Постанова КГС ВС № 910/2111/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/2111/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., за участю секретаря судового засідання Сулім А. В., за участю представників: Державної іпотечної установи - Стадного Д.С., ОСОБА_1. - Карасюка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/2111/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність боржника фізичної особи. ВСТАНОВИВ: Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м.Києва із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у зв`язку з неможливістю погасити заборгованість. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024, серед іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 з відповідними правовими наслідками; призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Загороднього О. М., установлено керуючому реструктуризацією боргів боржника строк до 27.05.2024 для подачі до Господарського суду м. Києва відомостей про результати розгляду вимог кредиторів (письмові нормативно-обґрунтовані пояснення по кожному з кредиторів, витяги з державних реєстрів заборон щодо майна боржника, а також, при наявності, письмові заперечення боржника щодо вимог кредиторів), а також доказів повідомлення кредиторів про дату проведення попереднього засідання суду, визначено дату проведення попереднього судового засідання на 03.06.24. 27.05.2024 від арбітражного керуючого Загороднього О.М. надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Загородній О.М. вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі статті 90 КУзПБ, оскільки в межах встановленого статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) строку кредиторських заяв з грошовими вимогами до ОСОБА_1 не надходило. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024, серед іншого, провадження у справі № 910/2111/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 закрито, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів ОСОБА_1 , припинено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 , припинено повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Загороднього О.М., вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений КУзПБ строк або відхилені господарським судом, постановлено вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Зазначену ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що межах встановленого статтею 45 КУзПБ строку кредиторських заяв з грошовими вимогами до ОСОБА_1 не надходило, тому наявні підстави для закриття провадження у справі, передбачені пунктом 8 частини першої статті 90 КУзПБ, із застосуванням наслідків закриття, передбачених частиною четвертою статті 90 КУзПБ. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Державна іпотечна установа звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.02.2026, серед іншого, відкрив апеляційне провадження у справі № 910/2111/24, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 призначив до розгляду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/2111/24 закрито. Ухвала мотивована тим, що Державна іпотечна установа не є учасником даної справи про неплатоспроможності ОСОБА_1 та не набула повної процесуальної дієздатності у цій справі, оскільки її грошові вимоги не визнані судом; оскаржувана ухвала не вирішував питання про права та обов`язки Державної іпотечної установи та не порушувала її права на час постановлення оскаржуваної ухвали. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Державна іпотечна установа (далі - Установа, скаржник) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставами касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції: - неправильно застосував пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України, не з`ясувавши належним чином, чи вирішено ухвалою суду першої інстанції питання про права Державної іпотечної установи, та не надавши оцінки наданим доказам; - порушив частину першу статті 254 ГПК України, фактично позбавивши Установу права на апеляційний перегляд справи, гарантованого частиною першою статті 17 ГПК України; - не врахував релевантну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 921/39/21 та від 22.01.2026 у справі № 908/702/25. У додаткових пояснення скаржник звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки обставинам щодо відступлення права вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до боржника Державній іпотечній установі ще у 2015 році за договором відступлення права вимоги № 17/4-В, а відтак саме Установа є фактичним та належним кредитором боржника на момент звернення останнього із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. При цьому боржник у заяві про відкриття провадження зазначив ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", хоча останній на час звернення вже не був кредитором у відповідних правовідносинах. За доводами скаржника, наслідком допущеного порушення стало фактичне виключення реального належного кредитора з процедури неплатоспроможності ще на її початковому етапі, і боржник уникнув належної судової процедури, багатомільйонна заборгованість перед державною установою фактично була списана без повноцінного судового розгляду. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив та письмові пояснення по суті касаційної скарги із запереченнями проти її вимог, висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у цій справі вважає законним, адже звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не зазначив в ній про те, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме. Крім того звертає увагу на те, що апеляційним судом вірно встановлено, що в апеляційній скарзі відсутні будь-які посилання на наявність в Установи конкретних грошових вимог до боржника, а також не зазначено, що такі вимоги не могли бути реалізовані шляхом їх заявлення у встановленому законом порядку в межах провадження у справі про неплатоспроможність. ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, посилаючись на відсутність передбачених процесуальним законом підстав касаційного оскарження. Державна іпотечна установа надала заперечення на клопотання ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у його задоволенні, зазначає, що наведені у клопотання доводи фактично стосуються обґрунтованості касаційної скарги по суті та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 296 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке. Частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Згідно з частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства. Отже, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та КУзПБ. Водночас, суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. З моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20). В силу особливостей провадження у справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення (ухвали, постанови) у справі про банкрутство, чинним законодавством звужено до учасників цієї справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, в хід процедури банкрутства. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є: сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника. Сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність), відповідно до положень статті 1 КУзПБ, є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Зазначений перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство зазначена стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених КУзПБ, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Разом з тим, встановлення права особи на оскарження судових рішень у справі про банкрутство слід здійснювати з урахуванням визначеного зазначеними нормами кола учасників справи про банкрутство. За змістом приписів статей 17, 254 ГПК України процесуальним законом виокремлено коло осіб, наділених правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: (1) учасники справи; (2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Колегія суддів враховує, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 17.10.2019 у справі № 910/21156/16. Оскільки, окрім учасників справи, правом апеляційного оскарження наділені також особи, які не брали участі у справі, за умови, що судові рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків, відтак стосовно зазначених осіб слід звернутися до усталеної правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, ухваленій у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду. На переконання Верховного Суду, судове рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги. Отже, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. Як з`ясував господарський суд апеляційної інстанції, на момент подання та розгляду апеляційної скарги Державна іпотечна установа не набула статусу кредитора у справі про банкрутство, оскільки з відповідною заявою до суду не зверталася. Державна іпотечна установа в апеляційній скарзі, в обґрунтування порушення своїх прав та інтересів оскаржуваним судовим рішенням у справі, зазначала, що боржник у заяві про неплатоспроможність одним із своїх кредиторів вказав ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який вже не був кредитором ОСОБА_1 , адже вимоги за кредитним зобов`язанням були відступлені Державній іпотечній установі за договором відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015. Суд апеляційної інстанції, закриваючи оскаржуваною ухвалою апеляційне провадження за апеляційною скаргою Установи на підставі норм пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, керувався тим, що матеріали справи не містять належним чином завіреної копії договору відступлення права вимоги та доказів повідомлення боржника чи арбітражного керуючого про відступлення права вимоги Державній іпотечній установі; апеляційна скарга не містить належного обґрунтування того, яким саме чином ухвала суду про закриття провадження у справі порушує права, свободи чи законні інтереси апелянта. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду. У даному конкретному випадку Державна іпотечна установа як особа, яка не брали участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, а відповідно суд апеляційної інстанції дотримуючись процесуального обов`язку, після прийняття апеляційної скарги такої особи (яка не брала участі у справі), повинен з`ясувати, чи прийнято оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Так, стверджуючи про відсутність доказів повідомлення боржника про те, що грошові зобов`язання боржника за кредитним договором перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" були відступлені Державній іпотечній установі, апеляційний суд залишив поза увагою наявні в матеріалах справи заперечення ОСОБА_1 проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Установи у цій справі. В запереченнях сам боржник зазначає, що про відступлення права вимоги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Державної іпотечної установи ОСОБА_2 стало відомо у жовтні 2025 року за фактом подання Установою до Деснянського районного суду міста Києва по справі № 2-6060/10 заяви про заміну сторони у судовому рішенні, обґрунтовану укладеним договором відступлення права вимоги № 17/4В від 11.02.2015. До заперечення долучено копії заяви Установи про №3134_32 від 01.10.2025 про заміну сторони у судовому рішення та заперечення представника ОСОБА_1 . Тобто, на час звернення Установи з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції боржник володів інформацією про відступлення права вимоги АТ "Банк "Фананси та Кредит" на користь скаржника. Крім того, без відповідного реагування суду апеляційної інстанції залишились доводи скаржника, що постановлення оскарженої ухвали суду першої інстанції відбулося як внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , який в заяві про відкриття справи про неплатоспроможність одним із своїх кредиторів вказав ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який вже не був його кредитором, адже вимоги за кредитним зобов`язанням були відступлені Державній іпотечній установі, так і дій суду першої інстанції, який всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 921/39/21, не дотримався алгоритму дій, а саме, не зобов`язав керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Загороднього О.М. письмово повідомити кредиторів, зазначених боржником у заяві про відкриття провадження у справі. Саме внаслідок цих обставин, за доводами скаржника, Установа й була позбавлена можливості своєчасно заявити свої вимоги, що призвело до порушення її прав. Тобто, апеляційний суд належним чином не перевірив доводи Установи що внаслідок дій суду першої інстанції Державна іпотечна установа - реальний кредитор була усунута від участі у справі та позбавлена можливості реалізувати свої права кредитора. Також колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність в апеляційній скарзі належного обґрунтування того, яким саме чином ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі порушує права, свободи чи законні інтереси апелянта. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з апеляційною скаргою Установа зазначала, що внаслідок ухвали від 03.06.2024, в якій суд визнав вважати погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установленому Кодексом порядку, багатомільйонна заборгованість ОСОБА_1 перед Державною іпотечною установою фактично була списана без повноцінного судового розгляду, без участі самого кредитора. З огляду на наведене, за наявності відповідних доводів Установи, апеляційний суд мав з`ясувати існування правового зв`язку між оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції та правами Установи. Колегія суддів зауважує, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина 1 статті 17 ГПК України). При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі. Однак, суд апеляційної інстанції обмежився формальною оцінкою процесуального статусу Установи без аналізу реального впливу судового рішення на її права, обов`язки та інтереси, не дослідив реальний зміст спірних правовідносин, не врахував наслідки оскаржуваного рішення для Установи, не забезпечив баланс між процесуальною формою та принципом справедливості, що призвело до передчасного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Установи на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України. Колегія суддів зауважує, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Однак постановлена у цій справі ухвала суду першої інстанції про закриття апеляційного провадження зазначеним вимогам не відповідає. Обмежившись формальною оцінкою процесуального статусу Установи, без аналізу реального впливу судового рішення на її права та інтереси, суд апеляційної інстанції не перевірив можливість порушення майнових інтересів цього скаржника зазначеним судовим рішенням, як і не надав належної правової оцінки відповідним доводам апеляційної скарги у цій частині. Передчасно констатувавши про відсутність у заявника апеляційної скарги права на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за відповідною апеляційною скаргою у порядку вимог пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови. Щодо клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України колегія суддів зазначає, що наведені скаржником висновки Верховного Суду стосуються правової проблеми, релевантної для цієї справи, а саме необхідності з`ясування, чи прийнято оскаржуване рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника (особи (яка не брала участі у справі),і які конкретно, встановлення можливість порушення майнових інтересів цього скаржника зазначеним судовим рішенням. Крім цього, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, стосовно конкретизації критеріїв подібності правовідносин, Суд зазначає, що попри наведені Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові правила та критерії подібності правовідносин, між тим така категорія як подібність правовідносин є оціночною, а тому визначається Судом у кожній справі за судовим розсудом, з урахуванням якого Суд у цій справі не погоджується з аргументами боржника про неподібність з правовідносинами у цій справі тих правовідносин, стосовно яких викладені висновки у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник. Відтак, колегія суддів у цій справі не встановила підстав, передбачених частиною першою статті 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження у справі, а тому клопотання задоволенню не підлягає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до положень частин першої та третьої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України). Ураховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310 ГПК України, касаційна скарга Державної іпотечної установи підлягає задоволенню, ухвала апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Судові витрати Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України). Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі №910/2111/24 скасувати.

3. Справу № 910/2111/24 передати для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя К. М. Огороднік Судді С.В. Жуков В.Я. Погребняк