Постанова Одеський апеляційний суд № 515/1914/24

Номер провадження: 22-ц/813/5471/26 Справа № 515/1914/24 Головуючий у першій інстанції Олійник К. І. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: заявник - ОСОБА_1 заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Климук Алли Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2026 року, постановлене у складі судді Олійника К.І., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,- установив: Короткий зміст заяви. У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеною заявою, в якій просить визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатною та встановити над нею опіку та призначити опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 є дочкою її рідної сестри ОСОБА_5 тобто, тобто її племінницею. ОСОБА_6 та як її мати ОСОБА_5 є інвалідом в зв`язку з психічним захворюванням та їй встановлення друга група інвалідності безстроково. Внаслідок психічної хвороби вона не може висловлювати свої думки, вона не розмовляє, не може приготувати собі їжу, не розуміє обставини, що відбуваються навколо неї, не розуміється у грошах, не може дати оцінку своїм діям оточуючих має потяг до мандрів, з яких сама не повертається, треба її шукати. Тривалий час ОСОБА_2 опікується ОСОБА_7 та її дітьми, які також є інвалідами 2 групи, в тому числі ОСОБА_4 . На теперішній час вони проживають разом з ним, він їх повністю забезпечує всім необхідним, вони прислухаються до нього, поважають. Заявниця не має можливості дбати про сестру та її дітей, створювати необхідні побутові умови, забезпечувати її доглядом та лікуванням, так як не має фінансової і фізичної можливості, має поганий стан здоров`я та не заперечує проти призначення ОСОБА_2 1986 року народження опікуном над її племінницею - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна - задоволено частково. В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_2 є військовозобов`язаним і вказана обставина, за умови мобілізації останнього, може унеможливити фактичне виконання ним обов`язків опікуна недієздатного, а також те, що опікунська рада належним чином не з`ясувала питання доцільності призначення військовозобов`язаного опікуном недієздатної особи та не обґрунтувала об`єктивну неможливість здійснення опіки над ОСОБА_4 іншими родичами, вимога про призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_4 , 1983 року народження, задоволенню не підлягає, так як є передчасною. З урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовозобов`язаного як єдиного опікуна недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами критерії, яким має відповідати особа як опікун. Чинним законодавством не передбачено обов`язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна, в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року в справі № 545/1691/16-п (провадження № 61-4475св18)). У разі з`ясування всіх вище перелічених обставин, опікунська рада може повторно звернутись до суду з питанням про призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зважаючи на те, що суд в задоволенні заяви в частині призначення опікуна відмовляє, здійснення опіки над недієздатним слід покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання (перебування) недієздатної, до вирішення питання про призначення опікуна в порядку, визначеному законом. Разом з цим, вимога про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , недієздатною є обґрунтованою та підтверджується зібраними доказами. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, адвокат Климук А.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення Татарбунарського районного суду від 03.02.2026 в частині відмови в призначенні ОСОБА_9 опікуном ОСОБА_4 скасувати та призначити ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_4 строком на 2 роки. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у призначенні ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 . Заявник зазначає, що ОСОБА_2 тривалий час фактично здійснює догляд за ОСОБА_4 , забезпечує її належні побутові умови, харчування, одяг, паливо та інші необхідні потреби. Крім того, він опікується також її матір`ю та братом, які є особами з інвалідністю, що свідчить про його реальну можливість виконувати обов`язки опікуна. На думку заявника, судом не було належним чином враховано, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 склалися добрі, довірливі відносини, а саме такі особисті стосунки відповідно до вимог цивільного законодавства мають істотне значення при вирішенні питання про призначення опікуна. Також посилається на те, що єдина родичка ОСОБА_4 - ОСОБА_10 немає фізичної, матеріальної та побутової можливості здійснювати опіку над племінницею, має власну сім`ю, господарство та незадовільний стан здоров`я. Крім того, між нею та родиною ОСОБА_11 склалися неприязні відносини у зв`язку зі спадковими питаннями, тому вона не заперечувала проти призначення ОСОБА_2 опікуном. Скаржник наголошує, що інших осіб, які б виявили бажання бути опікунами ОСОБА_4 , немає, а орган опіки та піклування підтримав кандидатуру ОСОБА_2 та подав відповідне подання до суду. Висновок суду першої інстанції про недостатню мотивованість подання органу опіки апелянт вважає формальним та необґрунтованим, а сам факт того, що ОСОБА_2 є військовозобов`язаним чоловіком призовного віку, не може бути самостійною підставою для відмови у призначенні його опікуном, оскільки чинне законодавство не містить такої заборони. Скаржник також посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких при призначенні опікуна мають враховуватися особисті взаємини між опікуном і підопічним, можливість особи забезпечувати догляд та інтереси недієздатної особи, а також позиція органу опіки та піклування. Отже, апеляційна скарга обґрунтовується тим, що призначення ОСОБА_2 опікуном відповідає інтересам ОСОБА_4 , забезпечить їй належний догляд, побутові умови та стабільне життєзабезпечення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним і підлягає скасуванню. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, до судового засідання з`явились сторона заявниці та представник громади , клопотань про відкладення інши сторони не подавали. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що З копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 виданого Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області 24.06.2004 року (а.с.2) вбачається, що ОСОБА_1 (заявник), народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Приморське Татарбунарського району Одеської області. Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2018 року, батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.3). Копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 , виданого 17.09.2021 року органом 5146 (а.с.4) підтверджується, що ОСОБА_5 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Приморське Татарбунарського району Одеської області; РНОКПП НОМЕР_4 . З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00048407821 від 11 грудня 2024 року підтверджується, що ОСОБА_15 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками якої записані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.6). Відповідно до копії виписки із акта огляду МСЕК № 061738 від 25.10.2007 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 має ІІ групу інвалідності безстроково (а.с.7). Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 11 грудня 2024 року, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_16 та ОСОБА_5 (а.с.11). Копією паспорта громадянина України № НОМЕР_6 , виданого 17.09.2021 року органом 5146 (а.с.8) підтверджується, що ОСОБА_4 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Трихатки Татарбунарського району Одеської області; РНОКПП НОМЕР_7 (а.с.8). Відповідно до копії витягу із акту огляду у МСЕК № 020886 від 21.05.2004 року, ОСОБА_4 , 1983 року народження має ІІ групу інвалідності безстроково (а.с.10). Згідно витягу з висновку (подання) опікунської ради при виконавчому комітеті Лиманської сільської ради про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном над гр. ОСОБА_7 , 1959 року народження, ОСОБА_4 , 1983 року народження та ОСОБА_17 , 1986 року народження, за умови визнання зазначених осіб в судовому порядку недієздатними відповідно до законодавства (а.с.13-15), згідно якого, у разі визнання судом ОСОБА_7 , 1959 року народження, ОСОБА_4 , 1983 року народження та ОСОБА_17 , 1986 року народження недієздатними, вважати доцільним встановлення опіки та призначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 опікуном над ОСОБА_7 , 1959 року народження, ОСОБА_4 , 1983 року народження та ОСОБА_17 , 1986 року народження. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 567 від 13.08.2025 Одеської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає хронічним стійким психічним розладом у вигляді «Важкої розумової відсталості», (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F72 за МКХ-10), внаслідок чого за своїм психічним станом вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 76-79). Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка (ч. 1 ст. 42 ЦК України). Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Відповідно до частини 1 статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24),від 04 грудня 2024 року у справі № 634/1126/23 (провадження № 61-9837св24), від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 (провадження № 61-16711св24) та від 17 вересня 2025 року у справі № 686/21841/24 (провадження № 61-4759св25). У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України). При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна (постанови Верховного Суд від 07.04.2022 року в справі № 712/10043/20 та від 24.07.2024 року в справі №727/597/24). Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила опіки та піклування). Відповідно до пункту 3.1 Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. У постанові Верховного Суду від 08.01.2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Такий висновок викладений також в постановах Верховного Суду від 07.04.2022 року в справі № 712/10043/20, від 26.01.2024 року в справі №742/887/23, від 28.02.2024 року в справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23). Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сімейний кодекс України регулює зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому (стаття 2 СК України). Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповно рідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Кодекс законів про працю України передбачає, що близькими родичами чи свояками є батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя (стаття 25-1 КЗпП України). Положеннями статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що близькі особи - це члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта. Члени сім`ї: особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб`єктом; будь-які особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 року у справі №205/4245/17 (провадження №61-17628св19). Згідно з частиною 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розрізнено поняття «родичі» та «члени сім`ї». До загальних ознак сім`ї належать: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом; взаємні права та обов`язки. Разом з тим, ознаки членів сім`ї не можна розглядати окремо від підстав створення сім`ї, оскільки спільне проживання та побут та наявність взаємних прав та обов`язків можуть бути і у інших суб`єктів, які не є членами сім`ї. Близькі члени родини (або близькі родичі) - законодавчий термін, що позначає родичів (членів сім`ї) особи, які мають особливі права та/або обов`язки через тісні стосунки з особою. Отож, член сім`ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв`язок із сім`єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов`язків, передбачених сімейним законодавством. Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України, обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. У поданні опікунської ради при виконавчому комітеті Лиманської сільської ради, яке затверджено рішенням виконавчого комітету Лиманської сільської ради від 27 листопада 2024 року за № 89, вказано про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі визнання її недієздатною. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Разом з тим, ні саме подання опікунської ради при виконавчому комітеті Лиманської сільської ради, яке затверджено рішенням виконавчого комітету Лиманської сільської ради від 27 листопада 2024 року за № 89, ні рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради від 27 листопада 2024 року за № 89 не містять належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань, з посиланням на відповідні докази, щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість ОСОБА_2 бути опікуном. Подання не містить відповідного обґрунтування того, що заявник має можливість на постійній основі дбати про ОСОБА_4 , створювати їй необхідні побутові умови, забезпечувати її постійним доглядом та лікуванням, оскільки у висновку відсутні відомості про його місце роботи, доходи, тощо. Матеріали справи також не містять будь-яких доказів про наявність у ОСОБА_4 позитивного відношення та прив`язаності до особи, яка бажає стати опікуном, що свідчило б про наявність довірливих та доброзичливих стосунків між ними, а відтак і про те, що призначення опікуном саме заявника відповідатиме її інтересам. Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 є військовозобов`язаним. У поданні органом опіки та піклування не було з`ясовано питання можливості призначення опікуном ОСОБА_2 , який є військовозобов`язаним, а в умовах воєнного стану орган опіки має належно з`ясувати питання доцільності призначення саме його опікуном, ураховуючи закріплений у Конституції України обов`язок захисту Вітчизни та загальну мобілізацію, з урахуванням усіх обставин. У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого. За вказаних обставин, суд вважає, що подання опікунської ради не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту. Крім того, суд враховує, що подання органу опіки та піклування не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути враховано на розсуд суду. Також, судом встановлено, що особа, щодо якої подано заяву про визнання її недієздатною, крім заявника, який є військовозобов`язаним, має інших племінників, про наявність яких зазначив представник органу опіки та піклування, належних та допустимих доказів про об`єктивну неможливість здійснення ними обов`язків опікуна не надано, а посилання заявника на відсутність інших членів сім`ї, які б могли здійснювати догляд, нічим не доведені. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зібрані у справі докази вказують лише на наявність підстав для задоволення заявлених вимог в частині визнання ОСОБА_4 недієздатною, оскільки вона внаслідок стійкого хронічного психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується відповідною експертизою. Поряд з цим, подання органу опіки та піклування про призначення ОСОБА_2 опікуном суд вважає необґрунтованим та таким, що прийняте без повного дослідження всіх обставин та із застосуванням суто формального підходу для вирішення питання про призначення опікуном заявника. Саме лише бажання ОСОБА_2 бути опікуном ОСОБА_4 , за наявності інших родичів у ОСОБА_4 , не може бути безумовною підставою для призначення заявника її опікуном. ОСОБА_2 не позбавлений можливості надавати посильну допомогу та підтримку недієздатній ОСОБА_4 без відповідного судового рішення. За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення заяви в частині призначення ОСОБА_2 опікуном недієздатної ОСОБА_4 . Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у призначенні ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 , оскільки в іншій частині щодо визнання ОСОБА_4 недієздатною рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 тривалий час фактично доглядає за ОСОБА_4 , забезпечує її побутові потреби, харчування, одяг, паливо та інші необхідні умови проживання, між ним та ОСОБА_4 склалися добрі, довірливі відносини; заявниця ОСОБА_1 не має фізичної, матеріальної та побутової можливості здійснювати опіку над племінницею, інших осіб, які б виявили бажання бути опікунами, немає, орган опіки та піклування підтримав кандидатуру ОСОБА_2 , а сам факт перебування останнього на військовому обліку не є передбаченою законом підставою для відмови у призначенні його опікуном. Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Так, відповідно до частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України призначення судом опікуна над фізичною особою, яка визнається недієздатною, здійснюється за поданням органу опіки та піклування. Водночас наявність такого подання сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити його обґрунтованість, відповідність інтересам недієздатної особи, а також наявність належних і допустимих доказів, які підтверджують можливість конкретної особи виконувати обов`язки опікуна. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що подання опікунської ради при виконавчому комітеті Лиманської сільської ради, затверджене рішенням виконавчого комітету від 27 листопада 2024 року № 89, містить висновок про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном, однак не містить достатньої мотивації щодо можливості саме цієї особи на постійній основі виконувати обов`язки опікуна над ОСОБА_4 . Зокрема, у поданні не наведено належного аналізу майнового, побутового, сімейного стану ОСОБА_2 , його зайнятості, джерел доходу, стану здоров`я, можливості забезпечувати постійний догляд, лікування, представництво та захист особистих немайнових і майнових прав недієздатної особи. Також не наведено переконливих мотивів, чому саме призначення ОСОБА_2 опікуном найбільше відповідатиме інтересам ОСОБА_4 . Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_2 фактично доглядає за ОСОБА_4 та забезпечує її потреби, не може бути безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки фактичне надання допомоги особі, яка потребує догляду, саме по собі не є тотожним юридичній можливості та спроможності виконувати обов`язки опікуна, оскільки опікун набуває обсяг прав та обов`язків, пов`язаних не лише з побутовим доглядом, а й із представництвом інтересів підопічного, захистом його майнових прав, вирішенням питань лікування, соціального забезпечення, укладенням правочинів у межах закону та іншими діями в інтересах недієздатної особи. Доводи апеляційної скарги про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 добрих, довірливих відносин також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини мають підтверджуватися належними доказами та бути оцінені органом опіки і піклування при підготовці мотивованого подання, а самі лише твердження заявниці про те, що ОСОБА_4 та члени її сім`ї прислухаються до ОСОБА_2 і поважають його, без належної перевірки та відображення цих обставин у поданні органу опіки, не можуть вважатися достатніми для висновку про відповідність такого призначення найкращим інтересам недієздатної особи. Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 63 ЦК України опікун призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних або родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними та можливості особи виконувати обов`язки опікуна. Отже, закон вимагає не лише встановлення факту бажання певної особи бути опікуном, а й перевірки її об`єктивної спроможності виконувати відповідні обов`язки. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має можливості здійснювати опіку над племінницею, що є підставою для визначення опікуном саме ОСОБА_9 , оскільки наведені обставини можуть свідчити про неможливість призначення самої заявниці опікуном, однак не доводять автоматично наявності достатніх правових підстав для призначення опікуном саме ОСОБА_2 . Крім того, судом першої інстанції враховано, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів об`єктивної неможливості здійснення опіки іншими родичами або близькими особами ОСОБА_4 , а зазначене питання органом опіки та піклування належним чином не досліджувалося. Аргументи скаржника про те, що інших осіб, які бажають бути опікунами, немає, також не можуть бути прийняті колегією суддів як достатня підстава для скасування рішення, оскільки орган опіки та піклування зобов`язаний не лише констатувати відсутність заяв від інших осіб, а й активно перевірити коло осіб, які можуть забезпечити найкращі інтереси недієздатної особи, оцінити їхню спроможність або об`єктивну неможливість виконувати обов`язки опікуна та відобразити ці висновки у мотивованому поданні. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що чинне законодавство не містить заборони на призначення опікуном чоловіка призовного віку, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не виходив із існування такої абсолютної заборони. Підставою для відмови у призначенні ОСОБА_2 опікуном стало не саме по собі перебування його на військовому обліку, а те, що орган опіки та піклування в умовах воєнного стану не перевірив і не мотивував питання реальної можливості ОСОБА_2 постійно здійснювати опіку над недієздатною особою з урахуванням його статусу військовозобов`язаного, можливості мобілізації та наслідків такої обставини для забезпечення безперервного догляду за ОСОБА_4 . Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, відповідно до якого у разі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення її опікуном недієздатної особи орган опіки та піклування, враховуючи воєнний стан і конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, повинен належним чином з`ясувати необхідність такого призначення, перевірити можливі ризики та мотивувати своє подання про можливість і доцільність призначення саме цієї особи опікуном. Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності врахування особистих стосунків між опікуном і підопічним не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки суд не заперечував значення таких стосунків, водночас такі обставини підлягають доказуванню та мають оцінюватися у сукупності з іншими критеріями: можливістю особи виконувати обов`язки опікуна, її здатністю забезпечити постійний догляд, належні побутові умови, лікування, захист прав та інтересів підопічного, а також із висновком органу опіки та піклування, який має бути належно мотивованим. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання органу опіки та піклування у цій справі має формальний характер, оскільки не містить достатнього аналізу обставин, які є істотними для вирішення питання про призначення опікуна. Наявність позитивного висновку органу опіки не має для суду наперед установленої сили та не позбавляє суд права перевірити, чи відповідає таке подання вимогам закону, чи є воно повним, мотивованим та таким, що забезпечує найкращі інтереси недієздатної особи. При цьому відмова у призначенні ОСОБА_2 опікуном на цьому етапі не позбавляє його можливості надалі звернутися до органу опіки та піклування з відповідною заявою, а орган опіки та піклування після повного з`ясування всіх істотних обставин і належного мотивування свого висновку повторно вирішити питання про доцільність внесення до суду подання щодо призначення його опікуном. Також ОСОБА_2 не позбавлений можливості продовжувати надавати ОСОБА_4 фактичну допомогу, підтримку та догляд без призначення його опікуном у судовому порядку, а здійснення опіки до вирішення питання про призначення конкретного опікуна обґрунтовано покладено на орган опіки та піклування за місцем проживання недієздатної особи. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до повторного викладення обставин, які були предметом дослідження суду. Водночас апеляційна скарга не містить посилань на нові докази або обставини, які б спростовували висновки суду першої інстанції про недостатню обґрунтованість подання органу опіки та піклування і передчасність призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 . За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви в частині призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають підстав для скасування або зміни рішення суду в оскаржуваній частині. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу адвоката Климук Алли Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко