Постанова ККС ВС № 205/11250/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 205/11250/21 провадження № 51-3127 км 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2024 року і ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у кримінальному провадженні № 12021041690000982 за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше засудженого за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2021 року за ч. 1 ст. 190 КК України до 1 року обмеження волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2024 року засуджено: - ОСОБА_7 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років; - ОСОБА_8 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуте ОСОБА_8 покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2021 року та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зараховано строк попереднього ув`язнення з 27 жовтня 2021 року по 27 липня 2023 року включно. На підставі ч. 7 ст. 72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зараховано строк домашнього арешту, із розрахунку 1 день позбавлення волі за 3 дні цілодобового домашнього арешту, за період з 28 липня 2023 року по 14 листопада 2024 року включно. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року вирок суду залишено без зміни. Вироком суд встановлено, що у ОСОБА_8 у невстановлений час та місці, на ґрунті особистих неприязних відносин, а саме через ревнощі свого знайомого ОСОБА_7 , виник злочинний умисел на вбивство знайомого ОСОБА_9 . Вступивши у попередню злочинну змову з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 24 жовтня 2021 року в період часу з 00:00 год. по 05:00 год. прибули за місцем проживання ОСОБА_9 по АДРЕСА_3 , де шляхом зламу замка вхідних дверей зайшли до будинку потерпілого. Перебуваючи у вказаному будинку, маючи спільний умисел на заподіяння смерті, ОСОБА_8 за детально викладених у вироку обставин металевою лопатою з дерев`яною ручкою, а ОСОБА_7 дерев`яним табуретом умисно, спільно, усвідомлюючи та свідомо бажаючи настання смерті людини, на фоні ревнощів ОСОБА_7 , завдали ударів потерпілому. При цьому ОСОБА_8 спричинив перший удар металевою частиною лопати по голові ОСОБА_9 , від чого лопата зламалася і подальші удари обвинувачений завдавав вже дерев`яною частиною лопати. В цей час ОСОБА_7 наносив удари дерев`яним табуретом по тулубу та кінцівкам потерпілого, від чого табурет зламався і в подальшому обвинувачений завдавав ударів його фрагментом по голові, обличчю, тулубу та кінцівкам потерпілого, спрямовуючи удари по життєво важливим органам та прикладаючи значну силу. Внаслідок вказаних спільних дій ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судами не доведено винуватості ОСОБА_7 , оскільки не розмежовано, хто які удари наносив і від чиїх дій настала смерть потерпілого. Стверджує, що у її підзахисного не було умислу на заподіяння смерті потерпілому. Суд апеляційної інстанції всупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно обставин, навів в ухвалі перелік доказів, але не проаналізував їх, не дав відповідей на усі доводи апеляційної скарги, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу. Позиції інших учасників судового провадження Від захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 надійшло заперечення, в якому він просить залишити судові рішення без зміни. Захисник у судовому засіданні підтримала свою скаргу та просила задовольнити, скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги. Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Посилання захисника на неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи відповідно до ст. 433 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Судові рішення відносно ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються. Мотиви суду Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. У цьому провадженні суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими. Під час перегляду оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку фактичних обставин. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина обвинувачених доведена поза розумним сумнівом. Так, суд взяв до уваги показання обвинувачених у судовому засіданні, де ОСОБА_7 категорично заперечував свою причетність до вчинення злочину, однак перебування на місці події підтвердив, а ОСОБА_8 розповів обставини скоєного ним спільно з ОСОБА_7 побиття потерпілого ОСОБА_9 , проте заперечував умисел на вбивство останнього. Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпіла ОСОБА_13 у суді повідомили за яких обставин було виявлено ними тіло померлого, підтвердили, що він був дуже побитий і на всіх речах навкруги була кров. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пояснили суду, що у вказані свідками дати обвинувачені говорили про побиття ними якогось чоловіка, однак подробиць не уточнювали. Згідно протоколу огляду місця події та протоколу обшуку помешкання потерпілого в будинку було виявлено та вилучено дерев`яний поламаний табурет зі слідами речовини бурого кольору, зроблено змиви з предметів та речей зі слідами речовини, схожої на кров. Відповідно до протоколів огляду одягу, що вилучений у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на них виявлені сліди речовини бурого кольору, яка відповідно до судово-імунологічних експертиз є кров`ю, походження якої не виключено від потерпілого ОСОБА_9 . За висновком судово-медичної експертизи у потерпілого було виявлено 8 забійних ран голови, поперечний перелом ребра, перелом лівої ліктьової кістки, численні синці, набряк головного мозку, травматичний субдуральний крововилив, внутрішньочерепну травму. Забійні рани голови у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті. Під час проведення слідчих експериментів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у присутності своїх захисників розказували та показували обставини події, кількість, механізм та локалізацію нанесення ними спільно тілесних ушкоджень потерпілому. Під час цієї слідчої дії підозрюваний ОСОБА_7 у присутності свого захисника вказав, що бив потерпілого дерев`яним табуретом в область верхніх і нижніх кінцівок та грудної клітини, у той час як ОСОБА_8 вдарив металевою частиною лопати в голову, від чого лопата зламалася, після цього продовжував бити потерпілого дерев`яною частиною лопати. Тобто, ОСОБА_7 демонстрував механізм завдання ударів, який міг бути відомий тільки безпосереднім учасникам події. Висновком судово-медичної експертизи констатовано, що морфологічний характер та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених на тілі потерпілого ОСОБА_9 не виключає можливості їх спричинення за обставин, вказаних під час проведення слідчого експерименту. Суд першої інстанції оцінив усі ці та інші надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості обвинувачених «поза розумним сумнівом», оскільки вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Посилання у касаційній скарзі захисника на відсутність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілого, а також на необхідність встановлення, від чиїх саме ударів настала смерть, не ґрунтуються на матеріалах справи. Умисне вбивство з суб`єктивної сторони характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання. Питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховується кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину. В судах було чітко встановлено, що обвинувачені прибули до потерпілого додому, де, використовуючи малозначний привід, з мотивів ревнощів, умисно, спільно почали завдавати йому удари в різні ділянки тіла, переважно по голові ОСОБА_9 , який не чинив їм опору та намагався лише захиститися від неправомірних дій. Ці удари тривали до тих пір, поки потерпілий не перестав проявляти ознак життя. Крім того, після скоєного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не намагалися надати будь-якої допомоги потерпілому, не викликали швидку допомогу та не повідомили про скоєне сторонніх осіб, а навпаки позбулися знаряддя вчиненого злочину та переховувалися від органу досудового розслідування у своїх родичів. За таких фактичних обставин суди чітко встановили наявність умислу на вбивство потерпілого. Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці. Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв`язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство. Про наявність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілого свідчить те, що обвинувачені прибули разом до будинку потерпілого, незаконно проникли на територію домоволодіння шляхом поштовху хвіртки обладнаної засовом, із застосуванням фізичної сили зламали замок вхідних дверей будинку, куди незаконно проникли. Виявивши всередині ОСОБА_9 , який лежав на дивані, ОСОБА_8 взяв у будинку металеву лопату з дерев`яною ручкою, а ОСОБА_7 взяв дерев`яний табурет, після чого вони спільно почали наносити потерпілому удари зі значною силою, від чого вказані предмети зламалися. Незважаючи на це, обвинувачені спільно одночасно продовжували завдавати ударів дерев`яними фрагментами, спрямовуючи ці удари по життєво важливим органам, спричинивши, крім інших тілесних ушкоджень, 8 забійних ран голови, які знаходяться у причинному зв`язку зі смертю потерпілого. Крім того, судом було встановлено, що побиття потерпілого відбувалося у невеликому приміщенні будинку, кожен з обвинувачених мав змогу бачити та усвідомлювати дії іншого співучасника, погоджувався із ними та продовжував свої протиправні дії, направлені на позбавлення життя потерпілого. Протиправні дії обвинувачені не припиняли до настання бажаного результату і закінчили одночасно, заподіявши смерть ОСОБА_9 , та спільно покинули будинок. Суд зауважує, що за обставин, коли обвинувачені виконували спільні дії, направлені на позбавлення життя потерпілого, виконували ці дії одночасно, не потребує розмежування - хто, скільки і в які частини тіла потерпілому наносив удари. Отже, виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що у діях ОСОБА_7 наявні ознаки складу злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. А тому доводи захисника про протилежне суд касаційної інстанції відкидає. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України та є обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги захисників, які є аналогічними доводам касаційної скарги, дав в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені в цих скаргах, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції. Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції. З матеріалів провадження вбачається, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду. Отже, твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставним. Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни. З цих підстав суд ухвалив: Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2024 року і ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_16 ОСОБА_3