Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/26441/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/26441/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року про відмову у задоволенні заяви поданої в порядку статті 383 КАС України у справі №160/26441/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 року по справі № 160/26441/25 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене протоколом №17 від 28.08.2025 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (т.1 а.с. 121-125). ОСОБА_1 05 березня 2026 року звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України в якій просить визнати, що рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом №9 від 26.02.2026, прийняте без урахування обов`язкових правових висновків суду та свідчить про невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №160/26441/25. Заява обґрунтована тим, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене протоколом від 26 лютого 2026 року № 9 прийнято без урахування обов`язкових правових висновків суду та свідчить про невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №160/26441/25. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року відмовлено в задоволені заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду у справі № 160/26441/25. Ухвала суду мотивована тим, що рішення від 26 лютого 2026 року № 9 не було предметом дослідження судом у справі №160/26441/25, адже це рішення прийняте з інших підстав, ніж рішення, яке було предметом дослідження у справі. При цьому, суд зауважив на тому, що відповідачем, були виконані вимоги пункту 60 Порядку № 560 щодо перевірки підстав у військовозобов`язаного ОСОБА_1 для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву подану в порядку статті 383 КАС України у повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, адже суд першої інстанції зобов`язаний був дослідити не формальну наявність нового рішення, а чи відповідає воно правовим висновкам суду, чи досліджено фактичні обставини, чи виконано рішення по суті. Зазначає про те, що це не новий спір і не нові правовідносини. Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України. Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, резолютивною частиною рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 року у справі № 160/26441/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. Ухвалюючи судове рішення у справі № 160/26441/25 суд виходив з того, що відповідач під час розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не досліджував факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, а відмову у наданні відстрочки обґрунтував виключно тим, що не доведено батьківство відносно трьох дітей, а тому відмова відповідача у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на тій підставі, що позивач не є батьком трьох неповнолітніх дітей є передчасною. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання судового рішення ухваленого у справі №160/26441/25 прийнято рішення №9 від 26.02.2026 (т. 2 а.с. 18-23). У вищезазначеному рішенні вказано, що відсутні рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного, документи на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років. Зважаючи на те, що рішення №17 від 28.08.2025 року містило інші підстави для відмови позивачу у наданні відстрочки (не є батьком трьох дітей, не надано документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда або баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання), ніж ті, що зазначені у рішенні №9 від 26.02.2026 (відсутні рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного, документи на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення №9 прийнято з інших підстав, ніж рішення, яке було предметом дослідження у справі №160/26441/25, як наслідок питання правомірності рішення №9 від 26.02.2026 не може бути предметом розгляду в порядку вимог статті 383 КАС України. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи заяви про невиконання відповідачем вимог пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, адже положення цього пункту уповноважують комісію отримувати інформацію для підтвердження достовірності та/або перевірки відомостей, зазначених у заяві про надання відстрочки, а не здійснювати самостійний пошук інформації для надання такої відстрочки. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 поданої в порядку статті 383 КАС України у справі №160/26441/25. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №160/26441/25 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №160/26441/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко