Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/19695/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19695/24 пров. № А/857/19184/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року, (суддя - Карп`як О.О., ухвалене в м. Львів) у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №380/19695/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, - в с т а н о в и в : 20 вересня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправним рішення №913150146220 від 16.08.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенси за віком з часу звернення (09.08.2024р.) відповідно до пункту «т» статті 77 Закону У країни «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (09.08.2024р.) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 913150146220 від 16.08.2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 09.08.2024 року перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону «Про пенсійне забезпечення». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області оскаржило його в апеляційному порядку, та з наведених в ній підстав, вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та одержує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 . Відповідно до довідки від 27.11.2009 року за № 4/4-1426 Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_2 , 1924 р.н., ОСОБА_3 , 1924 р.н., 17.08.1949 року із села ОСОБА_1 Золочівського району, Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 24.09.1949 року, виселенні на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї пособниці учасникам ОУН, з якого звільненні 19.06.1958 року. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані. Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою від 04.03.1993 року за № 4/5-29512 Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області. Львівською обласною радою 08.08.2013 року позивачу видано посвідчення № 43/21-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Згідно з свідоцтвом про народження позивач народився в с. Дюльди, Ульчського району, Хабарівського краю, що підтверджується, за актовим записом №

68. Батько позивача: ОСОБА_2 , мати: ОСОБА_4 . Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області 16.08.2024 року прийняло рішення № 913150146220, яким відмовлено позивачу у наданні надбавки до пенсії, як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, оскільки заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місці спецпоселення, тобто не був примусово переселений, як його батьки, згідно довідки від 27.11.2009 року № 4/4-1426, яка видана управлінням інформаційних технологій Головного управління Міністерства внутрішніх справи України у Львівській області з 24.08.1949 року по 19.06.1958. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII). Відповідно до статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано, зокрема вислання. Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом. Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. У постанові від 13.05.2024 року у справі №500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023. Колегія суддів встановила, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01.06.1956 року за актовом записом №68, видане Саніковською с/радою Ульчського району, Хабарівського краю, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Дюльди Ульчського району, Хабарівського краю; батько: ОСОБА_2 , матір: ОСОБА_4 . Відповідно до довідок Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Управління Інформаційних технологій №4/4-1426 від 27 листопада 2009 року та Управління внутрішніх справ Львівської області Інформаційного бюро №4/5-29512-Б від 04 травня 1993 року ОСОБА_2 , 1924 р.н. (батько позивача), разом з родиною 07.08.1949 року виселений на спецпоселення із села ОСОБА_1 Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Хабарівський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї посібниці учасника ОУН, з якого звільнені 19.06.1958 році. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 особи вказані у довідках, у тому числі батько позивача, реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Відповідно до згаданих довідок батько позивача ОСОБА_2 звільнений 19 червня 1958 року та на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» від 17.04.1991 реабілітований. Позивач же народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до звільнення батька із спецпоселення. За наведених обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправність відмови пенсійного органу у виплаті підвищення пенсії, у розмірі, передбаченому п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення до пенсійного органу з 09.08.2024 року. Також варто зауважити, що прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Тож, дії зобов`язального характеру щодо здійснення перерахунку та виплату підвищення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Таким чином, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 308, 309,311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №380/19695/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга Т. І. Шинкар