Постанова КЦС ВС № 466/4655/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 466/4655/25 провадження № 61-3900св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі : ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович; третя особа - ОСОБА_3 ; розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, в інтересах якого діє адвокат Кусий Андрій Васильович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року у складі судді Невойта П. С., та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Шандри М. М. ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними результатів аукціону. Короткий зміст судових рішень 05 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Ганусяка О. І., надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. У судовому засіданні присутні представники відповідачів не заперечували щодо задоволення такого клопотання. Представник відповідача - приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. адвокат Кусий А. В. просив вирішити питання про стягнення з позивача на його користь 30000 гривень судових витрат, оскільки позов має ознаки завідомо безпідставного та ознаки зловживання правом, та переслідує мету перешкодити виконанню іншого судового рішення. 06 листопада 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Коцюбинська Л. С. подала заяву про стягнення із позивача понесених витрат на послуги адвоката, розмір яких складає 41 000, 00 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 28 травня 2025 року та протоколами до договору про надання правничої допомоги. З вказаних підстав просила покласти такі витрати на позивача. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. У задоволенні заяви представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусого А. В. та представника ОСОБА_2 - адвоката Коцюбинської Л. С. про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2026 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Коцюбинської Л. С. та представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусого А. В. залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні заяв представників відповідачів про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що сам по собі факт залишення позовної заяви без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідачів про компенсацію здійснених ними витрати на професійну правничу допомогу, оскільки жодних негативних наслідків на стадії підготовчого провадження відповідачі не понесли, а матеріалами справи не доведено необґрунтованих дій позивача при розгляді даної справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги 24 березня 2026 року через підсистему Електронний суд представник приватного виконавця Білецького І. М. - адвокат Кусий А. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у справі № 466/4655/25. Відповідно до абзацу шостого пункту четвертого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при вирішенні питання про залишення позову без розгляду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Львова. 15 травня 2026 року справа № 466/4655/25 надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Кусия А. В. мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано, що право позивача на залишення позову без розгляду не є абсолютним і обмежене часовими рамками (до початку розгляду по суті). Поза межами цього строку діє принцип стабільності процесу. Прийняття такої заяви після початку розгляду по суті фактично нівелює значення стадії підготовчого провадження та порушує принцип рівності сторін, оскільки відповідач вже поніс витрати на підготовку до захисту в суді першої інстанції. Звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України позовна заява може бути залишена без розгляду лише у випадку, якщо позивач подав відповідну заяву до початку розгляду справи по суті. Зауважує, що системний аналіз ЦПК свідчить: право «піти з процесу» без наслідків (залишення без розгляду) доступне позивачу лише до моменту, поки суд не розпочав розгляд спору по суті. Дозволяючи позивачу залишати позов без розгляду на стадії розгляду по суті, суди нівелюють значення статті 189 ЦПК та перетворюють судовий процес на інструмент маніпуляції. Вважає, що скаржником було доведено укладення договору з адвокатом; фіксований розмір гонорару - 30 000,00 грн; фактичне надання правничої допомоги. Але суди не надали належної оцінки цим доказам та вказали що необґрунтованих дій із сторони позивача не було. Доводи ухвали та постанови зводяться до того, що стягнення судових витрат можливе виключно за наявності встановленого зловживання процесуальними правами, є помилковими та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні норм процесуального права. Залишення позову без розгляду не означає автоматичного звільнення позивача від обов`язку компенсувати понесені іншою стороною витрати, особливо у випадку, коли такі витрати виникли внаслідок процесуальних дій позивача та були необхідними для належного захисту прав відповідача. Сформований судами попередніх інстанцій підхід фактично створює ситуацію, за якої позивач може ініціювати судовий процес, спричинити відповідачу значні витрати, а в подальшому без будь-яких процесуальних наслідків відмовитися від продовження розгляду справи. Такий підхід суперечить принципам змагальності сторін, процесуальної економії та справедливого судового розгляду, а також нівелює саму мету інституту розподілу судових витрат. Вважає, що поведінка позивача свідчить про недобросовісність, а саме подання заяви про залишення позову без розгляду через 6 місяців після відкриття провадження, подання заяви за 10 хвилин до судового засідання, неодноразове відкладення розгляду справи з вини позивача, зміна представників без належної процесуальної активності. Наголошує на тому, що ще 10 червня 2025 року представником приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. адвокатом Кусим А. В. подано відзив на позовну заяву, згідно якого вбачається, що на виконання вимог 178 ЦПК України повідомлено суд, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат становить 30 000 грн. Одночасно до відзиву додано договір про надання правової допомоги, ордер та платіжну інструкцію. Сторона позивача також не скористалась своїм правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву, а також не висловлювала заперечень щодо розміру судових витрат. Вказує на те, що сторона позивача 10 червня 2025 року вже знала, що позовну заяву залишить без розгляду. Така поведінка позивачки, яка спочатку ініціювала судовий процес без належної підготовки, а потім раптово «втрачає інтерес» після пів року процесу, є класичним прикладом недобросовісності. Відзив на касаційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом встановлено, що ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними результатів аукціону та призначено підготовче засідання на 14 год. 15 хв. 16 червня 2025 року в порядку загального позовного провадження. 30 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4. подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Розгляд справи відкладено на 14 липня 2025 року у зв`язку із зайнятістю судді в кримінальному провадженні, що підтверджується довідкою від 16 травня 2025 року (а. с. 54). Підготовче засідання, призначене на 16 травня 2025 року, відкладено на 30 липня 2025 року у зв`язку з тим, що задоволено клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи (а. с. 69). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 жовтня 2025 року. 03 жовтня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, представник позивачки подав клопотання, в якому зазначив про невизначеність позивачки щодо підтримання заявлених нею позовних вимог, а також можливе залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим просив розгляд справи відкласти. Протокольною ухвалою від 03 жовтня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 15 год. 00 хв. 05 листопада 2025 року. 05 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4. подав заяву про залишення позову без розгляду, яка задоволена ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України. У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України). Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12). Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі №905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22). У постановах від 14 травня 2024 року у cправі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретних критеріїв для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача». Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19). Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20). Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20). У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Подібні висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2025 року у справі № 750/14656/24 при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку із залишенням позову без розгляду. Суд апеляційної інстанції вважав не підтвердженими доводи відповідачів про те, що позивачка пред`явила завідомо безпідставний позов та вчиняла умисні дії на затягування розгляду справи, а її звернення до суду за захистом порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачами витрати. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не довели, що при зверненні до суду чи під час розгляду справи в суді позивачка діяла необґрунтовано. Доводи касаційної скарги, ідентичні доводам апеляційної скарги та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки представником позивачки подано лише одне клопотання про відкладення розгляду справи, що не призвело до надмірного затягування розгляду справи та не свідчить про зловживання своїми правами. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з часу пред`явлення позовних вимог в даній справі і до моменту залишення позову без розгляду інтереси позивачки представляв лише один представник - адвокат ОСОБА_4., що спростовує доводи щодо зміни позивачкою своїх представників. Доводи касаційної скарги про те, що заява про залишення позову без розгляду подана після закриття підготовчого провадження не свідчать про зловживання своїми правами, оскільки цивільне процесуальне законодавство України не обмежує право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду виключно в межах підготовчого провадження. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, в інтересах якого діє адвокат Кусий Андрій Васильович, залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк