Постанова 4872 № 916/3668/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3668/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В., при секретарі судового засідання: Фещук В.М., за участю представників: від Виконавчого комітету Одеської міської ради Павлюк В.С., від Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю участі не брали, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" участі не брали, розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026, прийняте суддею Мостепаненко Ю.І., м. Одеса, повний текст складено 16.02.2026, у справі №916/3668/25 за позовом: Виконавчого комітету Одеської міської ради до відповідача: Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" про визнання недійсними рішень загальних зборів та статуту, скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 р. Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся з позовом до Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просив: -визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформлене протоколом позачергових загальних зборів №1 від 04.02.2025; -визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформлене протоколом загальних зборів №2 від 06.03.2025; -визнати недійсним статут Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, затверджений рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом №2 від 06.03.2025, в частині пункту 6.16 розділу 6; -скасувати реєстраційну дію/запис від 07.03.2025 №1005561070020012448 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", що вчинено приватним нотаріусом Ткаченко Інною Валеріївною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивача у зв`язку з протиправністю оскаржуваних ним рішень та незаконністю положення статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю щодо виключення учасників з останнього, що, у свою чергу, зумовлює необхідність визнання їх недійсними зі скасуванням відповідної реєстраційної дії. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.09.2025 відкрито провадження у справі №916/3668/25 та залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама". Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 (суддя Мостепаненко Ю.І.) у задоволенні позову відмовлено; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача. Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності правових підстав для визнання недійсними оспорюваних рішень загальних зборів та положення статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки, враховуючи імперативні приписи частини другої статті 21 Закону України "Про медіа", якою впроваджено обмеження стосовно структури власності суб`єктів у сфері аудіовізуальних медіа, що передбачає неможливість органу місцевого самоврядування бути учасником такого суб`єкта, припинення корпоративних правовідносин Виконавчого комітету Одеської міської ради з відповідачем є обов`язковим, а чинне законодавство при цьому не містить відповідних обмежень щодо можливості прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника товариства у разі встановлення законом вимог до структури власності товариства, яке забороняє певному суб`єкту бути його учасником. При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оскаржуваних рішень загальних зборів зумовлює необхідність відмови у задоволенні похідної вимоги про скасування реєстраційної дії. Не погодившись з прийнятим рішенням, Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що висновок суду першої інстанції стосовно правомірності зобов`язання Виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю не узгоджується з правом позивача, як учасника товариства, на вихід з останнього виключно у добровільному порядку із урахуванням того, що рішення про відчуження частки, яка належить позивачеві, повинно прийматися Одеською міською радою на її пленарному засіданні. Крім того, апелянт зазначає про те, що обмеження структури власності суб`єктів у сфері медіа, що знайшло своє відображення у частині другій статті 21 Закону України "Про медіа", не свідчить про розширення підстав для виключення учасників товариства, закріплених положеннями Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 20.04.2026 (вх.№992/26/Д2 від 20.04.2026) Радіомовна компанія "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю просить апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 без змін, посилаючись на те, що встановлена частиною другою статті 21 Закону України "Про медіа" заборона участі органу місцевого самоврядування у господарському товаристві, яке здійснює діяльність у сфері медіа, є імперативною нормою, що не надає позивачеві права вибору щодо припинення або неприпинення участі у відповідному товаристві. Водночас, за твердженням відповідача, з огляду на визначене Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" право господарського товариства передбачити у статуті спеціальні положення або особливий порядок вирішення окремих питань, які не врегульовані або не заборонені законом, оспорюваний позивачем пункт статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю не лише не суперечить вимогам закону, а й прийнятий з метою забезпечення інтересів цього товариства. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 07.04.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.04.2026. В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 17.06.2026 о 12:00. У судовому засіданні 17.06.2026 представник Виконавчого комітету Одеської міської ради підтримав апеляційну скаргу; представники Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.60, 61). Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про відкладення розгляду справи б/н від 05.05.2026 (вх.№992/26/Д3 від 05.05.2026), мотивованого перебування представника відповідача за межами України, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №923/719/17), тим більше, що явка повноважних представників учасників процесу у судовому засіданні 17.06.2026 обов`язковою не визнавалась, правова позиція відповідача викладена в його відзиві на апеляційну скаргу і останній, будучи завчасно повідомленим про дату, час і місце судового засідання, та, діючи розумно, обачливо і добросовісно, мав достатньо часу для пошуку та забезпечення явки іншого повноважного представника, який би здійснював представництво інтересів відповідача в межах даної справи у суді апеляційної інстанції, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого відповідача. Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків. 17.04.1995 проведено державну реєстрацію Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.10.2005 внесено запис №15561200000012448. З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що учасниками Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю є Виконавчий комітет Одеської міської ради (з часткою у статутному капіталі товариства, розмір якої становить 25%) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" (з часткою у статутному капіталі товариства, розмір якої становить 75%); видами діяльності товариства, зокрема, є: 60.10 Діяльність у сфері радіомовлення; 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення; 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність. Згідно з пунктом 2.1 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом б/н від 08.10.2010 (далі статут Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), основною метою діяльності товариства є комерційна та виробнича діяльність, що спрямована на одержання прибутку та реалізація на його основі інтересів учасників та трудового колективу товариства. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю розмір статутного (складеного) капіталу товариства становить 800000 грн. Учасниками товариства є Виконавчий комітет Одеської міської ради з часткою у статутному капіталі у розмірі 200000 грн (25% статутного капіталу) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" з часткою у статутному капіталі у розмірі 600000 грн (75% статутного капіталу). Кожен учасник може уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам, а з письмової згоди решти учасників і третім особам. Інші учасники, пропорційно їх часткам у статутному (складеному) капіталі, користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступає. Передача частки (її частини) можлива тільки після повного внесення вкладу (його відповідної частини) учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх (відповідної частини) прав та обов`язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частка учасника після повного внесення ним вкладу може бути придбана товариством. У цьому разі товариство зобов`язано передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує 1 року, або зменшити свій статутний капітал. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і значення кворуму у загальних зборах учасників провадяться без урахування придбаної товариством частки. Придбання частки за ціною, яка відрізняється від розміру вкладу у статутний (складений) капітал власника, що передає частку, не дає набувачеві права претендувати на зміну частки, що передається, у статутному (складеному) капіталі (пункти 5.1-5.5 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю). За умовами пунктів 6.1-6.4 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю учасник має право вийти з товариства без наміру відступлення своєї частки конкретному учасникові, учасникам, товариству або третім особам, для чого він письмово повідомляє товариство. При виході з товариства учасникові виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата здійснюється після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства і в строк 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою загальних зборів учасників вклад може бути повернуто повністю або частково у натуральній формі. Учаснику, який вибув, також виплачується частка прибутку, одержаного товариством у даному році з моменту його виходу, пропорційна частці цього учасника у статутному (складеному) капіталі товариства. Майно, передане учасником товариству тільки у користування, повертається у натуральній формі без винагороди, а у випадку його втрати грошима за залишковою вартістю. В силу підпунктів 11.1.20, 11.1.21 пункту 11.1 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю вищим органом товариства є загальні збори учасників, що мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства і до виключної компетенції яких відноситься, зокрема, виключення учасника з товариства, а також вибори голови загальних зборів учасників на строк, що визначається загальними зборами. Положеннями пункту 14.2 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю передбачено, що генеральний директор товариства не може бути головою загальних зборів учасників. У матеріалах справи наявна ліцензія на мовлення серії НР №01179-м з додатками, яка видана відповідачеві Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення зі строком дії до 24.07.2024. Згідно з наказом №5 від 02.09.2020 "Про вступ на посаду генерального директора" Козир Олександр Олександрович приступив до виконання обов`язків генерального директора Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з 02.09.2020. Листом №03-04/1 від 04.03.2024 Радіомовна компанія "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю просила позивача з метою приведення структури власності відповідача до вимог Закону України "Про медіа" у строк до 01.04.2024 повідомити про вихід Виконавчого комітету Одеської міської ради зі складу учасників товариства. В подальшому у листі №05/03-24 від 03.05.2024 відповідач просив Департамент комунальної власності Одеської міської ради вжити передбачені чинним законодавством заходи та не затягувати питання виходу зі складу засновників товариства, що є прямою вимогою Закону України "Про медіа". До цього листа відповідачем було додано копії статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, протоколів загальних зборів засновників від 08.10.2010 та від 01.09.2020, а також фінансових звітів за 2014-2020 роки. В адресованому відповідачеві листі №17/3814 від 06.06.2024 Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення повідомила про необхідність доопрацювання поданих документів щодо продовження строку дії ліцензії. Зокрема, у цьому листі зауважено на тому, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із учасників товариства відповідача є Виконавчий комітет Одеської міської ради, між тим відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" суб`єктом у сфері аудіовізуальних медіа не може бути особа, до структури власності якої входять державні органи, органи місцевого самоврядування, їх об`єднання, крім винятків, передбачених законом, політичні партії, їх структурні підрозділи, а також юридичні особи, засновані такими суб`єктами, крім наукових установ, закладів освіти та закладів культури. Листом №06/19-24 від 19.06.2024 відповідач повторно просив Департамент комунальної власності Одеської міської ради вжити передбачені чинним законодавством заходи та не затягувати питання виходу зі складу засновників товариства, що є прямою вимогою Закону України "Про медіа". До вказаного листа відповідачем було додано копії документів, запитуваних Департаментом комунальної власності Одеської міської ради. Рішенням позачергових загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленим протоколом №1 від 04.02.2025, вирішено: 1) обрати головою загальних зборів ОСОБА_1 , секретарем загальних зборів ОСОБА_2 ; 2) керуючись положеннями Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та результатами аудиторського звіту від 01.03.2023, спрямувати 20905,64 грн з отриманого за період з 01.01.2010 по 31.12.2022 чистого прибутку на загальну суму 418112,93 грн на формування резервного фонду товариства (418112,93 грн х 5%), а суму чистого прибутку у розмірі 397207,29 грн, яка залишається після формування резервного фонду, та кошти резервного фонду у розмірі 20905,64 грн направити на покриття збитків Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю; 3) зобов`язати учасника товариства Виконавчий комітет Одеської міської ради упродовж 30 днів з дати прийняття рішення загальних зборів товариства від 04.02.2025 вжити заходи щодо виходу із складу учасників товариства на підставі та у порядку, визначеному статутом товариства та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"; 4) відкласти розгляд питання про затвердження статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції на 12:00 06.03.2025; 5) уповноважити генерального директора товариства ОСОБА_1 здійснити організаційні дії щодо реалізації рішення загальних зборів від 04.02.2025. Відповідно до вищенаведеного протоколу №1 від 04.02.2025 у загальних зборах учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю брали участь Виконавчий комітет Одеської міської ради (володіє 25% статутного капіталу товариства), який з усіх питань порядку денного голосував "проти", та Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" (володіє 75% статутного капіталу товариства), який з усіх питань порядку денного голосував "за". Рішенням загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленим протоколом №2 від 06.03.2025, вирішено: 1) обрати головою загальних зборів ОСОБА_2 , секретарем загальних зборів ОСОБА_1 ; 2) затвердити статут Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції, уповноважити та доручити голові загальних зборів підписати статут у новій редакції; 3) уповноважити генерального директора товариства ОСОБА_1 вжити всіх необхідних заходів для державної реєстрації статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції. Згідно з пунктом 6.16 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції, затвердженій вищенаведеним рішенням загальних зборів, товариство може виключити учасника, частка якого у статутному капіталі складає менше 50% з товариства у випадку припинення учасника юридичної особи та у разі смерті учасника фізичної особи та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства в порядку, передбаченому статутом та законом, а також у випадках встановлення чинним законодавством України заборон/обмежень щодо структури власності товариства. Підставою для виключення із складу учасників товариства може стати невиконання учасником обов`язків, визначених статутом, рішенням загальних зборів або покладених на нього чинним законодавством України, що може заподіяти шкоду товариству. 07.03.2025 приватним нотаріусом Ткаченко Інною Валеріївною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Радіомовну компанію "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, а саме: "Зміна установчих документів" (запис №1005561070020012448). Предметом спору у даній справі є вимоги Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформлених протоколами №1 від 04.02.2025 та №2 від 06.03.2025; про визнання недійсним статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом №2 від 06.03.2025, в частині пункту 6.16 розділу 6, а також про скасування реєстраційної дії/запису від 07.03.2025 №1005561070020012448 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", що вчинені приватним нотаріусом Ткаченко Інною Валеріївною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на недоведеність позивачем наявності правових підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень загальних зборів та положення статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Разом з тим, відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оскаржуваних рішень загальних зборів зумовила необхідність відмови у задоволенні похідної вимоги про скасування реєстраційної дії. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області стосовно відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом загальних зборів №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного щодо зобов`язання Виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства та вважає обґрунтованою відмову у задоволенні решти позовних вимог з огляду на наступне. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Статтею 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (частина друга статті 116 Цивільного кодексу України). В силу статті 100 Цивільного кодексу України учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо інше не випливає із закону. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства. За умовами статті 117 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства зобов`язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов`язки, встановлені установчим документом товариства та законом. Згідно зі статтею 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" управління товариствами з обмеженою відповідальністю та товариствами з додатковою відповідальністю, у статутних капіталах яких є частка держави або органів місцевого самоврядування, регулюється цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Статтею 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що учасники товариства зобов`язані: 1) дотримуватися статуту; 2) виконувати рішення загальних зборів учасників товариства. Учасники можуть мати обов`язки, встановлені законом та статутом товариства. Положеннями частин першої, другої статті 12 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства. Учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі (частина перша статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). В силу частин першої-третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою. У статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства за згодою інших учасників. Статутом товариства може бути встановлено, що учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства без згоди інших учасників. Відповідне положення включається до статуту товариства або виключається з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства. Рішення щодо надання згоди на вихід учасника з товариства може бути прийнято протягом одного місяця з дня подання учасником заяви, якщо інший строк не передбачений статутом. Якщо для виходу учасника необхідна згода інших учасників товариства, він може вийти з товариства протягом одного місяця з дня надання такої згоди останнім учасником, якщо менший строк не визначений такою згодою. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється. Не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, виплатити такому колишньому учаснику вартість його частки. Статутом товариства, що діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати. Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. За погодженням учасника товариства, який вийшов, та товариства зобов`язання зі сплати грошових коштів може бути замінено зобов`язанням із передачі іншого майна. Товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника. Товариство зобов`язане надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки. Статутом товариства можуть бути передбачені інші строк, порядок, розмір та спосіб проведення розрахунків з учасником, що виходить з товариства, а також порядок вибору суб`єкта оціночної діяльності. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Положення частин восьмої - одинадцятої цієї статті застосовуються також до відносин щодо наслідків прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства. Не пізніше 30 днів з дня прийняття загальними зборами учасників такого рішення товариство зобов`язане повідомити колишньому учаснику (його спадкоємцю, правонаступнику) вартість його частки. Вартість частки визначається станом на день, що передував дню прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства. Правила цієї статті застосовуються також до відносин щодо виходу з товариства спадкоємця чи правонаступника учасника. Відповідно до частин першої, другої статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції, чинній станом на день прийняття оспорюваного рішення загальних зборів товариства відповідача; далі Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Порядок скликання та проведення загальних зборів учасників юридичної особи визначений законодавством України за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею. Права учасника юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. При цьому позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників рішень, оскільки вплив члена на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням. Аналогічна правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.08.2020 у справі №918/636/19. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 28.01.2020 у справі №924/641/17. Згідно із пунктами 1, 56 частини першої статті 1 Закону України "Про медіа" аудіовізуальне медіа медіа-сервіс, основним призначенням якого або відокремленої частини якого є надання загальній аудиторії доступу до програм, що здійснюється з інформаційною, розважальною чи навчальною метою під редакційним контролем суб`єкта у сфері медіа за допомогою електронних комунікаційних мереж, а саме: телевізійне мовлення (лінійний аудіовізуальний медіа-сервіс) або аудіовізуальний медіа-сервіс на замовлення (нелінійний аудіовізуальний медіа-сервіс); радіомовлення (лінійний аудіомедіа-сервіс) або аудіальний медіа-сервіс на замовлення (нелінійний аудіомедіа-сервіс); структура власності суб`єкта у сфері медіа - система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити: усіх ключових учасників (включаючи публічні компанії) і кінцевого бенефіціарного власника суб`єкта у сфері медіа; усіх ключових учасників кожної юридичної особи, яка існує у ланцюгу володіння корпоративними правами суб`єкта у сфері медіа; усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у суб`єкті у сфері медіа; відносини контролю щодо суб`єкта у сфері медіа між усіма особами, визначеними абзацами другим - четвертим цього пункту. За умовами статті 13 Закону України "Про медіа" для цілей цього Закону суб`єктами у сфері медіа є: 1) суб`єкти у сфері аудіовізуальних медіа; 2) суб`єкти у сфері друкованих медіа; 3) суб`єкти у сфері онлайн-медіа; 4) провайдери аудіовізуальних сервісів; 5) провайдери платформ спільного доступу до відео; 6) постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра. Частиною п`ятою статті 14 Закону України "Про медіа" передбачено, що особливими видами суб`єктів у сфері аудіовізуальних медіа є: 1) суб`єкт у сфері суспільних аудіовізуальних медіа-сервісів - акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України", що утворене і діє відповідно до Закону України "Про суспільні медіа України" та цього Закону; 2) суб`єкт у сфері аудіовізуальних медіа-сервісів іномовлення - юридична особа, що утворена і діє відповідно до Закону України "Про систему іномовлення України" та цього Закону; 3) суб`єкти у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа-сервісів та аудіовізуальних медіа-сервісів громад - суб`єкти, особливості діяльності яких визначено розділом III цього Закону; 4) суб`єкт у сфері парламентського мовлення - державне підприємство "Парламентський телеканал "Рада" або його правонаступник. Згідно з частиною другою статті 21 Закону України "Про медіа" суб`єктом у сфері аудіовізуальних медіа не може бути особа, до структури власності якої входять державні органи, органи місцевого самоврядування, їх об`єднання, крім винятків, передбачених законом, політичні партії, їх структурні підрозділи, а також юридичні особи, засновані такими суб`єктами, крім наукових установ, закладів освіти та закладів культури. Зазначені обмеження не поширюються на публічні аудіовізуальні медіа та на суб`єкт у сфері парламентського мовлення. Статтею 29 Закону України "Про медіа" встановлено, що видами публічних аудіовізуальних медіа в України є: 1) національні публічні аудіовізуальні медіа - суспільні аудіовізуальні медіа та аудіовізуальні медіа іномовлення; 2) місцеві публічні аудіовізуальні медіа; 3) аудіовізуальні медіа громад. Суб`єктом у сфері суспільних аудіовізуальних медіа є акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України", що діє відповідно до Закону України "Про суспільні медіа України". Суб`єктом у сфері аудіовізуальних медіа іномовлення є Державне підприємство "Мультимедійна платформа іномовлення України", що діє відповідно до Закону України "Про систему іномовлення України". Суб`єктами у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа є комунальні некомерційні підприємства, засновані органами місцевого самоврядування, у тому числі на основі договору про співробітництво у порядку, встановленому Законом України "Про співробітництво територіальних громад", а також непідприємницькі товариства, не менш як 50 відсотків статутного капіталу яких належить органам місцевого самоврядування. Суб`єкти у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа діють у територіальних громадах сіл, селищ та міст, у тому числі в об`єднаних територіальних громадах сіл, селищ та міст, а також у громадах областей та регіонів. Суб`єктами у сфері аудіовізуальних медіа громад можуть бути громадські об`єднання, а також засновані ними установи, непідприємницькі товариства або підприємства, що створені для некомерційної діяльності. Суб`єкти у сфері аудіовізуальних медіа громад діють у громадах, що об`єднані спільним інтересом (національністю, мовою, професією, творчою діяльністю, захопленнями тощо). Публічні аудіовізуальні медіа поширюються з метою задоволення демократичних, інформаційних, соціальних та культурних потреб українського суспільства, аудіовізуальні медіа іномовлення - для об`єктивного інформування іноземної аудиторії про події в Україні та світі. Публічні аудіовізуальні медіа є сервісами загального економічного інтересу. У частині першій статті 97 Закону України "Про медіа" вказано, що Національна рада здійснює нагляд та контроль за дотриманням суб`єктами у сфері медіа законодавства та/або умов ліцензій відповідно до вимог цього Закону. Відповідно до статті 109 Закону України "Про медіа" за результатами розгляду питання про порушення законодавства та/або умов ліцензії Національна рада ухвалює одне з таких рішень: 1) про відсутність порушення законодавства та/або умов ліцензії; 2) про застосування до суб`єкта у сфері медіа заходів реагування, передбачених цим Законом; 3) про проведення додаткової перевірки. Прийняте Національною радою рішення публікується на офіційному веб-сайті Національної ради, розміщується в електронному кабінеті, а також надсилається у письмовій формі суб`єкту у сфері медіа упродовж трьох робочих днів з дня його оприлюднення. Як зазначалося вище, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасниками юридичної особи відповідача Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю є Виконавчий комітет Одеської міської ради з часткою у розмірі 200000 грн (25% статутного капіталу) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеса-Мама" з часткою у розмірі 600000 грн (75% статутного капіталу). При цьому Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення в адресованому відповідачеві листі №17/3814 від 06.06.2024 повідомила про необхідність доопрацювання поданих документів щодо продовження строку дії ліцензії. Зокрема, у цьому листі зауважено на тому, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із учасників товариства відповідача є Виконавчий комітет Одеської міської ради, між тим відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" суб`єктом у сфері аудіовізуальних медіа не може бути особа, до структури власності якої входять державні органи, органи місцевого самоврядування, їх об`єднання, крім винятків, передбачених законом, політичні партії, їх структурні підрозділи, а також юридичні особи, засновані такими суб`єктами, крім наукових установ, закладів освіти та закладів культури. В абзаці 2 частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" передбачено певні винятки щодо структури власності суб`єктів у сфері аудіовізуальних медіа, а саме: вищенаведені обмеження не поширюються на публічні аудіовізуальні медіа та на суб`єкт у сфері парламентського мовлення. Закон України "Про медіа" набрав чинності 31.03.2023, а отже шестимісячний строк для приведення структури власності відповідно до вимог частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" сплив 30.09.2023. Таким чином, з 01.10.2023 структура власності суб`єктів у сфері медіа повинна відповідати вимогам частини другої статті 21 Закону України "Про медіа". При цьому норма частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" стосується правовідносин, які виникли у даній справі, враховуючи, що винятки, які вказані у цій статті, не відносяться до сторін у справі, оскільки відповідач не є ані публічним аудіовізуальним медіа, ані суб`єктом у сфері парламентського мовлення, що не заперечується жодним учасником справи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 17 розділу X Закону України "Про медіа" визначено, що впродовж шести місяців з дня набрання чинності цим Законом суб`єкти у сфері медіа, структура власності яких не відповідає вимогам цього Закону, зобов`язані привести структуру власності у відповідність із вимогами цього Закону. Так, законодавством чітко визначено шляхи, за якими позивач з власної волі може відчужити частку (стаття 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") або вийти зі складу учасників товариства (стаття 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). Тобто наведені положення Закону України "Про медіа" не встановлюють обов`язку учасника суб`єкта у сфері медіа, який (учасник) відноситься до державних органів, органів місцевого самоврядування, їх об`єднання, привести структуру власності у відповідність із вимогами цього Закону, натомість такий обов`язок покладено на сам суб`єкт у сфері медіа. В силу частини п`ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Отже, вирішення питання щодо розпорядження власними корпоративними правами у цьому випадку відноситься з однієї сторони до особистих прав органу місцевого самоврядування як учасника товариства-відповідача, а з іншої сторони також до дискреційних повноважень самого органу місцевого самоврядування щодо відчуження корпоративних прав, які належать до комунальної власності. Відтак помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваним рішенням загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленим протоколом загальних зборів №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного було правомірно зобов`язано Виконавчий комітет Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства-відповідача, оскільки, як зазначалося вище, протиправним є зобов`язання органу місцевого самоврядування виконувати дії, вчинення яких законодавством покладено на іншу особу суб`єкт у сфері медіа, тим більше, що, з огляду на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зобов`язання вчинити дії, які особа згідно із чинним законодавством не має обов`язку вчиняти, становить втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Саме такий правовий висновок про те, що ні Закон України "Про медіа", ні Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не наділяють правом товариство ставити питання щодо виходу його учасника (засновника) з товариства, викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2026 у справі №916/4996/24 за позовом Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності виконкому щодо невиконання вимог частини другої статті 21 Закону України "Про медіа" та зобов`язання останнього вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства. З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного щодо зобов`язання учасника товариства Виконавчого комітету Одеської міської ради упродовж 30 днів з дати прийняття рішення загальних зборів товариства від 04.02.2025 вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства на підставі та у порядку, визначеному статутом товариства та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Поряд з цим, колегія суддів вбачає, що одночасно з зобов`язанням Виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства оскаржуваним позивачем рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №1 від 04.02.2025, було вирішено низку інших питань, які стосуються діяльності відповідача (зокрема, обрано голову та секретаря зборів; проведено розподіл чистого прибутку товариства за 2010-2022 роки; відкладено розгляд питання про затвердження статуту товариства у новій редакції тощо). Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Отже, звертаючись з позовом про визнання недійсним повністю всього рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом №1 від 04.02.2025, Виконавчий комітет Одеської міської ради повинен був обґрунтувати, в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів у зв`язку з ухваленням загальними зборами відповідача відповідного рішення з усіх питань порядку денного, а не лише з питання про зобов`язання позивача вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства, а господарський суд перевірити такі доводи, встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. У позовній заяві Виконавчий комітет Одеської міської ради навів посилання на низку норм законодавчих актів, однак жодним чином не обґрунтував при цьому, які конкретно його права було порушено рішеннями з усіх інших питань порядку денного, крім питання про зобов`язання позивача вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства. Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що особа не може оскаржити будь-яке рішення загальних зборів чи іншого органу юридичної особи лише через наявність у неї статусу учасника такої юридичної особи без обґрунтування, чим саме вказане рішення порушує його права. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15.06.2022 у справі №916/700/21. Колегія суддів вбачає, що позивач, не конкретизуючи у позові наявності його порушених прав з усіх питань порядку денного, окрім питання про зобов`язання позивача вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства, по суті висловив незгоду з ухваленим рішенням загальних зборів, проте сама по собі незгода учасника товариства з таким рішенням, у тому числі, якщо воно стосується його особи, але не порушує його прав/законних інтересів, не означає безумовної незаконності відповідного рішення. Таким чином, беручи до уваги те, що позов у даній справі обґрунтований неправомірністю зобов`язання позивача вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для визнання недійсним вищезазначеного рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом №1 від 04.02.2025, в іншій частині (щодо обрання голови та секретаря зборів; проведення розподілу чистого прибутку товариства за 2010-2022 роки; відкладення розгляду питання про затвердження статуту товариства у новій редакції; уповноваження генерального директора товариства здійснити організаційні дії щодо реалізації рішення загальних зборів) у зв`язку з недоведеністю позивачем факту порушення рішенням в цій частині його прав та законних інтересів. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.02.2021 у справі №923/226/20. Доводи апелянта про те, що генеральний директор Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю не міг бути обраний головою загальних зборів, на яких було прийняте оскаржуване рішення, оформлене протоколом №1 від 04.02.2025, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне. У пункті 14.2 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю передбачено, що генеральний директор товариства не може бути головою загальних зборів учасників. Аналогічне обмеження містилося у частині шостій статті 62 Закону України "Про господарські товариства". Однак, 17.06.2018 набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників. За умовами пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом року з дня набрання чинності цим законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що не відповідають цьому закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю. Наведену норму необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання ним чинності, але за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України "Про господарські товариства". Якщо протягом одного року з дня набрання чинності законом товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати цьому закону. Після закінчення зазначеного річного строку такий пріоритет статуту над законом автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають вказаному закону, не застосовуються. Натомість, застосовуються норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18, від 10.06.2020 у справі №922/2200/19 та 28.07.2021 у справі №904/1112/20). Частиною дев`ятою статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано лише те, що фізична особа, яка є членом колегіального виконавчого органу товариства або діє як одноосібний виконавчий орган, не може бути членом наглядової ради цього товариства. Тобто Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить лише заборону фізичній особі одночасно бути директором (членом виконавчого органу) та членом наглядової ради, тоді як обмеження щодо обрання директора товариства головою загальних зборів у чинному законодавстві відсутнє. Відтак обмеження, передбачене пунктом 14.2 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, суперечить вимогам статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у зв`язку з чим не підлягає застосуванню. Такий висновок апеляційного господарського суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.12.2023 у справі №910/671/22. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом №2 від 06.03.2025, то позивач не зазначає про наявність будь-яких порушень порядку скликання та проведення загальних зборів, на яких було прийнято вказане рішення, натомість відповідна вимога обґрунтована тим, що даним рішення затверджено нову редакцію статуту відповідача, відповідно до якої включено пункт 6.16, що, на переконання Виконавчого комітету Одеської міської ради, є незаконним, у зв`язку з чим у межах цієї справи також заявлено позовну вимогу про визнання недійсним вищенаведеної нової редакції статуту в частині пункту 6.16. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" установчим документом товариства є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю є актом, який визначає правовий статус вказаної юридичної особи, оскільки містить норми, обов`язкові для учасників такого товариства та його посадових осіб, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту, який за змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України може бути визнаний недійсним, якщо його положення суперечать законодавству. Підставами для визнання акта, у тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються (постанова Верховного Суду від 24.11.2022 у справі №914/343/22). Як зазначалося вище, пунктом 6.16 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції, затвердженій рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №2 від 06.03.2025, товариство може виключити учасника, частка якого у статутному капіталі складає менше 50% з товариства у випадку припинення учасника юридичної особи та у разі смерті учасника фізичної особи та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства в порядку, передбаченому статутом та законом, а також у випадках встановлення чинним законодавством України заборон/обмежень щодо структури власності товариства. Підставою для виключення із складу учасників товариства може стати невиконання учасником обов`язків, визначених статутом, рішенням загальних зборів або покладених на нього чинним законодавством України, що може заподіяти шкоду товариству. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у статуті товариства зазначаються відомості про: 1) повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; 2) органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; 3) порядок вступу до товариства та виходу з нього; 4) облік часток товариства в обліковій системі часток товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів. Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону. Тобто чинним законодавством товариствам з обмеженою відповідальністю надано можливість передбачити у статуті спеціальні положення або встановити особливий порядок вирішення окремих питань, які не врегульовані або не заборонені законом. Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містить окремих (спеціальних) положень, якими б встановлювалися як вичерпний перелік підстав для виключення учасника з товариства, так і перелік обмежень/заборон щодо реалізації права вищого органу управління товариства встановлювати у статуті підстави та порядок такого виключення. Наявність у Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" норм, які стосуються можливості виключення учасника з товариства, є лише частиною правової регламентації, якою врегульовано питання прострочення внесення вкладу (стаття 15 Закону) та питання переходу частки до спадкоємця або правонаступника учасника товариства (стаття 23 Закону). Водночас вказане не свідчить, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" обмежує можливість прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника товариства, зокрема, у разі встановлення законом вимог до структури власності товариства, яке забороняє певному суб`єкту бути його учасником, що також узгоджується з приписами статті 114 Цивільного кодексу України, згідно з якими законом може бути встановлено обмеження щодо участі у господарських товариствах, а тому сама по собі фіксація в установчому документі товариства відповідного обмеження, встановленого положеннями законодавства (зокрема, статтею 21 Закону України "Про медіа"), жодним чином не порушує прав позивача, який внаслідок включення до статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю оскаржуваного пункту 6.16 не втратив статусу учасника цього товариства і не був позбавлений своїх корпоративних прав. Натомість твердження Виконавчого комітету Одеської міської ради про те, що законодавець передбачив лише дві підстави для прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника товариства ґрунтуються на суб`єктивному та довільно звуженому тлумаченні позивачем положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Відтак, оцінюючи доводи позивача про те, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" начебто містить вичерпний перелік підстав виключення учасника з товариства, колегія суддів виходить із того, що зазначений Закон побудований на концепції диспозитивності корпоративного регулювання та широкої автономії волі учасників товариства. Зі змісту частин п`ятої та шостої статті 11 цього Закону вбачається, що статут може містити будь-які положення, які не суперечать закону. Водночас ані положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ані норми Цивільного кодексу України не встановлюють прямої заборони на визначення у статуті додаткових корпоративних механізмів реагування на обставини, що унеможливлюють подальшу участь певної особи у товаристві внаслідок законодавчих обмежень. Більше того, тлумачення, запропоноване позивачем, фактично означало б неможливість виконання товариством імперативних приписів спеціального законодавства у випадках, коли закон встановлює обмеження щодо складу його учасників або структури власності. Такий підхід суперечив би принципу ефективності правового регулювання, який вимагає тлумачення норм права у спосіб, що забезпечує їх практичну дієвість та досягнення мети законодавчого регулювання. Учасник товариства, який об`єктивно обізнаний про існування спеціальних законодавчих вимог до структури власності суб`єкта у сфері медіа, не може, посилаючись виключно на відсутність прямого законодавчого припису щодо порядку усунення такої невідповідності, повністю блокувати можливість товариства забезпечити приведення своєї діяльності у відповідність до вимог закону. Інше тлумачення призводило б до створення ситуації, за якої реалізація імперативних приписів спеціального законодавства ставала б фактично неможливою виключно через волевиявлення одного з учасників товариства. Самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 6.16 статуту товариства є відсутність на момент розгляду справи факту порушення цим положенням суб`єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Зміст оспорюваної норми статуту не спричинив припинення корпоративних прав Виконавчого комітету Одеської міської ради, не змінив обсяг його участі у статутному капіталі товариства, не позбавив його права на участь в управлінні товариством, отримання інформації про діяльність товариства чи інших прав, передбачених статтями 116 Цивільного кодексу України та 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Сам по собі пункт 6.16 статуту не передбачає автоматичного припинення участі особи у товаристві, автоматичного переходу частки, позбавлення корпоративних прав або безоплатного вилучення належного учаснику майнового активу. Навіть у випадку його потенційного застосування наслідки припинення участі особи у товаристві повинні визначатися з дотриманням гарантій, встановлених статтею 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема, щодо визначення та виплати вартості частки учасника. Отже, саме по собі існування оспорюваного положення статуту не створює непропорційного втручання у право власності позивача та не свідчить про порушення статті 41 Конституції України чи Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Предметом розгляду у даній справі не є питання правомірності майбутнього рішення загальних зборів про виключення учасника товариства, порядку його прийняття, наявності чи відсутності передбачених законом підстав для такого виключення, а також наслідків його прийняття. Суд вирішує виключно питання відповідності закону положення статуту на момент його затвердження. Отже, доводи позивача фактично ґрунтуються на припущенні про можливе застосування пункту 6.16 статуту в майбутньому та про можливу незаконність майбутнього рішення загальних зборів, яке на час розгляду справи не існує. Однак, судовий контроль не може здійснюватися щодо гіпотетичних правовідносин та актів, які ще не прийняті, а їх правові наслідки не настали. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення спору про дійсність положень установчого документа оцінці підлягає не ймовірність їх можливого застосування у майбутньому, а відповідність таких положень вимогам закону та наявність реального порушення прав позивача на момент звернення до суду. Самі лише припущення про можливість прийняття в майбутньому певного рішення на підставі положень статуту не можуть бути достатньою підставою для судового захисту, оскільки судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, а не абстрактний інтерес щодо запобігання потенційним правовим наслідкам. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що висновок про недійсність рішення загальних зборів щодо зобов`язання позивача вчинити дії, спрямовані на вихід зі складу учасників товариства, жодним чином не суперечить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 6.16 статуту товариства. У першому випадку предметом судового контролю є індивідуальний акт управління юридичної особи, яким на конкретного учасника фактично покладено обов`язок реалізувати належне йому суб`єктивне право на вихід із товариства, що не передбачено законом. У другому випадку предметом оцінки є локальний нормативний акт юридичної особи, який сам по собі не змінює правового статусу позивача та не породжує безпосередніх правових наслідків до моменту його застосування у визначеному законом і статутом порядку. Отже, правова оцінка рішення загальних зборів, оформленого протоколом №1 від 04.02.2025, та правова оцінка пункту 6.16 статуту відповідача здійснюються за різними критеріями та стосуються різних за своєю природою юридичних фактів. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що пункт 6.16 статуту Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції, затвердженій рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №2 від 06.03.2025, не суперечить приписам чинного законодавства, а також з огляду на недоведеність позивачем факту порушення цим положенням установчого документу його суб`єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним зазначеного рішення загальних зборів та затвердженої ним нової редакції статуту в частині пункту 6.16 розділу

6. Враховуючи відсутність підстав для визнання недійсними рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом №2 від 06.03.2025, та пункту 6.16 статуту товариства-відповідача у новій редакції, затвердженій цим рішенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про скасування реєстраційної дії/запису від 07.03.2025 №1005561070020012448, яка має похідний характер від вищенаведених вимог, також не підлягає задоволенню, оскільки можливість задоволення похідних вимог безпосередньо залежить від задоволення основних позовних вимог. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16). Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом загальних зборів №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного щодо зобов`язання Виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та зміні в частині розподілу судових витрат. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання в електронній формі з використанням системи "Електронний суд" позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення останніх. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2026 у справі №916/3668/25 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформленого протоколом загальних зборів №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного щодо зобов`язання Виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства скасувати, позов у цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: "Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково. Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оформлене протоколом загальних зборів №1 від 04.02.2025, з третього питання порядку денного щодо зобов`язання учасника товариства Виконавчого комітету Одеської міської ради упродовж 30 днів з дати прийняття рішення загальних зборів товариства від 04.02.2025 вжити заходи щодо виходу зі складу учасників товариства на підставі та у порядку, визначеному статутом товариства та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". У задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви". Стягнути з Радіомовної компанії "Радіо-Одеса" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради 3633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 18.06.2026. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя К.В. Богатир Суддя Л.В. Поліщук