Постанова КГС ВС № 903/976/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ cправа № 903/976/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., представників учасників справи: позивача - Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ, позивач, скаржник) - ОСОБА_1 (самопредставництво), відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «РБП Транс-Мост» (далі - Товариство, відповідач) - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ВЧ на рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2026 (головуюча - суддя Якушева І.О.), постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.), та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) у справі за позовом ВЧ до Товариства про стягнення 2 222 208,23 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ ВСТУП Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. ВЧ звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення пені за прострочення виконання робіт, штрафу за прострочення виконання окремих видів робіт на понад 30 днів, пені за прострочення завершення будівництва. 1.2. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконання відповідачем договору підряду на будівництво фортифікаційних споруд, а саме щодо своєчасного завершення робіт.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції 2.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 12.01.2026 у цій справі, яке залишив без змін Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.04.2026: - позов задовольнив частково; - стягнув з Товариства на користь ВЧ НОМЕР_2 369,98 грн пені за прострочення завершення будівництва, 5 405,30 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору; - у задоволенні позову про стягнення 774 659,72 грн пені за прострочення виконання робіт, 969 030,40 грн штрафу за прострочення виконання окремих видів робіт на понад 30 днів, 28 148,13 грн пені за прострочення завершення будівництва відмовив; - стягнув з ВЧ на користь Товариства 23 919,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг 3.1. ВЧ, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень в оскаржуваних частинах з порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах і додаткову постанову, відмовивши повністю в задоволенні заяв Товариства. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги 4.1. У касаційній скарзі на додаткову постанову ВЧ із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові застосував положення статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, додатковій ухвалі об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №925/1073/22, від 24.01.2022 у справі №911/2737/17. 4.1.1. на думку скаржника, розмір витрат на професійну правничу допомогу, є неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності, розумності, співмірності розміру таких витрат, виходячи з обставин справи. 4.2. У касаційній скарзі на рішення та постанову ВЧ із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові застосував положення статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, додатковій ухвалі об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №925/1073/22, від 24.01.2022 у справі №911/2737/17; додатковій постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №914/1493/24. 4.2.1. На думку скаржника, розмір витрат на професійну правничу допомогу, є неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності, розумності, співмірності розміру таких витрат, виходячи з обставин справи.

5. Позиція іншого учасника справи 5.1. Від Товариства відзиви на касаційні скарги до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6.1. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення з ВЧ на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу, встановив таке. 6.1.1. З наданих представником відповідача доказів вбачається, що 23.10.2025 Адвокатським об`єднанням «КОБРА» (далі - Об`єднання) та Товариством, як клієнтом, укладено договір про надання правничої допомоги №263/25-5 (далі - Договір), відповідно до умов якого: - за умовами цього договору Товариство замовило, а адвокатське об`єднання забезпечує надання послуг адвокатом щодо захисту представництва та надання іншої правової допомоги щодо представництва Товариства в будь-яких справах, що стосуються прав, свобод та інтересів Товариства (пункт 1.1); - положення про гонорар застосовуються в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає Товариство (пункт 3.1); - гонорар за послуги, які будуть надаватися на виконання Договору, визначені в додатку №1 до Договору з описом конкретного доручення клієнта, яке буде надаватись адвокатом. Гонорар оплачується готівкою або у безготівковий формі на рахунок адвокатського об`єднання. У разі проведення розрахунку (повного або часткового) за бажанням клієнта адвокатське об`єднання видає довідку. За фактом надання послуг сторони складають акт наданих послуг (пункт 3.2). 6.1.2. Об`єднання та Товариство 03.11.2025 підписали додаток №1 до Договору, відповідно до пункту 1 якого адвокатське об`єднання прийняло доручення від Товариства на здійснення захисту прав Товариства щодо супроводу справи №903/976/25 у Господарському суді Волинської області, а саме: підготовка та подання відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, клопотання про розподіл судових витрат по справі №903/976/25; представництво інтересів клієнта адвокатом адвокатського об`єднання у судових засіданнях по справі №903/976/25, що буде слухатись у Господарському суді Волинської області. 6.1.3. Згідно із пункту 2 додатку №1 до Договору сторони погодили, що належним виконанням доручення Товариства, зазначеного в пункті 1 цього додатку є подання узгоджених процесуальних документів та супровід справи №903/976/25 у Господарському суді Волинської області до винесення судом рішення у справі №903/976/25. Сторони погодили, що гонорар за виконання доручення відповідача, зазначеного в пункті 1 цього додатку має фіксований розмір, та складає 30 000,00 грн. Сторони домовились про наступний порядок сплати гонорару: 100% від гонорару сплачується протягом 30 робочих днів з моменту виконання доручення Товариства в спосіб, що визначений пунктом 2 цього додатку. 6.1.4. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн відповідачем надано: Договір; додаток №1 до Договору; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу. 6.1.5. Згідно з розрахунком витрат на професійну правничу допомогу відповідачу надано правову допомогу на загальну суму 30 000,00 грн, з яких: 9 000,00 грн підготовка відзиву на позовну заяву по справі №903/976/25; 6 000,00 грн підготовка заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву у справі №903/976/25; 15 000,00 грн участь адвоката Об`єднання у судових засіданнях у справі №903/976/25 у Господарському суді Волинської області. 6.1.6. Суд апеляційної інстанції вказав, що зауваження позивача, як на підставу відмови, про те, що в розрахунку витрат зазначено словосполучення «участі в судових засіданнях», а по факту було лише одне судове засідання, не приймаються до уваги, оскільки з даного вбачається надмірний формалізм та буквальне цитування слів по їх закінченню, при цьому, таке зазначення не нівелює дійсної участі представника відповідача лише в одному засіданні, а не в декількох. 6.1.7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані докази в їх сукупності підтверджують надання відповідачу професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у заявленому обсязі на загальну суму 30 000,00 грн, а саме підтверджено написання відзиву на позовну заяву, надання практичної допомоги та участь в судовому засіданні. 6.1.8. Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи апелянта, про те, що позивач фінансується з державного бюджету, адже вказане жодним чином не нівелює право та можливість стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу іншої сторони в разі, коли рішення щодо частини позовних вимог у справі винесено на користь такої іншої особи. Водночас, суд апеляційної інстанції з огляду на те, що позов у цій справі подано особою, котра заявляє про своє державне фінансування, і частини позовних вимог котрої визнано безпідставними (з огляду на що, відмовлено у їх задоволенні), звернув увагу позивача на те, що у випадку не заявлення ним таких безпідставних позовних вимог (і повного задоволення позову на його користь) витрати на професійну правничу допомогу іншої сторони з нього apriori й не могли б стягуватися. 6.1.9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки у задоволенні позову відмовлено на 79,73% і позивачем не доведено реальних підстав для більшого зменшення цієї суми, то з позивача слід стягнути на користь відповідача 23 919,00 грн (30 000,00 грн х 79,73%) витрат на професійну правничу допомогу. Відтак, з позивача на користь відповідача підлягають стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 919,00 грн, у решті стягненні витрат слід відмовити. Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий господарський суд в оспорюваному судовому рішенні дійшов до аналогічних висновків щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а відтак суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення і в цій частині. 6.1.10. Суд апеляційної інстанції констатував, що доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі є безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. 6.1.11. Колегія суддів апеляційної інстанції вважала, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга позивача, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в них доводи не спростовують висновків суду. 6.2. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткову постанову, встановив таке. 6.2.1. Від представника відповідача 15.04.2026 надійшла заява про ухвалення додаткової постанови, в якій, з підстав висвітлених у заяві, представник відповідача просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи №903/976/25 у суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн. 6.2.2. Від позивача 15.04.2026 надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій позивач просив відмовити в повному обсязі у стягненні витрат на правничу допомогу. Позивач вказав, що в клопотанні про стягнення судових витрат вказана сума в розмірі 30 000,00 грн, як витрати на правничу допомогу, при цьому, в розрахунку таких витрат вказано: за подання відзиву на апеляційну скаргу 15 000,00 грн та за участь в судових засіданнях 15 000,00 грн. Позивач наголошує, що в суді апеляційної інстанції було лише 1 судове засідання, а не декілька. Позивач, заперечив проти розміру таких витрат на правову допомогу і вважає, що така сума до стягнення є безпідставною, необґрунтованою та значно завищеною в цілому. На його переконання розмір витрат на професійну правничу допомогу, є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а також не відповідає критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з обставин справи. Вважає, що ця судова справа не є складною для професійного адвоката та не потребує від представника відповідача витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів, що з позиції позивача свідчить про завищення заявленої вартості послуг. 6.2.3. Від позивача 21.04.2026 надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій позивач просив відмовити в повному обсязі у стягненні витрат на правничу допомогу. Позивач вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вважає, що оскільки позивач фінансується з державного бюджету, покладення на нього додаткових витрат під час воєнного стану є надмірним фінансовим тягарем, як для позивача, так і для держави в цілому. Відтак, позивач вважає, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката є завищеним та не відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні вимог про відшкодування відповідачу судових витрат в повному обсязі, у зв`язку з недоведеністю їх розміру згідно критеріїв пропорційності, розумності та справедливості. Крім того, позивач вказав, що в клопотанні про відшкодування таких витрат та доданих документів не конкретизовано детального опису робіт (наданих послуг). 6.2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що 06.03.2026 відповідачем та Адвокатським бюро "КОБРА" (далі - Бюро) укладено Додаток №2 до Договору, відповідно до пункту 1 якого Бюро прийняло від відповідача на здійснення прав відповідача щодо супроводу справи №903/976/25 у Північно-західному апеляційному господарському суді: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу; представництво інтересів відповідача адвокатом у судових засіданнях у справі 3903/976/25, що буде слухатися у Північно-західному апеляційному господарському суді. Сторони погодили, що гонорар за виконання доручення відповідача, зазначеного в пункті 1 Додатку має фіксований розмір та складає 30 000,00 грн. 6.2.5. Дослідивши розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, що надано Бюро у справі 3903/976/25 у Північно-західному апеляційному господарському суду, на думку суду апеляційної інстанції, вбачається такі назви робіт та їх вартість: - підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі - 15 000,00 грн; - участь адвоката в судових засіданнях у справі в Північно-західному апеляційному господарському суді - 15 000,00 грн, всього 30 000,00 грн. 6.2.6. Суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст відзиву на апеляційну скаргу вказав, що він фактично дублює зміст відзиву на позовну заяву, що подавався місцевому господарському та за які вже було стягнуто відшкодування цих витрат. 6.2.7. При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховано, що в суді апеляційної інстанції проведено лише одне судове засідання за участю представника відповідача 15.04.2026, яке тривало 50 хв., на якому представником відповідача підтримано позицію, наведену ним у відзиві на апеляційну скаргу. В той же час, сукупність того, що відзив на апеляційну скаргу дублює доводи відзиву на позов, розглянуто справу за одне судове засідання на переконання колегії суддів свідчить про завищення у цьому випадку розміру судових витрат за надані адвокатом послуги. 6.2.8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір таких витрат (з огляду на розмір витрат, що стягнуто за розгляд в суді першої інстанції, де збиралися докази та первинно надавалися пояснення) є завищеними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення. 6.2.9. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх обсягом та значенням справи для сторони), констатує, що відсутні підстави для присудження відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення. 6.2.10. Вирішуючи питання, чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін, суд апеляційної інстанції врахував, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції позиція відповідача не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося тим самим адвокатом і адвокатським об`єднанням. Відтак, правова позиція відповідача вже була сформована під час апеляційного розгляду цієї справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного розгляду не надано та з матеріалів справи не вбачається, що свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат, оскільки розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і не є співмірними з виконаною роботою в суді апеляційної інстанції. 6.2.11. Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи позивача наведені в заяві про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, що позивач фінансується з державного бюджету та держава понесення надмірний фінансовий тягар у разі стягнення правничих витрат, адже вказане жодним чином не нівелює право та можливість стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу іншої сторони в разі, коли рішення щодо частини позовних вимог у справі винесено на користь іншої особи. Водночас, суд апеляційної інстанції з огляду на те, що позов у цній справі подано особою, котра заявляє про своє державне фінансування, і частини позовних вимог котрої визнано безпідставними (з огляду на що, відмовлено у їх задоволенні), звертає увагу позивача на те, що у випадку не заявлення ним таких безпідставних позовних вимог (і повного задоволення позову на його користь) витрати на професійну правничу допомогу іншої сторони з нього apriori й не могли б стягуватися. При цьому, заявляючи про таку позицію щодо негативних наслідків для держави в разі стягнення судових витрат з позивача, враховуючи ініціювання та подання позовної заяви саме такою особою (що фінансується з державного бюджету), предмет позову котрий зводиться до стягнення лише одних штрафних санкцій при доведеності обставин надання та прийняття позивачем послуг без будь-яких зауважень, колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що така позиція позивача зводиться до нівелювання однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. 6.2.12. Суд апеляційної інстанції наголосив, що ураховуючи заперечення позивача щодо часу витраченого адвокатом, обсягу робіт, їх співмірністю та за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт та те, що в суді апеляційної інстанції представником відповідача відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції та підтверджувалося законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, що і знайшло своє відображення в поданому відзиві на апеляційні скарги, беручи до уваги відсутність особливої складності справи, яка переглядалася судом апеляційної інстанції, кількість і тривалість засідань у цій справі, в яких брав участь представник відповідача в суді апеляційної інстанції (1 судове засідання), а також те, що підготовка до судового засідання, робота в судовому засіданні у цій справі фактично є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу, недоведеність заявником: обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, негативну поведінку сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, враховуючи заперечення сторони щодо зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що такий розмір у сумі 30 000,00 грн (який є ідентичний розміру судових витрат, заявленому в суді першої інстанції) є значно завищеним заявником, з огляду на що колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що достатнім, співмірним та обґрунтованим буде покладення на позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суду апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн. 6.2.13. Суд апеляційної інстанції виснував про підставність і обґрунтованість покладення на позивача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також такий, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовив.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції 7.1. Верховний Суд ухвалою від 14.05.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ВЧ на додаткову постанову на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. 7.2. Верховний Суд ухвалою від 14.05.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ВЧ на рішення та постанову на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, постановив розглядати спільно касаційні скарги ВЧ на рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2026, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №903/976/25. 7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 8.1. Предметом касаційного оскарження є: - рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ВЧ НОМЕР_3 919,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; - додаткова постанова суду апеляційної інстанції. 8.2. Отже, перед судом касаційної інстанції поставлено питання наявності/відсутності порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час ухвалення судових рішень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ВЧ на користь Товариства. 8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. 8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 8.7. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору. 8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. 8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19. 8.10. Скаржник, оскаржуючи судові рішення, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує на судові рішення Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, що означені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови. 8.12. Слід зазначити, що в означених скаржником судових рішеннях Верховним Судом та Великою Платою Верховного Суду зазначалися висновки, які стосуються застосування положень статті 126 «Витрати на професійну правничу допомогу» ГПК України, а тому, з огляду на доводи скаржника, які наведені у касаційних скаргах, предмет касаційного оскарження, Суд, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах і цій справі, є схожими, враховуючи предмет судового розгляду (заяви/клопотання про ухвалення додаткового рішення/стягнення витрат на професійну правничу допомогу), нормативно-правове регулювання (зокрема, статті 126, 129 ГПК України). 8.13. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. 8.13.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. 8.14. Узагальнені доводи скаржника, які наведені у касаційних скаргах, зводяться до того, що на думку ВЧ, розмір витрат на професійну правничу допомогу, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а також не відповідає критеріям розумності розміру таких витрат і їх реальності, з огляду на обставини справи. 8.15. Верховний Суд виходить з того, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України). 8.16. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України). 8.17. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина п`ята статті 129 ГПК України). 8.18. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. 8.19. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 126 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України. 8.20. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 8.21. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України). 8.22. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23). 8.23. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19). 8.24. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ №922/1964/21). 8.25. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). 8.26. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. 8.27. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). 8.28. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18). 8.29. Зміст оскаржуваних судових рішень, а саме: рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання покладення витрат на професійну правничу допомогу, постанова суду апеляційної інстанції в частині перегляду рішення суду першої інстанції у вказаній частині та додаткова постанова суду апеляційної інстанції, свідчать, що суди попередніх інстанцій оцінили розмір заявлених витрат на професійну правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг (дивись розділ 6 цієї постанови) та навели свої міркування та обґрунтування визначеного до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 8.30. Суд враховує те, що суди попередніх інстанцій надавали оцінку означеним позивачем та відповідачем доводам, які викладені як у заявах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та і у заперечені на заяву відповідача про стягнення судових витрат, клопотання про зменшення, тощо, поданих до суду першої інстанції. 8.31. Водночас аргументи касаційних скарг в цій частині за своєю суттю зводяться до незгоди позивача із фактом покладання судових витрат на нього, визначеним судами розміром відшкодування та власним суб`єктивним викладенням необхідності відмови у задоволенні заяв відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, і частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та принципам розумності, співмірності та реальності. 8.32. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини та докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності, тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень та про неправильне застосування судами статей 126 та 129 ГПК України. 8.33. Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 №910/14524/22, в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги. 8.34. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України. 8.35. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126 та 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень. 8.36. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України. 8.37. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (дивись пункти 4.1 та 4.2 цієї постанови), не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судами приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України, відповідності критеріям розумності, співмірності, реальності. 8.38. Отже, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень в оскаржуваних частинах, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. 8.39. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. 8.40. Позивачу надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг 9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені скаржником, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційні скарги позивача слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 12.01.2026, постанову суду апеляційної інстанції від 15.04.2026 в оскаржуваних частинах, додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 22.04.2026 у цій справі - без змін.

10. Судові витрати. 10.1. Судовий збір за подання касаційних скарг щодо оскарження рішення суду першої інстанції від 12.01.2026, постанову суду апеляційної інстанції від 15.04.2026 в оскаржуваних частинах, додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 22.04.2026 у цій справі не стягується. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 12.01.2026, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 в оскаржуваних частинах, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №903/976/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов