Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 593/1483/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 593/1483/25 пров. № А/857/23986/26 Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Сала П.І., суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М., розглянувши у письмовому провадженні в апеляційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора ВП № 1 (м. Бережани) Тернопільського РУП Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Криницького Степана Андрійовича та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року (головуючий суддя Німко Н.П.), ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Процика П.Б., звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову інспектора відділу поліції (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції ГУ НП в Тернопільській області лейтенанта поліції Криницького С.А. серії ЕНА № 5927954 від 13.10.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України. На підтримку заявлених вимог позивач зазначив, що 13.10.2025 він перебував у належному йому автомобілі марки "Fіat Doblo", д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Гоголя в м. Бережани Тернопільської області, коли до нього підійшли працівники поліції. Водночас, як стверджує позивач, в той момент він транспортним засобом не керував, а очікував на пасажира. Тому вважає неправомірним притягнення його до адміністративної відповідальності за неувімкнення аварійної сигналізації у разі зупинки на вимогу поліцейського, оскільки частиною другою статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху та зміні його напрямку, а не при стоянці транспортного засобу. Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 30.03.2026 позов задоволено. Оскаржувану постанову серії ЕНА № 5927954 від 13.10.2025 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. У поданій апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неправильне встановлення обставин справи. Вказує, що на відеозаписах, вилучених із нагрудних відеореєстраторів поліцейських під назвою "13.10.2025 (1)" з 00:00:23 по 00:03:00 та "13.10.2025 (2)" з 00:01:40 по 00:01:52 зафіксовано момент, на якому відображено факт не увімкнення аварійної світлової сигналізації позивачем під час зупинки на вимогу працівників поліції. Крім того, із відеозапису під назвою "відео 13.10.2025" із вуличних камер відеоспостереження можна чітко прослідкувати факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Отже, наданими суду доказами доводиться факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, яке полягало у невиконанні вимог пп. 9 "б" п. 9 ПДР України: аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема, у разі зупинки на вимогу поліцейського. Натомість, як вважає скаржник, суд не повно та упереджено дослідив відеозаписи з місця події та прийняв незаконне і необґрунтоване рішення. 14.05.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 30.03.2026 - без змін. Наполягає на тому, що у ОСОБА_1 не було обов`язку вмикати аварійну світлову сигналізацію, оскільки транспортний засіб був припаркований в момент, коли до нього підійшли поліцейські. Цей факт зафіксований їхніми нагрудними відеокамерами. Щодо відеозапису з вуличних камер, то представник позивача зауважує, що на відповідному відео не видно ані державного номерного знаку транспортного засобу, ані хто перебуває за кермом автомобіля. Лише видно, що по вулиці їде схожий автомобіль і що в ньому знаходиться двоє людей. При цьому о 15:18:02 год їде синій автомобіль, схожий на транспортний засіб позивача, і лише о 15:19:54 год їде автомобіль працівників поліції у тому ж самому напрямку. Належно повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подали. За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Норма аналогічного змісту міститься у ч. 3 ст. 268 КАС України, якою встановлено особливості повідомлення учасників справи в окремих категоріях термінових адміністративних справ, зокрема передбачених статтею 286 КАС України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене та враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. При цьому суд вважає застосовними положення ч. 3 ст. 243 КАС України щодо строків складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступного. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що із досліджених судом відеозаписів не вбачається, що позивач керував автомобілем за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, та що позивача зупинили працівники поліції, у зв`язку з чим він мав обов`язок ввімкнути аварійну сигналізацію. Стороною відповідача не надано переконливих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки на відеозаписах не відображено невиконання позивачем вимог пп. 9 "б" п. 9 ПДР України, а саме не увімкнення аварійної сигналізації при зупинці працівниками поліції. Колегія суддів вважає зазначені висновки правильними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам. При цьому, виходячи з положень ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції надає оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах підстав позову, висновків, якими керувався суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , та доводів апеляційної скарги, які стосуються виключно питання щодо наявності/відсутності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, внаслідок недотриманням ним вимог пп. 9 "б" п. 9 ПДР України, а також доведеності цього правопорушення наявними у справі доказами. З цих мотивів під час апеляційного розгляду колегія суддів не бере до уваги та не оцінює доводи і аргументи сторін, які стосуються порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності через нероз`яснення позивачу його прав, передбачених статтею 268 КУпАП, а також щодо наявності в діях позивача складу іншого правопорушення, окрім передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, за яке його було притягнуто до відповідальності оскаржуваною постановою серії ЕНА № 5927954 від 13.10.2025. Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За приписами пп. 9.9 п. 9 ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: б) у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар; Отже, водій зобов`язаний увімкнути аварійну сигналізацію у разі зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського. Оскаржуваною постановою серії ЕНА № 5927954 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 510 грн. Підставою винесення оскаржуваної постанови стало те, що 13.10.2025 о 15:26 год по вул. Гоголя в м. Бережани Тернопільської області водій керував автомобілем та під час зупинки працівниками поліції не ввімкнув аварійної сигналізації, чим порушив вимоги пп. 9.9 "б" ПДР України. Відтак, за встановлених судом обставин справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, що полягало в неувімкнені аварійної світлової сигналізації при зупинці транспортного засобу на вимогу поліцейського. Колегія суддів зазначає, що об`єктивна сторона правопорушення - це його зовнішній прояв, що складається з протиправного діяння (дії чи бездіяльності), його наслідків та умов/обставин, за яких воно вчиняється. У свою чергу, диспозиція ч. 2 ст. 122 КУпАП чітко визначає межі відповідальності: "...користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку...". Тобто склад порушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП вимагає наявності динамічних дій водія - "початку руху чи зміни його напрямку". Відповідно, у контексті спірної ситуації суду необхідно встановити (а відповідачу довести), що, по-перше, мала місце вимога поліцейського про зупинку транспортного засобу і, по-друге, така вимога була спрямована на водія в момент руху транспортного засобу. Виходячи з протилежного, якщо юридичний факт "зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського" не мав місце (не доводиться), відсутні підстави вважати, що у водія виник обов`язок (згідно з пп. 9.9 "б" п. 9 ПДР України) вмикати аварійну сигналізацію. Отже, коли автомобіль стоїть (припаркований), водій не здійснює "початок руху" чи "зміну його напрямку", а поліцейський підходить до вже припаркованого автомобіля, склад адміністративного правопорушення відсутній, оскільки не було самого факту вимоги про зупинку: немає події-тригера - немає і обов`язку вмикати аварійну сигналізацію. Водночас санкція частини другої статті 122 КУпАП не передбачає відповідальності за порушення правил користування попереджувальними сигналами під час статичної зупинки чи стоянки транспортного засобу. Колегією суддів досліджено наявні у матеріалах справи відеозаписи з нагрудних відеокамер поліцейських під назвою "13.10.2025 (1)", "13.10.2025 (2)" та встановлено, що обидва відео починаються з моменту, коли поліцейські вже стоять біля автомобіля, в якому на водійському сидінні перебуває позивач, та повідомляють про початок відеофіксації. Тобто на цих відеозаписах не зафіксовано факту зупинки позивачем транспортного засобу (під час руху) на вимогу поліцейського. Фактично відеозаписи підтверджують доводи позивача, з якими також погодився суд першої інстанції, що поліцейські підійшли до припаркованого автомобіля, який не перебував в русі, а відтак позивач не мав обов`язку вмикати аварійну сигналізацію на виконання вимог пп. 9.9 "б" п. 9 ПДР України. Доказів, які б засвідчували протилежне, наприклад відеозаписи з камер службового транспортного засобу поліції, з яких можливо було б встановити пред`явлення позивачу у той чи інший спосіб вимоги про зупинку автомобіля, відповідач під час розгляду справи не надав. Щодо відеозапису з вуличних камер, то суд погоджується з твердженнями представника позивача про те, що такий запис фіксує рух транспортного засобу, подібного до транспортного засобу позивача, за декілька хвилин до спірної ситуації, але ніяк не підтверджує факту неувімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці транспортного засобу на вимогу поліцейського. Згідно із ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). Положення статті 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. В силу приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів, які б доводили факт недотримання позивачем вимог пп. 9.9 "б" п. 9 ПДР України, колегія суддів доходить висновку, що Бережанський районний суд Тернопільської області правомірно скасував оскаржувану постанову серії ЕНА № 5927954 від 13.10.2025 та закрив провадження у відповідній справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведені вище мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягають. Судові витрати не розподіляються, оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється. Відповідач також заявив клопотання про повернення судового збору в сумі 72,00 грн, надміру сплаченого за подання апеляційної скарги. Вирішуючи це клопотання, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За правилами, визначеними ч. 2 ст. 7 цього Закону, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Судом встановлено, що при поданні апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду заявник сплатив судовий збір в розмірі 798,72 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 611937 від 21.04.2026. Відповідна сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України. Разом з тим, сума судового збору, що підлягала сплаті у даному випадку становить 726,72 грн, про що зазначено в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 про залишення апеляційної скарги без руху. Отже, відповідач переплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 72,00 грн, а тому заява про повернення цих коштів є підставною та підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року у справі № 593/1483/25 залишити без змін. Заяву Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про повернення судового збору задовольнити. Повернути Головному управлінню Національної поліції в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 40108720) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 72,00 грн (сімдесят дві гривні нуль копійок), сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, за подання апеляційної скарги у справі № 593/1483/25 відповідно до платіжної інструкції № 611937 від 21 квітня 2026 року на розрахунковий рахунок за наступними реквізитами: ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) - 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету - 22030101. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач П. І. Сало судді Т. М. Димарчук Р. М. Москаль Повне судове рішення складено 16.06.26