Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/5370/14-ц

17.06.26 22-ц/812/1396/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 473/5370/14-ц Номер провадження 22-ц/812/1396/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В., за участю: представника стягувача - адвоката Вуїв О.В., представника боржника - адвоката Кудіної Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кудіною Тетяною Михайлівною на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Булкат М.С., в приміщенні того ж суду по справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в с т а н о в и л а: У травні 2026 року ОСОБА_1 в інтересах якої діяла адвокат Кудіна Т.М. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльністьПершого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі - Вознесенський відділ ДВС). В обґрунтування скарги зазначено, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів його заробітку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду - 17 листопада 201 року та до досягнення дитиною повноліття. На виконані Вознесенського відділу ДВС перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина (ВП 46717520), відкрите на підставі виконавчого листа від 09 грудня 2014 року, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області. 28 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенського відділу ДВС із заявою про проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів. Між тим, державним виконавцем Вознесенського відділу ДВС було неправильно та необ`єктивно проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 46717520, оскільки у різних розрахунках, складених у квітні 2026 року, містяться суттєві розбіжності щодо суми заборгованості, хоча вони були сформовані з різницею лише у декілька днів. Також, державним виконавцем безпідставно не враховано частину коштів, які були сплачені боржником безпосередньо на банківський рахунок стягувача ОСОБА_2 як аліменти на утримання дитини, про отримання яких сама стягувач підтверджувала та подавала відповідні заяви до відділу ДВС про їх зарахування в рахунок сплати аліментів. Крім того, у скарзі вказано, що державний виконавець неправильно застосував порядок визначення доходу для обчислення заборгованості по аліментах, оскільки до січня 2026 року боржник не був працевлаштований як ФОП, а тому розрахунок мав здійснюватися виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості відповідно до ст. 195 Сімейного кодексу України, а не із середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ та організацій. Також, зазначає, що дії стягувача ОСОБА_2 , яка через значний проміжок часу почала заперечувати факт отримання коштів в рахунок оплати аліментів, є зловживанням правом, оскільки раніше нею було підтверджено отримання аліментів. На думку ОСОБА_1 бездіяльність та дії посадових осіб Вознесенського відділу ДВС порушують його права та призвели до неправильного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів. Посилаючись на викладене заявник просив суд: визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП 46717520; скасувати попередньо виготовлений розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП 46717520,сформований 30 квітня 2026 року де сума заборгованості вказана 89 868,19 грн; зобов`язати уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП 46717520 з урахуванням квитанцій, сплачених у період з 2023 року по 2025 рік на суму та зобов`язати уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій. 12 травня 2026 року на адресу суду надійшла заява від представника стягувача - адвоката Вуїв О.В., в якій зазначено, що державний виконавець правомірно здійснив розрахунок заборгованості по аліментах із застосуванням показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників по Миколаївській області, оскільки саме такі офіційні статистичні дані надавалися органами статистики в умовах воєнного стану. Також адвокат вказувала, що державний виконавець обґрунтовано не врахував частину наданих боржником квитанцій, оскільки у них не було зазначено призначення платежу як аліментів, а частина коштів, за твердженням стягувача, була сплачена на додаткові витрати на лікування дитини. 12 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив від представника Вознесенського відділу ДВС - Буланчі О.В., в якому зазначено, що державним виконавцем під час виконання виконавчого провадження № 46717520 вживалися всі передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема накладалися арешти на майно та кошти боржника, вносилися відомості до Єдиного реєстру боржників, а також застосовувалися тимчасові обмеження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Також у відзиві зазначено, що розрахунок заборгованості по аліментах проведено відповідно до вимог ст. 195 СК України та на підставі наявних у матеріалах виконавчого провадження документів, а підстав для врахування окремих квитанцій про переказ коштів не було у зв`язку з відкликанням стягувачем заяви про їх зарахування та відсутністю у частині квитанцій призначення платежу як аліментів у зв`язку з чим у задоволенні скарги слід відмовити. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року скаргу задоволено частково. Зобов`язано уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС при подальших розрахунках заборгованості по сплаті аліментів в межах виконавчого провадження № 46717520 до січня 2026 року використовувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. В іншій частині відмовлено. Ухвала мотивована тим, що якщо платник не працює, державний виконавець зобов`язаний виходити із середньої заробітної плати для даної місцевості - навіть якщо статистика оприлюднила її востаннє до запровадження воєнного стану, що відповідає вимогам чинного законодавства та правовій позиції Верховного Суду від 02 лютого 2026 року Об`єднаній палати Касаційного цивільного суду Верховного Сулу у справі №296/6029/22. Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кудіна Т.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність, просив ухвалу суду в частині відмови у задоволенні скарги скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу в частині відмовлених вимог скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що відділом ДВС безпідставно не враховано надані квитанції про сплату аліментів на користь ОСОБА_2 , які були свого часу підтверджені нею особисто та враховані у раніше сформованому розрахунку саме за її заявою як сплата аліментів. Вказує на те, що положення постанови Верховного Суду від 05серпня 2025 року у справі №390/2379/24 (провадження №61-7389св25) не розповсюджується на правовідносини, що були до неї, тим більше якщо стягувачем до ухвалення вказаної постанови були визнані отримані кошти, саме як сплата аліментів. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Вуїв О.В. просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 всіх видів його заробітку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду - 17 листопада 2014 року та до досягнення дитиною повноліття. На виконані Вознесенського відділу ДВС з 02 березня 2015 року перебуває виконавче провадження (ВП 46717520) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрите на підставі виконавчого листа від 09 грудня 2014 року, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області. В ході виконання рішення державним виконавцем Вознесенського відділу ДВС було здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Так, у розрахунку, сформованому 14 квітня 2026 року державним виконавцем станом на 31 березня 2026 року заборгованість по сплаті аліментів становить 163 331,45 грн, у розрахунку від 20 квітня 2026 року заборгованість станом на 31 березня 2026 року становить 193 467,98 грн, а у розрахунку сформованому 06 квітня 2026 року станом на 06 квітня 2026 року сума заборгованості становить 105 115,70 грн. Згідно квитанції від 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 було сплачено 105 000 грн в рахунок погашення боргу зі сплати аліментів за ВП 46717520. За заявою боржника ОСОБА_1 державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого сума заборгованості станом на 30 квітня 2026 року становить 89 868,19 грн. На звернення боржника, Вознесенським відділом ДВС надано відповідь, в якій зазначено, що розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 30 квітня 2026 року проведено з виключенням з нього квитанцій, в яких не вказано ОСОБА_2 , як отримувача та згідно заяви стягувача від 16 квітня 2026 року в якій стягувач спростовує факт отримання аліментів в заяві від 19 травня 2025 року, а саме: 2000 грн від 26.05.2023 року; 200 грн від 23.06.2026 року; 2000 грн від 26.06.2023 року; 1100 грн від 07.02.2024 року; 4000 грн від 06.05.2024 року; 4000 грн від 8.2024 року; 4000 грн від 10.07.2024 року; 1005,03 грн від 10.04.2025 року; 502,51 грн від 10.04.2025 року; 4020,10 грн від 10.04.2025 року; 9045,23 грн від 19.05.2025 року: 5000 грн від 24.07.2025 року; 2000,00 грн від 26.08.2025 року. Відмовляючи у задоволені скарги в частині скасування попередньо виготовленого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП 46717520, сформований 30 квітня 2026 року де сума заборгованості вказана 89 868,19 грн та зобов`язати уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів ВП 46717520 з урахуванням квитанцій, сплачених у період з травня 2023 року по серпень 2025 рік суд виходив з того, що розрахунок здійснювався відповідно до вимог ч.2 ст. 195 СК України на підставі регіональних показників, а відтак відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, зарахування платежів відносено до дискреційних повноважень державного виконавця. До того, ж при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець може зарахувати як добровільну сплату аліментів лише ті платежі, в яких чітко визначено призначення платежу як аліменти чи борг на утримання дітей. Грошові перекази з призначенням «переказ власних коштів» без додаткової конкретизації не можуть бути автоматично зараховані як сплата аліментів, навіть за відсутності інших боргових зобов`язань між сторонами. Лише призначення платежу дає змогу ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів. З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання завдання шкоди одній із сторін. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно, законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на обґрунтування доводів скарги на бездіяльність державного виконавця посилався на безпідставне неврахування виконавцем наданих ним квитанцій про перерахування грошових коштів на сплату аліментів на утримання дитини, сплачених на банківську картку стягувача ОСОБА_2 . Заявник звертав увагу суду на те, що хоча грошові перекази здійснені без позначки «аліменти», проте з метою виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів щодо обов`язку з утримання дитини та погашення заборгованості по аліментам. Проте, не зазначення таких даних у квитанціях не спростовує того, що перерахунок коштів на користь стягувача боржник здійснював саме з метою сплати аліментів на утримання дитини. Слід зазначити, що належними та допустимими доказами, в ході судового розгляду судом не встановлено наявності будь-яких інших зобов`язань між стягувачем та боржником, ніж зобов`язання зі сплати аліментів. Між батьками дитини відсутні угоди щодо порядку сплати грошових коштів на утримання їхнього сина. Будь-які докази того, що сплачені боржником кошти на рахунок стягувача не є аліментами та мають інше цільове призначення, в матеріалах справи відсутні. Крім того, стягувач не заперечувала факт отримання нею коштів від боржника за наданими ним платіжними інструкціями за період з 26 травня 2023 року по 26 серпня 2025 року, про що свідчить її заява від 19 травня 2025 року надіслана на адресу державного виконавця, та лише в заяві від 16 квітня 2026 року просила не враховувати платежі, оскільки в них не зазначено як «сплата аліментів», посилаючись на висновки Верховного Суду від 05 серпня 2025 року. Разом з тим, щодо врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 390/2379/24, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. З постанови Верховного Суду від 05 серпня 2025року у справі № 390/2379/24 вбачається, що у вказаній справі скаргу на дії державного виконавця було подано саме стягувачем, яка вважала дії державного виконавця щодо зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів протиправними та заперечувала факт того, що боржник надавав кошти саме на утримання дітей, оскільки усі грошові перекази, які боржник здійснював на її рахунок, на підтвердження чого він надає копії дублікатів чеків, перераховувалися ним з метою здійснення обробітку земельної ділянки, яка йому належить, зокрема, на придбання посівного матеріалу, добрив, кропіння від шкідників, придбання сільськогосподарської техніки, сплату земельного податку, тощо. Оскільки вони проживали однією сім`єю, а боржник на той час проходив військову службу, то ці витрати здійснювалися стягувачем за рахунок вказаних вище коштів. На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати аліментів боржник мав би надати докази отримання нею коштів саме в рахунок сплати аліментів у встановленому судом розмірі. Крім того, як встановлено судом, з поданих боржником платіжних інструкцій АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що платежі здійснювались ним з травня 2023 року по серпень 2025 року на картку стягувача ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , належність якої останній не заперечувалась. Будь яких належних та допустимих доказів того, що боржник перераховував грошові кошти на власні потреби стягувача, матеріали справи не містять та стягувачем суду не надано. Відтак висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 390/2379/24, не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, оскільки ці висновки сформульовані за відмінних фактичних обставин. У постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20 Верховний Суд зробив висновки, що виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником на користь стягувача, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій. Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2025 року в справі № 390/2379/24 не відступав від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по ВП №46717520 від 30 квітня 2026 року у розмірі 89 868,19 грн без врахування сплачених боржником 2000 грн від 26.05.2023 року; 200 грн від 23.06.2026 року; 2000 грн від 26.06.2023 року; 1100 грн від 07.02.2024 року; 4000 грн від 06.05.2024 року; 4000 грн від 8.2024 року; 4000 грн від 10.07.2024 року; 1005,03 грн від 10.04.2025 року; 502,51 грн від 10.04.2025 року; 4020,10 грн від 10.04.2025 року; 9045,23 грн від 19.05.2025 року: 5000 грн від 24.07.2025 року; 2000,00 грн від 26.08.2025 року не може вважатися правомірним. За такого, доводи скарги ОСОБА_1 щодо неправомірності розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 30 квітня 2026 року у розмірі 89 868,19 грн та зобов`язання посадових осіб Вознесенського відділу ДВС здійснити розрахунок заборгованості з урахуванням сплачених ним коштів на сплату аліментів згідно наданих ним квитанцій є обґрунтованими. Згідно ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 447-1 ЦПК України). У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність непровомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). За таких обставин, ухвала суду на підставі п.1, 2 чт. 1 ст. 376 ЦПК України в частині вимог ОСОБА_4 про скасування попередньо виготовленого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП №46717520 сформованого 30 квітня 2026 року на суму заборгованості 89 868,19 грн та зобов`язання уповноважених осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП №46717520 з урахуванням квитанцій за період з 26 травня 2023 року по 26 серпня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення цих вимог. Що стосується вимог про визнання протиправною бездіяльність уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за ВП 46717520 то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки як встановлено державним виконавцем Вознесенського відділу ДВС в ході здійснення виконавчого провадження неодноразово здійснювалися розрахунки заборгованості, а відтак судом вірно встановлено відсутність такої бездіяльності. Ухвала суду в частині вимог ОСОБА_1 про зобов`язання уповноважених осіб Вознесенського відділу ДВС при розрахунку заборгованості по сплаті аліментів до січня 2026 року застосувати розмір середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій не оскаржувалася, а відтак не була предметом апеляційного перегляду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кудіною Тетяною Михайлівною задовольнити частково. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимог про скасування попередньо виготовленого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів в рамках виконавчого провадження ВП №46717520 від 30 квітня 2026 року на суму заборгованості 89 868,19 грн та зобов`язання уповноважених осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виготовити розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за ВП №46717520 з урахуванням квитанцій щодо перерахування коштів за період з 26 травня 2023 року по 26 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Визнати неправомірним розрахунок заборгованості по сплаті аліментів в рамках виконавчого провадження ВП №46717520 від 30 квітня 2026 року на суму 89 868,19 грн. Зобов`язати уповноважених осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України здійснити розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за аліментами у виконавчому провадження ВП №46717520 з урахуванням квитанцій щодо перерахування коштів ОСОБА_2 за період з 26 травня 2023 року по 26 серпня 2025 року відповідно до вимог ст. 195 СК України. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 18 червня 2026 року.