Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1811/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" червня 2026 р. Справа№ 910/1811/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Кравчука Г.А. Сковородіної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/1811/26 (суддя Я.А. Карабань) за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви до 1) Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра", 2) Міністерства культури України про усунення перешкод у користуванні майном ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічий Монастир/ Української Православної Церкви (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" (надалі - відповідач-1), 2) Міністерства культури України (надалі - відповідач-2), в якому просить суд: - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви у Ближніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000); - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у Дальніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус №

91. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 позовну заяву повернуто без розгляду. Ухвала суду мотивована тим, що позивач не виконав вимоги ухвали Господарського суду міста Києва суду від 25.02.2026 та не усунув у строк недоліки наведені в ній, а також позивачем не дотримано вимог ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що приписи ст. 174 Господарського процесуального кодексу України носять імперативний характер, суд дійшов до висновку, що викладені обставини є підставою для повернення позовної заяви відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаною ухвалою, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим судом з неправильним застосуванням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що зміст п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України не передбачає обов`язку позивача на стадії відкриття провадження формулювати прохальну частину позову таким чином, щоб вона фактично відтворювала майбутню резолютивну частину рішення суду із детальним технічним описом механізму його виконання. Апелянт також посилається на те, що суд аналізуючи зміст позовної заяви, вийшов за межі перевірки формальних вимог до позову та фактично здійснив оцінку змісту позову і доказів уже на стадії відкриття провадження. До того ж скаржник наголошує, що закон прямо передбачає можливість об`єднання вимог, пов`язаних не лише первинними правовими титулами, а й фактичними обставинами спору, характером порушення та доказами, якими обґрунтовуються заявлені вимоги. Узагальнені доводи та заперечення сторін 08.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін. Відповідач-2 зауважує на тому, що встановлений судом недолік позовної заяви полягає не у можливій неналежності відповідача у спірних правовідносинах, а саме у невизначеності змісту позовних вимог щодо нього, що свідчить про недодержання вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим суд дійшов правомірного висновку щодо повернення позовної заяви позивачу. 10.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін. Відповідач-1 зауважує на тому, що судом прийнято законну ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, враховуючи невиконання ст. 162 господарського процесуального кодексу, а саме не зазначення конкретних позовних вимог до Мінкульту. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/1811/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026, у зв`язку перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1811/26. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 25.03.2026, справу №910/1811/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Спаських Н.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/1811/26. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Витребувано матеріали справи №910/1811/26 з Господарського суду міста Києва. 20.04.2026 матеріали справи №910/1811/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026, у зв`язку з перебуванням судді Спаських Н.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1811/26. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15.06.2026, справу №910/1811/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Сковородіна О.М. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого. Як вище зазначено судом, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічий Монастир/ Української Православної Церкви (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" (надалі - відповідач-1), 2) Міністерства культури України (надалі - відповідач-2), в якому просить суд: - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви у Ближніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000); - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у Дальніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус №

91. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення даної ухвали, а саме шляхом: - уточненням прохальної частини позову із зазначенням у який саме спосіб перешкоди у користуванні майном мають бути усунуті; - уточненням прохальної частини позову із зазначенням позовних вимог щодо Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" та Міністерства культури України. 04.03.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, згідно якої прохальну частину позову позивачем викладено таким чином: - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви у Ближніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000), шляхом: - надання Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" та Міністерством культури України Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви постійного і безперешкодного доступу до приміщень Ближніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000); - звільнення Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" та Міністерством культури України приміщень Ближніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000); - видачі Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви ключів від замка (замків) дверей приміщень Ближніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 90 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2050000680000). - усунути перешкоди позивачу у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у Дальніх печерах, що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 91, шляхом: - надання Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" та Міністерством культури України Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви постійного і безперешкодного доступу до приміщень Дальніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 91; - звільнення Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" та Міністерством культури України приміщень Дальніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус № 91; - видачі Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви ключів від замка (замків) дверей приміщень Дальніх печер, що знаходяться за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, корпус №

91. Разом з тим, відповідно до поданої заяви позивачем було усунуто не всі недоліки визначені в ухвалі суду від 25.02.2026, а саме в частині уточненням прохальної частини позову із зазначенням позовних вимог щодо Міністерства культури України. Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Дійшовши висновку про порушення позивачем наведених вище норм процесуального права, суд першої інстанції виходив з того, що, вказані у заяві про усунення недоліків позовні вимоги, викладені позивачем некоректно, оскільки суд позбавлений можливості, зокрема, встановити однозначно чи позивач просить надати відповідачами 1-2 постійного і безперешкодного доступу до приміщень та звільнити відповідачами 1-2 приміщення кожного окремо чи разом. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що із викладених позивачем позовних вимог неможливо встановити яку саме дію зобов`язане вчинити Міністерство культури України як центральний орган виконавчої влади для усунення перешкод у користуванні конкретними об`єктами та яким способом Міністерство культури України має реалізувати таку дію у фактичній площині (в межах компетенції), якщо фізичний контроль/режим доступу, замки, охорона, ключі, пропускний режим, допуск до об`єктів, як зазначає позивач у позові здійснюється не Міністерством культури України як таким, а Національним заповідником "Києво-Печерська Лавра". При цьому суд першої інстанції наголосив, що позовні вимоги "надати доступ" та "звільнити приміщення" щодо Міністерства культури України, без розкриття механізму їх фактичного виконання саме цим відповідачем, створюють ситуацію, коли суд у разі відкриття провадження буде змушений: або самостійно конкретизувати спосіб захисту та обов`язки Міністерства (що процесуально неприпустимо, оскільки суд не може підміняти позивача у формуванні предмета позову); або ухвалити рішення з декларативною резолютивною частиною, що суперечить завданню господарського судочинства та принципу ефективності судового захисту. Отже, за висновком місцевого господарського суду в позовній заяві Міністерство культури України фактично фігурує як орган управління/власник/суб`єкт владних повноважень, однак прохальна частина сформульована так, ніби Міністерство культури України є безпосереднім фактичним користувачем/володільцем приміщень або суб`єктом, що фізично контролює доступ. Без уточнення - в чому полягає його протиправна поведінка і який конкретний обов`язок має бути покладено - вимоги до Міністерства залишаються юридично невизначеними, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке. Предмет позову, тобто певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, яка повинна викладатися чітко й безумовно, з метою його належного виконання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36)]. Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності та не наділений повноваженнями самостійно формулювати або уточнювати позовні вимоги замість позивача, оскільки визначення предмета позову та змісту позовних вимог є виключним процесуальним правом та обов`язком позивача. В контексті наведеного вище, суд першої інстанції доцільно наголосив, що зазначені висновки не є вирішенням питання про належність чи неналежність Міністерства культури України як відповідача по суті, так як питання належного відповідача оцінюється під час розгляду справи. Однак, на стадії вирішення питання про відкриття провадження процесуальним обов`язком суду є перевірка відповідності позову вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України та здатність заявлених вимог бути викладеними у виконуваній резолютивній частині рішення. У даному випадку, встановлений судом недолік позовної заяви має процесуальний характер та полягає у недодержанні вимог пунктів 4, 5 частини другої статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо чіткого визначення змісту позовних вимог та їх розподілу щодо кожного відповідача. Зокрема, суд першої інстанції обгрунтовано відзначив, що позивач, заявляючи вимоги до Міністерства культури України як до другого відповідача, не визначив конкретних дій, які саме цей відповідач повинен вчинити для усунення заявлених перешкод у користуванні майном, та не обґрунтував механізм реалізації такого обов`язку з урахуванням компетенції зазначеного органу. Натомість, формулювання позовних вимог у редакції поданої заяви про усунення недоліків носять узагальнений характер та не дозволяють однозначно встановити, який саме юридичний обов`язок має бути покладений на Міністерство культури України у разі задоволення позову, з огляду на що суд позбавлений можливості сформулювати чітку та виконувану резолютивну частину судового рішення, що суперечить завданню господарського судочинства щодо забезпечення ефективного судового захисту порушеного права. Приписами частини 4 статті 174 ГПК України встановлено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. З огляду на викладене, та враховуючи, що заявником у визначений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 строк недоліки позовної заяви не були усунуті, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо повернення позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Поряд з цим, з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви у Ближніх печерах та у Дальніх печерах, які, як зазначає позивач у позові, були передані останньому у користування рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 26.07.1988 № 744 "Про виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 31.05.1988 № 147 "Про передачу окремих об`єктів музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник Руській православній церкві" (щодо Дальніх печер) та рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 05.09.1990 № 780 "Про виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1990 № 39 "Про передачу окремих об`єктів музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник Українській православній церкві" (щодо Ближніх печер), а також на підставі охоронних договорів № 31 (щодо Дальніх печер) та № 30 (щодо Ближніх печер) від 10.04.1995, які укладені між Музейним об`єднанням "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою. Згідно приписів ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги. Доказами є будь-які відомості, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв`язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов`язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Якщо позивач порушив правила об`єднання вимог або об`єднання цих вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 173 та пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК). Наприклад, господарський суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо: позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача), і в цій позовній заяві об`єднані вимоги, що ґрунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обґрунтовані іншими документами; об`єднано вимоги про стягнення сум боргу, який виник з різних договорів або інших правочинів. Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Так, з поданої позовної заяви вбачається, що в межах даного позову об`єднано позовні вимоги, які ґрунтуються щодо двох об`єктів Ближніх печер та Дальніх печер, які були передані у користування позивача, як зазначено у позові, різними правовстановлюючими документами та договорами: - щодо Ближніх печер: рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 05.09.1990 № 780 та охоронний договір № 30 від 10.04.1995; - щодо Дальніх печер: рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 26.07.1988 № 744 та охоронний договір № 31 від 10.04.1995. Отже, за поданою позивачем позовною заявою фактично підлягають вирішенню два окремих спори між тими ж сторонами, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, оскільки, підставами виникнення спірних правовідносин сторін щодо різних об`єктів (Ближніх печер та Дальніх печер) є різні рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів та охоронні договори. Так, "підставами позову" є два окремі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів та охоронні договори, кожен із яких, незважаючи на однаковий суб`єктний склад та правову природу, породжує різні взаємні права та обов`язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих об`єктів (Ближніх печер та Дальніх печер), врегульованих окремими правовстановлюючими документами та договорами. Відтак, "підстави виникнення" позовних вимог, які позивач об`єднав у одному позові, є різними. Заявлені вимоги також не є "основними та похідними" позовними вимогами, оскільки користування позивачем Ближніми та Дальніми печерами за різними правовстановлюючими документами та договорами не є основними та похідними по відношенню один до одного, а є по-суті окремими вимогами. З наведеного слідує, що в позовній заяві об`єднано вимоги, які виникли з різних підстав, що не відповідає умовами об`єднання позовних вимог, визначених частиною 1 статті 173 ГПК України. Водночас, навіть у випадку коли позивач правомірно об`єднав вимоги, пов`язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об`єднаних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. Підстав для застосування положень ст. 173 ГПК України судом не встановлено. Відтак, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу). З огляду на викладене в сукупності, судом першої інстанції обґрунтовано повернуто поданий позов Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви. Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції права позивача на доступ до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки таке право не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності заяв, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження апелянта про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, а застосування місцевим господарським судом норм процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/1811/26 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру /Чоловічого Монастирю/ Української Православної Церкви. Матеріали справи №910/1811/26 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Г.А. Кравчук О.М. Сковородіна