812 грн. 29 жовтня 2024 року ТДВ «Страхова група «Оберіг» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування у погодженому сторонами розмірі 65 812 грн. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до страховика із заявою про перегляд розміру страхового відшкодування та здійснення доплати, однак листом від 05 грудня 2024 року у задоволенні зазначеної заяви йому було відмовлено. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ТДВ «Страхова група «Оберіг» недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 94 188 грн, з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 20 049 грн, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, а також витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода від 18 вересня 2024 року сталася з вини ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на момент настання страхового випадку була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг», а тому завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ТДВ «Страхова група «Оберіг» про стягнення додаткового страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив із того, що 16 жовтня 2024 року між позивачем та страховиком було досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, про що сторонами підписано заяву про виплату страхового відшкодування, відповідно до якої погоджено виплату страхового відшкодування у розмірі 65 812 грн. Суд першої інстанції зазначив, що змістом зазначеної заяви сторони погодили не лише розмір страхового відшкодування, а й підтвердили, що виплата страховиком узгодженої суми є повним виконанням його зобов`язань за страховим випадком, страховий випадок вважається повністю врегульованим, а потерпілий не матиме будь-яких претензій до страховика щодо цього страхового випадку. Враховуючи наявність заяви про виплату страхового відшкодування із погодженим сторонами розміром страхової виплати та факт здійснення страховиком такої виплати, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на ТДВ «Страхова група «Оберіг» обов`язку зі сплати страхового відшкодування понад узгоджену сторонами суму. Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що визначений звітом про оцінку матеріального збитку розмір шкоди перевищує суму виплаченого страхового відшкодування, у зв`язку з чим, керуючись положеннями статті 1194 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням у розмірі 914 грн 50 коп. Крім того, врахувавши характер правопорушення, обсяг моральних страждань позивача, засади розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди. Також, суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про відшкодування витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу та стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача 5 650 грн витрат, пов`язаних із визначенням розміру завданого збитку. Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Щодо висновків суду про безпідставність відмови у стягненні з ТДВ «Страхова група «Оберіг» додаткового страхового відшкодування колегія суддів виходить із такого. Відносини, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування» та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом статей 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок експлуатації транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, відповідальною за її завдання. Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли обов`язок з відшкодування шкоди покладається не безпосередньо на особу, яка її завдала, а на страховика, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником відповідальності перед іншими особами (обов`язкове страхування). Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, заподіяну майну потерпілої особи. Відповідно до статті 29 зазначеного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з його відновлювальним ремонтом, з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законодавством порядку. Водночас пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика здійснити виплату страхового відшкодування без проведення оцінки чи експертизи пошкодженого майна у випадку, якщо за результатами проведеного огляду пошкодженого майна страховик та потерпілий досягли згоди щодо розміру та способу здійснення страхового відшкодування та не наполягають на проведенні оцінки або експертизи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Страхова група «Оберіг» була підписана заява про виплату страхового відшкодування, відповідно до якої сторонами погоджено розмір страхового відшкодування у сумі 65 812 грн. Крім того, зі змісту зазначеної заяви вбачається, що сторони погодили не лише розмір страхової виплати, а й підтвердили, що після здійснення страховиком виплати у погодженому розмірі страховий випадок вважається врегульованим, а потерпілий не матиме до страховика будь-яких майнових претензій, пов`язаних із зазначеною дорожньо-транспортною пригодою. 29 жовтня 2024 року ТДВ «Страхова група «Оберіг» виконало взяті на себе зобов`язання та здійснило виплату страхового відшкодування у погодженому сторонами розмірі. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що підписана позивачем заява не свідчить про погодження розміру страхового відшкодування та не перешкоджає подальшому пред`явленню вимог до страховика. Підписавши заяву про виплату страхового відшкодування, якою було погоджено розмір страхової виплати та порядок врегулювання страхового випадку, позивач фактично реалізував передбачений пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» механізм врегулювання страхового випадку за взаємною згодою сторін без проведення додаткової експертної оцінки. Також слід зазначити, що зазначеною заявою сторони також погодили, що здійснення страховиком виплати страхового відшкодування у визначеному розмірі є повним виконанням його зобов`язань щодо відповідного страхового випадку, страховий випадок вважається повністю врегульованим, а заявник не матиме жодних претензій до страховика стосовно цього страхового випадку. Доводи апеляційної скарги про те, що надана страховиком копія заяви не дозволяє достовірно встановити її зміст, а тому не може братися судом до уваги як доказ погодження сторонами розміру страхового відшкодування, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Так, зі змісту наявної у матеріалах справи заяви можливо достовірно встановити як особу заявника, так і факт погодження сторонами розміру страхового відшкодування, а також суму такої виплати. Більше того, сам позивач не заперечує ані факт підписання відповідної заяви, ані факт отримання страхового відшкодування саме у погодженому сторонами розмірі. Будь-яких доказів того, що заява була підписана позивачем під впливом помилки, обману, насильства, тяжких обставин або без усвідомлення правових наслідків своїх дій, матеріали справи не містять. Так само відсутні докази визнання недійсною зазначеної заяви чи окремих її положень у встановленому законом порядку. Колегія суддів враховує, що однією із засад цивільного законодавства є принцип добросовісності, а для приватного права характерною є також доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), відповідно до якої особа не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, якщо інша сторона правовідносин обґрунтовано покладалася на таку поведінку. Погодившись із розміром страхового відшкодування, підтвердивши відсутність претензій до страховика та отримавши узгоджену сторонами страхову виплату, позивач фактично визнав належним спосіб урегулювання страхового випадку та погодився із його результатами. За таких обставин подальше пред`явлення до страховика вимог про стягнення додаткового страхового відшкодування суперечить його попередній поведінці та не узгоджується із засадами добросовісності та правової визначеності. Аналогічний правовий підхід висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 333/2096/17 та від 13 грудня 2023 року у справі № 759/28079/21, у яких зазначено, що у разі досягнення між страховиком та потерпілим згоди щодо розміру страхового відшкодування та здійснення відповідної виплати відсутні правові підстави для покладення на страховика обов`язку зі сплати додаткового страхового відшкодування понад узгоджену сторонами суму. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ТДВ «Страхова група «Оберіг» страхового відшкодування понад суму, погоджену сторонами та фактично виплачену страховиком, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Разом з тим, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру майнової шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зазначив, що у разі недостатності страхового відшкодування деліктне зобов`язання не припиняється, а особа, яка завдала шкоду, зобов`язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Як убачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ТДВ «Страхова група «Оберіг», суд першої інстанції виходив із того, що між страховиком та позивачем було досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, а виплата у сумі 65 812 грн є належним виконанням страховиком своїх зобов`язань за страховим випадком. При цьому, суд не взяв до уваги звіт № 121/24 про оцінку матеріального збитку транспортного засобу як належну підставу для визначення розміру страхового відшкодування, оскільки виходив із пріоритетності досягнутих сторонами домовленостей щодо врегулювання страхового випадку. Разом з тим, визначаючи розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню безпосередньо з ОСОБА_2 , суд першої інстанції поклав в основу своїх висновків саме дані зазначеного звіту про оцінку та здійснені в ньому розрахунки. Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що мотиви рішення суду першої інстанції щодо оцінки зазначеного доказу не є повністю послідовними, оскільки, відмовившись враховувати звіт про оцінку для вирішення спору зі страховиком, суд водночас використав його як доказ при визначенні розміру шкоди, що підлягає стягненню з особи, відповідальної за її завдання. Проте, сам по собі зазначений недолік мотивування не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду. Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 914 грн 50 коп. майнової шкоди відповідачем не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний перегляд не може призводити до погіршення становища особи, яка подала апеляційну скаргу, за відсутності відповідної скарги іншого учасника справи. За таких обставин, навіть за наявності певної непослідовності у мотивуванні рішення суду першої інстанції колегія суддів позбавлена можливості переглядати рішення у спосіб, який міг би призвести до зменшення розміру присудженого на користь позивача відшкодування. Враховуючи наведене, зазначені недоліки мотивувальної частини рішення не впливають на правильність його резолютивної частини та не є підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставного врахування судом першої інстанції додаткового ліміту відповідальності страховика у розмірі 100 000 грн, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування є письмовою угодою між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну майну потерпілої особи. Судом першої інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-221479325 від 12 червня 2024 року, яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 160 000 грн. Крім того, матеріали справи містять електронний сертифікат до договору «Комплексний договір автострахування «Євроцивілка» № 42-369306 «Додатковий ліміт виплат по майну за Автоцивілкою» від 12 червня 2024 року, укладений між ТДВ «Страхова група «Оберіг» та страхувальником, відповідно до якого встановлено додатковий ліміт виплат за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, у розмірі 100 000 грн. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача зазначає, що відомості про вказаний сертифікат відсутні у відкритих інформаційних ресурсах МТСБУ, а тому він не може вважатися належним доказом існування додаткового страхового покриття. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими доводами. Сам по собі факт відсутності інформації про відповідний сертифікат у відкритих інформаційних ресурсах МТСБУ не спростовує факту його існування та не свідчить про недійсність укладеного договору добровільного страхування. При цьому матеріали справи містять належним чином оформлений електронний сертифікат, на який посилався відповідач, а будь-яких доказів його підроблення, недійсності, припинення дії або невідповідності дійсним правовідносинам сторін позивачем не надано. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог або заперечень, повинна довести такі обставини належними та допустимими доказами. Водночас доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях щодо відсутності додаткового страхового покриття та не підтверджені жодними належними доказами. Колегія суддів також враховує, що наявний у матеріалах справи електронний сертифікат узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема, з позицією страховика та поданими ним матеріалами страхової справи, а тому підстав не брати його до уваги під час вирішення спору суд не вбачає. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у страховика не лише основного ліміту відповідальності у розмірі 160 000 грн, а й додаткового ліміту страхового покриття у розмірі 100 000 грн, у зв`язку з чим загальний ліміт відповідальності ТДВ «Страхова група «Оберіг» за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи, становив 260 000 грн. Враховуючи, що визначений позивачем розмір матеріальної шкоди не перевищував встановленого ліміту відповідальності страховика, підстав для покладення на ОСОБА_2 обов`язку з відшкодування 20 049 грн матеріальної шкоди з мотивів недостатності страхового покриття не було. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен враховувати характер правопорушення, глибину та тривалість моральних страждань потерпілої особи, ступінь вини заподіювача шкоди, характер немайнових втрат, а також виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, що безумовно спричинило для останнього певні душевні переживання, негативні емоції, необхідність витрачати час та зусилля на врегулювання наслідків дорожньо-транспортної пригоди, спілкування зі страховою компанією, організацію огляду пошкодженого автомобіля та захист своїх прав у судовому порядку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт пошкодження належного особі майна внаслідок протиправних дій іншої особи свідчить про заподіяння потерпілому певних моральних страждань, які підлягають компенсації. Водночас визначення розміру такого відшкодування не може ґрунтуватися виключно на суб`єктивному сприйнятті потерпілою особою характеру та обсягу заподіяних їй моральних страждань. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, позивач посилався на пережитий стрес, хвилювання, порушення звичного способу життя та необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про винятковий характер моральних страждань позивача, істотне погіршення його психоемоційного стану, тривалі негативні наслідки для його здоров`я, необхідність звернення за психологічною чи медичною допомогою або інші обставини, які б давали підстави для висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди саме у заявленому розмірі. При цьому колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, обставини дорожньо-транспортної пригоди, відсутність даних про заподіяння шкоди життю чи здоров`ю позивача, а також те, що наслідком дорожньо-транспортної пригоди стало пошкодження транспортного засобу, а не посягання на інші особисті немайнові блага позивача. З урахуванням характеру допущеного порушення, обсягу встановлених у справі моральних страждань, ступеня вини відповідача, а також вимог розумності, виваженості та справедливості колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справедливою та співмірною компенсацією завданої позивачу моральної шкоди є сума 5 000 грн. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться переважно до незгоди позивача з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, однак не містять посилань на докази чи обставини, які б свідчили про необхідність його збільшення до 50 000 грн, а тому не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак зводяться переважно до незгоди позивача з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими обставинами справи. Разом із тим такі доводи не містять посилань на обставини чи докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують встановлених ним фактичних обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про наявність передбачених законом підстав для його скасування чи зміни. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене апеляційна скарга адвоката Семенюк І. М., подана в інтересах ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року підлягає залишенню без змін. Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із такого. Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови підтвердження їх фактичного понесення належними та допустимими доказами. Матеріалами справи підтверджується, що представником відповідача Грищенка А. В. було подано заяву про ухвалення додаткового рішення та надано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, а також інші документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 грн. При цьому з матеріалів справи також убачається, що копію заяви про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи було направлено представнику позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Разом із тим будь-яких заперечень щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу або клопотань про їх зменшення від ОСОБА_1 чи його представника до суду першої інстанції не надходило. Колегія суддів враховує правовий висновок, викладений в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, відповідно до якого зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності можливе виключно за наявності відповідного клопотання іншої сторони. За відсутності такого клопотання суд не вправі самостійно вирішувати питання про зменшення витрат на правничу допомогу саме з мотивів їх неспівмірності. Отже, суд першої інстанції був позбавлений правових підстав для самостійної оцінки співмірності заявлених витрат та їх зменшення з власної ініціативи. Разом із тим наведене не позбавляє суд обов`язку перевірити, чи належать заявлені до відшкодування суми до судових витрат, пов`язаних із розглядом конкретної справи, та чи підтверджується їх фактичне понесення належними доказами. Дослідивши акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 04 березня 2026 року, колегія суддів встановила, що до загального розміру витрат включено, зокрема, вартість складання та направлення чотирьох адвокатських запитів загальною вартістю 8 000 грн. Проте, зазначені дії не пов`язані безпосередньо із представництвом інтересів ОСОБА_2 під час судового розгляду справи та не можуть бути віднесені до витрат на професійну правничу допомогу, понесених саме у зв`язку з розглядом даної цивільної справи. Зі змісту зазначених запитів убачається, що вони були спрямовані на отримання інформації та документів щодо врегулювання страхового випадку та фактично стосувалися діяльності страховика, а не здійснення процесуального представництва відповідача в суді. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що витрати у сумі 8 000 грн не відповідають критерію необхідності та безпосереднього зв`язку із розглядом справи, а тому не підлягають врахуванню під час розподілу судових витрат між сторонами. Відтак документально підтвердженими та такими, що безпосередньо пов`язані з розглядом справи, є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн. Як убачається з матеріалів справи, до ОСОБА_2 були заявлені позовні вимоги майнового та немайнового характеру на загальну суму 70 049 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 5 914 грн 50 коп., що становить приблизно 8 % від заявленого розміру вимог. Отже, незадоволеними залишилися 92 % позовних вимог до ОСОБА_2 , а тому саме в такій пропорції підлягають розподілу понесені ним витрати на професійну правничу допомогу. Відтак, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 560 грн (18 000 грн ? 92 % : 100 %). За таких обставин додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва підлягає зміні шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 22 214 грн 40 коп. до 16 560 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Семенюк Ірини Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року залишити без змін. Апеляційну скаргу адвоката Семенюк Ірини Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року задовольнити частково. Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 22 214 (двадцяти двох тисяч двісті чотирнадцяти) грн до 16 560 (шістнадцяти тисяч п`ятисот шістдесяти) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура