Окрема думка Велика Палата ВС № 640/18519/22

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Мазура М. В. у справі № 640/18519/22 (провадження № 11-246апп26) 1. 09 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 640/18519/22 постановила ухвалу, якою справу № 640/18519/22 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби безпеки України (далі - СБУ), про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернула до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

2. Не погоджуємося з такою ухвалою, у зв`язку із чим відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку. Історія справи

3. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду, у якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ Голови Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду»; - поновити його на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; - стягнути з Верховного Суду розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 05 жовтня 2022 року до дня ухвалення рішення в цій справі; - допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року позов задоволено частково: - визнано протиправним і скасовано наказ Голови Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду»; - зобов`язано Верховний Суд зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 05 жовтня 2022 року; - зобов`язано Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2022 року до дня винесення наказу про зарахування судді ОСОБА_1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. У задоволенні інших вимог відмовлено.

5. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт набуття суддею громадянства іншої держави як підстава для припинення його повноважень повинен бути беззаперечним і підтверджуватися відповідними доказами. Однак у цій справі підставою вважати, що позивач набув громадянство рф, був лист СБУ від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск, у якому не було достовірних відомостей про набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави, а лише висловлювлено відповідне припущення, яке ґрунтувалося на неофіційних відомостях, отриманих із реєстрів рф та відкритих пошукових сервісів.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що отримання відповідачем інформації від СБУ про встановлення факту набуття позивачем громадянства іноземної держави було достатньою підставою для прийняття оспорюваного наказу. Натомість позивач не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені СБУ відомості, а також доводили б позицію позивача щодо відсутності в нього громадянства рф. Тому апеляційний суд уважав, що відповідач мав передбачені статтею 126 Конституції України, статтями 121 і 125 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ) підстави для припинення трудових відносин зі ОСОБА_1 шляхом відрахування його зі штату Верховного Суду.

8. Не погодившись із постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку, просив її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. У скарзі наголошує, що чинне законодавство України не містить нормативно визначеного порядку встановлення факту наявності в особи громадянства іншої держави, а також не визначає вичерпного переліку доказів, достатніх для підтвердження чи спростування такого факту. Вважає, що лист СБУ не містив неспростовних та беззаперечних даних, які б підтверджували наявність у нього російського громадянства. Крім того, переконаний, що рішення про припинення повноважень судді у зв`язку з набуттям ним громадянства іншої держави належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), а голова відповідного суду не наділений дискреційними повноваженнями щодо вирішення цього питання і лише забезпечує реалізацію рішення ВРП шляхом видання відповідного наказу.

9. Ухвалою від 08 серпня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 28 травня 2026 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував тим, що спір у цій справі виник у зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_1 зі складу Верховного Суду внаслідок припинення його повноважень як судді на підставі пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України (припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави).

11. Касаційна скарга стосується таких аспектів застосування частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 121 Закону № 1402-VIIІ: 1) щодо порядку припинення повноважень судді, зокрема чи має право голова відповідного суду видавати наказ про відрахування судді зі штату суду без ухвалення ВРП окремого рішення про звільнення судді; 2) чи є лист СБУ, у якому міститься інформація про набуття суддею громадянства іншої країни, самостійною підставою для застосування наслідків у вигляді припинення повноважень судді та відрахування його зі штату відповідного суду.

12. За висновком колегії суддів проблемним у цій справі є питання, чи відповідає конституційним гарантіям незалежності судді практика, за якої факт, що припиняє повноваження судді, встановлюється позапроцесуально (одноосібно головою суду) без змагальної процедури та без участі органу суддівського врядування.

13. В ухвалі також зазначено, що наділення голови суду правом одноосібно оцінювати достовірність, допустимість та достатність доказів наявності іноземного громадянства (довідок, листів, копій паспортів тощо) без чітких законодавчих механізмів і доступу до процедури, в якій суддя може заперечити існування відповідних обставин, ставить кар`єру професійного судді в залежність від волі однієї посадової особи - голови суду та його дискреції у визнанні тих чи інших обставин юридичним фактом, що прямо суперечить принципам суддівської незалежності.

14. Виключна правова проблема в цій справі, за висновком колегії суддів, характеризується неоднозначністю чинного законодавства щодо припинення трудових відносин із суддею без участі ВРПу випадку, коли існує спір щодо припинення повноважень судді з підстав, установлених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що у спірній ситуації судове рішення не може бути ухвалене відповідним судом касаційної інстанції у межах звичайної оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, адже вирішення виключної правової проблеми, порушеної у цій справі, потенційно впливатиме на права, гарантії та умови професійної діяльності інших суддів, які перебувають у подібному правовому становищі. Мотиви ухвали Великої Палати Верховного Суду

16. Ухвалою від 09 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 640/18519/22 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідною колегією суддів.

17. Ухвалу мотивувала тим, що, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів у своїй ухвалі не обґрунтувала кількісних та якісних показників, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної практики при їх вирішенні, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

18. Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, якийне дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах. Водночас саме лише застосування різних підходів до вирішення судами одного й того ж правового питання не свідчить про існування виключної правової проблеми, яку має розв`язати Велика Палата Верховного Суду.

19. В ухвалі також зазначено, що в разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (передача справи на розгляд палати або об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду).

20. Оскільки до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду належить, зокрема, вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення ефективного захисту прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, то немає підстав для прийняття цієї справи Великою Палатою Верховного Суду. Мотиви окремої думки

21. Нагадаємо, що справа № 640/18519/22 була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку, визначеному частиною п`ятою статті 346 КАС України, а саме для вирішення виключної правової проблеми.

22. Так, на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

23. Виключність наявної в цій справі правової проблеми Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду обґрунтовував невизначеністю як чинного законодавства, так і судової практики в питанні процедури припинення повноважень судді на підставі пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України. Спірним, за висновком колегії суддів, питанням є те, який суб`єкт уповноважений досліджувати та перевіряти обставину набуття суддею громадянства іншої держави - голова суду одноособово чи ВРП як колегіальний орган, уповноважений звільняти суддів.

24. Чинне процесуальне законодавство не містить визначення чи переліку критеріїв виключності правової проблеми, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці напрацювала та послідовно застосовує такі критерії для підкреслення виключності правової проблеми, як її кількісні та якісні показники.

25. Якісні показники можуть полягати, зокрема, у: а) відсутності усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідності застосування аналогії закону чи права; в) встановленні глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявності обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявності різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

26. Кількісний показник означає, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

27. Наведені вище критерії не є вичерпними, мають оціночний (суб`єктивний) характер і в кожній конкретній справі досліджуються Великою Палатою Верховного Суду окремо.

28. Загальноприйнятим є підхід, за якого справа матиме принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції щодо нього. Водночас не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки очевидною, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

29. Однією з основних ознак виключності правової проблеми є те, що її вирішення впливає на застосування норм права у невизначеній кількості спорів, оскільки зачіпає права та свободи невизначеної кількості осіб, або певної(-их) категорій населення.

30. У цій справі Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголошував, що вирішення окресленої в ухвалі виключної правової проблеми стосується гарантії незалежності всіх суддів при визначенні суб`єкта, уповноваженого припиняти їхні повноваження з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

31. Повертаючи цю справу на розгляд відповідної колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах.

32. Автори окремої думки не заперечують того, що кількість справ, де постає питання застосування наслідків набуття суддями України громадянства іншої держави - мізерна. Було б гірше, якби довелось констатувати протилежне, з огляду на суть юридично значущого факту, про який ідеться.

33. Втім Велика Палата Верховного Суду не врахувала значущості окресленої проблеми: який орган компетентний встановлювати факти, які в силу прямої норми Конституції України є підставою припинення повноважень судді, а також абсолютну законодавчу невизначеність процедури встановлення таких фактів.

34. Не враховано в ухвалі й того, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала справи з подібною правовою проблемою, проте такі справи стосувались виключно процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а не процедури звільнення судді за одноосібним наказом голови суду.

35. Так, у справі № 990SCGC/8/25 суди встановили, що суддя отримала паспорт громадянки рф у шістнадцятирічному віці, а в 2002 році поновила його у зв`язку з досягненням 25 років. 31 жовтня 2024 року суддю відраховано зі штату у зв`язку із припиненням повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України. Втім рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 грудня 2024 року № 3531/2дп/15-24, залишеним без змін рішенням ВРП від 28 січня 2025 року № 124/0/15-25, суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ у зв`язку з наявністю в судді російського громадянства.

36. Постановою від 05 червня 2025 року, ухваленою у цій справі, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення ВРП та зазначила, що Рада усупереч законодавству та положенням свого Регламенту притягнула особу до дисциплінарної відповідальності після того, як її повноваження як судді були припинені з підстави, визначеної пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України.

37. У цій же справі наявна окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду, в якій висловлено міркування про те, що в тому випадку, коли набуття суддею громадянства іншої держави відбулося до внесення змін до статті 126 Конституції України, тобто до 30 вересня 2016 року, наявність у судді громадянства іншої держави, невчинення дій з метою виходу з такого громадянства і приховання цього факту є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

38. Натомість у постанові від 03 липня 2025 року, ухваленій у справі № 990SCGC/29/24, Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням дисциплінарного органу та ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ судді, яка в 2014 році набула громадянство російської федерації. Суд зазначив, що наявність громадянства російської федерації не є еталонним стандартом поведінки судді у країні, яка зазнала військової агресії від російської федерації. Звичайна розсудлива людина навряд чи мала б довіру до судової влади в Україні, якщо серед її представників будуть громадяни російської федерації, безвідносно до того, коли та за яких умов такі особи набули громадянство.

39. У цій же справі наявна окрема думка чотирьох суддів Великої Палати Верховного Суду, в якій містяться такі тези: - наявність громадянства України є обов`язковим елементом правового статусу судді і, як загальна конституційна вимога, нерозривно пов`язана зі змогою громадянина претендувати на посаду судді за частиною третьою статті 127 Конституції України та в подальшому обіймати посаду судді. Конституція України розрізняє підстави для звільнення судді та підстави для припинення повноважень судді; - набуття суддею громадянства іншої держави може здійснюватися як у формі активних дій, коли суддя (його представник) вчиняє дії щодо отримання статусу громадянина іншої держави, так і бездіяльності, коли суддя не вчиняє дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави, отриманого ним у силу закону або іншим чином без його згоди, протягом десяти днів з дня, коли йому стало відомо про отримання такого статусу; - якщо суддя набув громадянство іншої держави до набрання чинності змін до Конституції України (тобто до 30 вересня 2016 року), але після набуття чинності цих змін продовжує володіти громадянством іноземної держави, то припинення повноважень судді з підстав отримання ним громадянства іншої держави не може вважатись застосуванням зворотної дії закону. Це зумовлено тим, що на момент застосування норми в особи є громадянство іншої держави, а тому це є прямою, а не зворотною дією закону; - діями судді, які становлять склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є добровільні дії судді (його представника), спрямовані на набуття статусу громадянина іншої держави (по суті, активний намір набути громадянство іншої держави чи підготовчі дії для такого набуття, які з незалежних від судді причин не було реалізовано шляхом отримання відповідного документа), а також бездіяльність, коли суддя не вчиняє дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави, отриманого ним на підставі закону або іншим чином без його згоди, протягом десяти днів з дня, коли йому стало відомо про отримання такого статусу. Саме за такі дії та бездіяльність суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності; - натомість у разі добровільного (і завершеного) набуття суддею громадянства іноземної держави це має наслідки, передбачені статтею 126 Конституції України, а саме припинення статусу судді, що виключає притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності як судді; - припинення повноважень судді пов`язується не з рішенням ВРП про звільнення судді, а з настанням певних юридичних фактів, перелічених у частині сьомій статті 126 Конституції України. Голова суду може або самостійно встановити факт набуття суддею громадянства іншої держави (зокрема, у разі надходження такої інформації, підтвердженої належними доказами, від відповідних уповноважених органів) і видати наказ по суду про виключення судді зі штату, або видати такий наказ з посиланням на те, що такий факт встановлено ВРП або іншим компетентним органом; - якщо під час відкритого дисциплінарного провадження підтверджено належними та допустимими доказами факт набуття суддею статусу громадянина іншої держави, то у дисциплінарного органу немає правових підстав для притягнення такої особи як судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки факт набуття суддею громадянства іншої держави має єдиний наслідок, визначений пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України, - припинення повноважень судді та втрата ним статусу судді. У такому випадку дисциплінарне провадження підлягає припиненню з одночасним зверненням дисциплінарного органу до голови відповідного суду з установленою інформацією з метою видачі останнім наказу про виключення судді зі штату суду.

40. Подібна ситуація мала місце і в справі № 990SCGC/18/25. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення дисциплінарного органу та ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який отримав громадянство Румунії, а п`ять суддів Великої Палати Верховного Суду висловили окрему думку з тих же міркувань, що й у справі № 990SCGC/29/24.

41. У цьому контексті доцільно згадати практику самої ВРП, яка в одних ситуаціях у разі наявності в суддів громадянства іншої держави притягає їх до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а в інших - висновує про відсутність у неї компетенції здійснювати дисциплінарне провадження щодо таких осіб.

42. Зокрема, рішенням від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 ВРП повернула подання заступника Генерального прокурора України про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області з тих підстав, що ВРП реалізує свої повноваження у відповідних правових процедурах лише щодо діючих суддів. Натомість повноваження особи, про надання згоди на утримання під вартою якої просив прокурор, припинилися з дня отримання нею громадянства іншої держави, а саме 13 липня 2020 року, тобто до звернення прокурора до ВРП з відповідним поданням.

43. Зазначене рішення ВРП було предметом перегляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та Великою Палатою Верховного Суду в межах справи № 990/143/23 і не було скасоване.

44. Наведене свідчить про відсутність єдиного підходу в національній системі до того, в якому порядку необхідно вирішувати питання припинення повноважень / звільнення судді в разі виявлення в нього громадянства іншої держави, що, на наше переконання, вказує на наявність виключної правової проблеми в цій категорії справ.

45. Необхідно зауважити, що у всіх згаданих у тексті цієї окремої думки справах висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правозастосування у подібних правовідносинах обмежувалися тими фактичними обставинами, які склалися в кожній окремій ситуації: якщо суддю притягнено до дисциплінарної відповідальності за набуття громадянства іншої держави до видання наказу голови суду про відрахування судді зі штату, то суд касаційної інстанції погоджувався з висновками дисциплінарного органу та ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; якщо ж такий наказ уже видано, то суд касаційної інстанції не заперечував і проти такого розвитку подій, зазначаючи, що притягнення судді до дисциплінарної відповідальності після відрахування зі штату не допускається.

46. По суті, Велика Палата Верховного Суду відштовхувалася від того, який з органів першим вчинив юридично значимі дії, спрямовані на завершення професійної діяльності осіб, які набули громадянство іншої держави, не зупиняючись на питанні обґрунтованості та законності таких дій.

47. Такий дуалістичний підхід не сприяє дотриманню правової визначеності у фундаментальному питанні здійснення суддею професійної діяльності та реалізації гарантій незалежності суддів, оскільки не надає конкретної відповіді на питання, який орган уповноважений вирішувати долю суддівської кар`єри та в якому порядку: голова суду через оцінку наявних у його розпорядженні відомостей шляхом видання наказу про відрахування судді зі штату чи ВРП у порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

48. Крім того, автори окремої думки не погоджуються з таким мотивом відмови у прийнятті цієї справи до розгляду, як можливість самостійного вирішення цієї справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.

49. Так, кожна справа може бути вирішена відповідним касаційним судом за його внутрішнім переконанням та власним тлумаченням норм матеріального й процесуального права. Натомість завданням Великої Палати Верховного Суду в кожному окремому випадку є оцінка за суттю окресленої виключної правової проблеми, її фундаментальності та важливості, і така оцінка не може обмежуватись виключно кількісними та якісними показниками.

50. Підсумовуючи, вважаємо, що з урахуванням наведеної вище суті окресленої правової проблеми, неоднаковості практики, резонансності справи, можливості за результатом вирішення цієї справи формування практики у питаннях, які стосуються гарантій незалежності суддів, а також безумовної важливості питання щодо виявлення громадянства публічних посадових осіб загалом та суддів зокрема в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України, у Великої Палати Верховного Суду були всі підстави для постановлення ухвали про прийняття справи № 640/18519/22до розгляду з метою вирішення виключної правової проблеми та формування єдиної правозастосовної практики як орієнтиру для вирішення невизначеної кількості справ. Судді: О. В. Ступак М. В. Мазур