Постанова 4813 № 523/1656/26

Номер провадження: 22-ц/813/5200/26 Справа № 523/1656/26 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Канікаєва Юрія Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Пересиписького районного суду міста Одеси від 28 січня 2026 року, постановлену у складі судді Аліної С.С., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Приватного нотаріуса Джагарян Анаіт Мірзаївни, про встановлення юридичного факту,- установив: Короткий зміст обставин справи До Пересипського районного суду м.Одеси надійшла заява ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Приватного нотаріуса Джагарян Анаіт Мірзаївни, про встановлення юридичного факту, а саме, факту що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: Україна, Одеська область, м. Одеса, та ОСОБА_2 , зазначений у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , є одна і та ж особа та є батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування заявниця вказує, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис про народження №127 від 01.03.1986 року, складено Першим Приморським ВРАЦС Одеського МУЮ У свідоцтві про народження батьками заявника зазначені « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ». Свідоцтво про народження складено двома мовами (українська та російська), однак заповнено російською мовою. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько заявника помер, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (копія додається). За життя, 13.08.2024 батько заявника, на користь Заявника, склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Серафімовою В.М., зареєстрований у реєстрі за №670. У січні 2026 заявник звернувся до приватного нотаріуса з метою заведення спадкової справи та подальшого оформлення спадщини. Приватним нотаріусом заведено спадкову справу №75084567, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі №83792288 від 06.01.2025. Однак, під час прийняття та оформлення документів приватний нотаріус виявила, що надані заявником документи не підтверджують, що померлий є його батьком, бо у свідоцтві про народження та актовому записі про народження заявника батьком зазначений « ОСОБА_5 », а свідоцтво про смерть видано на ім`я ОСОБА_5 . Нотаріус роз`яснила заявнику, що для подальшого оформлення спадщини йому необхідно звернутись до суду з заявою про встановлення факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є однією особою та я особа є батьком заявника. З огляду на це, заявник звертається до суду, оскільки без встановлення цих юридичних фактів він не зможе реалізовувати свої особисті права у відносинах з державними органами та органами нотаріату, зокрема, отримати право на видачу свідоцтва про право на спадщину. Короткий зміст судового рішення Ухвалою Пересиписького районного суду міста Одеси від 28 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Приватного нотаріуса Джагарян Анаіт Мірзаївни, про встановлення юридичного факту залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Доводи апеляційної скарги Не погодившись з вказаною ухвалою, адвокат Канікаєва Ю.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом жодним чином не визначено, у чому полягає спір про право у справі за заявою ОСОБА_1 , які сторони цього спору, чиї права можуть бути порушені після встановлення факту, що «ГеНадій» та «ГеННадій» є однією людиною та батьком заявника. Судом у оскаржуваній ухвалі зазначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження. Проте ця справа не є справою про спадкування. Так, заявник дійсно дізнався про помилку у документах, коли вернувся до приватного нотаріуса з питання оформлення спадщини, проте ніякого спору з питань спадкування немає. Заявник є єдиним спадкоємцем за заповітом. Цей заповіт зареєстровано у реєстрі та складено померлим батьком за життя на ім`я заявника. Вказує, що судом першої інстанції у оскаржуваній ухвалі жодним чином не конкретизовано, як факт, який намагається встановити заявник, навіть гіпотетично може порушити права інших осіб та яких саме осіб. Судом не з`ясовано позицію інших учасників справи, наявність спору нічим не підтверджується та матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів зворотного. Щодо явки сторін Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, однак до судового засідання не з`явились, сторона скаржника просила справу розглядати без їхньої участі, заяв про відкладення не подано, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з огляду на таке. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Приватного нотаріуса Джагарян Анаіт Мірзаївни, про встановлення юридичного факту, суд першої інстанції виходив з того, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18). Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Звертаючись до суду із заявою заявник вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер, видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 . За життя, 13.08.2024 батько заявника на користь нього склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Серафімовою В.М., зареєстрований у реєстрі за №670. У січні 2026 заявник звернувся до приватного нотаріуса з метою заведення спадкової справи та подальшого оформлення спадщини. Приватним нотаріусом заведено спадкову справу №75084567, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі №83792288 від 06.01.2025. Під час прийняття та оформлення документів приватний нотаріус виявила, що надані заявником документи не підтверджують, що померлий є його батьком, бо у свідоцтві про народження та актовому записі про народження заявника батьком зазначений « ОСОБА_6 », а свідоцтво про смерть видано на ім`я ОСОБА_6 . Нотаріус роз`яснила, що для подальшого оформлення спадщини йому необхідно звернутись до суду з заявою про встановлення факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є однією особою та ця особа є батьком заявника. З огляду на це, Заявник був змушений звернутись до суду, оскільки без встановлення цих юридичних фактів він не зможе реалізовувати свої особисті права у відносинах з державними органами та органами нотаріату, зокрема, отримати право на видачу свідоцтва про право на спадщину. Відповідно колегія суддів зазначає, що необхідність встановлення факту, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: Україна, Одеська область, м. Одеса, та ОСОБА_2 , зазначений у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , є одна і та ж особа та є батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є є необхідністю для подальшої можливості вчинення нотаріальних дій, а необхідність встановлення даного факту за відсутності відомостей про інших спадкоємців, права та інтереси яких можуть бути порушені внаслідок ухвалення рішення у справі, сама по собі не є свідченням наявності спору про право. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У відповідності до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19. Посилання суду першої інстанції, що між сторонами існує спір про право щодо спадкового майна, є безпідставними, виходячи з наступного. Під час розгляду справи, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)). Так, суд першої інстанції не встановив і у судових рішеннях не зазначив, хто є спадкоємцем після смерті у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював факт того, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: Україна, Одеська область, м. Одеса, та ОСОБА_2 , зазначений у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , є одна і та ж особа та є батьком ОСОБА_1 . Тобто суд не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним та спростовується матеріалами справи і вимогами закону. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23 (провадження № 61-15775св23). За таких обставин висновки суду про наявність спору про право не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Висновок суду про наявність спору є передчасним. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки процесуальний закон чітко розмежовує правові наслідки виявлення спору про право залежно від стадії розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Отже, залишення заяви без розгляду до моменту відкриття провадження суперечить змісту та процесуальній конструкції ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки на цій стадії суд ще не здійснює розгляд справи, а вирішує лише питання щодо наявності підстав для відкриття провадження. За таких обставин суд першої інстанції фактично застосував процесуальний наслідок, який законом передбачений для іншої стадії процесу, чим порушив норми процесуального права. У випадку встановлення спору про право на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд повинен був в такому випадку постановити ухвалу саме про відмову у відкритті провадження, а не про залишення заяви без розгляду. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає вищезазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Канікаєва Юрія Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу адвоката Канікаєва Юрія Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Пересиписького районного суду міста Одеси від 28 січня 2026 року - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко