Постанова Тернопільський апеляційний суд № 606/182/26

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/182/26Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/817/747/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 606/182/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2026 року, повний текст якого складений 26 березня 2026 року, ухваленого суддею Марціцкої І.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітню дитину, В С Т А Н О В И В: у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягувати з відповідача в його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2014 року народження, щомісячно з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття в частці від усіх доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач не приймає участі у вихованні, коштів на утримання дитини не надає. При цьому, позивач вказує, що мати є працездатною, інших утриманців у неї не має, а тому може сплачувати аліменти, які визначені у позовній заяві. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2026 року в задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від доходу але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що після підписання договору про визнання місця проживання дитини від 14.11.2025 року мати ОСОБА_3 зникла і дотепер йому невідомо, де вона знаходиться. Він ніяк не може із нею зв`язатися для обговорення питань щодо спільної дитини, хоча намагався зв`язатися із ОСОБА_2 по номеру телефону та у відповідь було чути, що абонент не в мережі. Пробував через соцмережі, зокрема Facebook (фейсбук) та вона ігнорувала його повідомлення. Також, намагався зв`язатися за допомогою месенджерів Telegram (Телеграм) WhatsApp (Ватсап) та марно. ОСОБА_2 не зареєстрована у цих додатках. Навіть, письмовий лист поштою їй надсилав на адресу: АДРЕСА_1 . У зв`язку з неотриманням ОСОБА_2 листа, Укрпошта повернула його назад. Також приїжджав за вказаною адресою, однак там недобудований будинок. ОСОБА_2 не було в казаному домоволодінні. Таким чином, він дійсно намагався зв`язатися з ОСОБА_2 . Представник ОСОБА_2 - адвокат Печінка П.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що суд вірно встановив, що сторони досягли згоди з приводу місця проживання дитини, уклавши 14.11.2025 року нотаріально посвідчений договір, в якому вказали, що батьки зобов`язуються усі питання виховання, фізичного та духовного розвитку а також утримання дитини, вирішувати спільно. Відповідачка ОСОБА_2 виконує умови укладеного договору, добровільно звернулася у виконавчу службу про повернення виконавчого документа про стягнення аліментів саме з позивача. Будь-яких фактів порушення умов договору щодо утримання та участі у вихованні дитини, позивачем не надано. Слід також врахувати, що від часу укладання угоди про визначення місця проживання дитини та спільного визначення усіх питань її виховання, фізичного та духовного розвитку, а також утримання дитини (14 листопада 2025 року) до звернення позивача в суд про стягнення аліментів (05 лютого 2026 року) минуло лише трохи більше 2 місяців, що свідчить про недобросовісність позивача у договірних відносинах. Про недобросовісність позивача також свідчать його твердження про неможливість спілкування із відповідачкою для узгодження з нею питання утримання дитини, хоча до скарги приєднав акт комісійного обстеження умов проживання від 06 квітня 2026 року із якого видно, що неповнолітній син ОСОБА_5 спілкується із мамою засобами телефонного зв`язку. У оскаржуваному рішенні суд вірно вказав, що усупереч вимог статті 81 ЦПК України, позивач не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки обов`язок довести факт потреби в аліментах, а також факт ухилення відповідача від надання матеріальної допомоги на утримання дитини, лежить саме на позивачеві. Натомість позивач не надав суду жодних конкретних доказів, таких як розрахунків витрат на дитину, доказів відсутності допомоги від відповідача, доказів спроб врегулювати питання в позасудовому порядку тощо. Приєднані до апеляційної скарги тексти смс - повідомлень знятих позивачем із власного телефону, які ніби то свідчать про неможливість позивача зв`язатись із відповідачкою не можуть бути належним та допустимим доказом ухилення відповідачки від надання матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки вони спростовуються тим фактом, що дитина вільно спілкується із мамою засобами зв`язку і скарг на недостатнє матеріальне забезпечення, не висловлює. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду про стягнення аліментів, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Судом встановлено, що рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31.07.2024 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 23.09.2006 року (а.с. 7-9). Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 6). Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18.09.2024 ухвалено стягувати з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 липня 2024 року до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с. 10-15). 14.11.2025 сторони уклали Договір про визначення місця проживання дитини, який посвідчений приватним нотаріусом Строгуш О.М. (а.с. 24-25). Відповідно до умов Договору, сторони визначили, що місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 4.3.2 Договору батьки зобов`язуються усі питання виховання, фізичного та духовного розвитку, а також утримання дитини вирішувати спільно. Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.11.2025 повернуто виконавчий лист № 596/1216/24 від 18.09.2024, на підставі якого з позивача в користь відповідача стягувалися аліменти на утримання дітей. Виконавчий документ повернуто на підставі письмової заяви ОСОБА_2 (а.с. 27). Як слідує з витягу про зареєстрованих № 617/187/00201, за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 29). Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сторони досягли згоди з приводу місця проживання дитини, уклавши нотаріально посвідчений договір, в якому вказали, що батьки зобов`язуються усі питання виховання, фізичного та духовного розвитку, а також утримання дитини вирішувати спільно. Як вказав представник відповідача, його довірителька виконує умови договору, добровільно звернулася до виконавчої службу про повернення виконавчого документа. Доказів, які б вказували, що відповідачем порушуються умови договору щодо утримання та участі у вихованні позивачем не надано. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини 1 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)). Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 грн. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31.07.2024 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 23.09.2006 року. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . 14.11.2025 сторони уклали договір про визначення місця проживання дитини, який посвідчений приватним нотаріусом Строгуш О.М. Проте, зі змісту вказаного договору вбачається, що його предметом було лише визначення місця проживання дитини та порядок здійснення батьківських прав сторонами щодо участі у вихованні сина, а не порядок сплати аліментів. Такий договір не є договором про сплату аліментів на дитину, укладеним у порядку статті 189 СК України. Умови договору щодо покладення на батька дитини відповідальності за її утримання не можуть тлумачитися таким чином, що повністю звільняють мати дитини від обов`язку з утримання сина та покладають його одноособово лише на батька. Відповідне тлумачення не відповідало б принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, яка має право на отримання належного рівня життя і розвитку та матеріальне забезпечення з боку обох батьків. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на наведене, а тому доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв`язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду. Також слід зазначити, що в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано доказів того, що вона надає матеріальну допомогу своєму синові - ОСОБА_3 . Апеляційний суд приймає до уваги, що ст. 180 СК України покладає обов`язок утримання неповнолітніх дітей на обох батьків. Суд застосовуючи принцип захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вона б мала тоді, коли утримувалась обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини та отримання нею надійного стабільного матеріального утримання з боку батьків. Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що син сторін за їх домовленістю проживає з батьком ОСОБА_1 , відповідачка є працездатною, має задовільний стан здоров`я, не має інших утриманців та стягнень за іншими виконавчими листами, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1/4 частки від усіх доходів відповідачки, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, з дня подання позовної заяви і до його повноліття. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з вищевказаних підстав. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.п. 3 ч. 1 ст. 5 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів. Враховуючи те, що за результатами апеляційного розгляду позовні вимоги задоволено та позивач ОСОБА_1 у даній справі звільнений від сплати судових витрат, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за звернення ОСОБА_1 з позовом в розмірі 1331,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1996,8 грн (1331,2 грн х 150%), що разом становить 3328 грн (1331,20 грн + 1996,8 грн). Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітню дитину задовольнити. Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 05 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3328 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома