Постанова Харківський апеляційний суд № 635/5163/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа №635/5163/25 Доповідач: Люшня А.І. Провадження №23-з/818/33/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Люшні А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкові заяву захисника Моісеєнко О.М. про відвід судді Харківського апеляційного суду Савенка М.Є. у справі за апеляційною скаргою захисника Моісеєнко О.М. на постанову Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 ,- УСТАНОВИВ: В провадженні судді Харківського апеляційного суду Савенка М.Є. знаходиться справа за апеляційною скаргою захисника Моісеєнко О.М. на постанову Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Також стягнено з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665,60 грн. 06 травня 2026 року захисник Моісеєнко О.М. подала заяву про відвід судді Харківського апеляційного суду Савенка М.Є. В обґрунтування заявленого відводу посилається на те, що суддя Савенко М.Є. постановою Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року повернув її апеляційну скаргу на постанову Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2025 року, у зв`язку не наданням до апеляційної скарги підтвердження повноважень захисника відповідно до ч.2 ст.271 КУпАП. Вказала, що після отримання постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року повторно подала апеляційну скаргу, додавши відповідні документи на підтвердження повноважень захисника та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, хоча первісна апеляційна скарга була подана нею своєчасно. Наголосила, що суддя Савенко М.Є. сформував ставлення щодо сторони захисту та не може об`єктивно та неупереджено розглянути справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та захисник Моісеєнко О.М., будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, заяв та клопотань про відкладення розгляду заяви про відвід судді не подавали, а тому апеляційний розгляд відбувся за їх відсутності. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Процедура відводу судді у справі про адміністративне правопорушення положеннями КУпАП не врегульована. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року по справі №2-591/11 зазначила, що суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Крім того, відповідно до ч.1 ст.17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП. Отже, апеляційний суд вважає за необхідне при вирішенні питання щодо заявленого відводу, застосувати норми КПК України, які регулюють процесуальну процедуру вирішення відводів та самовідводів у кримінальному провадженні, а саме ст.ст.75, 80-81 КПК України. Положеннями статей 75, 76 КПК України передбачено вичерпний перелік обставин, що виключають участь судді в розгляді кримінального провадження. Пунктом 4 статті 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Нормами Конституції України закріплені основні засади судочинства та відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v.UnitedKingdom), від 10.06.1996 року, п. 38). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998 року, п.45). Статтей 15 Кодексу суддівської етики передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка згідно ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовується судами при розгляді справ як джерело права, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (i) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах Фей проти Австрії, Ветштайн проти Швейцарії, Мироненко і Мартенко проти України, Рудніченко проти України). Проте, між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі Кіпріану проти Кіпру ). У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі Пуллар проти Сполученого Королівства). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється. Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі Де Куббер проти Бельгії ). Згідно пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Апеляційний суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Одночасно апеляційний суд підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу. Доказів про необ`єктивність та упередженість судді Савенка М.Є., Івахненком А.Л. та захисником Моісеєнко О.М. не надано і матеріали справи їх не містять. Повернення апеляційної скарги захисника Моісеєнко О.М. на постанову Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2025 року, не свідчить про необ`єктивність та упередженість судді. До того ж, мотиви повернення апеляційної скарги викладені в мотивувальній частині постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року. Таким чином, доводи, на які посилається захисник Моісеєнко О.М. в заяві, як на підстави для відводу, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, безпідставні і такі, що ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях та носять абстрактний та неконкретизований характер. Враховуючи викладене, заява захисника Моісеєнко О.М. про відвід судді Савенка М.Є. за наведених обставин задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.75, 80 КПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Заяву захисника Моісеєнко О.М. про відвід судді Харківського апеляційного суду Савенка М.Є. у справі №635/5163/25 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий А.І. Люшня