Ухвала ККС ВС № 759/9294/25

УХВАЛА 17 червня 2026 року м. Київ справа № 759/9294/25 провадження № 51-2360ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, встановив: До Верховного Суду надійшла указана вище касаційна скарга, перевіривши яку на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її подано без додержання приписів цієї статті. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначається судове рішення, що оскаржується. Однак, заявляючи вимогу про скасування вироку Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та ухвали Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, скаржник в обґрунтуваннях касаційної скарги та як судове рішення, що оскаржується, зазначає ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року. За таких обставин неможливо однозначно встановити, яке саме рішення суду першої інстанції (вирок чи ухвала) оскаржено в касаційному порядку. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень. Таке обґрунтування має співвідноситися з приписами ч. 1 ст. 438 КПК, згідно з якими підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК); 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК); 3) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК). Отже, стверджуючи про незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати на конкретні порушення закону, які, на її думку, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, а також зазначити, у чому саме полягають допущені судами порушення, які відповідно до положень ст. 438 КПК є підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з урахуванням приписів статей 412-414 КПК. Проте, касатор не дотримався вказаних вимог закону, оскільки обмежився лише загальним посиланням на недотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 91-94 КПК, без зазначення конкретних обставин, які би свідчили про допущені судами порушення норм вказаних ним статей кримінального процесуального закону під час кримінального провадження. Також засуджений у касаційній скарзі стверджує, що положення ч. 1 ст. 114-1 КК були застосовані до нього всупереч вимогам закону, оскільки суди не встановили всіх обставин інкримінованого йому діяння за цією нормою закону України про кримінальну відповідальність. Окрім цього, він зазначає, що суди не встановили належність ЗСУ чи іншим військовим формуванням транспортного засобу «Nissan Pathfinder». Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до твердження про невстановлення обставин, необхідних для кваліфікації діяння засудженого за ч. 1 ст. 114-1 КК. Водночас зі змісту скарги неможливо однозначно встановити, чи стосуються доводи ОСОБА_4 виключно невстановлення судами обставини належності ЗСУ або іншому військовому формуванню автомобіля «Nissan Pathfinder», чи він також вважає невстановленими інші обставини, які підлягають доказуванню та мають значення для кваліфікації його діяння за ч. 1 ст. 114-1 КК, оскільки він не конкретизував, які саме обставини не були встановлені, а лише в загальному зазначено, що не встановлено всі обставини. Пунктом 5 ч. 2 ст. 427 КПК, передбачено, що у касаційній скарзі мають міститися вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції. Верховний Суд зауважує, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, мають співвідноситися із приписами ст. 436 КПК, згідно з якими суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення. Однак, касатор просить скасувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року і призначити йому менш суворе покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК. Указані вимоги, викладені в касаційній скарзі, не узгоджуються з приписами ст. 436 КПК та повноваженнями Верховного Суду, оскільки за наведеними вище положеннями кримінального процесуального закону (ст. 436 КПК) Верховний Суд має право, зокрема, змінити судове рішення або скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції. Тобто, якщо засуджений у касаційній скарзі порушує питання виключно про пом`якшення призначеного йому покарання та застосування положень ст. 75 КК, то у разі задоволення цих вимог, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК, необхідно змінити оскаржувані судові рішення. Отже, із касаційної скарги неможливо однозначно з`ясувати, які вимоги до касаційного суду заявляє касатор - змінити оскаржені ним судові рішення й призначити більш м`яке покарання зі звільненням від його відбування чи скасувати їх і, відповідно, призначити новий розгляд у місцевому чи апеляційному суді. Крім того, з огляду на наведене вище Суд зауважує, що в касаційній скарзі ОСОБА_4 , викладаючи, крім іншого, доводи щодо незгоди з оскарженими судовими рішеннями в частині встановлення обставин кримінального провадження за інкримінованою йому ч. 1 ст. 114-1 КК, у вимогах скарги просить лише про призначення більш м`якого покарання із застосуванням положень ст. 75 КК. У зв`язку з цим неможливо однозначно встановити, чи оскаржує засуджений судові рішення виключно в частині призначеного покарання, чи також у частині правильності застосування стосовно нього закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 1 ст. 114-1 КК. Указані вище обставини не дають можливості Верховному Суду однозначно встановити позицію скаржника щодо меж і, відповідно, результатів касаційного розгляду та перешкоджають вирішенню питання про відкриття касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 433 КПК переглядає судові рішення в межах касаційної скарги. Також, згідно з приписами ч. 5 ст. 427 КПК до касаційної скарги додається копія судового рішення, що оскаржується. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що касатор заявив вимогу про скасування вироку Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та ухвали Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, проте усупереч приписам ч. 5 ст. 427 КПК не долучив копій цих судових рішень. Зазначене становить не лише формальне порушення приписів ст. 427 КПК, але й по суті не дає можливості Верховному Суду перевірити дотримання суб`єктом подання касаційної скарги вимог статей 425, 426 КПК, а саме: чи має право особа подати касаційну скаргу на зазначені рішення судів та чи дотримано строку касаційного оскарження. З огляду на те, що касаційна скарга не відповідає вимогам, які до неї ставляться, її потрібно залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків. Верховний Суд звертає увагу, що особа, яка подає касаційну скаргу та якій надано строк на усунення її недоліків, може виправити їх шляхом складання нового тексту касаційної скарги та подання додаткових документів. Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд постановив: Залишити без руху касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року і встановити строк п`ятнадцять днів із дня отримання ухвали на усунення зазначених у ній недоліків. У разі невиконання викладених в ухвалі вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3