Постанова Одеський апеляційний суд № 947/19913/24

Номер провадження: 22-ц/813/4271/26 Справа № 947/19913/24 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» в особі свого представника Македона Олександра Андрійовича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Гниличенко М.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 24.06.2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» в особі свого представника Мєшніка Костянтина Ігоровича звернулися до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 10.12.2018 у розмірі 98804 гривень 90 копійок станом на 09.05.2025. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.12.2018 року між Акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписано Анкету-заяву до Договору № б/н про надання банківських послуг від 10.12.2018 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що Анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають Договір та зобов`язується виконувати його умови. У зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань, станом на 09.05.2024 утворилася заборгованість, що становить загальний розмір 98804 грн 90 коп. заборгованість за тілом кредиту. (т. 1, а.с. 1-46) В письмових поясненнях ОСОБА_1 частково визнав позов, обґрунтовуючи тим, що у заяві позичальника не зазначена процентна ставка, сума кредитного ліміту, проте позивачем заборгованість за відсотками погашалася за рахунок кредитних коштів, відповідачем здійснено самостійний розрахунок заборгованості виключно на підставі отриманих та повернутих ОСОБА_1 сум грошових коштів, згідно з якого заборгованість складає 28199,07 грн. (т. 1 а.с. 119- 139) Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року позовну заяву Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за Договором № б/н про надання банківських послуг «Monobank» від 10.12.2018 року станом на 09.05.2024 року у розмірі 28199 (двадцять вісім тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 07 копійок. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 864,20 гривень (т. 2, а.с. 105-113). В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Універсал Банк» в особі свого представника Македона Олександра Андрійовича просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором надання банківських послуг від 10.12.2018 задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Доводами апеляційної скарги є те, що: - суд першої інстанції не дослідив механізм отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з умовами, правилами обслуговування, тарифами, таблицею розрахунку вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту, тим самим дійшов передчасних висновків відносно того, що клієнт не був ознайомлений із вищевказаними умовами, правилами обслуговування, тарифами, таблицею розрахунку вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту; - умови та правила, які знаходяться у публічному доступі та посилання на які містяться у кожній анкеті-заяві, підписаній клієнтами, є загальновідомим фактом; - у суду під час ухвалення рішення є безперешкодний доступ до актуальних умов та правил, що знаходяться у публічному доступі в режимі реального часу на офіційному сайті банку за відповідним посиланням, про що зазначено представником позивача у позовній заяві; - посилання суду першої інстанції на недоведеність з боку банку, що саме ці умови та правила розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на приписах Закону України «Про електронну комерцію»; - будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не надав суду контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити, чи інший доказ, наприклад, висновок експертизи про неправильність наданого банком розрахунку, відтак, відсутні підстави для того, щоб піддавати сумніву нараховану позивачем суму боргу, враховуючи, що така підтверджена наданими позивачем у сукупності доказами (т. 2, а.с. 115-125). Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 ст. 367 ЦПК України). У судовому засіданні 10.03.2026 представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити оскаржуване рішення без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Перед судовими дебатами оголошена перерва (т. 2, а.с. 143-143зв.). У судове засідання 09.06.2026 учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач АТ «Універсал Банк» та їх представник ОСОБА_3 у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як отримали судові повістки-повідомлення на 09.06.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 08.04.2026 о 05:00:23 та 05:04:37 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 2, а.с. 146-146зв.), відповідач ОСОБА_1 у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як судова повістка-повідомлення на 09.06.2026 повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 147-148зв.), а також у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважний представник ОСОБА_2 розписався у довідковому листі про дату, час і місце слухання справи (т. 2, а.с. 144), не з`явилися. Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, в іншій частині рішення (щодо стягнення заборгованість за Договором № б/н про надання банківських послуг «Monobank» від 10.12.2018 року станом на 09.05.2024 року у розмірі 28199,07 грн) не переглядається. Матеріалами справи встановлено, що 10.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 10.12.2018 року, з якої вбачається, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов`язався виконувати його умови. Також, підтвердив, що ця Анкета-заява є заявою на відкриття рахунку (т. 1, а.с. 16). Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, водночас, в анкеті відсутні дані про розмір встановленого кредитного ліміту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування, тощо. В даній анкеті-заяві є лише посилання на те, що банк на свій розсуд в односторонньому порядку може збільшувати чи зменшувати розмір кредитного ліміту шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток позичальника, а також про те, що кредитний ліміт встановлений на суму, вказану у мобільному додатку. Згідно з довідкою про наявність рахунку від 16.12.2024 ОСОБА_1 має картковий рахунок НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), тип рахунку чорна картка, валюта рахунку НОМЕР_3 , статус картки активна до 04/24 (т. 1, а.с. 113). За довідкою про розмір встановленого кредитного ліміту від 16.12.2024 у ОСОБА_1 через мобільний застосунок за Договором про надання банківських послуг «Monobank»від 10.12.2018 за карткою НОМЕР_1 станом на 16.12.2024 встановлювалися наступні суми кредитного ліміту: 10.12.2018 о 10:42 2500 грн; 12.04.2019 о 15:43 20000 грн; 06.02.2019 о 14:51 45000 грн (т. 1, а.с. 114). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 10.12.2018, укладеного між Універсал Банк та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 09.05.2024 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 98804,9 грн, загальний залишок заборгованості за відсотками 0 грн, заборгованість за пенею 0 грн, заборгованість за порушення грошового зобов`язання 0 грн, разом 98804,9 грн. Процентна ставка (поточна) визначена на рівні 38,4%, процентна ставка (прострочена) 76,8%, ставка пені за порушення строків розрахунків - 76,8% (т. 1, а.с. 6-15зв.). Також в матеріалах справи наявна виписка по картці НОМЕР_4 ОСОБА_1 за період з 10.12.2018 по 09.05.2024, за якою станом на 09.05.2024 кредитний ліміт становить 45000 грн, заборгованість станом на 09.05.2024: 98804,9 грн, баланс на початок періоду: 2500 грн, баланс на кінець періоду: 53804,9 грн (т. 1, а.с. 78). З даної виписки також вбачається, що відповідач користування як власними коштами, так і кредитними коштами (т. 1, а.с. 78-104). Частково задовольняючи позовні вимоги у розмірі 28199,07 грн та відмовляючи у задоволенні іншої частини заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що наданий позивачем витяг з Умов і правил 2018 року за відсутності доказів, що відповідач з ними ознайомився при підписанні Анкети-заяви є недостатнім доказом укладення договору кредиту на тих умовах, які там зазначено. Крім того, позивач безпідставно нараховував проценти за користування кредитом і зараховував самостійно визначені суми на рахунок відповідача для обслуговування кредитного рахунку і одразу ж списував ці кошти на погашення процентів за користування кредитом. Позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом та неустойку за прострочений платіж, який на теперішній час видає за тіло кредиту та безпідставно вимагає його стягнення. Єдиним погодженим документом, який регулює правовідносини сторін, є Анкета-заява від 10.12.2018, яка не містить інформації щодо угоди про процентну ставку, строки здійснення платежів, сплата відсотків, комісії, відповідальності. Також, суд звернув увагу на те, що представником позивача до додаткових пояснень до позову, які надійшли до суду 14.02.2025 року, було надано 11 договорів-заяв відповідача про надання послуги «Транзакція в розстрочку», які було укладено в період 2020-2021 року, як зазначає банк, на загальну суму 80035,68 грн. Представник банку вказує, що заяви клієнта про отримання додаткових послуг «Транзакція в розстрочку» подані в рамках наявного Договору про надання банківських послуг та ґрунтуються на Умовах і правилах обслуговування, що є його складовою та мають безпосереднє відношення до цієї справи, оскільки сума непогашених власними сумами розстрочок є частиною заборгованості по рахунку відповідача, щодо якої банк і звертається до суду з метою стягнення заборгованості. Проте, суд першої інстанції не погодився з доводами позивача у цій частині. З тексту вказаних заяв не вбачається та не доведено позивачем належними та допустимими доказами, що вони є невід`ємною складовою кредитного договору від 10.12.2018, за яким просить позивач стягнути заборгованість, тому суд вважав, що вказані заяви є самостійними договорами на умовах їх строковості, платності і поворотності. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову АТ «Універсал Банк» є стягнення заборгованості за тілом кредиту, за анкетою-заявою від 10.12.2018, що відповідає суті кредитних правовідносин, крім того, суд звернув увагу, що позивачем не було подано заяв про збільшення позовних вимог, а отже при прийнятті рішення суд виходив із доводів первісного позову. Сторона відповідача позовні вимоги визнає частково, посилаючись на те, що відсотки були списані банком за рахунок тіла кредиту, без належного договору та згоди відповідача на їх списання, а тому, на думку суду, були нараховані та списані безпідставно, тому представником на підставі наданої банком виписки про рух коштів відповідача за період з 10.12.2018 року по 09.05.2024 року, було здійснено самостійний контррозрахунок заборгованості виключно на підставі отриманих та повернутих ОСОБА_1 сум грошових коштів, відповідно до якого заборгованість складає 28199,07 грн, які суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача. Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦКУ країни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 ЦК України). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19. Сторонами по справі, під час її розгляду судом першої інстанції не заперечувався факт укладання кредитного договору та користування кредитними коштами. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 цієї статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Згідно з пунктами 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Позивачем до позовної заяви долучено Рух коштів по картці № НОМЕР_4 від 16.12.2024 за період 10.12.2018 по 09.05.2024, що відповідно до вищевказаного є первинним документом. (а.с. 78-104) Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту у сумі 98804,90 грн. Разом з тим, з виписки по картці вбачається, що позивачем здійснено «списання відсотків», а саме: 01.03.2019 2,36 грн; 01.06.2019 631,92 грн; 01.07.2019 631,19 грн; 01.08.2019 644,19 грн; 01.09.2019 643,75 грн; 01.10.2019 627,58 грн; 01.11.2019 648,25 грн; 01.12.2019 628,75 грн; 01.10.2020 653 грн; 01.03.2020 790 грн; 01.04.2020 1274 грн; 01.05.2020 1396 грн; 01.06.2020 1448 грн; 01.07.2020 1415 грн; 01.08.2020 1461 грн; 01.09.2020 1470 грн; 01.10.2020 1366 грн; 01.11.2020 1428 грн; 01.12.2020 1374,90 грн; 01.01.2021 1354,88 грн; 01.02.2021 1422,99 грн; 01.03.2021 1288,34 грн; 01.04.2021 1433,25 грн; 01.05.2021 1386,14 грн; 01.06.2021 1435,68 грн; 01.07.2021 1391,14 грн; 01.08.2021 1481,51 грн; 01.09.2021 1516,29 грн; 01.10.2021 1459,82 грн; 01.11.2021 1453,32 грн; 01.12.2021 1426,65 грн; 01.01.2022 1621,78 грн; 01.02.2022 1704,65 грн; 01.03.2022 1600,16 грн; 01.04.2022 1943,46 грн; 01.05.2022 1058,87 грн; 01.06.2022 1175,80 грн; 01.07.2022 - 2330,54 грн; 01.08.2022 2567,59 грн; 01.09.2022 2732,90 грн; 01.10.2022 2808,44 грн. Загалом у розмірі 55128,09 грн. Станом на 18.10.2022 залишок після зазначених операції становить 53804,90 грн, що перевищує суму грошових коштів за «списання відсотків». Водночас, долучені АТ «Універсал Банк» до матеріалів справи Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових рахунків не містять підпису відповідача (у тому числі електронного). Жодних доказів на підтвердження того, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету від 10.12.2018 року, позивач не надав. Відтак, ці Умови та правила не можуть вважатися складовою частиною укладеного сторонами договору (див. постанову Верховного Суду від 25 листопада 2024 у справі № 756/16950/21), тому підстави вважати, що сторонами погоджено умови щодо нарахування відсотків, відсутні. Отже, надані позивачем докази не підтверджують належним чином погодження сторонами умов щодо нарахування відсотків та не дають можливості перевірити їх правомірність і обґрунтованість. Відтак розрахунок заявленої заборгованості не є доведеним у порядку, визначеному процесуальним законом, що виключає можливість його покладення в основу задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач безпідставно нараховував проценти за користування кредитом і зараховував самостійно визначені суми на рахунок відповідача для обслуговування кредитного рахунку та списував ці кошти на погашення процентів за користування кредитом. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Враховуючи, що відповідачем визнається заборгованість у сумі 28199,07 гривень, а вихід за межі позовних вимог призведе до погіршення становища позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із ухваленим рішенням та яким судом першої інстанції була надана відповідна правова оцінка. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та відповідно не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року в оскаржуваній частині. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» в особі свого представника Македона Олександра Андрійовича залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 09 червня 2026 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький