Постанова 4803 № 204/4417/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1162/26 Справа № 204/4417/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., секретар: Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровські області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Чечелівського районного суду міста Дніпра про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду (суддя першої інстанції Єдаменко С.В.), В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровські області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Чечелівського районного суду міста Дніпра про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду, в якому просила стягнути з Державного казначейства України на її користь матеріальну шкоду у розмірі 1 163 803,78 грн., та моральну шкоду у розмірі 1 163 803,78 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 02 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила,що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи. Скаргу мотиву тим, що обставини справи які зазначені в матеріалах судової справи №204/4417/25 взагалі судом не з`ясовані, а докази в судовому засіданні не оцінені, та в оскаржуваному рішенні не зазначено які докази судом прийняті, які відхилені, які оцінені судом. ОСОБА_1 просила рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 02 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Від представника Дніпропетровської обласної прокуратури Дудник К.К. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що у кримінальному провадженні №12019040680001428 від 12.07.2019 р. ОСОБА_1 не була засуджена, притягнута до кримінальної відповідальності, піддана запобіжним заходам чи затриманню, піддана адміністративним стягненням, просила рішення суду залишити без змін. Від представника ГУНП в Дніпропетровській області Штрихунової А.Д., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що позивач не надала належних та допустимих доказів протиправності дій працівників ГУНП, вважаємо усі дії слідчих та дізнавачів здійснювалися в межах компетенції відповідно до КПК України, просила рішення місцевого суду залишити без змін. Від Чечелівського районного суду м. Дніпра відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених працівників Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено, зобов`язано внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 , яка зареєстрована 24.06.2019 р. та розпочати досудове розслідування. (т.1 а.с.99) Згідно витягу з ЄРДР від 12.07.2019 на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2019 року було внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040680001428 за ч.1 ст.365 КК України. (т.1 а.с.100) 16 жовтня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12019040680001428 за ч.1 ст.365 КК України ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права на обов`язки потерпілого. (т.1 а.с.104) 28 серпня 2020 року постановою дізнавача СД Чечелівського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Лебідем К.О. закрито кримінальне провадження №12019040680001428 за ч.1 ст.190 КК України. (т.2 а.с.142) 16 березня 2021 року ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було скасовано постанову дізнавача СД Чечелівського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Лебідя К.О. про закриття кримінального провадження № 12019040680001428 за ч.1 ст.190 КК України. (т.2 а.с.165) 29 липня 2022 року постановою дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 6 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Лебідем К.О. закрито кримінальне провадження № 12019040680001428 за ч.1 ст.175 КК України. (т.3 а.с.74 на зв.-76) 12 вересня 2022 року ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було відмовлено в задоволені скарги ОСОБА_1 на постанову дізнавача про закриття кримінального провадження № 12019040680001428. (т.3 а.с.78 на зв.-79) 27 вересня 2022 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2022 року залишено без задоволення. (т.3 а.с.113 на зв.-114) 18 жовтня 2022 року постановою Верховного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року. (т.3 а.с.115-117). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала переконливих доказів на підтвредження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування та шкодою, яка, за твердження позивачки їй заподіяна. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди. Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18). Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову». Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У зв`язку із цим, доводи апеляційної скарги про те, що лише задоволення скарги на процесуальні дії уповноважених осіб правоохоронних органів та зобов`язання внести відомості до ЄРДР є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди є помилковими. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, ухвали слідчого судді про задоволення скарги ОСОБА_1 , на бездіяльність уповноважених працівників Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області в межах кримінального провадження №12019040680001428 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень уповноважених осіб відділу поліції і не є безумовним доказом неправомірності, дій чи бездіяльності посадових осіб ГУНП в Дніпропетровській області, які тягнуть за собою відшкодування моральної шкоди. Встановивши, що позивач не надала достатні та допустимі докази на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діяннями посадових осіб відділу поліції, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . В оцінці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів апеляційний суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги позивачка фактично зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями суду, які не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у скарзі. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивачка слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк Повний текст судового рішення складено 16 червня 2026 року. Головуючий суддя О.В. Халаджи