Постанова 4872 № 916/4476/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4476/25 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І., секретар судового засідання Полінецька В.С., за участю представників учасників судового процесу: від ПП «РЕНІЛІС»: Іванченко Є.О., за ордером; від РВ ФДМУ: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА РЕНІЛІС на ухвалу Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову від 09 грудня 2025 року (повний текст складено 09.12.2025) у справі №916/4476/25 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до відповідачів: ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА РЕНІЛІС про стягнення 3 383 207,81 грн, та за зустрічним позовом ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА РЕНІЛІС до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про зобов`язання здійснити певні дії, суддя суду першої інстанції: Малярчук І.А. місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 17.06.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі також РВ ФДМУ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА (ПП) «РЕНІЛІС» (далі також Підприємство) з вимогами про: - стягнення з останнього 2 149 950,96 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091026 від 23.08.2006 (в редакції договору про внесення змін №1 від 15.05.2025) до Державного бюджету України; - стягнення 1 233 256, 85 грн заборгованості з орендної плати, за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091027 від 23.08.2006 (в редакції договору про внесення змін №1 від 15.05.2025) до Державного бюджету України. В обґрунтування позовних вимог РВ ФДМУ посилається на те, що ПП «РЕНІЛІС» як Орендар за вищевказаними договорами оренди, в порушення взятих зобов`язань, не сплачує орендну плату в державний бюджет, що призвело до виникнення заборгованості у відповідних розмірах. Разом з тим, ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО РЕНІЛІС (далі також позивач за зустрічним позовом) звернулось до господарського суду із зустрічною позовною заявою (вх.№4997/25 від 04.12.2025), в який просить суд зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі також відповідач за зустрічним позовом): - на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування здійснювати нарахування орендної плати ПП РЕНІЛІС з відповідним розподілом між Орендодавцем та Балансоутримувачем за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091026 від 23.08.2006 у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного Договором; - надмірно сплачену Орендарем ПП РЕНІЛІС орендну плату за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091026 від 23.08.2006 зарахувати в якості орендної плати Орендодавцю - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в наступні періоди; - на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування здійснювати нарахування орендної плати Орендарю ПП РЕНІЛІС з відповідним розподілом між Орендодавцем та Балансоутримувачем за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091027 від 23.08.2006 у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного Договором; - надмірно сплачену Орендарем ПП РЕНІЛІС орендну плату за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091027 від 23.08.2006 зарахувати в якості орендної плати Орендодавцю- Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в наступні періоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП «РЕНІЛІС» зазначає, зокрема, що Підприємство як Орендар має законне право на застосування пільгової орендної плати, передбаченої Постановою №634, яка діє на період воєнного стану та три місяці після його припинення. Незважаючи на це, до вересня 2024 року Орендар здійснював сплату орендних платежів у повному розмірі, тим самим фактично перераховуючи кошти понад встановлену законом пільгу. У зв`язку з автоматичним характером застосування пільги такі суми підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх орендних платежів. При цьому, надмірно сплачена орендна плата за обома Договорами оренди підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх орендних платежів, починаючи з 24.02.2022 року. Умови зазначених договорів передбачають механізм коригування орендної плати, порядок її розподілу, а такожобов`язкове зарахування переплат відповідно до пунктів 3.9. Таким чином, сума переплати має бути спрямована на погашення наступних платежів, що підтверджує правомірність та обґрунтованість зустрічної позовної заяви. 05.12.2025 ПП РЕНІЛІС надало суду першої інстанції заяву про забезпечення зустрічного позову (вх.№2-1907/25) шляхом заборони РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях вчиняти будь-які дії направлені на дострокове припинення, розірвання або скасування Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091026 від 23.08.2006 та Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091027 від 23.08.2006, до набрання рішенням у даній справі законної сили. Дана заява обґрунтована тим, що 22.10.2025 РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях було направлено на адресу ПП РЕНІЛІС повідомлення про наявність у останнього заборгованості та зобов`язання сплати орендну плату у розмірі 2 353 792,53 грн. Крім того, Орендаря додатково повідомлено про те, що у випадку не усунення порушення щодо погашення заборгованості протягом встановленого строку, у відповідності до умов п.п. 12.6, 12.7, 12.8 Договорів оренди №№20984091026, 20984091027 від 23.08.2006, РВ ФДМУ буде змушено достроково припинити вказані Договори оренди. На підставі викладеного, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у справі №916/4476/25 за зустрічним позовом ПП РЕНІЛІС до РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про зобов`язання вчинити певні дії може призвести до істотного ускладнення або навіть унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у разі задоволення зустрічного позову. Ухвалою Господарського суду Одеської області 09.12.2025 у справі №916/4476/25 (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні заяви ПП РЕНІЛІС про забезпечення зустрічного позову у справі 916/4476/25 - відмовлено Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції прийшов висновку, що наразі відсутні підстави для вжиття відповідного заходу забезпечення позову, адже направлені РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомлення №№10-951-06-1549, 10-951-06-1550 від 22.10.2025 на адресу ПП РЕНІЛІС стосуються необхідності сплати заборгованості по орендній платі, що і стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом. Дані повідомлення містять фактично посилання на можливе направлення додаткових повідомлень в порядку п.п. 12.6, 12.7, 12.8 Договорів оренди №№20984091026, 20984091027 від 23.08.2006 щодо дострокового припинення Договорів, однак, такими за своїм змістом не являються. Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів фактичного направлення повідомлень про припинення Договорів суд дійшов висновку, що на даний момент відсутня реальна загроза порушення прав ПП РЕНІЛІС, яка б унеможливила або істотно ускладнила їх захист у межах цього судового провадження. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ПП РЕНІЛІС звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.12.2025 року у справі №916/4476/25 та ухвалити нове рішення, яким заяву ПП РЕНІЛІС про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити. Вжити заходи забезпечення позову у справі №916/4476/25 за зустрічним позовом ПП РЕНІЛІС шляхом заборони відповідачу - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях вчиняти будь-які дії направлені на дострокове припинення, розірвання або скасування Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091026 від 23.08.2006 року та Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за обліковим №20984091027 від 23.08.2006, до набрання рішенням у даній справі законної сили. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, що мають значення та безпідставно відмовив у застосуванні заходів забезпечення зустрічного позову у справі №916/4476/25. В апеляційній скарзі ПП «РЕНІЛІС», посилаючись на положення спірних Договорів, вказує, що у разі направлення Орендодавцем повідомлення про дострокове припинення Договору оренди №20984091026 від 23.08.2006 та Договору оренди №20984091027 від 23.08.2006 у порядку та з підстав, визначених умовами цих Договорів, останні вважаються припиненими на п`ятий робочий день з дати направлення відповідного повідомлення. З цього моменту Договори оренди втрачають чинність, а договірні правовідносини між сторонами припиняються незалежно від подальших дій Орендаря або Орендодавця. Вказане припинення має остаточний та незворотний характер і не може бути відновлене без укладення нових договорів оренди або звернення до суду. Апелянт вказує, що він не заперечує факту наявності у Підприємства заборгованості за спірними Договорами оренди як такої, однак заперечує щодо її розміру, оскільки вважає, що під час дії правового режиму воєнного стану підлягають обов`язковому застосуванню вимоги Постанови Кабінету Міністрів України №634, якими, зокрема, передбачено пільгові умови сплати орендної плати для орендарів державного майна. Водночас, за твердженням Підприємства, у період з моменту введення воєнного стану в Україні й до моменту звернення первісного позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості орендна плата нараховувалася Орендарю у повному обсязі, тоді як пп. 4 п. 1 Постанови №634 прямо встановлено, що орендна плата для відповідної категорії орендарів нараховується у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного Договором. З метою належного застосування вимог Постанови №634 та здійснення перерахунку нарахованої заборгованості, ПП РЕНІЛІС звернулося до суду із зустрічним позовом, у якому, зокрема, просить зарахувати надмірно сплачені кошти, сплачені з моменту введення воєнного стану до дати останнього платежу, в рахунок орендної плати за наступні розрахункові періоди. Враховуючи, що РВ ФДМУ вже направив на адресу ПП РЕНІЛІС повідомлення №10-951-06-1549 від 22.10.2025 та повідомлення №10-951-06-1550 від 22.10.2025, наступним кроком є надіслання повідомлення про дострокове припинення Договору на вимогу Орендодавця, що може бути зроблено незважаючи на заперечення ПП РЕНІЛІС щодо розміру заборгованості. Разом з тим, ПП РЕНІЛІС не має можливості виконати вимоги повідомлень Орендодавця щодо сплати заявленої заборгованості, оскільки не погоджується з її розміром та вважає, що він визначений без урахування обов`язкових вимог чинного законодавства, зокрема положень Постанови Кабінету Міністрів України №634. Вказані обставини є предметом судового розгляду та безпосередньо пов`язані з вимогами зустрічного позову. За твердженням апелянта, умови Договорів оренди прямо передбачають пріоритетний порядок одностороннього дострокового припинення Договорів з ініціативи Орендодавця у разі прострочення сплати орендної плати понад встановлений строк. Таким чином, факт несплати заборгованості, незалежно від наявності заперечень Орендаря щодо її розміру, формально створює для Орендодавця право реалізувати передбачений договором механізм одностороннього припинення дії Договорів оренди, що становить реальну загрозу припинення договірних правовідносин. Таким чином, повідомлення Орендодавця підтверджують наявність реальних, а не гіпотетичних ризиків дострокового припинення спірних Договорів оренди. За таких обставин, припинення договірних правовідносин унеможливить або істотно ускладнить виконання майбутнього судового рішення за результатами розгляду зустрічного позову. У зв`язку з цим вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони розірвання або припинення спірних Договорів оренди є необхідним для збереження існуючого стану правовідносин між сторонами до остаточного вирішення спору судом. Крім того, припинення дії Договорів оренди створить ризик завдання ПП РЕНІЛІС істотної шкоди, пов`язаної з втратою права користування орендованим майном, перериванням господарської діяльності та виникненням додаткових збитків, що суперечить меті забезпечення позову. Враховуючи зазначене, апелянт наполягає на тому, що існує обґрунтований ризик припинення дії Договорів оренди ще до ухвалення судом рішення у цій справі, що в свою чергу унеможливить відновлення порушених прав та повернення сторін у попереднє становище у межах даного провадження та вимагатиме звернення з новою судовою справою, що істотно ускладнить та затягне захист прав та законних інтересів ПП РЕНІЛІС. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 17.12.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА РЕНІЛІС на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.12.2025 у справі №916/4476/25; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено розгляд справи №916/4476/25 на 11.03.2026 о 12:00 год. Крім того, даною ухвалою встановлено РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цій же строк подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань. Проте, у зв`язку з перебуванням з 11.03.2026 по 14.03.2026 у відрядженні судді-учасника колегії Принцевської Н.М., зазначене судове засідання не відбулося, про що складено відповідну довідку судового засідання. У вказаній довідці також зазначено, що про дату, на яку буде призначено розгляд справи, учасники справи будуть повідомлені додатково. Тому, ухвалою суду від 23.03.2026 учасників справи №916/4476/25 повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 13.05.2026 року о 12:30 год. Однак, задля збереження життя та здоров`я учасників судового процесу, вказане судове засідання не відбулось з причини оголошення системою цивільної оборони на території м. Одеса повітряної тривоги, про що складено відповідну довідку судового засідання. Ухвалою суду від 14.05.2026 судове засідання призначене на 27.05.2026 о 12:45 год. Між тим, у зв`язку з перебуванням у відрядженні судді-учасника колегії Принцевської Н.М. з 27.05.2026 по 30.05.2026, зазначене судове засідання у справі №916/4476/25 не відбулось. Ухвалою суду від 01.06.2026 учасників даної справи повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 17.06.2026 року о 12:45 год. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях своїм правом на подання відзиву не скористалось, відзив на апеляційну скаргу суду не надало, але, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. У судовому засіданні 17.06.2026 представник ПП РЕНІЛІС підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник ФДМУ у судове засідання не з`явився; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні 17.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА РЕНІЛІС не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала залишається без змін, з огляду на наступне. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19. Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19. Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору. Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20). Предметом зустрічного позову ПП «РЕНІЛІС» у даній справі є зобов`язання РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях здійснити певні дії, які стосуються нарахування орендної плати Орендодавцю у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану та зарахування орендної плати в рахунок наступних періодів оренди. Отже, позивач за зустрічним позовом у даному випадку звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру. Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ПП «РЕНІЛІС». Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України). За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19. Таким чином, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до істотного ускладнення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. З огляду на доводи апеляційної справи вбачається, що позиція апелянта базується лише на його побоюваннях у можливості прийняття РВ ФДМУ рішення про припинення спірних Договорів оренди в односторонньому порядку та направлення Орендарю відповідних повідомлень про таке припинення. Колегія суддів вважає, що доводи ПП «РЕНІЛІС» про імовірне утруднення виконання судового рішення у даній справі є необґрунтованими та базуються лише на припущеннях Підприємства, адже останнім не надано будь-яких доказів, які б свідчили про те, що РВ ФДМУ фактично здійснило дії щодо направлення повідомлень Орендарю про припинення спірних Договорів оренди на вимогу Орендодавця, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2025 у справі №916/808/24. Так, судом касаційної інстанції скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі №916/808/24 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий перевантажний комплекс "Інзерноекспорт" про визнання недійсним правочину Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, оформленого повідомленням від 08.02.2024 № 11-07-00516, щодо односторонньої відмови від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 09.10.2006 № ДФ-89, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий перевантажний комплекс "Інзерноекспорт". Отже, доводи ПП «РЕНІЛІС» ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої поведінки РВ ФДМУ та не доведені доказами на підтвердження реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в межах даної справи. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильної по суті ухвали суду першої інстанції, яка оскаржується та в якій надано оцінку відповідним доводам та доказам Підприємства в їх сукупності, і в цілому правильно застосовано норми процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права. З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції. Отже, з урахуванням вищенаведеного правового регулювання спірних правовідносин, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 136 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції (з огляду на встановлені обставини справи, а також подані Підприємством докази (фактична їх відсутність) на підтвердження своїх вимог) дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене вище, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.12.2025 у справі №916/4476/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП РЕНІЛІС без задоволення. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.12.2025 у справі №916/4476/25 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню. Повний текст постанови складений та підписаний 18.06.2026. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Принцевська Н.М. Суддя Ярош А.І.