Ухвала КГС ВС № 922/1852/25

УХВАЛА 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 922/1852/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л., розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі», позивач, скаржник) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 у справі за позовом КП «Харківські теплові мережі» до Фізичної особи-підприємця Асряна Бабкена Мусайовича (далі - ФОП Асрян Б.М., відповідач) про стягнення 142 779,75 грн, ВСТАНОВИВ: КП «Харківські теплові мережі» 02.06.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 у справі №922/1852/25, рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2026 у цій справі залишити в силі. Крім того у касаційній скарзі викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 для розгляду справи №922/1852/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л. З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у травні 2025 року до Господарського суду Харківської області звернулося КП «Харківські теплові мережі» з позовом до ФОП Асряна Б.М. про стягнення заборгованості у розмірі 142 779,75 грн, з яких: 139 169,18 грн - заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії; 194,94 грн - абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії; 3 415,63 грн - заборгованість за публічним договором з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності. Суд першої інстанції відкрив провадження у справі №922/1852/25 та вирішив здійснювати судовий розгляд справи у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами (ухвала суду першої інстанції від 02.06.2025). Господарський суд Харківської області рішенням від 17.02.2026 у справі №922/1852/25 позовні вимоги задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 142 779,75 грн, з яких: 139 169,18 грн - заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії; 194,94 грн - абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії; 3 415,63 грн - заборгованість за публічним договором з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності. Рішення мотивоване доведеністю позовних вимог. Східний апеляційний господарський суд постановою від 15.05.2026, рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2026 у справі №922/1852/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 139 169,18 грн заборгованості за послугу з постачання теплової енергії; 194,94 грн абонентської плати скасував; ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 139 169,18 грн заборгованості за послугу з постачання теплової енергії; 194,94 грн абонентської плати відмовив; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2026 у справі №922/1852/25 залишив без змін. Суд апеляційної інстанції у скасованій частині виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правильність визначення обсягу спожитої теплової енергії та розміру заявленої до стягнення заборгованості; рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за публічним договором з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування у цій частині відсутні. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги КП «Харківські теплові мережі» в контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)). Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним. Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Позов подано у травні 2025 року. Предметом позову у справі №922/1852/25 є стягнення заборгованості у розмірі 142 779,75 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України. У касаційній скарзі КП «Харківські теплові мережі» із посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача; фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики полягає в тому, що позивач у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему правильності застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315, дія якої розповсюджується не лише на позивача, а й на споживачів послуг з надання теплової енергії міста Харкова, оскільки зазначена правова проблема має системний характер, розгляд якої дозволить Верховному Суду сформулювати правовий висновок, який забезпечить сталість та єдність судової практики у господарських спорах, що є підставою відкриття касаційного провадження; оскаржувана постанова створює для позивача ризик неможливості спростування встановленої судом правової моделі у майбутніх спорах, тому ця справа має виняткове значення для скаржника; також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо цього питання створює правову невизначеність для виконавця послуг з постачання теплової енергії. Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям. Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Поряд з цим Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на приписи частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу Суд зауважує, що скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні чи наявної суперечливості у практиці касаційного суду (касаційних судів). Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених скаржником норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Таким чином вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані. Водночас «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес» є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Стосовно «винятковості значення» справи для учасника та «суспільного інтересу», то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Отже, твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадках передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом також відхиляються за відсутності обґрунтування, адже є абстрактними, декларативними та зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів відзначає, що незгода із судовим рішенням попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом. За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу. Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи. Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено. Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду Судом цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведено. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КП «Харківські теплові мережі» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 у справі №922/1852/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Викладене у касаційній скарзі клопотання про відстрочення сплати судового збору не розглядається, у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 у справі №922/1852/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов